Во саду ли, в огороде...

Сейчас на сайте

На даний момент 164 гостей на сайті
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Друк e-mail
История Никопольщины - Эпоха казачества

Майданець О.

м. Волинь, Україна

 

Рибальство як складова економіки Запорозької Січі

 Запорозькі козаки жили в особливому природному середовищі, серед українського степу, на узбережжі великої ріки Дніпро та його притоків. На думку Івана Крип'якевича, «господарство Запорожжя носило здобичницький характер»1.

Проте ця економічна ознака була характерною лише на початковому періоді історії Запорожжя. Згодом рибальство перетворилось у розвинену підприємницьку систему, що впливало на формування як внутрішньоукраїнського, так і зовнішнього ринку.

Цікаві відомості про багатство водної фауни України подає Гійом Левассер де Боплан в «Описі України»: За милю звідси є гирло Пела, ріки, дуже багатої на рибу. Ще нижче, з руського боку, є маленька річка Омельник, що впадає у Дніпро. В ній рясно водяться раки, навпроти неї (Другого Омеляника) тече досить велика і багата на рибу ріка Ворскла, що впадає у Дніпро, а також з того самого боку ріка Орель, де риби більше, ніж в попередніх водоймах. Я бачив, як у гирлі цієї ріки одним неводом витягали понад дві тисячі рибин, найменші з них мали одну стопу в довжину. На протилежному березі, руському, є кілька озер, дуже багатих на рибу. Від великої кількості риби, яка аж задихається через нестачу води в застояній водоймі, здіймається нестерпний сморід. Ця місцина дістала назву «Самоткань»2.

Багатство рибних водойм спонукало козаків не лише до риболовства, як способу здобування їжі, а й до постійного вдосконалення техніки рибного промислу. Д. Яворницький вказує, що ловлею риби на Січі займались окремі представники низового товариства, так звані «особливі господарі»3, які вміло організовували процес заготівлі риби.

На підтвердження думки Боплана Яворницький наводить дані, що козаки в річці Орелі за одну тоню витягали понад 2000 найбільших рибин4.

Головним знаряддям запорозьких рибалок були неводи, косяки, мережі й самолови, крім того, звичайно, великі й малі сіті.

Поступово функцію організації риболовства на Січі перебрала на себе козацька старшина.

Заможні козаки на Лівобережжі нерідко викопували невеликі ставки, запускаючи в них коропів і карасів5. Жителі прилеглих до Січі територій широко використовували досвід запорозьких рибалок.

За свідченням Павла Халебського, біля кожного містечка чи села неодмінно є великий став, наповнений водами дощів або текучих рік, і називається він халістау (тобто приміщення для риб). Посеред нього є гребля з дерева, а на ній – в'язанки з гілок, покриті гноєм і соломою, і в греблі внизу є канали, де вода, що тече, обертає колеса млинів. Таким чином, вони мають одночасно воду, рибу, млини і нічого (більше) не потребують. І все це неодмінно є на кожному базарі чи в маленькому селі6.

Такий спосіб поповнення рибних запасів із Запорожжя поширився на всю Україну.

У господарстві Запорозької Січі з часом рибальство здобуло статус серйозної і прибуткової економічної галузі. Кіш, центральний запорозький уряд, щороку перерозподіляв жеребкуванням між куренями найбільш прибуткові угіддя – рибні лови, пасовища і сіножаті.

Рибні лови поступово приватизовувались і ставали однією з економічних ланок у паланках, де козаки займались індивідуально-трудовою діяльністю7.

У XVIII ст., коли зимівники були дуже поширені недалеко від Хортиці, у рапорті полковника Протовчанської паланки Павла Кирилова до кошового Данила Лантуха від 28 березня 1757 року рибальство знову згадується як ведуча господарська галузь: «Предложено. Дабы я ведомость своей переводной паланки сидящих зимовниками на рыбных добычах казаков.»8.

Розвиток рибальства сприяв активізації загальних економічних процесів на Запорозькій Січі.
Якщо за Густинським літописом є лише одна згадка: «Рибу ловлять, її без солі на сонці сушать»9, то уже в літописі Самовидця, коли йдеться про причини початку національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, йде мова про тиск польського панства на низове козацтво: «которые зась на рибу хожували козаки за Пороги, то на козаку рыбу десятую отбирали»10. Подібні явища викликають обурення і у літописі Грабянки: «Имеет ли кто рыбу? – дай урочную на пана.»11.

Такі утиски поляків та ряд інших причин змусили Богдана Хмельницького звернути свої надії до єдиновірної Москви. Цікаво, що великий гетьман саме рибу використовував часто, надсилаючи московітам для того, щоб прийняли Україну «під государеву руку» щедрі гостинці.

Вдосконалення риболовецького промислу по всій Україні, риболовецькі уміння юнаків із селянського середовища створювали чудові умови під час проведення тривалих бойових походів. Завдяки рибальству армія постійно отримувала харчові запаси.

Як відмічає Иоган-Иоахім Мюллер в історичній дисертації про козаків, «з сільських плебеїв виходять гідні поваги солдати, найхоробріші й найвідважніші мужі, яким дивуються нащадки. Бо коли люди міцні тілом і загартовані на сонці, не вибагливі до їжі, а якщо є потреба, займаються мисливством і рибальством, харчуються рибою, яку сушать на сонці в попелі, натерши її сіллю, і постійно вправляються у битвах, вони цілком придатні для військової справи»12 .

Запорожці були дуже винахідливі та уміли за будь-яких обставин як приготувати страву із риби, так і заготувати її на запас. Селяни, що вступали під знамена Богдана Хмельницького, поряд із військовими навиками набували і відповідного господарського хисту, який згодом переносили на розвиток риболовства у рідному краї.

Іноді селяни поставляли харчі воїнам. В останній чверті XVII ст., коли було сформовано Охотницьке (наймане) військо на Лівобережній Україні у продовольчу стацію, збирану в посполитих Лубенського полку, входило 2 діжки соленої риби13.

Рибальство відігравало важливу роль і у розширенні торговельних зв'язків Запорозької Січі. В свою чергу, Богдан Хмельницький не лишав це поза увагою.

З серпня 1650 р. з Переяслава Богдан Хмельницький звернувся через Василя Струкова з листом до бєлгородського воєводи Бориса Рєпніна-Оболенського з висловленням дружби та пропозицією створити комісію для урегулювання торговельних відносин14.

Активною була торгівля Запоріжжя з Правобережною Україною. Про обсяги торгівлі свідчить скарга кошового отамана на шляхту, що пограбувала 724 козака і забрала 1242 коней,546 волів, 405 возів з рибою, 386 пар чобіт, 204 рушниці, всього товару на 1598277 талярів15.
Солена риба із Запоріжжя активно продавалась на російських ярмарках16. Підготовлена для продажу риба поставлялась польським і російським чумакам, грецьким, вірменським і турецьким купцям або її відвозили у Польщу17.

Таким чином, ведення риболовецького промислу на Запоріжжі мало важливе значення:
1. Як складова економіки Запорозької Січі, розвиток рибальства пройшов шлях від степового заняття до створення розгалуженої сітки дрібних риболовецьких господарств на підприємницькій основі.
2. Урізноманітнювався раціон харчування запорозьких козаків, удосконалювалась технологія приготування різноманітних страв.
3. Удосконалення риболовецьких знарядь призводило до якісних змін у розвитку ремісничого виробництва.
4. Революція риболовецького промислу призвела до розширення торгівельних зв'язків, що органічно вплітались у всеросійський та зовнішній ринок.
5. Рибальство сприяло створенню гармонії людини і природи, збагачувало народні знання про водну флору і фауну України, спонукало до вивчення особливостей навколишнього середовища врахування кліматичних та рельєфних характеристик Запорозької республіки.

 

1 Крип'якевич І.П. Історія України. – Львів, 1990. – С. 58.
2 Гійом Левасер де Боплан. Опис України. – Львів, 1990 – С. 33-34.
3 Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків. – 1998. – Т. І. - Жовтень. – № 12. – С. 85.
4 Там само.
5 Українська минувшина. – К., 1993. – С. 51.
Булос Ібн Аз-Заїм (Павло Халебський). Подорож патріарха Макарія. – 1990. – Вересень. – № 9 (551). – С. 119.
7 Україна і світ. – К., 1994. – С. 196.
Нові археологічні дослідження пам'яток українського козацтва Збірник наукових праць. – К., 1992. – С. 51.
9 Густинський літопис // Між двох вогнів. – К., 1996. – С. 396.
10 Літопис Самовидця // Хрестоматія давньої української літератури. – К., 1967. – С. 345.
11 Літопис Грабянки // Хрестоматія давньої української літератури. К., 196 – С. 364.
12 Історична дисертація про козаків, яку представлено в приміщенні філософського факультету на публічний розгляд. Автор - Мюллер Иоган-Іоахім з Замельфельда. Київська старовина. – 1996. – № 4 / 5. С. 74.
13 Заруба Віктор. Охотницьке (наймане) військо на Лівобережній Україні в останній чверті XVII ст. // Записки наукового товариства імені Т.Г. Шевченка. – Львів, 1993. – С. 244.
14  Дипломатична служба Богдана Хмельницького. Хроніка1648-1657рр. Жовтень. – № 11. 1988-С. 106.
15 Україна і світ. – С. 180.
16 Там само. – С. 186.
17 Яворницький Дмитро. Історія Запорозьких козаків, 1998. – Жовтень. – Т. 1. – № 12. – С. 86.

 

 

Джерело: Майданець О. Рибальство як складова економіки Запорозької Січі (с. 204-207) [Текст] / О. Майданець // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. Випуск 11. Київ: Шлях – 2002. – с. 284. 

 

Переклад в електроний вигляд: Мирончук М.С.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

 

 

 

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове

Останнє оновлення на Четвер, 08 квітня 2021, 07:29
 
, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting