Во саду ли, в огороде...

Сейчас на сайте

На даний момент 42 гостей на сайті
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Друк e-mail
История Никопольщины - Общие сведения по истории г. Никополя
Субота, 16 червня 2012, 23:40

Жуковский М.П.
Председатель Никопольской городской организации
Всеукраинского общества краеведов,
заместитель директора
Никопольского краеведческого музея
по научной работе
г. Никополь, Украина
Биография

.

Екохронографія міста Нікополя


У 1980 р. Нікопольський міськком компартії та міськвиконком на підставі наслідків дослідницької роботи Нікопольського краєзнавчого музею та висновків докторів історичних наук О.І. Дружиніної (м. Москва), К.І. Позднякова (м. Дніпропетровськ), Інституту історії АН УРСР прийняли рішення про відзначення 200-річчя заснування міста Нікополя.


Головним історичним джерелом для визначення дати заснування міста був «План вновь проектируемого укрепления Никополь, что прежде назывался Никитин Перевоз, для содержания воинской команды одного баталиона. Сочинен 1780 г. 30 марта».


Офіційне вирішення питання про дату заснування Нікополя суперечило принципам науковості та історизму, оскільки не простежувало повністю еволюцію історичного розвитку міста. До того ж, це питання вирішувалося здебільшого не на наукових підставах, а на ідеологічних засадах настанов КПРС. Це привело до тенденційної систематизації фактів з історії Нікополя та їх інтерпретації у проросійській спрямованості. Проте будь-який аспект генези міста, як населеного пункту, вимагає дослідження попередніх етапів його історичного розвитку. Це проігнорували у 1978-1980 рр. науковці та органи державної влади.


Опрацювання матеріалів про генезу та розвиток Нікополя поставило питання про необхідність більш чіткого визначення таких понять, як «заснування міста»та «утворення міста».


У першому випадку це означає початок його будівництва, визначеного певним правовим актом, що надає йому статус міста або міста-фортеці. Як правило джерелом про давні міста є історичні літописи, а про поселення нового часу - документи органів влади. Розбудова міста або міста-фортеці та йо статус в подальшому підтверджуються актами чи нормативними документами чинного на той час законодавства. Класичним прикладом цього є заснування в Україні таких міст як Львів, Харків, Чугуїв.


Утворення міста - це надання статусу міста (міських прав) вищими органами державної влади одному або об'єднанню кількох поселень, що досягли певного соціально-економічного розвитку, рівень якого за певними параметрами (кількість населення, розвиток промисловості, транспорту, культури) відповідав нормативним положенням чинного законодавства про місто. Це якраз і характерно для Нікополя, який отримав статус міста в 1926 р.


Необхідно визнати різницю між «містом» як історичною та юридичною категорією, які не є тотожними. Зміст останнього формується «Положенням про порядок питання адміністративно-територіального устрою Української РСР», затвердженим Указом Президії Верховної Ради УРСР від 12.03.; 1981 р. і нині діючим. Зміст «міста» як історичної категорії формується школами істориків різного напрямку. Та й стосовно категорії «місто» в правовій традиції України X-XX ст. простежується помітна еволюція, що і становить предмет спеціального дослідження.


Аналіз матеріалів про визначення дати заснування Нікополя, а також інших міст Дніпропетровської області та України в цілому визначив необхідність сформулювати поняття літочислення населеного пункту. Це - тривалість їх існування на природній підоснові у соціально-економічних та національно-державних системах суспільства у календарних роках, відповідно до існуючих систем історичної хронології.


Літочислення населеного пункту або екохронографія базується на досягненнях краєзнавства, джерелознавства, історії держави і права, історичної географії і картографії, історії будівництва поселень і є підстави виділити його як допоміжну наукову дисципліну краєзнавства. Вона визначає критерії літочислення поселень України і дає рекомендації щодо їх збереження.


Простежимо на прикладі міста Нікополя його екохронографію відповідно до зазначених положень:
1. Врахування природного (географічного) середовища впливу соціально-економічної діяльності суспільства, воєнних дій як обставин (факторів), що сприяють або гальмують виникнення та розвиток поселень. Природною передумовою для формування поселення на території сучасного Нікополя була частина правого берега долини Дніпра у найвужчому місці. Територія, де розташовано місто, становить плато трикутної форми. Його елементами є три миси, з яких чітко виступає південний (Микитин Ріг) з нижньою терасою та південно-східний, між якими розташовується природний «амфітеатр». Найбільш вигідною місцевістю для поселення є Микитин Ріг, захищений від північних вітрів, з гарною природною гаванню. Тут також був перетин водних та суходільних шляхів. А найбільш вигідним місцем для будівництва укріплень було плато, де, до речі, був початок Нікопольського курганного поля. Рельєф цієї території освоювався людьми протягом кількох тисячоліть. Під час археологічних досліджень тут знайдено сліди поселень і поховань бронзової доби (III-І тис. р. до н.е.), скіфської та сарматської культур (V ст. до н.е. - II ст. н.е.), племен черняхівської культури (II-IV ст. н.е.), кочових племен (V-XV ст.). Але поселення давніх часів на території сучасного Нікополя не збереглися внаслідок боротьби різних народів та держав за володіння Нижньою Наддніпрянщиною. Лише за часів запорозького козацтва виникло укріплене поселення на території сучасного міста. Його розвиток перш переривався або гальмувався воєнними діями. Проте існуючі воєнно-політичні та економічні структури козацтва відновлював його. Але при визначенні конструктивних факторів в історії міста була врахована тільки роль російських урядовців, а не Війська Запорозького.


2. Комплексне вивчення археологічних, історичних, картографічних, фольклорних, топонімічних джерел для дослідження генези та розвитку поселення, на відміну від абсолютизації дати першої доофіційної згадки його назви в певних державних системах. Перше документальне підтвердження згадки про місцевість, де розташовано Нікополь - Микитин Ріг, Лиса Гора, Кам'яний Затон - знаходимо в щоденнику австрійського посла Еріха Лясоти, який приїздив до запорозьких козаків улітку 1594 р. В історичних джерелах згадки про Микитин Ріг датуються 1627 р., 1628 р.,1637 р. Проте аналіз цих джерел швидше свідчить про назву природно-географічного об'єкту на кордоні запорозьких козаків з Кримським ханством по Дніпру, ніж про назву поселення. Досить вірогідно, що у цьому урочищі перебували козацькі пікети, як рухома варта кордону, а тимчасово - реєстрові козаки. Цілком можливо, що у XVI ст. один із запорожців жив певний час на річковому мисі або з деяких невідомих обставин залишив своє ім'я річковому мису та нашій історії. Адже народні перекази засвідчили, що козак Микита займався перевозом через Дніпро. У той же час перекази розповідають, що то був - кошовий Січі, який збудував церкву, або багатий сімейний козак, козак-шинкар, тощо. Проте жодне народне джерело не зазначає часу появи Микити. Поява населення на Микитиному Розі пов'язано з будівництвом на ньому Запорозької Січі у 1639 р. Це здійснювали українські реєстрові козаки одночасно з відбудовою поляками фортеці Кодак. У січні 1648 р. Січ на Микитиному Розі опинилася в центрі козацького повстання під проводом Б.Хмельницького. Це був початок Визвольної війни українського народу середини XVII ст. 19 квітня на козацькій раді у Микитинській Січі Б.Хмельницький був обраний гетьманом Війська Запорозького. Звідси він виступив на чолі армії повстанців назустріч польським військам і розгромив їх на Жовтих Водах і під Корсунем. У Нікополі, в середині 50-х років XX ст., увічнено пам'ять про ці видатні події і встановлено пам'ятний знак. В українській історичній науці утвердився погляд, що Січ на Микитиному Розі була до 1652 р., коли запорожці перенесли Кіш на Чортомлицький Ріг. Микитинська Січ була не тільки воєнно-політичним центром запорожців, але мала функції торгово-ремісничого центру. Це було пов'язано з матеріально-технічним забезпеченням Січі: підвіз продовольства, ремонт і утримання човнів, возів, зброї, торгівля необхідними товарами не тільки для козаків Січі, але й для тих, хто жив у навколишніх селах і зимівниках. У подальшому ці функції посилювалися, особливо після того, як утворилося поселення Микитин Перевіз. Воно було важливим прикордонним форпостом запорозького козацтва аж до червня 1775 р. Тут розміщувалися не тільки будівлі сімейних запорожців, але й розташовувалася козацька залога, була старшина - писар і шафар з штатом, поштова станція, шинки, церква Св. Покрови Богородиці, що була центром приходу для козаків сотень зимівників, проте і укріплення Микитинської Січі під назвою Старої Січі на противагу існуючій Чортомлицькій, здійснювалося козаками під час війн з татарами та турками. Таким чином, можна простежити 136-річний період від будівництва Микитинської Січі до моменту, коли Микитин Перевіз було захоплено російськими військами під час ліквідації Війська Запорозького Низового. Твердження про заснування Нікополя у 1780 році базується на єдиному документі «Плане вновь проектируемого укрепления Никополь что прежде назывался Никитин Перевоз...» від 30.03.1780 р. без врахування попереднього історичного періоду часів запорозького козацтва. Від назви непобудованої фортеці ведеться по суті літочислення міста, яким тоді Нікополь в адміністративно-територіальній системі Російської імперії так і не став.


3. Безперервний розвиток поселення з моменту виникнення та наявності в ньому постійного населення або такого, що відновлюється після воєнних дій, стихійного лиха, небезпечних епідемій, незалежно від його етнічних і соціальних змін. При цьому необхідно враховувати підпорядкованість поселення тим чи іншим державним системам. Історія європейських міст свідчить про численні лиха, які довелося їм пережити. Але оскільки вони відбудовувалися або в них відновлювалося населення, вважається, що це суперечить принципам безперервності (контінуітету) або історичної спадковості, поза якої місто не зникало назавжди із системи розселення даного народу або держави. Історичні джерела свідчать про безперервний розвиток у ланцюзі Запорозька Січ (Микитинська, Стара) - Перевіз - Нікополь, за винятком часу руйнації внаслідок воєнних дій. Проте її наслідки за короткий час усувалися відбудовчою діяльністю українського козацтва. Протягом 1639-1775 рр. Січ і Микитин Перевіз заснували і утримували козаки Війська Запорозького, яке було національно-територіальною автономією в унії з Польщею, Росією, Кримським ханством. У 1775-1917 рр. Микитин Перевіз, який був захоплений російськими військами і перейменований у Нікополь (1780 р.), входив до складу Російської імперії. Після трирічних національно-визвольних змагань Нікополь з 1921 р. був у складі УСРР-УРСР, що була частиною Радянського Союзу, за винятком німецької окупації і перебування в Рейхскомісаріаті «Україна» з 17.08.1941 р. по 7.07.1944 р. З 24 серпня 1991 р. Нікополь є містом незалежної держави України.


4. Необхідність відрізняти історичні перехідні або кінцеві форми правового статусу поселень і сучасних, визначених чинним законодавством даної держави в складі якої перебуває поселення. Історію кожного міста можна умовно розділити на два періоди - історичний і сучасний (з погляду історії тієї держави, у складі якої воно знаходиться) та її права. Умовною рисою поділу буде рішення органів державної влади про надання населенню певного адміністративного статусу. У своєму історичному розвитку Нікополь був містом-фортецею (Січ), прикордонним торгово-ремісничим і транспортним пунктом, що мав особливий статус (Перевіз). За часів Російської імперії він був містечком, за часів УСРР - з 1920 р. райцентром. З 1926 р. містом районного підпорядкування. Існуючий статус міста обласного підпорядкування закріплено за Нікополем рішенням Президії ВУЦВК УСРР від 16.03.1934 р.


5. Надання правового статусу поселенню з боку державних структур означає лише початок нового етапу, не відокремленого від попереднього його розвитку та літочислення. Вивчення питань, пов'язаних з заснуванням або утворенням міста, неможливе без чіткого з'ясування змісту поняття «місто» щодо конкретного історичного періоду його існування та розташування у просторі. Законодавство Російської імперії по-іншому трактувало поняття «місто», ніж козацьке право. Принципово по-іншому характеризує це поняття законодавство УРСР-СРСР. Між Російською імперією та Радянською державою нема правонаступництва, у той час, коли між УРСР та Україною є правова спадковість.


6. Пошук території першого поселення з наступним її звязком з територією існуючого нині поселення, що уособлює генетичний зв'язок його історичних форм розвитку у просторі і часі. Оскільки територія населеного пункту протягом всього періоду його існування не є сталою, необхідно досліджувати особливості її формування. З цією метою слід: по-перше, знайти «історичний центр» поселення, по-друге, вивчати напрями розвитку поселення (зменшення, розширення, приєднання, об'єднання тощо) до існуючих на сьогодні меж. Літочислення населеного пункту визначається всім періодом його розвитку, або тих населених пунктів, які увійшли до його складу в межах сучасних адміністративних кордонів. Історичні джерела - воєнні і топографічні карти 1764 р. і 1801 р., свідчення краєзнавців та істориків XIX - початку XX ст. І. Кареліна, Д. Яворницького, Л. Падалки, Я. Новицького показують, що в центральній частині сучасного міста (нині парк Перемоги) знаходилися земляні укріплення (вали і рови) розміром 1,5 на 1 км. Є підстави ототожнювати їх із Микитинською Січчю. Порівняльний аналіз плану від 30.03.1780 р. та містечка Нікополя 1873 р. показує, що у південній частині останнього зберігалися вулиці Микитиного Перевозу, які були до 1780 р. (сьогодні вони називаються: провулок Таврійський, вулиця Дідика (колишня Микитинська). З ідеологічних уподобань Компартії її науковці ігнорували факт існування Микитинської Січі і Микитинського Перевозу і те, що Нікополь розбудовували поруч з Микитинським Перевозом, а не замість нього і на основі системи шляхів, які склалися у Микитиному. Це пояснює той факт, що за початок територіальної першопояви поселення було взяте планування 1780 р.


7. Визначення взаємозв'язку топоніміки поселення з етапами його забудови та розвитку. Територія сучасного Нікополя з моменту її забудови входила до складу Вольностей Війська Запорозького. На той час (друга половина XVII - перша половина XVIII ст.) Січ, а потім Микитин Перевіз існували окремо від зимівників козаків, які були розташовані на захід і Схід від них. На їх основі потім виникли села Лапинка, Сулицьке, Довгалівка, що стали у XX ст. передмістями Нікополя, а потім увійшли до його складу. Ці назви збереглися в історичній пам'яті нікопольців і використовуються поруч з офіційними назвами вулиць та нумерацією квартальних комітетів. Штабс-капітан Генерального штабу В. Павлович стверджував, що свою назву Нікополь одержав від імені Микити, яке означає з грецької - Переможець. Етимологічно воно пов'язане з іменами Микола, Никифор, Ніке. Найменування запорозького поселення Микитине (Микитин Перевіз) під впливом зовнішньополітичних прагнень Російської імперії було штучно підведене під грецьку форму назви майбутньої фортеці Нікополь.


Науковці Інституту мовознавства АН УРСР, які ознайомилися з історією виникнення Нікополя, вважають, що у даному випадку має право на існування і такий переклад назви Нікополя - місто переможця, Микитине місто, що співпадає з твердженням В. Павловича.


Таким чином, виходячи з зазначеного, початком літочислення Нікополя слід вести від виникнення у 1639 р. Запорозької Січі на Микитиному Розі. На її основі утворилося поселення Микитин Перевіз, який був перейменованим у 1781 р. Нікополь.


На підставі дослідницької роботи автора за участі провідних науковців (Швидко Г.К., Мицика Ю.А. та ін.) Нікопольський міськвиконком рішенням № 539 від 20.08.1997 р. «Про літочислення м. Нікополя та підготовку документів, необхідних для надання Нікополю статусу історичного міста» ухвалив, що існують підстави для перегляду офіційного літочислення міста. Вивченням цієї проблеми займається группа науковців на чолі з академіком НАН України П.Т. Троньком.


Враховуючи велике значення, яке відіграв Нікополь у минулому українського народу та Запорозького козацтва постановою кабінету міністрів України від 26 липня 2001 р № 878 його занесено до списку історичних населених місць України.

.

.
Источник: Нариси з історії Нікопольського району (від найдавніших часів до початку ХХ ст.). - Київ-Нікополь-Запоріжжя : Тандем-У, 2002. - С. 135-146.

.

Перевод в электронный вид: Диденко Е.В.

Останнє оновлення на Понеділок, 26 лютого 2018, 15:34
 
, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting