Зараз на сайті

Сейчас 263 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
20.03.2017 17:23
There are no translations available.

Матеріал надано в авторській редакції

 

 

Михайлюк Анастасія

Нікопольщина – серце Скіфії 
(Історичне оповідання)

Були в бою несамовиті.
Носили панцирі і свити.
На литках поножі ольвійські,
Шоломи часом іллірійські.
Варили бринзу. Ждали паші.
По сіль ходили в той же Крим.
А хто з одної випив чаші,
Той був навіки побратим.
Любили степ, і волю, і пісні.
Приносили присягу при вогні.
Стріляли з лука, билися мечами.
Зі списа їли здимлений шашлик.
Недаром «скіф» колисьі означало -
Суворий, грізний воїн-степовик

Л. Костенко

 

Скіфи! Одне це слово від VІІ ст. до н.е. аж до ІІІ ст. н.е. наводило жах на племена і народи Східної Європи та Близького Сходу. Це був своєрідний "караючий меч” для тодішнього світу. Водночас - це був мудрий, працьовитий, лицарський народ, що прийшов у Північне Причорномор’я з неозорих просторів Азії. Оскільки вони були кочівниками, то не створювали ні скульптури, ні мозаїки. Їх способові життя найкраще відповідало мистецтво мініатюри – прикрашування зброї, домашнього начиння й особливо культових предметів, якими вони щедро обкладали покійників. Скіфи мали високий художній смак..

Перш, ніж поховати свого царя у спеціально відведеному для цього місці – у Придніпров’ї, на рівні дніпрових порогів – скіфи здійснювали над його забальзамованим тілом обряд пам’яті. Тіло ховали в просторій гробниціразом із дружиною, слугами, кіньми. Біля царя клали золоті чаші й інші коштовні речі. Над гробницями насипалися величезні кургани.

У степах Південної України таких курганів виросло чимало. Згадку про них знаходимо у найвидатніших творах українського фольклору: думах, піснях. Археологічні розкопки могил-курганів розпочалися тільки з середини ХVІІт.

Так і наша маленька, але історично багата батьківщина стала осередком тих археологічних розкопів. Нікопольщина – не тільки батьківщина п’яти Запорізьких січей, а й справжнє серце Скіфії ! Сотні курганів тут донині нагадують про славетних степовиків, лишилися на згадку нащадкам й старовинні водоспади. Та й не дивно. Адже священна земля Геррос, яку Геродот вважав найвідомішим з усіх скіфських місць, знаходиться саме на землях сучасного Нікопольського району та колишнього Орджонікідзе.

На території нашої чудової, повної загадок землі, переважають мальовничі степи, серед яких височіють скіфські кургани, адже скіфи ховали царів з усіма почестями, от і кургани зводили доволі майстерно. Інколи підземелля гробниць досягало протяжності до 10 м, а то й більше.

Один з скіфський курганів, який мав назву «Товста Могила» випало досліджувати Борису Мозолевському. Пізніше археолог писав: «Переді мною стояла гора, яка двадцять три сторіччя німо зберігала свої таємниці; гора, під якою лежали стародавні володарі. Почався тяжкий і нерівний поєдинок із часом. вічністю. Два тижні підряд я піднімався о 5.30 і по 16 годин щодня, без відпочинку і вихідних, вдивлявся в землю».

Розкопки посувалися швидко. Та люди витримували насилу:дубіли від морозу, глохнули від реву машин, «мертві падали в ліжко, щоб завтра знову продовжити цей скажений поєдинок з курганом».

Люди терпіли,бо розуміли, що якщо вони здадуться, не витерплять, то цей курган, а як говори місцеві жителі - гору землі, просто вивезуть та розрівняють. Якесь внутрішнє відчуття підказувало, що треба працювати, розчищати, знаходити хоч маленькі рештки історичних реліквій. І археологам дійсно пощастило. Вони знайшли свою маленьку «Трою», про яку всі мріють, але не кожен знаходить.

Поховання цариці та її сина були величними, золоті прикраси тьмяно поблискували під важкістю землі. Коштовностей було багато, вони вражали, промовляли через століття, хотіли щось донести, показати.

Головна камера, місце поховання самого царя, на жаль, виявилася розграбованою. Але при вході в неї археологи, вже ,завершуючи свою денну працю, знайшли тайник, не помічений грабіжниками.
Мозолевський згадував: «Я розчищав густий глиняний наплив, що покривав підлогу, і відчув, як щось дряпнуло палець. Серце відчайдушно йокнуло. Обережно відвернувши глину, я побачив, як блиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям зрозумів, що це саме воно.»

Говорять, що кожна людина отримує подарунки долі в залежності від того, на що вона заслуговує. Мабуть, доля вирішила,що Борис Мозолевський заслуговував на таке відкриття – золоту пектораль.
Вона затьмарила всі раніше відомі ювелірні прикраси. Місяцеподібна чоловіча нагрудна прикраса має три яруси, чітко відокремлені один від одного товстими витими канатиками. Вона складається із симетрично розташованих сцен та орна¬ментів.

Майстер використав витончений орнамент. На нижньому ярусі прикраси показано різні сцени з тваринами. У центрі композиції - три пари істот з головами орлів і тулубами левів, далі з двох боків - лев і левиця. Митець зобразив і по¬гоню собаки за зайцем, і дві пари степових коників, що символі¬зують давній світ і спокій.

Пекторалі властиві невимушена врівноваженість, художня цілісність і досконалість композиції. На щастя, не зважаючи на плани відправити пектораль до Москви чи до Ленінграда, вона залишилась в Україні. Сьогодні вона є гордістю колекції музею історичних коштовностей, розташованого на території Національного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська Лавра».

Золота пектораль знана в усьому світі. Ім’я Бориса Мозолевського відоме не тільки в наукових кругах. Але, на жаль, недовго прожив науковець після свого тріумфу.

Що ж то за могила така моторошна? Вважають, що під час розкопок Борис Мозолевський розкрив гробницю жерця - енареєя ,- згідно з переказами, одного з покараних богинею Астартою за розграбування її святилища. Археологи ж не раз помічали, що розкопки поховань енареїв тягнуть за собою цілу низку смертей! Можливо, це й правда.

Не можу не сказати й ще про одну перлину нашого краю – Шолоховські водоспади. Це місце заворожує, потрапляючи туди, мовби переходиш в інший вимір. Перед очима,мов у сні,з'являються уявні картини, ось величні скіфи скачуть на конях, вродливі жінки спостерігають за гомінливими дітьми, які змалку мріють про подвиги та звитягу.

Кажуть, що це єдиний степовий водоспад в світі! Він зазиває до себе ще здаля: шумом води, веселкою, що сяє над водою, клекотом чайок, що кружляють у пінній імлі.

Загалом, Шолоховські водоспади перемінливі характером, спочатку, неначе юна красуня: річка Кам’янка тече тихо. Та от, за поворотом, стає зовсім іншою: прискорює рух між порогів, утворюючи близько восьми міні-водоспадів, з клекотом і шипінням спадає у колодязь, і тут – заспокоюється, наче потрапивши у обійми коханого.

За легендою, кам'яні пороги утворилися з намиста скіфської принцеси, що кинула його в річку, тікаючи від ворогів. Намистини перетворилися в камені, що й зупинили ворогів. Так чи ні, та ці водоспади полюбляли скіфи, вважали їх священними. От і козаки мали тут зимівники, зокрема – П. Калнишевський. Про це нині нагадує плита з хрестом, на ній зображено козака. Досі ходять легенди, що десь тут знаменитий гетьман сховав свої скарби - 150 тисяч сріблом. Та найбільший скарб – краса водоспадів. Висота кожного - близько метра, але в цілому перепад річки від першого порога до останнього становить аж 6 метрів. Купатися ж у них - справжнє задоволення.

Кожна людина завжди з великою любов’ю згадує те місце, де народилася, де промайнуло дитинство, де відкрився для неї казковий дивосвіт. То її затишна батьківська оселя, родинне вогнище-маленька батьківщина. Саме вони, маленькі батьківщини кожного разом утворюють нашу велику державу – Україну. І безцінною часткою держави є й наша рідна Нікопольщина.

Багата і славна її історія за всіх часів існування.

Нікопольщино! Перлино степова,
Неповторна дивною красою.
Для нас твоя історія жива,
І серце сповнене тобою!

 

Обновлено 21.03.2017 11:40
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting