On-line

We have 283 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Personalities - Mozolevs'kiy Borys Mykolayovych (1936-1993)
Tuesday, 27 July 2021 12:21
There are no translations available.

Голуб Я. 

 

Життя і смерті спивши щедрий келих,
усі літа спаливши на вогні

Ці рядки Борис Мозолевський написав від імені скіфського царя

А, може, це від свого імені, про себе? Про своє як спалах зірок у високому небі, як пекельні вогні кочегарних топок, як таємне сяйво золотої пекторалі, життя? А хіба не спив він щедрим келихом важкої непосильної праці, високого неба, таємничої глибини віків, кохання до Жінки і святої любові до України, творчого натхнення поета, радості відкриття розчарування поразки, боротьби за людську гідність, поваги друзів і ненависті владців, тяжкої хвороби і, врешті, неспинної невблаганної смерті?.. Усього було в нестримному бурхливому житті поета від Бога і археолога від Долі. Втім, біографія його починалась, як і в багатьох його ровесників - дітей передвоєнного покоління.

Борис народився 4 лютого 1936 року в сім’ї колгоспників у селі Миколаївці Веселинівського району на Миколаївщині. Війна увірвалась в його дитинство, забрала батька. Вже десятилітнім хлопчик працював у колгоспі нарівні з дорослими, а в п’ятнадцять, після закінчення сільської школи-семирічки пішов до Одеської спецшколи Військово-Повітряних сил. Його, як і багатьох юнаків того покоління, вабило небо. Борис Миколайович з дитинства був наполегливим, продовжив навчання у Військово-Морському авіаційному училищі міста Єйська. Його близькими друзями були Георгій Шонін, Георгій Добровольський та Володимир Джанібеков, разом вони склали іспити до загону космонавтів. На відміну від друзів космонавтом Борис не став. 1956 року, під час скорочення Військово-повітряних сил вдвоє, він демобілізувався. Чи виною тому правдошукацтво і принциповість його характеру, які багатьом були незручні, чи так розпорядилась доля...

На двадцятому році
Я зробив розворот,
Й повела мене доля
На завод в кочегари,
Щоб достоту збагнути
Чим живе мій народ.

Після демобілізації юнак переїхав до Києва, працював на виробництві різноробом, бетонником, а далі влаштувався на завод залізобетонних конструкцій кочегаром. Одночасно займався громадською роботою, був комсоргом, а ще навчався заочно на історико-філософському факультеті Київського університету.

Мрія стати льотчиком не здійснилась, проте людина з крилатою душею завжди знайде своє небо. Ним стала поезія. Вірші Борис складав з дитинства. 1963 року у київському видавництві «Радянський письменник» побачила світ його перша книжка віршів «Начало марта». Поет усвідомлював себе українцем, але тоді ще писав російською. Так само російською мовою вийшли і наступні його поетичні збірки. Вже перша книжка свідчила про безперечний талант молодого кочегара. Він писав про людину праці, високі ідеали, рідну землю. Віршам ще бракувало досконалості, але, безперечно, це була справжня поезія. Критика зустріла її прихильно, літературна громадськість теж, автора похвалили і оцінили як перспективного.

1964 року Борис закінчив університет. Відбувши сезон на розкопках Страшної Могили поблизу міста Орджонікідзе, він повернувся до Києва. Тут працював у Палаці піонерів, керував археологічним гуртком, писав вірші, відвідував молодіжну літературну студію при видавництві «Молодь», готував до друку нові книжки. На той час Борис Миколайович уже мав сім’ю, виховував сина і доньку. Здавалося б, повна ідилія молодого, перспективного громадянина. Але знов його життя зробило крутий розворот...

Наприкінці 1965 року Борис організував вечір, присвячений поетам-шістдесятникам: Івану Драчу, Дмитру Павличку, Василю Стусу. Ці поети були владі, як більмо на оці, популяризувати їхню творчість суворо заборонялось. Уже другого дня потому він не тільки був звільнений з роботи, а і потрапив під нагляд КДБ як неблагонадійний. Знову довелося йти кочегаром на завод, іншої роботи йому просто не давали. Борис Миколайович був дуже сильною людиною. Такі, як він, не згинались, не плазували. І ще він аніколи не міг сидіти, склавши руки, і чекати якогось дива. Мозолевський знову взявся за археологічні пошуки, треба ж було щось робити, годувати сім’ю. І археологія таки затягла його в свої таємничі глибини. Відтоді ще одним його небом стала археологія.

Мозолевський брав участь у розкопках Гайманової, потім Хоминої Могили, знайшов там цінні пам’ятки скіфської культури. Але вершиною його долі стала Товста Могила, яка подарувала своєму дослідникові знамениту на весь світ золоту пектораль. Дослідження Товстої Могили, що знаходиться неподалік від міста Орджонікідзе, проводилися ще в 1960-х роках. Але тоді розкопувати її не стали. Тільки в 1971 році Борис Мозолевський, довівши, що курган таки скіфський, почав розкопки. Товста Могила приховувала від людей чудесні витвори давнини, приховувала б і далі, якби не талановитий і впертий археолог.

Звістка про знайдену Мозолевським пектораль блискавично облетіла весь світ, її фото і описи надрукували усі періодичні видання Європи, Америки, Ази. У археолога безперервно брали інтерв’ю, його запрошували на зустрічі. Він став настільки відомим, що влада побоялась його чіпати. Так Борис Мозолевський уник арешту. Але не уник своєї нелегкої долі, продовжував щедро спивати її келих за келихом. У нього ще були нові археологічні знахідки, нові книги - поетичні збірки, наукові й науково-популярні видання. Усе обірвала смерть. 13 вересня 1993 року його не стало серед сущих на цьому світі. Душа його, певно, полинула у ті далекі міфічні Герри, де ховали скіфських царів і де живуть герої його віршів.

Борис Миколайович пішов з життя занадто рано, скільки ще він міг зробити, відкрити, написати... Він широко відомий як археолог і менше - як поет, хоча поезія Бориса Мозолевського заслуговує на особливу увагу збоку літературознавців, книговидавців. Заслуговує вона й на вивчення у школі, бо несе в собі не лише високу інформативну насиченість, але й особливу позитивну енергію кришталево чистої і чесної людини.

За добро, що робив я на світі,
За усі мої муки й жалі
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.
По степах золотих і безкраїх,
Де страждаю, люблю і живу,
Де душа, наче птах, завмирає,
Коли падає тінь на траву.
Не реліктом, не родичем бідним,
Що з далеких доріг заблукав, -
Я прийду до вас гордо і гідно,
Бо для вас я цю землю плекав...
Врятувавши її від пожежі,
І утвердивши братство земне,
Ви в оцім подніпровськім безмежжі,
Обніміть, наче брата, мене.

У Києві відбулася презентація другого видання книги Бориса Мозолевського «Скіфський степ». Як пише І. Сюндюков («День»), присутні на презентації побачили документальний фільм про великого вченого і мислителя. Знято його в Москві, російською мовою - в Україні зняти фільм про Мозолевського досі не спромоглися. І звучать вірші Бориса Миколайовича, перекриваючи закадровий переклад: «Вбити - потім поставити пам’ятник. Цим Вітчизну свою пізнаю». І обпікає думка... Це ж він про себе писав...


Джерело, 2006. - лютий (№ 5,6) 

Переведення в електронний вигляд: Волкова К.Ф.

Джерело: Співець скіфського степу / Упорядник П.К. Ганжа. - Нікополь : СПД Фельдман О.О., 2011. - с. 28-31. 

 


 

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про Мозолевського Бориса Миколайовича:

 

 

 

 

 

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове

Last Updated on Monday, 13 September 2021 14:24
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting