Білий В.П.

поет

Біографія

м. Нікополь, Україна

Лист паперу білий

На столі лежить –

Ручкою хтось смілий

По ньому біжить.
Мрії прилітають

За пером услід – 

Тихо залишають

На папері слід.
Юність промайнула,

Осінь за вікном –

Здалеку зітхнула

Вже своїм крилом.
Та перо невтомне

Не спиняє літ –

І думками повнить

Цілий білий світ...

* * *

На гірській десь стежині

Або у долині –

У пустелі, на морі,
В степу на просторі.
Десь зустрітись нам треба,

Така вже потреба 

Якщо в серці любов:
Тож зустрінемось знов!
І забудуться чвари,

Загояться рани –

Що відкрилися знов:
Тож відродим Любов!
І відкриємо в серці

Трепет ніжний, квітучий –

Наче в чистім озерці:

Відблиск чистий, разючий.
Незборима то сила:

Поєднання сердець –

Та, що з зір прилетіла:
Бо, без неї кінець...

* * *

Не вір похвалі, що тобі говорять,
Не вір!
Не вір дифірамбам, що всюди летять,
Не вір!
Не вір в п’єдестал, що звершили для тебе, Не вір!
Повір лиш у себе, прислухайсь до себе, Повір!
Повір в свою сутність, спитай своє серце, Спитай!
Пізнай свого душу, пірни мов в озерце, Пізнай!
І прийде до тебе, прилине до тебе:
Хто ти?
Який для людей ти і хто ти для себе:
Хто Ти!
14.04.2013 р.

      * * *

Десь у лісі, серед ночі

Дивна папороть цвіте -

Дух нечистий там на очі

Сіть невидиму плете.
Павутинням заплітає

Чагарник кущів навкруг -

Шукачів не допускає

На чарівний темний луг.
Раз на рік та квітка квітне,
Лиш в одну єдину ніч -

Коли літо знов розквітне

І до зір іде навстріч.
Зоряне проміння тихо

Зайдам очі відведе -

А в ту ж, мить, всіляке лихо

Світ за очі поведе.
Квітка чарівна, незнана,
Ти для кого квітнеш там -

Яка сила нездоланна

Не дає людським рукам?
Певно, люди ті, не вчасно

Осягнути хочуть те,
Що для них ще передчасно -

Марновірство лиш пусте!

16.04.2013 р.

  * * *

В далекому морі,
Бурхливім просторі –

Вітрило гуля:
За вітром виля.
Свій берег покинув,
У мандри полинув –

Чому все блука,
Від кого втіка?
Під хвилю пірнає,
На неї злітає –

За вітром біжить:
Мов чайка летить.
Без щастя, без долі,
На крилах сваволі –

На гребінь зліта:
І так всі літа...
Вітрило - то люди,
Що линуть повсюди –

В земному бутті:
Але без путі!

* * *

Чи бачив ти веселку при дощі:
В промінні яснім сонця ополудні –

Коли летять краплини не остудні,
А ти стоїш закутаний в плащі?
У каптурі на голові, в плащі:
Сховався від непевної погоди –

І невтямки тобі – під нас негоди,

Веселку сонце з’явить при дощі!
Насунувши на очі покриття:
Клену чи дощ, який пішов невчасно –

Бездумна йдеш – не знаючи завчасно,

Як мимо пропливає відкриття!
Але тебе турбує лиш одне:
З дощем прийшли непрохані тривоги –

Тому, ти пильно дивишся під ноги,

Веселка ж якось – знову промайне!
20.04.2013 р.

* * *

Не дивись похмуро так на світ,
Хоч на серці крижаний наліт –

В голові все інеєм взялось:
Павутинням срібним заплелось.
Не біда, що буднів пелена

Захопила у полон сповна –

Сірим видається білий світ,
А в душі й не чути про політ...
Все проходить, тимчасово все:
Сила віри здатна лиш на це –

Вирветься з душі свободи птах

І відкриє далі – долі шлях...

23.04.2013 р.

* * *

Прокинугись, відкрити очі,
Від сну звільнитися на мить –

Прислухатись, як в тиші ночі,

Трава ледь чутно гомонить.
Піднятись, стати на порозі

І озирнутись навкруги –

І серце стиснеться в тривозі:

Десь квіти плачуть від туги.
Прийти б на поміч, та навколо

Лиш темінь в очі – як знайти? –

На поміч прийде дивоколо

І всі навколишні світи...
Та зрозумій ти, що ті квіти

За сонцем тужать лиш і край –

Не треба нікуди летіти:
До ранку краще почекай!

 27.04.2013 р.

* * *

А чули ви, як рано навесні,
Від птахів, що із вирію злетілись –

Такі лунають радісні пісні,
Що, в іншу пору, навіть і не снились.
Чи чули ви, як дзвони виграють

В церквах, під куполами золотими –

Навіть серця від горя відтають:
Стають обновленими, молодими.
Почути б вам, діброву восени,
Коли там листя ще не опадає –

Неначе подих, наче мить весни

Там пролунав і все ще не згасає...
А знаєте, як зорепад звучить

У сяйві зір, серпневою порою –

Таємний звук, мов шепіт, пролетить

І в серці не залишиться спокою...

28.04.2013 р.

* * *

А ти бував у грозовий розмай

У центрі бурі, зливи й гримотіння –

Що своїм хором повнять небокрай,
Під блискавиць мереживне сплетіння?
Коли ідеш один, на самоті,
Під чорною завісою низькою –

Один, єдиний, скрізь на видноті,

Дорогою розкислою, слизькою.
Лиш вітер всюди тоскно завива,

Періщить дощ, немов оскаженілий –

Сліпучий спалах морок розрива

І грім з небес летить мов знавіснілий.
Та ти ідеш дорогою в той край

Де щезнуть бурі, зливи й гримотіння –

Одна веселка повнить небокрай,
А сонце розсипа своє проміння.
04.05.2013 р.

* * *

Коли тебе спитають: хто ти є?
Назвеш ім’я, та що воно дає? –

Всього лиш назву імені твого:
Та тільки не тебе і не того.
По сутності своїй ти все ж ніхто:
Людина просто, як багато хто –

Та десь в тобі живе ледь чутне «Я»,
Але йому ще не дано ім’я.
Незнане, таємниче, десь живе,
На грані світла й тіні все пливе –

Без імені, зате насправді «Ти»,
Але цього ще треба досягти.
Бо, не навчився ти ще говорить,
З тим своїм «Я», що у тобі сидить –

Нечутне і незмінне, як Земля,
То ж поки, говори, все те ж ім’я...
12.05.2013 р.

* * *

Вночі десь музика бринить:
Неначе подих до останку –

Хтось грає й грає все, не спить,

Безсонням плаче до світанку.
Мелодії ледь чутний звук

Незримо в небі пролітає –

Мов серця тихий, ніжний стук,
Що лине й лине – не згасає...
До тих, до тих, хто ще не спить:
Мов позивні якісь – лунає –

І далі й далі все летить:
Хто відгукнеться, хто чекає?
Хто також десь іде в світах

Із серцем, що звучить до нього –

Як вільний і невтомний птах:
Зажди у пошуках нового...
26.05.2013 р.

* * *

Якщо тобі хтось скаже слово гнівне,
Що повнить злістю й болем все навкруг –

Не говори у відповідь дослівне:
Бо, може він і є той вірний друг.
Якого все шукав роки, століття,
Скільки життів по світу ти пройшов –

Крізь хмари суму, страху й лихоліття:
І от тепер, нарешті, віднайшов.
Бо, друг не той, хто словом сипле, хвалить:

Немов горох із повного відра –

А як біда – тихесенько відчалить –

У нього справи – йому, бач, пора...
Якщо ж хто правду тобі скаже в вічі,
Якою б неприємною була –
То, привітай того – не раз, не двічі:
Бо, він є друг: його пора прийшла...
02.06.2013 р.

* * *

У роздумах, печалі,

Проходять дні твої –

Від дійсності відсталі

І майже не твої.
Заглибившись у себе:
Мов сфінкс, на самоті –

Ніхто не йде до тебе,
Хоч ти й на видноті.
Від люду відцурався

З прадавніх ти часів –

І вже давно б сховався,
Десь в глибині лісів.
Та ти стоїш, ти скеля:
На пагорбі давно –

З тобою лиш пустеля,
Та небо – за одно...
09.06.2013 р.

* * *

Нарешті дійшли додому,
З далеких, далеких країв –

З чола витираючи втому,
З відлунням сурових вітрів.
Де сонце не так заходить,
Обличчя у неба не те –

І сон той самий приходить:
Щоночі одне лиш і те.
Щоночі домівка сниться,
В далекім краю навесні –

А то і до ранку не спиться:
Вчуваються лише пісні.
Пісні, що співали колись,
Ми в юних роках завжди –

Тепер от – знову зійшлись;
Тепер уже – назавжди...
10.06.2013 р.

* * *

Серед степу гора височить,
В тій горі, у печері глибокій

Стародавній самітник садить –

І навкруг випромінює спокій.
Звідки взявся він тут і коли,
Про те світ навколишній не знає –

Тільки вітер та старий полин,
Біля входу його привітає.
І турбує його лиш одне:
Всі нещастя людей і всі біди

Переплавити щирим вогнем –

Бо, для нього вони, лише діти.
А вогонь той у серці горить:
Крізь роки, крізь століття палає –

І незримим промінням летить –

Все навкруг, від всіх лих – огортає...
27.06.201З р.

* * *

Із глибини віків

І так до наших днів –

Все лине той наспів:
Продовження родів.
Вночі із давнини

Приходять часто сни –

По лінії родів

Передають наспів.
Щоб він не обірвавсь,
У часі не сховавсь –

В подіях не застряг

І завжди тримав стяг.
Той стяг, що майорить:
Із роду в рід летить –

Завжди на видноті,
Весь час на висоті.
06.07.2013 р.

* * *

Ранком схід сонця зустрінь:
Променів ласку прийми –

Думкою в небо полинь

І дивосвіт обійми.
Кожен твій день – відкриття:

Неповторимі ні з чим –

І поки лине життя,

їх не заміниш нічим.
Посеред дня зупинись –

Вийди на мить за поріг –

Пильно навкруг озирнись:
Скільки навколо доріг?
В кожній дорозі Є край:
Загадка – чому живеш –

Там відповість небокрай:
Звідки й куди ти ідеш?..
07.07.2013 р.

* * *

Поет дрімає в кожному із нас,
Та не до всіх приходить це наймення –

Для декого потрібен довгий час,
Щоб надійшло: пробудження й натхнення.
А хтось з дитинства відчуває спів

В душі своїй – незвіданий, незнаний:

Мелодію нечутну і без слів

І в той же час: такий близький, жаданий.
Розмову з небесами він веде:
В слова переплавляючи послання –

Назустріч сонцю і зіркам іде –

Передаючи людям їх вітання.
Поет живе у кожному із нас,
Але не завжди може говорити –

Перед очима пропливає час –

Та вміння не приходить – щоб творити...
20.07.2013 р.

* * *

Нема пророка в рідній стороні –

Цей вислів здавна чути поміж нас,
Бо, краще, щось та десь, на чужині –

Аніж своє, якому «ще не час».
! линемо ми у далекий край

У пошуках заморських мудреців –

Де при житті, на нас чекає рай

І дійсність краща, від всіляких снів.
У мареві ілюзій і надій

На тих, що вкажуть той «єдиний шлях»,

У плутанині мандрів і подій –

Ми борсаємось, мов в тенетах птах.
Нема пророка в рідній стороні –

А хто його шукав? І в який час?
І може, хтось та десь, на чужині

Давно вже його знає... з поміж нас...
22.07.2013 р.

* * *

Осінній сон побачив навесні:
В саду розквітлім опадає лист –

А навкруги, немов в останні дні,
За вітром лине невгамовний свист.
Здіймаючи пожовклії листки,

Торкаючись заквітчаних гілок –

Без пам’яті літа, бо невтямки:
Як же відкрити таїни замок?
Чому це, раптом, осінь і весна

Зійшлися дивом у єдиний сплав? –

Така вже доля – з багатьох одна:
В веснянім тілі уже зів’яв.
В пітьмі, на роздоріжжі я стою,
А на душі тяжке передчуття –

Пора дорогу віднайти свою:
Ніхто не проживе моє життя...
27.07.2013 р.

* * *

Ми пізно зустрілись з тобою –

На хвилі життєвих доріг –

Зненацька, раптово, весною,
Та пам’ять про це я зберіг.
У натовпі, в місті великім –

Де сотні проходять очей,
У юрмищі сірім, безликім –

Як витвір південних ночей.
Як сон серед літньої ночі,
Мов з казки якої зійшла –

Спокійно заглянула в очі,

Всміхнулась і... далі пішла.
Услід обернувся... та годі:
Не ті вже у тебе літа –

І як говорять у народі:
Подумай... як час проліта...
09.08. 2013 р.

       * * *

Я корсар. Відлюдником живу

На забутім острові надій –

Океан, якщо куди пливу,
Свідок всіх моїх таємних дій.
Капітаном я на кораблі:
Без вітрил, нікого – тільки я –

Лист паперу, ручка на столі:
Вся команда на очах моя.
На вітрилах думки і надій –

Навздогін – крізь бурі і шторми,
За натхненням – в океані мрій:
Тільки слід мінливий від корми...
Здобич від корсара не втече,
Бо, лечу на гребені життя –

Тільки час незримий все тече:
Свідок творчих проявів буття...
11.08.2013 р. 

       * * *

Сліди. Ми залишаємо сліди

У світлі навколишнього життя –

Які ідуть за нами скрізь, завжди:
Від босих ніг, а то і від взуття.
Скільки доріг проходим з дня на день –

Все далі проникаючи туди,
Де нас чекає той, «щасливий» день,
Але насправді шлях той в нікуди.
Залишити сліди в житті від ніг:
Бездумно ідучи наче в імлі –

Це не мета і це не той поріг,
Який для нас єдиний на Землі.
Доки живем – крізь простір і крізь час,
У творчості й натхненні треба йти –

І на віки зостануться від нас

Сліди, які нічим не перейти...
31.08.2013 р.

* * *

Серед ночі, в тиші, до воріт,
Вийди у безсонні, наяву –

І побачиш зорепаду слід:
Зорі тихо падають в траву.
Миготливим сяйвом світляків

Шепіт їх ледь чутний долина:
Що ти сам, багато вже віків –

Сам собі велика таїна.
Не знаходиш відповідь ніяк:
Хто є хто і звідки хто прийшов –

Хоча це – тобі повіда всяк,
Кожен, хто в ці нетрі вже зайшов.
На світанні жайвором дзвінким:
Коли обрій ще сидить в імлі –

Із повітрям вранішнім, п’янким,
Зорі відлітають від Землі...
04.09.2013 р.

* * *

Весняне сонце зазира в вікно,
А ти сидиш в задумі за столом –

Ніщо тебе не тішить вже давно:
Нема бажання глянути крізь скло.
Папір, перед тобою, вже не раз

Ясніє чистим полем для думок –

Та все не так, не клеїться й щораз

Летить він, білим птахом у куток.
На серці пустка, в голові туман:
Яка різниця, що там розквіта –

Коли в словах панує лиш дурман,
А на душі – дороги заміта...
Та все ж пора розвіяти той сум:

Прокинутись і відігнати сни,
Що не дають дістатись певних дум –

І руки простягнути до весни...
22.09.2013 р.

* * *

На березі далекої ріки

Зустрілись ми з тобою, як колись:
На стежці, на знайомій, крізь роки –

Зненацька, випадково так, зійшлись.
На світі випадковостей нема:
Так, в мудрих книгах пишуть, говорять –

Хоча, в роках, давно уже зима,
Вони і далі – все летять, летять...
Стежина заповітна знов звела

На якусь мить, відлунням давніх снів –

Воскресла пам'ять тихо повела

В примари літа, тих далеких днів.
На березі далекої ріки
Неждано так, раптово, розійшлись –
З тих пір пройшли вже не роки: віки...
Та чи й були, знайомі ми, колись?!.
14.10.2013 р.