Во саду ли, в огороде...

Сейчас на сайте

На даний момент 296 гостей на сайті
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Друк e-mail
История Никопольщины - Древняя история

Шатунов В.В.
Історик, член Національної спілки
археологів України 
Біографія
м. Нікополь, Україна

 

Пройшли шляхами ураганними,
Звели із попелу життя.
А степ все світиться курганами
Й не дозволяє забуття.
Б. Мозолевський

Археологічні дослідження на території Нікопольщини у 2017 році

10 років пройшло з того часу, коли наша Орджонікідзевська археологічна експедиція працювала в цих місцях. 10 років… Ціла епоха в житті людини і короткі як мить у вічності… Ми повернулися знову сюди, щоб остаточно дослідити ланцюжок розораних технікою курганів, які розтягнулися на плато високого водорозділу з південного заходу на північний схід. Тепер вони мов сирітки непомітні, туляться один до одного. І лише досвідчене око археолога може помітити їхню присутність на тілі землі…

Але тепер статистика. Цьогорічна археологічна експедиція Інституту Археології АН України на чолі з кандидатом історичних наук Поліним Сергієм Васильовичем зібралася у м. Покров (колишнє Орджонікідзе) у складі 10 чоловік з різних міст України: семеро з Києва, двоє з Кривого Рогу та один (автор цих рядків) з Нікополя.  

 

 

 

Вік учасників експедиції коливається від 67 до 16 років, а середній вік складає 54,5 років. Після від’їзду наймолодшого учасника середній вік нашого польового складу експедиції «постарів» на 4,5 роки.

Абсолютна більшість з нас має багаторічний досвід польових досліджень, починаючи з 60-70-х років минулого століття. Майже за місяць розкопок курганів експедицією вручну вибрано 350-400 т ґрунту при tо під сонцем + 50оС, + 60оС. Тобто на кожного члена експедиції припадає 35-40 т ґрунту.  Але ці сотні тон, спекотливі тижні і, врешті-решт, знахідки нас чекатимуть ще попереду… А зараз перед приїздом бульдозера «Caterpillar» (що з англійської перекладається «гусениця») з висоти водорозділу озираюсь навколо. За спиною «насідає» Північний кар’єр Покровського (Орджонікідзевського) гірничо-збагачувального комбінату. Через 3-4 роки потужний роторний екскаватор кар’єру «з’їсть» місцину, де я стою.

А вдалині чорнів кар’єрний ротор, 
Підступно під’їдаючи поля.
Пусте село текло в кар’єр навпроти –
Приречена, рокована земля!..
Б. Мозолевський. "Чортомлик"

Із заходу та південного сходу цей водорозділ з курганами межує з балкою Перевізькою та Чортомлицькою. Верхів’я балки Перевізької та села Катеринівка і Кисличевате «перелопачені» кар’єром (пішли в небуття).

Південніше, уздовж правого боку балки Чортомлицької, на відстані 3-4 км від мене до 1979 та 1980 рр. стояли Могили Чорна та Гурського, які були дослідженні експедицією Б.М. Мозолевського. Тепер, там де вони колись височіли, здіймаються кар’єрні пагорби. Сумно, сумно… А здається, начебто учора ми працювали на цих курганах… 

Ще далі на південний схід, за балкою Чортомлицькою, трохи ховаючись у білій димці, помітні похмурі споруди Нікопольського заводу феросплавів та свічки його димлячих труб. Праворуч від НЗФ розкинулися цехи колишнього Нікопольського Південнотрубного, за якими заховалися вулиці та будинки Нікополя… У давнину з висоти цього водорозділу добре простежувався мальовничий степовий простір з могилами, найдавніші з яких ще за 2,5 тис. років до скіфів почали будуватися іншими народами, що мешкали в цих краях. А далі на південному обрії розлягалися ще живі на той час неповторні дніпровські плавні, які затоплені тепер рукотворним Каховським болотом…

Праворуч, на захід від мене, на відстані 10 км розташовано молоде гірняцьке містечко Покров. До речі, на відзнаку від Нікополя, місто Покров змінюється в найліпшу сторону семимильними кроками: повним ходом йде асфальтування вулиць, плиточне  покриття пішохідних доріжок, встановлюються новенькі автобусні зупинки з назвами на них, відновлено занедбаний міський парк, який носить тепер ім’я Б.М. Мозолевського. А ще громада вшанувала його пам'ять тим, що посмертно обрала почесним громадянином міста…

Немає вже в цьому світі Бориса Миколайовича, немає співака Скіфського Степу, романтика-археолога.  Але ми прийняли від нього естафету продовження розкопок курганів, які передчасна смерть не дала йому можливості дослідити…

А ось і «Caterpillar» прийшов нам на допомогу - почав пробивати першу бульдозерну борозну серед соняшників. Все. Розкопки розпочалися…

 

 

 

За липнево-серпневі гарячі робочі дні (в прямому і переносному сенсі) наша експедиція на площі в 3 га дослідила 5 курганів скіфського часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Із 5-ти курганів, лише один мав висоту насипу 0,2 м, у інших насипи повністю розтягнуті сільсько-господарською технікою. Ось так сучасники дбають та зберігають пам'ять про наших предків!

Два кургани були оточені ровами глибиною від 0,5 до 1м, а на одному з курганів зі сходу та заходу рів мав перемички-мосточки. Поруч з ровами зустрічалися уламки давньогрецьких амфор (посуд для вина) та кістки свійських тварин – сліди поминального обіду на честь померлого.

В одному з усіх курганів при наявності рову була відсутня наявність поховань. А ні жодного! Навіть кенотафу!..

Нам відомо з археологічних джерел про те, що в давнину, згідно за звичаєм, якщо людина загинула на чужині, то її родичі викопували символічну могилу-кенотаф (з грецької перекладається як «порожня могила»), в якій небіжчик був відсутній. Вони сподівалися, що в цій могилі оселиться душа померлого. Скіфи теж не цуралися цього звичаю.

Наприклад, кенотафи цього часу відкриті археологами в одному з курганів поблизу с. Шелюги Запорізької області, Беляуському кургані у Криму, кургані Жовтокам'янка (Драна Кохта) на Дніпропетровщині.

А в могилі – ні чопа,
Чисте інтермеццо!
Хтось її як розкопа –
За живіт візьметься!
Б. Мозолевський. "Ліричний відступ над кенотафом у кургані Драна Кохта"

Та факт залишається фактом – в нашому кургані був рів, були сліди тризни – уламки амфор, але могилу з померлим (або без нього) ми так и не знайшли… Дуже інтригуючий подарунок підніс експедиції цей курган.

У чотирьох курганах експедиція виявила 8 поховань, з яких п’ять було зосереджено в одному кургані, а в інших трьох – по одному. Три з восьми поховань виявилися непограбованими. Сім поховань були одинокі, лише одне – групове (двоє дорослих і дитина).

За попередніми даними поховання датуються серединою-кінцем IV ст. до P.X. Більшість померлих – молоді жінки (5), доповнюють цей траурний список дві маленькі дівчинки та дорослий чоловік…

Поховальні споруди були стандартними: прямокутні вхідні ями зі сходинками (від однієї до трьох). Вхідні ями через отвори в одній зі стінок з’єднувалися з підбоями-склепами, де лежали випростано на спинах небіжчики разом з тим начинням, яке було необхідно їм у потойбічному житті. І перш за все це їжа. В кожному із досліджених поховань померлих, незалежно від віку і статі, сердобольні родичі клали величезні шмати конини (реберна частина із задньою чи передньою ратицею).

 

 

 

 

Навіть маленькій скіф’яночці (років до двох) в одному з поховань батьки не пожаліли конини. Їхнє зворушливе піклування про ситість немовлятка під час його самостійної подорожі у вічності проявилося у покладанні поруч з маленьким тільцем величезної частини кінської туші разом із залізним ножем.

«Не голодуй, наше донечко-сонечко! А ще даруємо тобі, щебетушко, в дорогу оберіг-намистечко! Нехай воно захищає тебе від усякого невідомого зла, бо нас поруч не буде»… Можливо так, а можливо по-іншому (але з любов’ю) батьки зверталися до вже неживого немовлятка… Прийшло більше 2 000 років. Батьків дівчинки теж давно немає. Але збереглося батьківське намисто – вісім великих намистин з візерунками, а серед них одна у вигляді мініатюрного глечика з ручечкою…

 

 

 

А за кілька метрів від дитячого поховання нами було досліджено центральне, з-за якого був побудований цей курган. В центральній могилі перебувало померле подружжя з дитиною, яка лежала в ногах жінки перпендикулярно дорослим. Дівчинці було 4-5 років.

 

 

Яка трагедія відбулася тисячі років тому, внаслідок якої батьки разом з дитиною були поховані у цьому склепі?.. Померлій родині родичі поклали кінську реберну частину за ратицею. На них лежав ніж для нарізання м’яса. Поруч з напутньою їжею червонів формований шматочок рум’ян – небіжчиці фарбувати щічки у потойбічному світові. Поруч з лівою скронею жінки стояла малесенька ліпна глиняна мисочка (наче іграшкова) заввишки 3 см, а діаметром 4 см. Рум’яна та мисочка – ось і весь поховальній інвентар жінки, яка лежала на очеретяній підстилці випростано на спині,  ліва рука покоїлась на стегні.

Чоловік лежав поруч на лівому боці, обличчям до жінки, з трохи підігнутими в колінах ногами. І нічогісінько при ньому не було. Крім залізних наконечників списа та дротика, які лежали за півметра нижче його ніг.

Померла дівчинка завершувала родинне поховання. Який був одяг на ній – невідомо, але одне ясно, що він застібався на ґудзики. Ми знайшли три опуклих бронзових ґудзика діаметром 0,5 см. На кістках малечі лежали чотири пастових глазчастих намистин діаметром 2 см. Ліворуч від дитини було покладено залізний ніж, а нижче ступнів – чудової роботи чорнолаковий канфар (посудина для вина)…

 

 

 

Але цьому родинному похованню передували по черзі ще кілька поховань, які були зруйновані грабіжниками і цим останнім похованням. Свідченням тому були кістки тварин та людей, а також матеріальні знахідки, які зустрічалися у перемішаному нашими попередниками ґрунті. «Смешались в кучу кони, люди…», - як писав російський поет М.Ю. Лермонтов. У цій ґрунтовій суміші ми знайшли також чотири людських черепи (один належав дитині), а серед матеріальних знахідок: залишки кінських залізних вудил, до десятка бронзових наконечників стріл, бронзові ґудзики, глиняне пряслице та кістяний циліндрик від збірного веретена… Самим багатим, судячи по розпорошеним у ґрунті знахідкам, було саме найперше поховання, від якого нам залишилося три пари золотих кілець (діаметром 1,5 см).

Наступне, ще одне непограбоване поховання, подарував експедиції знову той же самий курган. Поховання повинно привабити увагу тих, хто цікавиться питанням про скіфських жінок-воїтельниць. Поховання знаходилося південніше від вищезгаданої центральної (групової) могили і належало молодій за віком жінці (приблизно років 20).

 

 

Вона лежала на очеретяній підстилці випростано на спині. За півметра вгору від правого плеча їй було покладено жертовну їжу у вигляді реберної та стегнової частини коня, на яких лежав ніж з кістяним руків’ям.

 

 

Уздовж лівої руки молодої небіжчиці знаходились чорно-лакова мисочка, лекіф (посудина для туалетної олії) коричневого кольору та кістяний виріб в поганому стані збереження.

 

 

 

 

Поруч з лівою долонею лежав дерев’яний сагайдак, заповнений бронзовими наконечниками стріл. Один з наконечників був розвернутий вістрям у бік плеча небіжчиці.

 

 

Дві пастові намистини лежали між лівим ліктем і стегном. Уздовж правої руки скіф’янки (від ліктя до зап’ястя) було покладено залізну річ теж у поганому стані збереження (можливо кінські вудила, скручені шкіряною вуздечкою), а на зап’ясті красувався кручений у три витка срібний браслет.

 

 

За попередніми даними поховання скіф’янки-воїтельниці відноситься приблизно до середини ІV ст. до Р.Х.

Але це ще не все. У двох сусідніх курганах експедицією було досліджено ще по одному похованню молодих скіф’янок (на превеликий жаль пограбованих).

 

 

В одному з них, серед небагатьох речей, що дісталися нам в спадок від грабіжників (а це ніж, канфар та два свинцевих пряслиця), знайдено також  бронзовій наконечник стріли.

 

 

А в іншому похованні – три наконечника.

 

 

 

За результатами археологічних дослідів в цьому випадку можна впевнено сказати про те, що три жіночих поховання супроводжувались наступальною стрілецькою зброєю. І, можливо, що й двом останнім скіф’янкам після смерті теж було покладено сагайдаки з наборами стріл, які не збереглися після «господарювання» в могилах грабіжників…

Таким чином, після дослідження експедицією незначної частини курганного могильника можна зробити попередні висновки:
• по-перше, практично значна більшість поховань належить померлим жіночої статі (дітям та дорослим);
• по-друге, серед п’яти померлих жінок, у трьох виявлено наступальну зброю; причому всі три поховання знаходяться в трьох курганах, які розташовані компактно, один біля одного.

Дуже хотілося б вірити, що цей могильник скіфської доби є родовим цвинтарем, де ховали, головним чином померлих дівчаток та жінок, більшість з яких були жінки-воїтельниці. Але це тільки мої особисті думки й бажання - не більше. Лише повне дослідження могильника дасть поживу для остаточних висновків, а сам він посяде гідне місце серед незвичайних пам’яток скіфського часу…

На думку деяких науковців скіфські жінки (залежно від певного віку та соціального стану) брали участь у військових походах у складі легкоозброєної допоміжної кінноти, а також займалися охороною худоби, майна та певної території, коли воїни-чоловіки відправлялися на війну, або ж на тривалі сезонні кочівлі з худобою.
Я повністю погоджуюся з цією думкою. Жінки-воїтельниці - явище загальноскіфське, про що свідчать поховання озброєних жінок у курганах. Тільки в межах України, станом на 1991 рік, таких поховань нараховувалось 112. На сьогодні цей список розширився і нараховує більше 200 поховань скіфських «амазонок». Тепер до нього добавилося ще три, які наша експедиція виявила в цьому році.

До речі, близько десятка поховань озброєних жінок скіфського часу на території Нікопольського регіону вчені-археологи знаходили й раніше, а саме поблизу сіл Капулівка, Шолохове, м. Покров (Орджонікідзе), а також на Нікопольському курганному полі… Але не в такій концентрації (щільності), як у нашому випадку на водорозділі поблизу балки Чортомлицької…

Від імені С.В. Поліна (сподіваюсь, що він буде згоден), нашого експедиційного товариства і від себе особисто хочу щиро подякувати нашим нікопольським краєзнавцям Олексі Федоровичу Крестьянову та Олександру Андрійовичу Салєєву за те, що вони не пожаліли свого вільного часу й здоров’я, щоб надати посильну й безкорисну допомогу в археологічних дослідженнях експедицій…

 

 

P.S. «Могили, могили, могили – глибинний світ далекої і неповторної Скіфії… Усі ті, кого ми розкопуємо, були колись не просто одиницями суспільства, а ще й живими людьми, що орали цю землю, пасли худобу, воювали, щось любили і когось ненавидили. Про що мріяли вони? Що вело їх крізь нетрі століть? І якщо всі вони пішли в землю, залишивши по собі тільки мовчазні могили, в чому ж тоді полягає сенс людського буття? Коли при свічечці у глибокому підземеллі ножем і щіточкою воскрешаєш до нового життя – життя в науці – те, що зовсім недавно ще, з історичного огляду, було чиєюсь живою долею, не можем не пройматися такими питаннями і не шукати відповіді на них. І тоді починаєш бачити, що крім історичної інформації, всі ті рештки несуть іще якесь незбагненне світло людського духу, яке й тебе спонукає бути трішечки чистішим і добрішим, трішечки уважніше придивлятися до всього, що діється навкруг…» Б. Мозолевський.

 

 

Переведення в електронний вигляд: Мирончук М.С.

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:
 
 
 
 
Останнє оновлення на Понеділок, 04 грудня 2017, 14:14
 
, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting