On-line

We have 233 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
The History of Nikopol Region - In the years of the World War II (1939-1945)
Friday, 06 May 2011 16:44

Мілявський М.
Заслужений вчитель України,
учасник бойових дій у ВВВ,
Почесний громадянин м. Нікополя (Україна)
м. Ієрусалим, Ізраїль
Біографія

Переклад з російської: Рудоманова О.Є.

 

Роль євреїв у перемозі над фашизмом
(Листи про війну)

 

Вранці 9 травня 1989 р. я, в парадній формі, з усіма бойовими нагородами, йшов на зупинку біля медучилища, щоб поїхати у свою школу № 2. І несподівано почув від чоловіка, який йшов назустріч мені з жінкою і дитиною: «Єврейчик, скільки заплатив за ці залізки?». Я зробив декілька кроків за інерцією і раптом серце забилося, немов після непосильної праці. Мені стало погано...

Так, я і раніше чув, що «євреї воювали в Ташкенті», але того ранку вперше почув образу особисто в свою адресу. Сенс йти на демонстрацію я втратив. Принижений і ніби обпльований, я повернувся додому і декілька днів не міг прийти до тями. Відтоді я дав собі слово не носити нагороди влітку, а взимку, в день звільнення Нікополя і в день Радянської Армії, поверх нагород надівав куртку. У той травневий ранок мене образило не стільки слово «єврейчик», скільки слово «залізки». Адже це було вже презирство не лише до мене, а і до нагород, які так просто не давали.

У далекі шкільні роки в мені боролися дві мрії - стати вчителем або військовим. Під впливом своїх вчителів-ентузіастів ми брали участь в конкурсах «Що ви знаєте про мандрівників»? (газета «Піонерська правда») на кращий рукописний шкільний журнал, присвячений загибелі Лермонтова («Комсомольська правда»), по прикладних видах спорту - протиповітряній і хімічній обороні, топографії і зв'язку (ЦК ВЛКСМ). На запрошення Поліського обкому комсомолу ми поїхали на тренування, готуючись до змагань по санітарній обороні. У м. Мозир нам повідомили, що змагання відміняються, оскільки почалася війна. На вокзалі стовпилося багато народу, рейс на наш потяг було скасовано, і ми вирішили піти пішки по шпалах до наступної станції. Ми були молоді і легковажні, були впевнені, що ворог буде переможений швидко, малою кров'ю і на його ж території. По дорозі ганяли м'яч, співали пісні ... Але вдома батьки вже говорили про евакуацію. І тоді ми зібралися в парку ім. Пушкіна, де пройшло наше безтурботне дитинство і дали клятву зустрітися тут після війни. Дівчатка плакали. Вони немов передчували, що небагатьом вдасться повернутися в цей парк після перемоги. (Забігаючи вперед можу сказати, що 9 травня 1946 року, окрім мене, в парк пришли тільки Лев Ражавський і Костя Безуєвський - поранені, хворі. До 1966 р. і їх не стало, а до 1995 р. я вже не жив у Нікополі).

...5 січня 1943 р., за два дні до 18-річчя, я був покликаний в ряди Радянської Армії. Опинився у Свердловському піхотному училищі, а за два тижні до його закінчення нас відправили до діючої армії. Командування мало намір дати можливість довчитися відмінникам, щоб отримали офіцерські звання, але ми написали рапорти, щоб йти на фронт разом з усіма, і наші прохання задовольнили. Так я став солдатом парашутно-десантних військ, прослужив 14 років, зробив 111 стрибків.

У серпні 1943 р. ми виїхали з підмосковного Ногинська і десантувалися в тил ворога. Два місяці переслідували фашистів. А в ніч на 7 листопада 1943 р. під м. Армянськом командир взводу запропонував нам скріпити нашу службу клятвою. Зробив надріз фінкою на пальці лівої руки, видавив краплі крові у фляжку з розведеним спиртом, зробив ковток, і фляжка пішла по колу. Так ми дали клятву пам'ятати один одного, якщо залишимося живі. І я пам'ятаю своїх бойових товаришів.

Після війни я закінчив Московське військово-політичне училище і прослужив в армії до 1956 р., а потім 38 років викладав історію у школі № 2 і щодня намагався доводити, що пам'ятаю загиблих товаришів. Наша пошукова робота з учнями стала першим досвідом військово-патріотичного виховання підростаючого покоління. Двічі на рік ми проводили уроки пам'яті, на яких учні слухали стоячи. І це стало традицією.

Що я знав у той час про воїнів-євреїв? Майже нічого, адже в газетах про це не прийнято було писати. Але я вже працював у військових архівах, і знання про це поступово накопичувалися як би самі собою. Так я дізнався про нашого земляка Героя Радянського Союзу - Зиновія Концевого, про свого комдива - Семена Левіна, про замполіта полку, безстрашного парашутиста-десантника - Олександра Блувштейна, про генерала армії - Якова Крейзера, льотчика - Поліну Гельман, танкіста, визволителя Ніколольщини - Матвія Вайнрубе. Серед моїх бойових товаришів євреями були Григорій Ланцман, Павло Коган, Михайло Гельфанд...

Одесит Григорій Ланцман міг підійти до офіцера будь-якого рангу і попросити закурити, за це йому часто діставалося від командування, зате серед солдатів він відразу став центровим. Його весела вдача, товариськість притягували нас. У травні 44-го командир дивізії генерал-майор Блажевич проводив огляд полку. Гриигорія поставили в останній ряд взводу, щоб знову чого-небудь не учудив. Але він і з останнього ряду примудрився поставити генерал-майорові питання:
- Ви проводите огляд тому, що невдовзі відправимося бити фріців?
Супроводжуючі побіліли і закам'яніли. Генерал відповів питанням на питання:
- А ви виконаєте бойове завдання у боях з ворогом?
Григорій відповів:
- За свої батальйон і роту ручаюся - битимемося до перемоги!
 
Генерал потиснув йому руку. Декілька днів Григорій був ротним героєм.

У червні нас висадили під Ленінградом, десять діб йшли до Ладейного Поля і нам наказали форсувати річку Свирь. Розриви мін і снарядів дибили воду, вгору злітали тріски від човнів і частини розірваних тіл, криваві плями розпливалися по воді... Я не був в одному човні з Григорієм, але товариші потім розповідали, як він надихав їх своїми бадьорими фразами. Григорій виявився серед перших десантників, які висадилися, атакував ворожі окопи і загинув в рукопашній сутичці.

Командир третього взводу лейтенант Павло Коган був старший нас всього на два-три роки, він ще не був одружений і увесь свій вільний час намагався проводити з нами в казармі. Він швидко став нашим улюбленцем. Добре співав і вражав нас знаннями в астрономії. На березі ріки Свирь нашій роті було наказано узяти висотку. Але вона була під сильним обстрілом. Тоді Павло Коган зі взводом солдатів зайшов до німців з флангу і атакував їх. Висотка була узята. Але через добу він загинув.

Після виходу Фінляндії з війни наша повітряно-десантна бригада дислокувалася в Орші. Я тільки що повернувся з госпіталю, і мене викликали до начальника штабу батальйону. У його землянці сидів працівник СМЕРШа(була така організація - «Смерть шпигунам»). Він показав мені листівку, в якій розповідається про подвиг Когана, в якій під фразою «так бився російський солдат-офіцер» було написано чиєюсь рукою - «єврейський».
- Хто це написав? - закричав працівник СМЕРШа.
- Уперше бачу цю листівку, - відповів я.
- П'ять діб арешту! - вигукнув він.

Я вийшов зі штабу, мене оточили друзі. Дізнавшись про причину шуму, вони стали скандувати: «Павло Коган - наш герой!». Старшина роти пішов в штаб, не знаю, яка розмова там відбулася, але від гауптвахти він мене врятував.

Михайло Гельфанд прибув до нас з поповненням після фінських боїв. Він був замкнутий, постійно щось писав і шепотів. Ми так і прозвали його Шептуном. Незабаром нас перекинули із Сандомирського плацдарму в Угорщину, до озера Балатон. Одного разу після денного маршу ми зупинилися на нічліг в лісі. Сидимо біля багаття. І раптом почули голос Михайла:
- Задавайте мені приклади на множення будь-яких великих чисел.

Ми були вражені вже тим фактом, що він заговорив з нами. Потім посипалися задачі. Мишко підраховував в думці і швидко давав відповіді. У наступні дні до нас потягнулися солдати і офіцери з інших підрозділів подивитися на Михайла-математика.

16 квітня 1945 р. ми вступили в жорстоку битву біля угорського озера Балатон. Напередодні до мене підійшли декілька хлопців:
- Матвій, ти як секретар комсомольської організації роти поговори з ротним, щоб Михайла відрядили в тил. Куля-дура не розбирає, в кого потрапляти, а Михайло - геній, йому не можна гинути.

Я запропонував йти з таким проханням усім разом. Почувши наше незвичайне прохання, ротний став кожному тиснути руку і говорити схвильовано:
- Я горджуся вами. Ми теж думали про Мишка. Я передам ваше прохання командуванню.

Але Михайло, дізнавшись про наше прохання, дуже образився:
- Що я вам зробив поганого, чому ви хочете від мене позбавитися?

18 квітня я був повторно поранений і в частину повернувся тільки в липні. Ветеранів залишилося зовсім мало. Але один з них все ж розповів мені, хто де. Так я дізнався, що Михайло загинув.

Німці вночі прорвалися через оборону нашої роти. Групі солдатів, в якій був Михайло, наказали переслідувати і знищити супротивника. Коли був поранений лейтенант, Михайло узяв командування на себе. Наказавши зайти одному відділенню ліворуч, а іншому справа, він підняв взвод в атаку. Фашисти були знищені, а Михайла знайшли в калюжі крові.

Друзі кинулися до нього з вигуками: «Мишко, друг, не помирай!». Але геній математики був вже мертвий.

Ось так билися євреї на фронті. Але чому ж існувала ця образлива фраза про Ташкент?! Добре відзивалися про євреїв-воїнів президенти Рузвельт, Трумен, Ейзенхауер. І тільки Сталін сказав одного разу: «Так, євреї - неповноцінні солдати... Так, євреї - погані солдати». Це було сказано у бесіді з главою польського емігрантського уряду В. Сикорським у присутності польського генерала Андерсена, який відмовився приймати у свою армію євреїв, які бігли в СРСР після 1 вересня 1939 р., а також посла Польщі в СРСР С. Кута і Вячеслава Молотова.

Пропозиція військового журналіста Іллі Еренбурга написати книгу про євреїв-воїнів не знайшла підтримки. А видатний актор і громадський діяч Соломон Міхоелс, який сказав таку промову: "Єврейська мати, якщо у тебе навіть єдиний син, - благослови його і відправ на бій проти коричневої чуми", - загинув при таємничих обставинах. Пізніше виявилось, що в результаті замаху, організованого Міністерством державної безпеки (МДБ).

У 1943 р. були видані директиви за підписом начальника Головного політуправління армії О. Щербакова - не висувати євреїв на командні і партійно-політичні посади і утримуватися від представлення їх до нагород.

Але мій список євреїв-героїв війни росте і росте. Чи знаєте ви, що серед захисників Брестської фортеці було близько ста євреїв? Через 20 годин після Миколи Гастелло, який направив свій літак на ворога, цей подвиг повторив єврей Ісаак Пресайзен, але його нагородний лист на звання Героя Радянського Союзу так і залишився лежати у військовому архіві. Я особисто бачив цей документ.

Грузинський єврей Моісей Табатадзе вчинив повітряний таран раніше, ніж Віктор Талалихін.

Першому серед командирів стрілецьких з'єднань було присвоєно звання Героя (рівно через місяць війни) - євреєві Якову Крейзеру, який командував 18-ою танковою дивізією.

У 1961 р. відомий журналіст П. Трояновський запитав у маршала Георгія Жукова, чий подвиг йому особливо запам'ятався? І він розповів про рядового 18-річного артилериста Юхима Дискіна. На нього рухалися вісім танків, він був чотири рази поранений, але підбив усі танки. Йому присвоїли звання Героя посмертно - подумали, що з такими пораненнями солдат не міг вижити. А він вижив. Його знайшли в шпиталі уральського міста Свердловська і там вручили нагороду. Юхим був брянським євреєм.

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися 500 000 євреїв. 33% з них були офіцерами.
 
Нещодавно стало відомо, що маршал Радянського Союзу Родіон Малиновський і генерал армії Іван Черняхівський були євреями.

А ось як йде справа з бойовими нагородами. За даними Головного управління кадрів Міністерства оборони, за роки війни було нагороджено 9 284 199 чоловік, з них росіян - 6 173 000, українців - 1 711 000, білорусів - 911 000, євреїв - 161 000. Якщо порахувати на сто тисяч населення, то вийде: росіян - 5 415, українців - 4 624, білорусів - 3 936, євреїв - 7 000.

І втрати великі. Якщо загальні втрати Радянської Армії у війні складали 25%, то воїнів-євреїв - 40% від загального числа тих, які билися у боях.

Так чому про те, як билися мої одноплемінники, я дізнався в 70-річному віці? Чому країна, за яку ми воювали беззавітно, приховувала роль євреїв?

...Абсолютно новою сторінкою в історії була для мене участь євреїв в підпільному і партизанському русі. Генеральний секретар французької компартії Моріс Торез назвав євреїв героями французького Опору. У Лондоні видана книга в 900 сторінок "Єврейський опір в окупованій фашистами Східній Європі", 200 з них присвячені євреям-підпільникам і партизанам. Чи відомо тобі, дорогий читач, що командир партизанського загону Дмитро Медведєв - єврей? У нього служили 46 євреїв, у тому числі і Марія Фортус, яка планувала розвідувальну діяльність загону.

В Ізраїлі я познайомився з Леонідом Беренштейном, який командував партизанським загоном імені Пожарського в районі Кіровограду і Черкас. Група його партизан отримала завдання (на прохання Черчіля до Сталіна) виявити військову базу німців, звідки вівся ракетний обстріл Лондона. Завдання було виконане і радянська авіація розбомбила базу.

Начальник Українського штабу партизанського руху полковник Ілля Стариков писав: «Такі командири партизанських з'єднань, як Леонід Беренштейн і Євгеній Волянский (теж єврей), своїми справами гідні звання двічі Героя Радянського Союзу». Петро Вершигора в книзі «Партизанські рейди» назвав загін Беренштейна одним з кращих рейдових з'єднань. Беренштейна представили до звання Героя Радянського Союзу, але удостоїли лише ордена Червоного Прапора.

Окрім цього, він нагороджений чотирма орденами Вітчизняної війни, орденами Польщі і Чехословаччини, є почесним громадянином чотирьох міст Польщі і двох міст Чехословаччини, м. Смєла (Україна), автор книги «Люди з легенди». В Ізраїлі він видав книгу (у співавторстві з кандидатом історичних наук Стером Єлисаветським) «Євреї - герої Опору».

Григорій Розенблат командував ротою в партизанському з'єднанні Сидора Ковпака. Він написав книгу «Євреї в партизанському з'єднанні».

Партизана Юрія Гольдштейна все-таки удостоїли звання Героя Росії. Це сталося в 1995 р. (але чи не тому, що він став жити під прізвищем Колєсніков?).
 
Був удостоєний звання Героя Радянського Союзу в 1965 р. єврей Ісай Казинець (Пінсухович), який керував Мінським підпільним міськкомом партії. Під його керівництвом було проведено більше 100 диверсійних операцій, знищені близько 150 офіцерів і солдатів вермахту. Коли зрадник вивів фашистів на слід Казинця, той відстрілювався до тих пір, поки не втратив свідомість. Кати катували його, але він загинув, не видавши зв'язків і шифрувань. Після звільнення підмосковного міста Волоколамська на центральній площі були виявлені шибениці з вісьмома молодими людьми.

Виявляється, цю групу посилали в тил ворога з бойовим завданням. Хлопці наштовхнулися на засідку, відстрілювалися, але потрапили в полон і загинули. Їх усіх нагородили орденом Леніна. У групі були два євреї - Микола Каган і Євгенія Полтавська.

Серед підпільників нікопольської організації «За радянську Батьківщину» - (керівник Микола Хилинський) був і єврей Микола Шпак.

В Ізраїлі я активно беру участь у ветеранському русі. Мої онуки служили в Армії оборони Ізраїлю (онука служила 2,5 роки, а онук - 3 роки). Перше, що мене здивувало в Ізраїлі - це те, що там не знали про Вітчизняну війну Радянського Союзу. Для них це була маловідома Друга світова війна. І тим більше нічого не знали про роль світового єврейства у боротьбі з нацизмом.

Один з депутатів Кнесета (парламенту) заявив одного разу, що Другу світову війну виграли... американці. Наступного разу він заявив, що Друга світова війна має до Ізраїлю таке ж відношення, як війна в Кореї. Ветерани війни, колишні громадяни СРСР негайно дали відсіч через російськомовну пресу, у тому числі і я.

У 90-х роках завдяки ветеранам війни у Ізраїлі ширше заговорили про роль євреїв у розгромі фашизму. 9 травня 1995 р. в Єрусалимі вперше відбувся парад Перемоги. Близько 3 000 ветеранів в парадній формі пройшли по центральній вулиці. З вікон і балконів нас вітали здивовані жителі.

У 1998 р. Кнесет офіційно затвердив день 9 Травня державним святом. Пізніше був ухвалений закон про статус ветеранів війни і нагородження їх ізраїльським знаком «Борець з нацизмом». Ми стали отримувати 75%-ну знижку на придбання ліків, 10%-ну грошову дотацію на аренду квартири і щорічно нам видають по 1 000 шекелів на оздоровлення.

9 травня 2001 р. група ветеранів та інвалідів війни (у тому числі і я) зустрілася з Міністром абсорбції Юлієм Едельштейном.

Знайшовши хвилинку, я попросив його серйозно зайнятися створенням музею, присвяченого участі євреїв у боротьбі з нацизмом. Мене підтримали. Був створений ініціативний комітет.

9 травня 2004 р. мені зателефонували з уряду додому і повідомили, що на створення такого музею виділяється 4 млн. шекелів. На місці майбутнього музею доки діє тимчасова експозиція, куди часто приходять екскурсанти і молодь. Готується також ювілейна медаль на честь 60-річчя Перемоги.

Словом, процес визнання заслуг євреїв-ветеранів війни в розгромі нацизму посилюється. Я обраний головою районної організації (у мікрорайоні Єрусалиму - Рамот) Всеізраїльского союзу воїнів і партизан, інвалідів Другої світової війни, сім років є членом ЦК Союзу інвалідів. У нашій районній організації 53 ветерани. При нашій активній участі видано тритомне видання книги «Нам дороги ці забути не можна», де опубліковані і два мої нариси.

В Ізраїлі успішно працюють музеї бойової слави по типу наших краєзнавчих музеїв. У багатьох містах споруджені пам'ятники на честь загиблих воїнів-євреїв. Споруджений такий пам'ятник і в Єрусалимі на військовому кладовищі. Щорічно тут проходять траурні церемонії, в яких беруть участь військові і члени уряду. У клубах проводяться концерти, музичні вечори, лекції, зустрічі з цікавими людьми.

 

Джерело: Милявский М. Роль евреев в победе над фашизмом (Письма о войне) // Репортер. - 2005. - 3 мая.

 

Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:
 
 
Last Updated on Wednesday, 28 February 2018 16:15
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting