Лекція «Скіфи: походження та релігія»

Укладач: Стрілецька Маргарита Вікторівна, програміст БІЦ «Слово»

.
Підготовчий етап

Захід на задану тему став результатом підготовки святкування 375-річчя міста Нікополя. У зв’язку з наміченою датою стало необхідним ознайомлення нікопольців з найбільш яскравими сторінками історії міста та району. Одним з перших ключових моментів історії Нікополя було поселення на території нашого краю такого великого народу як Скіфи. Сучасники скіфів благоговійно називали нашу місцевість «священною землею Геррос». Нікопольщина є територією, де знаходиться найбільше курганне поле в Європі, місцевістю, де розташовані найвідоміші і знаменитіші кургани, а також місцем, де було знайдено безліч цінних знахідок, найзначнішою з яких є знаменита скіфська Пектораль. Скіфи надали великого впливу на розвиток культури багатьох племен і народів Європи і Азії, у тому числі і праслав’ян.

В результаті підготовки матеріалів для цього заходу була використана література по історії нашого міста, архівні документи, інтернет ресурси, велася дослідницька робота з істориками та археологами нашого міста.

Захід розрахований на вікову категорію старші і середні школярі (6-11 класи).

Для проведення заходу використовувалися:

Оформлення і наочність:
- фото;
- реконструкції;
- малюнки;
- мапи.

Устаткування і технічні засоби:
- презентація PоwerPоint «Історія Нікопольщини: скіфи».

.

.
План

Назва: «Скіфи: походження та релігія».
Тема: «Серце Скіфії».
Форма проведення: лекція.
Місце проведення: БІЦ «Слово».
Дата і час проведення:
Тривалість: 1 година.
Цільова аудиторія: старший і середній шкільний вік.
Організатори і відповідальний: БІЦ «Слово», Рудоманова О.Є. (методист БІЦ «Слово»)
Захід проводиться спільно з:

Основна мета:
- ознайомлення дітей з історією Нікопольщини: скіфська доба.

.

.
Хід заходу:

І. Вступ

• Скіфська історія: загальні відомості.

ІІ. Основна частина

• Легенди про походження скіфів.
• Господарство, заняття, побут, мистецтво.
• Скіфські боги.

ІІІ. Заключна частина

 .

.
І. Вступ

Ведуча:

Розпочнемо з того, що дамо відповідь на запитання: хто такі скіфи і звідки вони прийшли на наші землі?

Скіфи - племена, що населяли степи Східної Європи в VII-II ст. до н.е. Сучасні уявлення про появу скіфів можна звести до двох основних теорій. По першій, формування скіфського етносу відбувалося на основі місцевого передскіфського населення, що жило в Причорномор’ї ще в пізньому бронзовому столітті. Друга, складніша, виходить з відомостей, що стали відомими старогрецькому історикові Геродоту. Згідно цієї теорії, скіфи проникли в Причорноморські степи і в Крим з Азії. Існують і наукові гіпотези, різноманітно поєднуючі ці уявлення про походження скіфів і, очевидно, найбільш близькі до реальності. Скіфи належали до європеоїдної раси, їх мова відносилася до іранської групи індоєвропейських мов.

Скіфська історія займає видне місце і у вивченні загальноісторичного процесу в цілому. Хронологічно вона охоплює час, коли на території Північного Причорномор’я розвивалися античні рабовласницькі міста і держави. З VII-VI століть до н.е. почалися регулярні контакти греків з населенням Припонтійского регіону, що підвищило інтерес грецьких купців і колоністів до освоюваного ними краю. Звідси народилася література, що зберегла для нас відомості про цілий ряд народів і про скіфів у тому числі.

Скіфи відіграли надзвичайно велику роль в історичних долях багатьох народів нашої країни і внесли величезний вклад в скарбницю світової культури. Без знання історії скіфів, їх соціально-економічного розвитку і культури неможливо зрозуміти давню історію Євразійського регіону.

 .

.
ІІ. Основна частина

.

Легенди про походження скіфів

Давньогрецький історик Геродот приводить декілька легенд, пов’язаних з походженням скіфів. Перша легенда свідчить про те, що своїм прабатьком скіфи вважали «першу людину» Таргитая, який народився на їх землі, яка була колись безлюдною пустелею. Батьками Таргитая були Зевс (вочевидь, верховне скіфське божество - Папай) і дочка річки Борисфену (Дніпра). Від Таргитая народилися три сини: Арпоксай, Липоксай і молодший - Колоксай (Колаксай). Одного разу при них на землю впали золоті священні дари: плуг, ярмо, сокира і чаша. Старший з братів, який першим побачив ці предмети, підійшов ближче, бажаючи їх узяти, проте при його наближенні золото сплахнуло яскравим вогнем. Потім підійшов середній брат і золото знову спалахнуло, не даючись в руки. А коли настала черга Колоксая, молодшого брата, горіння відразу припинилося, і він узяв золото собі. Старші брати зрозуміли значення дива і передали йому усе царство. Саме від Колоксая вели своє походження скіфські царі. У найбільшому з їх володінь зберігалося священне золото, з яким були пов'язані свята, які щорічно проводилися в день весняного рівнодення. До речі, деякі дослідники вважають, що на знаменитій пекторалі з кургану Товста Могила (Нікопольський район) зафіксовані останні приготування скіфів до свят, присвячених небесним дарам.

Друга легенда називає прабатьком скіфів Геракла, сина Зевса. Подорожуючи по безкрайніх просторах Північного Причорномор’я, він одного разу приліг відпочити і міцно заснув. Прокинувшись, Геракл побачив, що його коні кудись пропали. Їх пошуки привели Геракла в лісисту місцевість, яка називалася Гілеєю, - в Дніпровські плавні. У глибокій печері він побачив напівдіву-напівзмію, яка сказала, що коні знаходяться в неї. За їх повернення вона зажадала від Геракла, щоб він з нею одружився. Від цього браку народилися три сини - Агафирс, Гелон і Скіф. Одного разу напівдіва-напівзмія запитала у сина Зевса, кому з них передати країну, в якій вона жила. Геракл залишив їй один зі своїх луків, а також пояс, на кінці якого висіла золота чаша. Він сказав: «Віддай свою країну тому з синів, який зможе підперезатися цим поясом і натягнути лук». Агафирс і Гелон не змогли зробити цього, і тільки Скіф, молодший син Геракла, витримав випробування, призначені батьком. Він і став родоначальником усіх скіфських царів.

Багато сучасних істориків вважають, що ця легенда була створена винахідливими еллінами, що бажали підпорядкувати Скіфію своєму культурному і політичному впливу. Проте між грецьким і скіфським Гераклом є істотна різниця, яку важко не помітити. Якщо у греків він усього лише герой (син Зевса і смертної жінки Алкмени) і засновник правлячих династій, то у скіфів - бог і предок усього народу. Геродот та інші античні історики повідомляють, що скіфи шанували Геракла як «справжнього» бога. У пов’язаній з ним скіфській легенді лук і пояс, на мій погляд, фігурують зовсім не випадково. Призначивши синам випробування, Геракл залишив напівдіві-напівзмії. «один зі своїх луків». З цього виходить, що у скіфського Геракла були, як мінімум, два луки. Відомо, що знатні скіфи і дружинники часто носили по два луки, а про те, якими першокласними стрілками вони були, цілком ємко і переконливо свідчить Геродот: «Кожен з них - кінний стрілець». У той час в Греції лук ніколи не вважався особливо шанованим видом зброї. У VI-V ст. до н.е. елліни прийняли на озброєння скіфський лук, а у військовий час вони нерідко користувалися послугами найманих скіфських лучників.
Залишений Гераклом напівдіві-напівзмії, окрім лука, пояс, був не простим, а бойовим. Бойові пояси з металевим набором - скіфський винахід. До нього підвішувалися лук, меч та інша зброя. Очевидно, скіфський Геракл хотів, щоб один з його синів, який успадкував царство, став справжнім воїном, гідним захисником рідної землі. Усе це говорить на користь того, що спочатку ця легенда була скіфською. Винахідливі греки, швидше за все, лише «переосмислили» і «підправили» її для досягнення своїх цілей.

Цікаво, що Геродот, який не лише склав список скіфських богів, але і привів їх грецькі «еквіваленти», не називає скіфського імені Геракла. Цілком можливо, тому що в цьому випадку грецьке і скіфське імена просто співпадали.

У обох легендах походження скіфів по материнській лінії пов'язане з Придніпров’ям. Як у перший, так і в другий легенді, усе царство дістається молодшому з синів. У зв’язку з цим доречно згадати, що у скіфів, які вели рахунок спорідненості по чоловічій лінії, старші сини отримували долю майна ще за життя глави сім’ї, а молодший з синів ставав спадкоємцем батьківського господарства. У першій легенді легко уловити елементи, висхідні до бронзового століття, в ній же обожнюються знаряддя землеробства - плуг, ярмо і сокира. У обох легендах також фігурує золота чаша - особлива ритуальна посудина. За словами Геродота, скіфи носили на поясі золоті чаші. Ці ритуальні посудини незмінно входили до складу похоронного інвентарю скіфських царів.

.

 .
Чаша. Срібло з позолотою.

IV ст. до н.е. Курган Солоха

.

З ранніх часів золоті чаші разом із золотими прикрасами, зброєю, табунами коней і стадами худоби були у скіфів основним мірилом багатства. В історичних документах згадуються знатні скіфи, які володіли десятьма і більше золотими чашами, восьми-десяти чотиримісними возами, безліччю табунів коней, стад великої рогатої худоби та отар овець. Соціальна структура скіфського суспільства була дуже складна і багатогранна. Пануюче положення займали царські скіфи, які називали себе «кращими та найчисленнішими».

По відношенню до них усі інші племена вважалися залежними, «підвладними» і «рабами». На чолі країни стояли царі (спочатку - три, потім - один) і родові старійшини. Своє походження скіфські царі вели від Геракла, якого скіфи шанували як «справжнього бога», тому і царська влада вважалася божественною і була спадковою. Царі виконували судові функції, були головними жерцями і верховними головнокомандувачами.

.
 

.
Глиняна модель скіфської кибитки. IV-III ст. до н.е.
Фото: www.ciwar.ru

.
До IV ст. до н.е. влада царя була обмежена «радою скіфів» - народним зібранням,  яке мало право зміщувати царів і призначати нових з числа царської сім’ї. Привілейоване становище в скіфському суспільстві займали царські дружинники (найближче оточення царя) і жерці. Основна маса рядового населення не була однорідною і ділилася на «восьминогих» (які мали один віз, запряжений парою волів) і «ганебних» (найбідніших). Останні не мали ні возів, ні коней і вважалися людьми «найнижчого походження».

 .

 .

Соціальна структура скіфського суспільства

.
Людей, захоплених в полон, скіфи перетворювали на рабів. Одних вони продавали грекам, а інших залишали в служіння собі. Рабів мали не лише найбагатіші, але і середні, і навіть деякі рядові скіфи. Раби доглядали за худобою, виконували різні побутові роботи, використовувалися як особисті слуги. Після смерті їх ховали без речей, біля ніг панів, за стінками могил, часто в скрученому положенні. Вони залишалися безправними навіть після смерті.

Зіставлення легенд та історичних відомостей призводить до висновку, що населення Скіфії склалося з племен, що прийшли зі сходу та аборигенів. Близькість мови і культури тих й інших сприяли природному процесу їх злиття. Очевидно, перші скіфи з’явилися в Північному Причорномор’ї задовго до VIII ст. до н.е., а їх переселення відбувалося декількома хвилями, причому проміжки між ними могли складати не одне століття. Самі скіфи, за свідченням Геродота, вважали, що їх предки жили на берегах Дніпра за тисячу років до походу персидського царя Дарія, тобто вже в середині II тис. до н.е. Цілком ймовірно, так воно і було насправді. Довгий час скіфи мирно уживалися в наших степах з кіммерійцями, ведучи спільно з ними успішні війни проти переднеазиатських імперій.

 .

 .

Карта Скіфії за Геродотом.
1 – кургани; 2 – городища.
Фото: www.crimea-blog.ru

.

Надалі, по мірі збільшення чисельності скіфського населення в Північному Причорномор’ї і зростання політичного впливу скіфів в регіоні, стосунки між союзниками зіпсувалися. Згідно Геродоту, кіммерійці, побоюючись боротьби з грізним ворогом, пішли через Кавказ в Малу Азію, а їх вожді, не бажаючи покидати свої землі, розділилися на дві частини і у взаємній битві перебили один одного. Як писав «батько історії»: «І тепер ще є в Скіфії кіммерійські стіни, кіммерійські переправи, є і область, звана Кіммерією, є і так званий Кіммерійський Боспор».

Близько 800 р. до н.е. Скіфська імперія тягнулася від Волги до Дунаю. Приблизно в цей час була встановлена і потрійна система правління: перший рід правив від Волги до Північного Кавказу і Дону, другий - між Доном і Дніпром, третій - між Дніпром і Дунаєм. Таке ділення країни відбите в розповіді про три з’єднання скіфського війська під час війни з Дарієм (512 р. до н.е.). Цар Ідантирс (Іданфирс) - проводир найбільшого і сильнішого військового з’єднання, вважався старшим.
Племена, що відносилися до залежних, «підвладних», платили царським скіфам данину, розмір якої, ймовірно, багато в чому залежав від міри етнічної спорідненості. У найбільш привілейованому положенні, в порівнянні з усіма іншими, знаходилися скіфи-кочівники і землероби.

Своєї найвищої могутності Велика Скіфія досягла в IV ст. до н.е. На Нікопольщині, де по опису Геродота знаходилася «священна земля Геррос», про цей час нагадують численні скіфські кургани, найвідомішими з яких є Чортомлик і Товста Могила. Виявлені в них «скарби степових пірамід» нині прикрашають найбільші музеї Києва і Санкт-Петербургу.

.

.

Скіфія в І тис. до н.е.
Фото: www.ru.wikipedia.org

Господарство, заняття, побут, мистецтво

Основним заняттям скіфів було кочове тваринництво. Поголів’я худоби визначало майнове положення скіфів. У скіфів існували майстерні: збройові, ковальські, деревообробні. Окремим видом ремесла стала найважливіша його галузь - обробка заліза.

Другим основним заняттям скіфів були військові походи. Основу скіфського війська складала легкоозброєна піхота. Але головною ударною силою були загони важко озброєних вершників, захищених панцирями, шоломами і щитами. Скіфи були чудовими стрілками, майстерно володіли коротким мечем.
Побут скіфів визначався кочовим способом життя. Своєрідними житлами на колесах були кибитки на 4-х або 6-ти колесах, в яких переїжджали жінки і діти, зберігалося майно скіфів. Життя чоловіків з дитинства було пов’язане з конем. Одяг, прикрашений вишивкою, був зручно пристосований до верхової їзді.

В античних містах-державах Північного Причорномор’я існували ювелірні майстерні, які виконували замовлення багатих скіфів. Чудові витвори ювелірного мистецтва накопичувалися в усипальнях знаті, по своїх розмірах і багатстві не мали рівних серед інших представників знаті Східної Європи. Серед найвідоміших скіфських курганів - Товста Могила (Нікопольський район, Дніпропетровщина, тут знайшли відому золоту пектораль), Солоха біля с. Велика Знаменка на території Запорізької області (тут знайшли золотий гребінь), Чортомлик - недалеко від м. Нікополя Дніпропетровської області (тут знайшли зброю).

Скіфи вірили в замогильне життя і безсмертя душі. Це було причиною появи складного обряду поховання. Скіфів, які померли, ховали разом зі зброєю, одягом, посудом, їжею, при цьому часто в жертву приносили дружин і рабинь. Скіфських вельмож ховали у величезних курганах, що досягали висоти 20 м. У великі могильні ями складали дорогу зброю, одяг, посуд, десятки вбитих слуг і сотні коней. Могилу накривали дерев’яним настилом, насипали згори величезний курган, оточуючи внизу насип кам’яними брилами. Через рік на могилі царя, по опису Геродота, влаштовувалася кривава тризна: вбивали 500 молодих воїнів і 500 коней і ставили їх навколо кургану на кілки.

Скіфи зробили великий вплив на розвиток культури багатьох племен і народів Європи і Азії, у тому числі і праслов’ян.

Скіфські боги

Яким богам поклонялися скіфи? Геродот приводить у своїй «Історії» розмову посла персидського царя Дарія І Гистаспа із скіфським царем Ідантирсом (Іданфирсом, Антиром). У відповідь на пропозицію Дарія припинити опір і визнати себе його данником, цар скіфів, нібито, сказав наступне: «Владиками ж своїми я визнаю тільки Зевса, мого предка, і Гестію, царицю скіфів».

«Батько історії» не лише повідомляє цінні відомості про скіфських богів, але і називає їх грецькі еквіваленти.

Верховний бог скіфів носив ім’я Папай. Він ототожнювався з небом і був аналогом старогрецького Зевса. Зображення Папая можна побачити на відомому бронзовому навершші з урочища Лиса Гора (недалеко від міста Дніпропетровська). У 1963 р. подібне навершшя було виявлене і в районі села Марьянське (Дніпропетровська обл.).

.

.

Навершшя із зображенням бога Папая

.

.

Скіфська богиня Апія
Фото: www.kavkazweb.su

.
Апі, Апія (грецька Гея) - дружина верховного бога Папая, богиня землі і води, прамати скіфів. Шлюб Папая і Апі символізував об’єднання земної, водної і небесної сфер, укладення священного союзу між Землею і Небом. Скіфи шанували цю богиню як Всероженицю і Обережницю, часто прикрашали її зображенням кінські налобники і захисне спорядження. Очевидно, вона мала і військове значення.

Можливо, просочуючи стріли зміїною отрутою і випускаючи їх у своїх супротивників, скіфи приносили данину великій змієногій богині, перетворюючи на величезний жертовний вівтар поле бою. На відомих зображеннях тулуб Апі зазвичай закінчується двома зміями або виростає з молодих рослинних гілочок.
У скіфів функції жерців зазвичай виконували царі і представники знаті, проте разом з цим існував і відособлений прошарок жерців. Які-небудь спеціальні храми не споруджувалися, а в жертву богам (за винятком бога війни) приносили худобу, найчастіше - коней. На Нікопольщині в жіночих похованнях (очевидно, знахарок або жриць) зустрічаються магічні предмети - дзеркала, деякі види посудин, кінська вузда, очищені щипці, жертовні бронзові ножі (їх зазвичай знаходять попарно).

Іноді на скіфських курганах встановлювали, як правило, грубо оброблені гранітні або вапнякові плити з висіченими на них зображеннями воїнів. На шиї подібних «ідолів» зазвичай зображена гривна, руки зігнуті в ліктях, в лівій або правій руці знаходиться ритон, піднятий до підборіддя. Найчастіше буває виділений пояс, до якого підвішені горит з луком і акінак, іноді - бойова сокира і другий довгий меч. На деяких стелах голова воїна покрита шоломом, а корпус - панциром. Зустрічаються стели, на яких до пояса підвішені ніж, брусок, нагайка і чаша. Швидше за все, ці кам’яні статуї встановлювалися на честь предків і утілювали образ божественного основоположника пануючого роду, родоначальника скіфських царів.

.

.
ІІІ. Заключна частина

Ведуча:
Запитання на закріплення матеріалу
1. Як називався народ, що населяв територію Нікопольщини у V-III ст. до н.е. (Скіфи).
2. Як називали цю територію сучасники скіфів? (Священна земля Геррос).
3. Хто були ці люди, чим займалися? (Кочове тваринництво, військові походи).
4. Як називаються скіфські поховання? (Кургани).
5. Які самі відомі кургани? (Чортомлик і Товста Могила).
6. Найвідоміші знахідки? (Пектораль, гребінь, срібна ваза).

.

.
Список джерел

1. Історія Нікопольщини. Скіфська давнина [Текст]. Випуск 1 – Нікополь : БІЦ «Слово», 2010. - 62 с.
2. Мозолеський Б. Скіфський степ [Текст]. – Київ : Наукова думка, 1979. - 198 с.
3. Мозолеський Б. Товста Могила [Текст]. – Київ : Наукова думка, 1979. - 247 с.
4. Співець скіфського степу [Текст] / Упоряд.  П. Ганжа. - Нікополь : СПД Фельдман О., 2011. - 312 с.
5. Тороп С.О. Скифы: происхождение и религия [Електронний ресурс] // https://bizslovo.org/content/index.php/ru/istoriya-nikopolya/134-davnya-istoriya/467-skify-proish-i-religiya.html. - 2014. - 25 февраля.
6. История скифов [Електронний ресурс] // http://ec-dejavu.ru/s/Scythian.html. - 2014. - 05 марта.
7. Скифы [Електронний ресурс] // http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%B8%D1. -2014. - 10 марта.
8. Скифы [Електронний ресурс] // http://poluostrov-krym.com/nashkrym/istoriyakryma/skify.html. - 2014. - 10 марта.

.

..

.

.

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове