On-line

We have 116 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
The History of Nikopol Region - Аncient history
Wednesday, 09 December 2009 16:20

Тороп С.О.
Біолог, краєзнавець
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

 

Скіфські воїтельниці
 
Вправи зі зброєю

 

Описуючи побут і звичаї скіфів, античні автори не раз згадують про безправ'я і замкнутий спосіб життя скіфських жінок. З їх творів ми дізнаємося, що все життя скіф’янок було присвячене домашнім заняттям і обслуговуванню родини, в якій вони займали підлегле положення. У скіфів (особливо знатних) існувало багатожонство. Більш привілейоване положення займала старша дружина. У самому приниженому положенні знаходилися наложниці. Поховання скіфського воїна зазвичай супроводжувалося жертвопринесенням молодшої дружини або наложниці. Підпорядковане, нижче положення скіф’янок простежувалося навіть в похоронних обрядах. Рядових жінок і наложниць ховали в простих грунтових могильниках, без курганних насипів.
 
 
Скіфська жінка.
 Реконстукція Торопа С.О. за матеріалами розкопок у кургані поблизу м. Нікополя
 
Сучасні археологічні дослідження багато в чому підтверджують свідоцтва стародавніх авторів. Проте цілий ряд знахідок абсолютно не вписується в уявлення про скіфських жінок, як про  забитих і безправних істот. У курганах Північного Причорномор'я (у тому числі і на території Нікопольського району) в другій половині ХХ - на початку ХХI ст. виявлено чимало поховань жінок, при яких крім жіночого приладдя (пряселець від веретен, дзеркал, прикрас) зустрічається зброя, яка нічим не відрізняється від чоловічої: списи і дротики, сагайдаки із стрілами, камені від пращі.

При дослідженні кургану № 13 (Капулівка I, Нікопольський район) археологами було виявлено поховання молодої скіфської жінки або дівчини. Кисть похованої стискала ручку бронзового люстерка, а біля неї вчені виявили чимало типово жіночих прикрас (золоті сережки, намисто із золотих намистин, що чергуються з підвісками у вигляді парних золотих кілець і т.д.), а також предметів туалету. Але в похоронній камері знаходилися й інші предмети - абсолютно не властиві для «забитих і безправних» скіф’янок. Безпосередньо за черепом знаходився сагайдачний набір, що складався з 52 бронзових наконечників стріл, повернутих вістрями в південну сторону. Стріли лежали компактною купкою в декілька рядів. Праворуч від скелета були знайдені наконечники списа, що лежали поряд, і дротики, а також підток списа.

Дротик мав жаловидне перо і вузьку втулку, перехідну в масивний стрижень. Довжина наконечника складала 40 см, довжина пера - 6,5 см, діаметр втулки - 2,5 см. Поряд з ним лежав наконечник списа завдовжки 44 см (довжина пера - 32 см, діаметр втулки - 3 см). Залізний підток циліндрової форми мав довжину 17 см, діаметр - 2,5 см. Варто відзначити, що подібні наконечники списів і дротиків характерні для поховань скіфських воїнів IV ст. до н.е., виявлених як в курганній групі Капулівка І, так і в інших курганах на території Нікопольського району.
 
 
Капулівка І, курган № 13. Нікопольський район
1 - наконечник дротика; 2 - наконечник списа;
3 - підток списа; 4 - стріли із сагайдачного набору
 
 
 
Стріли із сагайдачного набору
 
 
Подібний набір зброї був виявлений археологами і в кургані № 1 (Капулівка II, Нікопольський район), під час розкопок скіфського жіночого поховання середини IV ст. до н.е. Разом з глиняним прясельцем, залізним шилом, бронзовим дзеркалом, бронзовими і золотими прикрасами, посудом і іншими предметами, характерними для скіфських жіночих поховань, в похоронній камері знаходилися сагайдачний набір, що складався з 24 стріл, а також наконечники списа і дротика. Їх держаки, судячи по місцезнаходженню підтока від списа, тягнулися до ніг похованої. Довжина всього списа (разом з наконечником і підтоком) складала 2 м.
 
 
 
Капулівка ІІ, курган № 1. Нікопольський район
1 - наконечник дротика, 2 - наконечник списа,
3 - підток списа, 4 - стріли
 
 
Уламок підтока від списа або дротика, наконечники стріл (які, мабуть, входили до сагайдачного набору) знайдені в кургані № 11, який відноситься до курганної групи поблизу Богдановської збагачувальної фабрики (околиця м. Орджонікідзе, Нікопольський район). На жаль, могила піддалася пограбуванню ще в стародавній час, але про те, що вона належала скіфській жінці або дівчині красномовно свідчили виявлені в похоронній камері кістяний набір веретена (складався з 5 частин) і срібні сережки із золотими підвісками у вигляді медальйона із зображенням голови Афіни в шоломі. До нижньої частини медальйона були прикріплені 7 амфороподібних підвісок на петельках.
 
 
Речі з кургану № 11. Група Богдановської збагачувальної фабрики. Нікопольський район
1 - золота підвіска у вигляді сполучених між собою замкнутих кілець,
2 - наконечник стріли, 3 - свинцеве прясельце,
4 - уламок залызного підтоку від списа або дротика, 5 - кістяний набір веретена,
6 - срібні сережки із золотими підвісками, 7 - кістяне руків’я від залізного ножа із лезом
 
 
У кургані  № 13, який відноситься до тієї ж курганної групи, знов було виявлено поховання скіфської жінки із зброєю. За черепом похованої лежав шкіряний сагайдак, що зітлів, із стрілами, держаки яких збереглися майже на всю довжину. Частина стріл мала бронзові наконечники, частина була цілісно дерев'яною. На сагайдаку лежав залізний ніж з кістяним руків’ям. За сагайдаком розташовувалися глиняне прясельце і залізне шильце, а під лівим плечем похованої - бронзове дзеркало із залізною ручкою.

Увагу археологів привернули крупні частини великого дерев'яного предмету, що лежали в північно-західному куточку поховання - швидше за все, щита. Він ніби-то був покритий білим лаком і розписаний червоною і зеленою фарбами.
 
 
 
Курган № 13, група Богданівської збагачувальної фабрики. Нікопольський район
1 - залишки шкіряного сагайдака із стрілами, 2 - уламок дерев'яного щита
 
 
Я привів далеко не повний список подібних поховань, виявлених на території Нікопольського району. Отже, факт розповсюдження в середовищі скіфських жінок військових вправ і їх знайомства із зброєю, думаю, не вимагає зайвих доказів.
 
В одному з жіночих поховань, виявлених неподалік від міста Орджонікідзе, в сагайдачному наборі воїтельниці, разом з парою десятків наконечників "бойових" стріл, були виявлені дві ціліснодерев`яні стріли. Для якої мети призначалися ці бутафорські "боєприпаси"? Цілком можливо, що вони мали культове значення і служили для ураження деякої символічної цілі під час проведення певного релігійного обряду.
 
Виготовлені з дерева стріли.
Група БЗФ, курган № 13, могила № 2
 
Доречно також припустити, враховуючи молодий вік похороненої (поховання належало скіфській дівчині), що ці стріли були "учбовими". Вони могли служити для навчання премудрощам стрільби з лука. Проте з приводу "бутафорських" стріл у мене нещодавно виникла ще одна версія. Геродот, який побував в Північній Африці в V ст. до н.е., застав на озері Тритоніда (у Тунісі) плем'я, яке жило ще "по звичаям амазонок".
 
 
Розріз могили № 2.
Група БЗФ, курган № 13
 
Далі "батько історії" відмічає, що на щорічному святі місцеві дівчата, які "розділилися на дві партії, билися між собою камінням і палицями". Як відомо з античних джерел, на честь бога війни скіфи щорічно влаштовували свята, на яких воїни, які особливо відрізнилися, нагороджувалися чашею вина. Невід'ємними атрибутами цих заходів були ритуальні танці і змагання по боротьбі і стрільбі з лука, сцени з яких зображені на деяких золотих бляшках.

 
 
Скіфська воїтельниця.
Реконструкція Торопа С.О. по знахідках у курганах біля с. Капулівки та м. Орджонікідзе.
Нікопольський район
 
Не виключено, що під час присвячених богові війни свят скіфські дівчата і молоді жінки, розділившись на дві партії, влаштовували "забавні бої", б'ючись бутафорськими списами і обсипаючи "умовного супротивника" градом дерев'яних стріл. Цілком можливо, що подібні "забавні битви" могли проводити і скіфські хлопці. Скоріше за все, відгомони саме цих давніх обрядів зберігалися в багатьох місцях колишнього Радянського Союзу аж до 30-х років ХХ століття. По великих святах, найчастіше на Хрещення, чоловіки з сусідніх сіл або різних районів міста нерідко влаштовували кулачні бої, сходячись "стінка на стінку". Билися, правда, до першої крові, після чого зазвичай розходилися по домівках.
 
 
Жінки-воїни
 
Але чи були ці вправи лише „баловством та потішними забавами”, або деякі скіф’янки, удосконалюючи своє вміння володінням зброєю, завжди були готові виступити на війну разом із воїнами-чоловіками? Вивчення останків похованих скіфських жінок свідчить про те, що багато прижиттєвих пошкоджень і каліцтв були нанесені їм зовсім не в ході сімейних розбирань, а, вірогідніше за все, є бойовими пораненнями. Проаналізувавши склад зброї із скіфських жіночих поховань на території Нікопольщини, можна прийти до висновку, що воїтельниці віддавали перевагу луку із стрілами, спису і дротику. Відсутність в подібних похованнях останків мечів, бойових сокир і іншої зброї ближнього бою наводить на думку про те, що скіфські воїтельниці подібним озброєнням не користувалися. Можливо тому, що  в скіфському середовищі воно все ж таки вважалося «споконвічно чоловічим».
 
 
Місця знахідок на території Нікопольського району скіфських жіночих поховань зі зброєю
Технічне створення мапи: Рудоманова О.Є.
 
Кинджали служили не тільки для самозахисту - часто вони використовувалися і в ритуальних цілях. Можливо також, що під час походів деякі жінки-воїни виконували ще і функцію жриць. Знайдені в похованнях скіфських воїтельниць ядра від пращі свідчать  про те, що ця метальна зброя їм була добре відома. По знахідці в кургані № 13 (група Богданівської збагачувальної фабрики, неподалік від м. Орджонікідзе, Нікопольський район) можна припустити, що головні убори жінок-воїнів були невисокими і по своїй формі нагадували давньоруську кіку XI-XIII ст. або головний убір богині Табіті на відомих зображеннях. Вони мали шкіряну основу, яка закріплювалася на дерев'яному обручі, зробленому з суцільної дощечки шириною 5-6 см і завтовшки близько 1 см.
 
 
Дерев'яний каркас від головного убору.
Знахідка у кургані № 13. Група Богданівської збагачувальної фабрики. Нікопольський район
 
 
Скіфська богиня Табіті
 
 
 
Скіфська воїтельниця.
Реконструкція Торопа С.О. за знахідками в курганах біля с. Капулівки та м. Орджонікідзе. Нікопольський район
 
Можливо, головні убори знатних скіфянок обшивалися захисними металевими пластинами. Для підвішування зброї служив широкий шкіряний пояс. Єдиним захисним озброєнням жінок-воїнів, схоже, були щити (судячи з усього, майже квадратної форми) - дерев'яні і обшиті шкірою. Нанесені на них в певній послідовності смужки (зазвичай червоні і зелені) мали магічне значення.
 
Чи існували у скіфів і споріднених ним народів окремі жіночі військові підрозділи? У працях античних авторів міститься опис війни, яку вів знаменитий персидський цар Кір Великий з саками царя Аморга (Омарга), узявши останнього в полон. Тоді дружина Аморга Спаретра зібрала армію «в 300 тисяч чоловіків і 200 тисяч жінок», розбила персів і звільнила чоловіка. Навіть якщо врахувати, що стародавні автори істотно завищили чисельність армії Спаретри, частка в ній жінок, а також їх внесок в загальну перемогу, виглядають досить значними. Озброєні списами жінки складали основу армії цариці Тиргатао, яка підняла заколот проти свого чоловіка Гекатея - маріонетки боспорського царя Сатира І (393-389 рр. до н.е.).
 
Як відомо, основу скіфського війська складала царська дружина, набрана з кращих воїнів, незалежно від їх родового походження. Скіфські жіночі загони входили до складу широкого народного ополчення, яке скликалося на випадок війни. Найімовірніше, під час бою вони виконували допоміжні функції і, обсипавши супротивника градом стріл і кам'яних ядер, поспішно відступали, поступившись місцем чоловікам, готовим битися з ворогами у відкритому бою, так би мовити, лицем до лиця. Подібні підрозділи могли також використовуватися для прикриття  тилу і охорони шляхів можливого відступу.
 
 
 
 
Скіфська воїтельниця.
Реконструкція Торопа С.О. за знахідками в курганах біля с. Капулівки та м. Орджонікідзе. Нікопольський район

 

Мандруючі грецькі купці і мандрівники могли не раз зустріти в Північному Причорномор'ї та на Кубані військові жіночі підрозділи - скіфів (або споріднених їм племен). Так множилися розповіді про амазонок, з давніх часів поширені в античному світі. Автор «Історії Олександра Македонського», римський письменник Курций Руф, який жив чотири століття опісля, розповідає про зустріч великого полководця із царицею амазонок Фалестріс, яка нібито мала місце в 330 р. до н.е. на південному березі Каспійського моря. Ця пані з'явилася в табір Олександра, бажаючи зачати від героя дочку, бо тій належало народитися кращих царських кровей. Два тижні кращі македонські воїни і амазонки, як оповідає Курций Руф, вдавалися до пияцтва і любові. Великий полководець, звичайно, не зміг відмовити прекрасній Фалестріс, після чого вона відправилася в своє царство на береги Чорного моря, а Олександр - в Парфію.

Арріан (90/95-175 рр. н.е.), більш відомий біограф македонського царя, так оцінює розповідь про зустріч Олександра з амазонками: «Про усе це немає ані слова у жодного письменника, розповіді якого про таку виняткову подію можна було б повірити».

Але все ж таки скіфські воїтельниці могли зустрітися із македонськими воїнами. Щоправда, не в описаній Курциєм Руфом обстановці, а на полі бою. Не виключено, що вони взяли участь в розгромі 30-тисячної армії македонського намісника у Фракії Зопіріона, який вдерся на територію Скіфії в 331 р. до н.е.
 

Цікаві факти
 
  • У 1983-1985 рр. археологами на Таманському півострові (Росія) були знайдені фрагменти рельєфа, на якому зображена кривава битва між синдами та меотськими жінками-воїтельницями. Характерно, що на грудях зображеного на цьому ж барельєфі пораненого коня підвішені дві відрізані чоловічі голови. Приваблює увагу також зображення гривни на шиї у жінки: такі гривни часто служили ознакою влади, знатного походження. Широкі шкіряні бойові пояси та відсутність головного убору - це також риси зовнішнього вигляду меотянок, близьких до кочовниць-сарматок. Характерно, що у руці жінка стискує бойовий дротик. Ця зброя найчастіше зустрічається у скіфських жіночих похованнях на Нікопольщині.
 
1 - рука, стискаюча бойовий дротик,
2 - гривня, 3 - шкіряний бойовий пояс,
4 - відрізані чоловічі голови
 
  •  У 1787 р. під враженням стародавніх легенд про амазонок князь Григорій Потьомкін-Таврійський вирішив створити амазонську роту. Незабаром вона була сформована із ста жінок - «благородних дружин і дочок балаклавських греків». Командиром «амазонок» стала гречанка Олена Іванівна Сарандова. Незабаром її підрозділ увійшов до складу Балаклавського грецького батальйону. Розкішно обмундирована «амазонська рота» взяла участь в параді під час відомої поїздки Катерини II по Новоросії (сучасному півдню України) і Криму, після чого була розформована.
 
 
 Григорій Потьомкін-Таврійський
Фото: ru.wikipedia.org
 

 
 
Ілюстрації:
  1. Кленов В. История и мифы древней Синдики // Техника молодежи. - 1986. - № 8. - С. 36-41.
  2. Скифские древности. - К. : Наукова думка, 1973. - 280 с.
 

Переклад в електронний вигляд: Бутенко О.П.
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про видатного українського археолога (завдяки якому було відкрито багато скарбів скіфських курганів, у тому числі і знаменита золота пектораль), кандидата історичних наук, а також проникливого лірика, поета тонкої душі Мозолевського Бориса Миколайовича:
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:
 
 
Last Updated on Tuesday, 27 February 2018 13:55
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting