On-line

We have 260 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Personalities - Mozolevs'kiy Borys Mykolayovych (1936-1993)
Tuesday, 27 July 2021 12:21
There are no translations available.

Гончар О.
Письменник
Україна
 
У поєдинку з вічністю
Сьогодні нам ясно, як багато втратила о людська культура,
коли б золота скіфська пектораль нашим сучасникам не відкрилась,
коли б не вберіг її щасливий випадок від якого-небудь античного грабіжника,
шукача скарбів, котрий в курганній темряві таки ж міг дотягтись до пекторалі рукою,
щоб згодом переплавити її у своїх примітивних плавильнях на звичайний комерційний метал.

 

Художній світ пекторалі навіть знавців античності приголомшив своєю красою, для багатьох і нині лишається загадкою: звідки могла виникнути ця поема золотого сонячного сяйва, в якій атмосфері міг народитись шедевр, де еллінський і скіфський геній в такій довершеності переплелись? Пригадаймо радісне збудження тих днів, коли українські вчені піднесли своєму народові й людству «знахідку віку» і сенсаційна звістка про це облетіла світ. Наші уявлення про життя давніх степовиків стали одразу багатшими, таємнича Скіфія мовби наблизилась до нас із своїх сиводавніх віків.

Відкриття не даються легко. Благородній праці тих, хто роками й десятиріччями звершував подвиг в ім'я науки, віддаючись археологічним дослідженням на півдні країни, присвячена книжка «Скіфський степ», яка вийшла з друку у видавництві «Наукова думка». Автор її Борис Мозолевський, археолог і поет, той самий щасливець, якому на розкопках Товстої Могили в Нижньому Подніпров'ї доля подарувала ні з чим не зрівняну мить першої зустрічі з античним шедевром. То був мовби віддарунок за труд, за нездоланність віри, за одержимість натхненних наукових пошуків. «Два тижні підряд,- пише Борис Мозолевський, - я прокидавсь о 5.30 і по 16 годин щоденно, без відпочинку й вихідних, до болю в очах вдивлявся в землю, намагаючись прочитати кожну її грудку, чистив і заміряв, знову все кидав і бігав від скрепера до скрепера, хапався за лопату, креслив і описував...».

Автор книги віддає належне зусиллям своїх колег по експедиції, з неприхованим захватом розповідає, як багато важила для археологів підтримка місцевої громадськості, шахтарів Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату і, зокрема, його директора - Героя Соціалістичної праці Григорія Лукича Середи, чия енергія й розуміння значущості розкопок багато в чому забезпечили успіх археологічних робіт.

Навіть при постійній підтримці робітничого колективу та керівників міста експедиція не раз потрапляла в драматичні ситуації. І Борис Мозолевський довірливо, талановито розповідає про це. На кожній сторінці відчувається поет, він любить слово емоційне, розгонисте. І почуття автора можна зрозуміти, адже те, що відбувалося в гранично напружені дні розкопок, для нього постає не інакше, як «важкий нерівний поєдинок із вічністю», хоча ще з більшим правом цей вислів можна прикласти б до самої пекторалі, до творчих зусиль того невідомого майстра, що через океани часу доніс до нас у золотім карбуванні могутній дух степового скіфського епосу.

Не припиняються й, мабуть, ніколи не припиняться суперечки про авторство пекторалі, про те, кому маємо завдячувати цим творінням: еллінові, що виконував завдання скіфів, чи, може, якомусь степовикові, синові скіфських племен, котрий, осягнувши десь у Боспорі чи в еллінських вишколах таємниці майстрів, зміг і сам розкритись своїм незвичайним обдарованням... Навряд чи коли-небудь буде знайдена відповідь на згадку щодо особи автора, але те, чим сама пектораль промовляє до нас, безпомильно вказує, що створити її могла тільки людина, безмежно залюблена у рідні степи. Автором був, без сумніву, глибший знавець звичаїв, побуту й щоденного трудового життя причорноморських племен, інакше-бо, звідки з'явилась би ця вражаюча своєю пластикою й достовірністю сцена зі скіфами, що в побратимській злагоді шиють удвох хутряне вбрання, розтягнувши його за рукави. Чи така зворушлива в своїй безпосередності фігурка хлопчика-скіфа, котрий доїть овечку, чи це граціозне симпатичне лошатко, що так спрагло впивається молоком матері-кобилиці... Триярусна композиція пекторалі несе в собі важливу філософську навантагу. В єдності й духовній цілісності своїй вона вражає монументалізмом задуму художника, справді епічною масштабністю. Від нижнього ярусу, де зображено боротьбу коня з двома грифонами та інші сцени протиборства сил незмиренних, через ярус середній, де постає буяння природи з птахами, з квіттям, до ярусу верхнього зі сценами мирного повсякденного життя скіфів митець, мов Данте, веде нас по висхідній - від кривавої ворожнечі й хаосу через музику рослинного світу до вищих сфер, до того рівня життя людей, де між ними настає злагода, взаємодовіра, де людина дружить із довколишнім середовищем, пізнаючи світлу й високу гармонію буття.

В тлумаченні художньої структури давнього витвору Борис Мозолевський подає читачеві свою версію, що нам здається переконливою, в образах пекторалі він вбачає певну символіку, яка, на його думку, перегукується з численними образами індоіранської міфології - цей перегук скіфського мистецтва з міфами Сходу вчені давно помітили. Якщо й прийняти таке тлумачення, то слід все-таки зауважити, що символіка пекторалі аж ніяк не затьмарює глибокого реалізму окремих її сцен і витвору в цілому. Маємо тут, очевидно, сприймати символіку й реалізм в єдності, в нерозривності казкового й реального, що є характерним для епосу всіх часів.

Ведучи розповідь про знахідки, що назавжди будуть пов'язані з розкопками на Товстій Могилі, автор «Скіфського степу» висвітлює також історію й раніших розкопок, коли цивілізований світ уперше почув про відкриття в курганах Куль-Оби, Чортомлика, Солохи, Гайманової Могили та інших степових скарбівень, які розповіли нам не менше, ніж Геродот, подарували світовій культурі багатства, що їм справді немає ціни.

Історія степу багато в чому може бути повчальна для людства. Готи, гуни, сармати, орди Чингісханові - де вони? Переходили хвилями кочовими, позначали свій шлях війнами та розбоєм, а що лишили після себе? У житті скіфів теж було багато жорстокості. Криваві звичаї племен, самоізоляція, темрява й забобонність, підтримувані жерцями та родовою знаттю, не дозволили скіфам, скажімо, прилучитися до писемності, здружитися з осяйним світлом еллінської цивілізації, і хоч із степів їм видно ж було Парфенон, прислухавшись, можна було з берегів Борисфена почути Сократа й Софокла. Однак цей рівень знань для людності тодішніх степів лишився недосяжним. Голови стинали скіфи своїм філософам, які зважувались іти на зближення з іншими народами. І можна лише пошкодувати, що через свою замкнутість, забобони чи з якихось інших причин скіфи не здобулись на писемність, не передали нам зафіксованих на пергаментах степових своїх «Іліад», пісень, не записали своїх знань, своєї мови... І тим більшої ваги набуває для нас відкриття художнього епосу пекторалі, відкриття багатьох інших решток скіфської матеріальної культури, яка знову і знову озивається до нас із степових курганів-могил, що стали невід'ємною часткою історичного ландшафту українського степу.

Степові, маревом повиті могили... Оспівано їх у думах народних, у безсмертних поезіях Кобзаря. Здружені з наукою, вони, свідки історії, заслуговують і сьогодні повсюди уваги народної, найдбайливішого до себе ставлення. Інформація, що, завдяки археологам, доходить до нас зі степу, важлива для сучасників, важливою буде й для нащадків, адже йдеться про тих, що тисячу літ пили воду з Дніпра й випасали свої табуни по степових неосяжних просторах, про тих, кого степ лікував своїм зіллям, кому світив своїми ясними зорями. Відділені від нас часовою далеччю, суворі ті люди, які, вже знаючись на хліборобстві та всяких ремествах, поступово звикали в цих краях до життя осідлого, не могли ж вони піти в небуття безслідно, зникнути, не полишивши на епохах прийдущих якісь ті чи інші скарби, бодай далекі відблиски свого існування...

«Скіфський степ» - книга, якій автор віддає стільки душі, де так природно поєднались наукова змістовність і художність викладу, сподіваємось, викличе широкий читацький інтерес. Книжка йде до читача в чудовому оформленні художника Г.С Ковпаненка, чия талановита праця відома нам із інших видань. Оздоблена книжка - на додачу до ілюстрацій - ще й поетичними строфами багатьох авторів, котрі писали про степ, зокрема й поезіями самого Бориса Мозолевського, вони емоційно забарвлюють науковий виклад, заакцентовують увагу читача на найістотнішому.

В міцне литво рядків кладуться роздуми автора:

Напружено, розгвинчено, сталево
Встає життя, мов істина сама.
Неначе два сталевом'язих леви,
Зійшлись в двобої світло і пітьма...

Українська археологічна наука сьогодні може справедливо пишатись своїми відкриттями, серед яких скіфській пекторалі належить місце виняткове. Знайдена в щасливу зоряну мить, вона символізує для нас перемогу людської творчості, незнищенність духу людського, який з такою художньою силою виявив себе в цьому шедеврі степового античного генія.


Чим живемо. - Київ : Український письменник, 1992 р. - с 270-273.

Переведення в електронний вигляд: Волкова К.Ф.

Джерело: Співець скіфського степу / Упорядник П.К. Ганжа. - Нікополь : СПД Фельдман О.О., 2011. - с. 5-8. 

 


 

 На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про Мозолевського Бориса Миколайовича:

 

 

 

 

 

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове

Last Updated on Monday, 13 September 2021 14:27
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting