On-line

We have 270 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Sporting Life of Nikopol'schina - People project
Sunday, 21 March 2010 07:00
There are no translations available.

 
 
 3 000 км по Скандинавії
(велопробіг, присвячений 360-річчю початку Визвольної війни українського народу
середини XVII ст. під проводом гетьмана України Б. Хмельницького)
 
 
Частина 1
 
Мы давно мечтали совершить велопробег по Финляндии. Не раз бывали в этой северной стране. Есть много друзей в столичном регионе и в финской Карелии. Страна всем прекрасна – нет слов. Чистые неисчислимые озера, воздух, которым не надышишься, девственные дремучие леса, море ягод и грибов, отсутствие мощной индустриализации - конечно же,  все это не может оставить равнодушным истинного велоромантика. Скандинавия притягивает к себе необъяснимой северной силой: побывав там хоть раз, всегда мечтаешь приехать снова. И вот, наконец-то, решили осуществить задуманное.

Мы решили проехать от восточной границы Финляндии по южному побережью к г. Турку, оттуда на пароме в Стокгольм, по западному побережью Швеции подняться к северному краю Ботнического залива и вновь въехать в Финляндию в районе Полярного круга. Достигнув самой северной точки страны, г. Нуоргам и по Восточной Финляндии вернутся в точку старта. Основные пункты нашего маршрута: Лаппенранта – Хельсинки – Турку – Стокгольм – Рованиеми – Нуоргам – Лаппенранта. Это более 3000 км, которые мы планировали преодолеть за 30 дней.
 
 
 
Наш велопробег мы решили приурочить к исторической дате - 360-летию начала Освободительной войны украинского народа под предводительством Богдана Хмельницкого.

Немного истории. 1648 год.  На Микитинской Сечи (ныне территория г.Никополя) Богдана Хмельницкого провозглашают Гетманом Войска Запорожского и всей Украины, вручают ему военные клейноды: булаву и боевой флаг Войска Запорожского… А сейчас этот флаг хранится в военном музее города Стокгольм.
 
Итак....
 
Почему в Скандинавию?

Во времена Б. Хмельницкого:
  1. Швеция была союзником Украины.
  2. Финляндия была шведской территорией.
  3. Боевой флаг Б. Хмельницкого находится в военном музее города Стокгольм.

Почему из Никополя?
  1. Город Никополь – колыбель 5 казацких Сечей.
  2. На территории Никополя была расположена Никитинская Сечь.
  3. Б. Хмельницкий был провозглашен Гетманом Украины на Никитинской Сечи. 
 
Цели мероприятия:
  1. Совершить велопробег по Финляндии и Швеции под копией штандарта (флага) Б. Хмельницкого. Основные пункты  маршрута велопробега: Лаппеенранта – Хельсинки – Турку – Стокгольм – Рованиеми – Нуоргам – Лаппеенранта. Это более 3000 км.
  2. Посетить Военный музей в г. Стокгольм (Швеция) и запечатлеть копию флага Богдана Хмельницкого рядом с его оригиналом.
  3. Распространение материалов о национально-освободительной войне украинского народа средины XVII века под предводительством Богдана Хмельницкого, а также о городе Никополь, который берет свое начало от Никитинской Запорожской Сечи, которая стала местом начала государственного периода у истории украинского народа – Украинского казацкого государства 1648-1775 гг. и где Богдан Хмельницкий был избран Большим казацким советом Гетманом Войска Запорожского и Украины.
  4. Встреча с украинскими обществами Финляндии и Швеции при участии представителей посольства Украины в Финляндии и Швеции, с научными работниками Военного музея г. Стокгольм, проведение пресс-конференции для представителей СМИ Финляндии и Швеции.
  5. Пропаганда здорового образа жизни, спорта и велотуризма. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
10 июля 2008 г., четверг
 
Никополь (Украина)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
Утро пасмурное, но без дождя. Думали, что встретимся и пойдем за последними покупками в дорогу, но так и не получилось – долго собирались и укомплектовывались. В 12:00 к «Богдану» подтянулись казаки.
 
Накрапывал дождь. Все нервничали, особенно я. Но когда Руслан приехал, все стало на свои места. Даже закончился дождь и появилось солнце. Возле памятника Богдану Хмельницкому в наш адрес звучали торжественные речи представителей никопольского казачества. Представители местных средств массовой информации также присутствовали на площади. Фотографировались, снимали видео.
 
 
 
 
 
 
 
Направляемся к стеле «Никополь» на выезде из города. С нами Женя Дрок. По дороге он неожиданно предлагает взять в дорогу свой ноутбук. Ему – респект!!!
 
 

В 14:00 возле стелы нас ожидает ВАЗ 2104 от городского совета. Опаздываем на 30 минут. По дороге к стеле нам позвонила Мария Шерстнева, которая работает в Посольстве Украины в Финляндии, для уточнения деталей нашего прибытия в Хельсинки.


В машину еле влезли, несмотря на разобранные велосипеды. В Днепропетровске нас встретили ребята из компании «Пилигрим-Украина». Они передали нам ДжПС трэкер и объяснили, как им пользоваться. Я ничего не понял :)
 
Затем мы упаковали вещи, зачехлили байки. В поезде нам повезло – у соседей мало вещей. Мы занимаем нашими вещами нижний багажный отдел. Велосипеды разместили поперек третьих полок. Между велосипедами разместили каремат для предотвращения царапин. Тронулись….

Пиво, просмотр фотографий, сникерсы, усталость, сон…
 
 
 
р. Десна (Украина)

Сергій
 
 
 
 
 
 
Сьогодні останній день сплаву по Десні. Цілий день йшов дощ. Геть промокли. Руслан та Гена в Нікополі вже спаковані і готові до від’їзду. Руслан знову телефонує мені. Варто сказати, що цей проект я підтримував і навіть хотів прийняти участь, але мене стримувало два фактори: гроші та час. Зрозуміло, що такі подорожі не дуже збиткові але ж... Крім того, хлопці планували їхати протягом 30 – 40 днів, а у мене відпустка не така велика. Я також планував поїхати до Чехії і там покатати на своєму ровері. Як би там не було, ближче до вечора приймаю рішення їхати. Вадим та Руслан, наша команда сплаву, дивуються – у мене нічого не підготовлено до поїздки, квитків немає, речі не зібрані, велочохла немає, технічного обслуговування велосипеду не провів. Добре, що перед початком сплаву я подав документи до Посольства Фінляндії на отримання візи (хоча результату розгляду моїх документів я не знав).
 
Ввечорі приїхали з хлопцями до мене до дому. Дома хаос, бо просто повсюди розкидали мокрі речі. Посиділи та попили кави. Роз’їхались. Речі я не збирав, бо відразу завалився спати.


 
 
11 июля 2008 г., пятница
 
Украина
 
Гена
 
 
 
 
 
 
 
В 06:00 проснулись под «Шнип-шнап-шнупи».

Соседей уже не было. Перебрались на нижние полки. Уже восемь часов льет дождь. Холодно. Станция «Бахмач». У нас новые соседи. Пьем чай с вафлями «Артек». Очень спокойно и уютно. Общаемся с «чеченом» (Сергей). Он весь в «мыле». Пакует вещи и спешит на автобус, который должен довезти его в Питер. Станция «Щорс» - последний украинский пункт перед Беларусью. Украинских пограничников и таможенников прошли нормально. Таможенник поинтересовался, что было в чехлах и какой это велопробег. Не проявив особого интереса, ушел, пожелав хорошего пути. Беларусь – та же картина. Позвонил Серж и порадовал – взял билет до Питера. Теперь нас трое. Уже роуминг.

16:40 - получили СМС от Алены: Мирославу, нашему научному консультанту, еще не выдали визу. Облом. Не знаем, что теперь делать. В поезде душно. За окном вагона пролетает Беларусь, маня своим ностальгическим, совдеповским, ухоженным пейзажем.


16:47 – подъезжаем к Могилеву.
20:00 – все еще едем. Очень жарко и душно. СМС по 3 грн – «жесть».
23:00 – Россия… сон.
 


Київ (Украина) – кордон з Білоруссю

Сергій
 
 
 
 
 
 
 
Весь день обіцяв бути насиченим :)  В ранці скинув всі речі до купи і поїхав на роботу. Необхідно було отримати дозвіл на відпустку. Марина, мій друг та колега, мабуть подумала, що я маніяк, оскільки у мене нічого не було готовим до подорожі. На роботі без проблем відпустили мене у відпустку. Забіг до Посольства Фінляндії та забрав паспорт з візою. Потім в транспортне агентство купити квитки на бус до Санкт-Петербургу. Мені поталанило – залишилось лише два місця. Сплатив 310 грн і одне вже моє. Рейс від’їжджає з Центрального автовокзалу о 14:00. Часу обмаль. Шлю СМС Руслану та Гені. Вони зраділи. Мчусь в магазин купити деякі запчастини для велосипеда. Зроблено. Ще треба купити продуктів в дорогу, російських рублів та євро, шматок тканини замість велочохла та зібрати речі. Біжу до пункту обміну валюти. В моєму районі, виявляється, важко знайти де купити рублі. Наступна зупинка - в продуктовому магазині.

Коли вже був дома, то часу було обмаль. Вирішив розібрати та спакувати ровер дома і  поїхати на автовокзал на таксі. Речі кинув в велосумку та утрамбував все ногою. Ледь закрив. В Фінляндії виявив, що дещо забув. Висновок – треба збиратися завчасно:) Ровер розібрав і почав обшивати його тканиною. Коли зрозумів, що не встигаю, просто зв’язав кінці тканини та додатково перемотав все це скотчем. Вибіг на вулицю, таксі вже давно чекає. Поїхали. Треба було їхати через міст, який веде до Московської площі. Там жах! Через будівництво транспорт ледь рухається. Добре, що водій таксі проникся велопробігом та створив чудо. Доїхали за декілька хвилин до відправлення.

В автобусі їхали „заробітчани”, тому вони мали багато багажу. Коли відкрили багажне відділення, то вони, наче скажені, навипередки почали засовувати свій багаж. Водій почав лаятись, але на них це не вплинуло. Думаю, ну все, мій вел не влізе. Але закінчилося все класно. Водій сказав покласти велосипед на сумки, тому за вел я був спокійний. В дорозі „заробітчани” почали пити пиво, а дехто, і горілку. Через 30 хвилин, коли збирали квитки, один вже випав з обійми. Він не міг навіть говорити. В такі хвилини стає соромно за українців.

В бусі було не погано, але спати було незручно. Під ранок думав, що й сідниці відваляться :(  В автобусі довго не зміг з’ясувати останню зупинку буса – чи то Центральний автовокзал, чи то Вітебський залізничний вокзал. Версії відрізнялися. Я домовлявся з хлопцями зустрітися на автовокзалі. Шлю їм СМС. Немає відповіді. Трохи нервую, але розумію, що можуть бути проблеми з роумінгом або у них на рахунку не було грошей. Міста я не знаю, а шукати та купувати карту – додаткова головна біль. Тім більше, я не знав, як далеко вони (вокзали) знаходяться один від одного. У бортпровідниці остаточно з’ясовую, що бус прибуває як на Вітебський залізничний вокзал, так і на Центральний автовокзал.


 

12 июля 2008 г., суббота
 
Санкт-Петербург (Россия) – Лаппеенранта (Финляндия) – Лахти (Финляндия)
 
Гена
 
 
 
 
 
 
 
Подъем в 05:00. Собираем велосипеды и вещи около часа на Витебском железнодорожном вокзале и едем на Центральный автовокзал. Оказывается, Серж приедет в 10:00 по местному времени. Ищем, как пополнить Руслану счет на российскую телефонную карточку. Купили билеты до Лаппеенранты на рейс СПб – Куопио с отправлением 10:45. Билеты продаются по предъявлению паспорта, поэтому Сергею билет сразу не купили. Цена одного билета – 1 330 рублей (36 Евро). Приехал Серж.


Теперь купили и ему билет. Мы довольны, что у всех есть билеты и не надо долго ждать нашего рейса. Едем в комфортабельном автобусе. Водитель финн – очень веселый пожилой человек.


На протяжении всего пути звучит финская ретро музыка. В 12:00 проезжаем первый российский пограничный пункт, затем второй и третий. Вот и таможня. Не задают ни одного вопроса – чудесно. «Дьюти Фри». Покупаем три маленькие баночки финского пива (для ознакомления с финскими продуктами) и «пиени сникерс» (мини сникерсы). Пиджераемо в бусе. Жизнь налаживается. Финская tulli – таможня.


Таможенник задавал Руслану какие-то вопросы, кому-то звонил и что-то уточнял. Когда мы подошли, вопросы уже отпали. Рус пытается «уломать» таможенника на проведения съемок – «голяк».  Говорит, идите и снимайте на видео на улице. Сказано – сделано. Пошли и сняли.

В 16:30 приехали в Лаппеенранту (планировалось, что мы прибудем в 14:00). Слишком долго у нас заняли таможенный и пограничные формальности. Тепло попрощались с водителем буса. Пассажиры автобуса нам радостно махали в окна руками. Начали скручивать велы.


В 18:00 – старт. Долго тупили, как выехать на Коувула. Через 20 км увидели оборонительную линию Salpa Asema. В лесу куча дотов, укреплений, окопов. Сфотографировали и сняли все на видео.

 

Едем дальше. Голод давал о себе знать. Руслан постоянно пьет кофе с булочками (2 Евро), пепси (2 Евро). У него сразу же прибавилась скорость по сравнению со стартом.

В 23:30 привал за Коувала. "Белые ночи" позволяют идти ночью без проблем.


Пройдено 90 км. Впереди еще 63 км. Очень устали. Поели. Замерзли. Рус в шлепанцах на босу ногу – жесть. Едем вроде бы не медленно – 18-20 км в час, но доехать никак не можем. Финны над нами издеваются – понаставляли знаков с одинаковым километражем на расстоянии в пару километров друг от друга.

К 04:20 доплелись до Лахти и оказалось, что нужно было пилить через весь город. Наш друг Витя живет в противоположной части города, можно сказать, в пригороде. У Руса и Сержа болят левые колени. Я засыпаю на ходу. Последние километры давались с трудом. Наконец-то нас встретил Витя в 05:07. Велы – в подвал, багаж – в дом. Квартира удобная. Сели поесть. Очень приятно – мясо, сыр, колбаса, картошечка, селедочка и пивко. И спать, спать, спать!!!!

Всего пройдено: 160 км
Время в пути: 8 ч. 40 мин
Средняя скорость: 18.3 км/ч
Максимальная скорость: 45 км/ч
 


Кордон з Білоруссю – Санкт-Петербург (Росія) – Лаппеенранта (Фінляндія) – Лахті (Фінляндія)
 
Сергій
 
 
 
 
 
 
 
Всі кордони пройшли без проблем, але забрало багато часу. Тому автобус запізнювався з прибуттям. Приїхав на Центральний автовокзал десь о 10:00. Мене зустрічають хлопці. Команда велопробігу в зборі. Купуємо мені квиток. Хлопці це зробили трохи раніше. Руслан та Гена розбирають та пакують байки. Мені легше – я з одного буса в інший, тому не треба розбирати свій байк. Руслан передає мені мій велочохол, який він зробив ще в Нікополі.

Відчалюємо о 10:45. Помічаємо добру якість покриття дороги. На дорогах дуже багато транспорту. Довго не могли вирватися з пробок. Невелика зупинка на заправці перед Виборгом. Почався дощ. Заскочили в харчевню. З’їли по „пірожку”. Трохи зарядили акумулятор відеокамери. Їдемо далі.

Біля кордону сподобалася природа – мережа каналів та озер, ліс. Дуже прикро, що це прикордонна смуга, тому немає вільного доступу.

Вразила кількість (я не рахував, але...) російських постів, на яких ми зупинялися для перевірки документів. Дуже великі черги як з російської сторони, так із фінської. Нам знову таланить – офіційні рейси проходять формальності у першу чергу. Все одно, витратили багато часу. Перед фінською таможнею помічаємо велику, ні, гігантську анаконду-чергу, яка складається з великих вантажівок (більша кількість перевозила нові автомобілі).


Мабуть, якась проблема. Але ця черга блокувала всю смугу на декілька кілометрів. Дорога дуже вузька. І коли ми на бусі поїхали, то було дуже важко розминутися з авто, які їхали нам назустріч.

Приїхали в м. Лаппеенранта о 16:30. З нами прощався весь автобус. Автостанція зачинена, незважаючи на те, що мала бути відкритою. Зібралися, переодягнулися і стартували о 18:00. Постояли та вивчили карту міста, яка була на зупинці. Але це нам не допомогло, бо не було вказано напрямку на м. Лахті. Почали проводити опитування місцевих. Як з’ясувалося, місцевих там не було. Всі, до кого зверталися, були іноземцями. Лаппеенранта – не схожа на туристичне місто, але все ж таки:) Зустріли молодого поляка – він упізнав український прапорець, який був у нас на велосипедах. Нажаль, він також не зміг допомогти нам через те, що прожив у Фінляндії не довго і не орієнтувався в дорогах. Все одно, трохи поговорили.

Трохи покружляли та, все ж таки, виїхали у потрібному напрямі. Зразу оцінили якість доріг та наявність велодоріжок (які не завжди ведуть в потрібному напрямі). Трохи не звично -  водії зупиняються і пропускають велосипедистів. Нечувано! Водії зупиняються навіть коли ми тільки підходимо до „зебри”. Принаймні, в Києві, ризикуючи життям, маєш вийти на „зебру” для того, щоб водій, за своїм розсудом, або уповільнив хід або зупинився. Раніше, коли було менше джипів на дорогах, вода була мокрішою, а трава зеленішою, водії були більш дисципліновані.

Повітря було свіжим та насиченим ароматом хвої. Ми відразу взяли високий темп – відчувалося, що ми хотіли покрутити педалі. Потім трохи уповільнили темп.

По дорозі зупинилися оглянути Salpa Asema. Вразила якість доту.

 

Дот був відкритий, тому ми зайшли всередину. Дот колись був повністю автономним: туалет, душ, кухня, шпиталь, система водопостачання. Все збережено як є. В доброму стані. Все на місті – залізні труби та двері. Не охороняється. У нас би мисливці за металом вже б давно порозкрадали. Але на жаль, треба було поспішати – нас чекали 150 км,тому повністю оглянути комплекс нам не вдалось.

Їдемо далі. Руслан потрохи збавляє обороти, але, як партизан, не здається. Ми з Геною здогадуємося, що треба погодувати дитинку. Ніч не спати, цілий день не їсти окрім „пірожка” та баночки пива зі снікерсом (перший раз попробував це збочення – нормально:) Звісно, були втомлені і хотілося їсти. Я думав, краще пройти більшу половину дороги, а потім зробити привал замість зупинок на заправках заради кави. Гена – як верблюд, може раз поїсти, а потім „шурувати” цілий день – мабуть він також живиться енергію сонця та вітру. Справжній атомний реактор. Руслан бере каву з булкою. Поновлюємо запаси питної води у флягах та пляшці, з’їдаємо по „Снікерсу” від нашого нікопольського шоколадного спонсору та їдемо далі. Руслан, мабуть, замість кави вжив анаболічний препарат:) До цього цей маніяк плентався десь позаду, а тепер вирвався уперед – та ще так, що ми за ним не встигаємо. Радимося з Геною – може й нам треба випити кави з булкою:)?

Перший раз у своєму жити побачив „білі ночі”. Два роки тому я був у Карелії з хлопцями та дівчатами з Тернопільського тур клубу на сплаві по р. Тумча, але це було у вересні, тому „білих ночей” ми вже не застали.
Їдемо без проблем. Взагалі-то, в Фінляндії дороги мають штучне освітлення. Навіть в таких частинах, де, на мій погляд, воно не потрібно. Але все одно, це зручно. За звичай, більшість доріг дублюються велосипедними доріжками. По велодоріжках рухаються велосипеди та пішоходи. В містах не завжди є можливість мати окрему доріжку для велосипедів, тому вони розділяють тротуар на дві частини (такі доріжки визначаються окремим дорожнім знаком (круглий знак, на голубому фоні – біле зображення велосипеда та пішоходів та розміткою, яка вказує смуги для велосипедів та пішоходів. Якщо на тротуарі немає знака, який дозволяє рух велосипедистам, то вони мають користуватися звичайною дорогою и, при цьому, стають повноцінними учасниками дорожнього руху. За межами міста також маються велодоріжки. Коли їх не було, ми пересувалися по звичайні дорозі. Краї дороги відмічені білою смугою. Відстань між смугою та фактичним краєм дороги коливає від 1,5 до 0,5 м. Ми їхали по цій частині, хоча, думаю, що можна використовувати і звичайну смугу. Помітили вражаючу відмінність у відношення водіїв до велосипедистів в Фінляндії. Водії бачать в велосипедистах повноцінних учасників руху. Вони терпляче чекають, коли ти закінчиш маневр. У нас – дуже рідко. Крім того, коли вони тебе обганяють, то їдуть майже по узбіччю іншої сторони дороги. Вони обганяють тебе неначе ти їдеш на БТР. Після України це розслабляє. Потім з боку так шандарахне повітрям, що ледь утримуєш байк на дорозі – промчав автобус або вантажівка. Завжди з російськими номерами. Падлюки! Ну є ж достатньо місця для обгону, але все одно проїдуть на швидкості 120 км вповз тебе так, що ще пару міліметрів і будеш з них висікати рулем іскри. Страшно. Вітром кидає тебе сильно. Автобуси та траки великі, тому потім тебе бовтає як самі знаєте що. 98 відсотків таких обгонів здійснював транспорт з російськими номерами. Думаю, що наші також би так робили, але ми не бачили українських номерів. Після кожного такого обгону, і в слід їм гучно неслось: Пі-пі-пі! Так хочеться натовкти пику! Інколи російські номери обганяли пристойно. Таким чином, російські водії (думаю, що і українські) не звертають уваги на велосипедистів та не вважають їх учасниками дорожнього руху, навіть закордоном.

Опівночі зробили привал. Нарешті поїли.


Ще українські харчі. Стає досить холодно. Руслан в капцях на босу ногу. Думаю, що йому не дуже тепло, але він не скаржиться. Після півночі починає позначатися втома. Десь після 110 км у мене почало боліти ліве коліно. Їду останнім. Останні 20-30 км навіть не можу стати на ліву ногу. У Руслана також розболілось ліве коліно, але він крутить педалі. Для подолання останніх 10 км збираю всю свою силу волі та кручу педалі тільки правою ногою. Як на зло, м. Лахті розташоване в пагористій місцевості, та ще Вітя, друг Гени, живе в протилежній частині міста. Я вже порядно від всіх відстав та ледь сунусь. Всі мовчать. Десь о п’ятій ранку ми нарешті зустрілися з Вітею. Він с дружиною приготував вечерю для нас, чекав нас ще  з пізнього вечора, але наш графік був дещо змінений і ми приїхали вранці.

Привіталися та пішли до квартири. Багатоквартирний дім розташований у лісі. Втім, всі фінські міста та села розташовані у лісі. Мені це дуже подобається. Виходиш з квартири і ти вже в лісі. Повітря – кайф.


Перед кожним домом є гарний дитячий майданчик. Все це схоже на санаторій, а не на місто.

Повечеряли або поснідали, хто як, та завалились спати. Я вже ледь рухався зі своїм коліном. Добре, що в неділю у нас відпочинок.


 
 
13 июля 2008 г., воскресенье
 
Лахти (Финляндия)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
Подъем в 11:30 (нас разбудил Витек). Горячий душ – блаженство.


Опять роскошный завтрак. Пошли в местный маркет закупить продуктов в дорогу. Посмотрели цены и обратили внимание, что они, хоть и незначительно, но выросли. Потом мы пошли на лесное озеро. Руслан получил сообщение от Аленки, что Кушнирук, этот «нехороший человек», решил не давать разрешение Мирославу на командировку. Такая самодеятельность (руководство городской администрации давно дало «зеленый свет») ставила под угрозу проведение официальных мероприятий, подготовленных посольствами Украины в Финляндии и Швеции, что привело бы к тотальному апокалипсису. Мы очень и очень вне себя:((

Ну, о хорошем. Озеро – очень красивое.


Местечко – уютное. Руся с Серегой искупались. Сказали, что было хорошо. Вода чистая и прохладная. Вечером было прощальное пиршество. Мясо, салат и другие вкусности, а главное - отличная компания. Долго болтали на разные темы. Руслан в нете писал письма, а также искал дополнительные варианты для Мирослава. Легли спать поздновато – в 02:00. Утром нужно было собраться и двигать в направлении Хельсинки.
 
 
 
Лахті (Фінляндія)     
             
Сергій
 
 
 
 
 
 
 
Вдень прокинулись та дуже смачно поїли. Потім пішли погуляти. Помітив, що в Лахті фіни вздовж швидкісної дороги встановили звукопоглинаючий паркан.


Подумали про мешканців міста. Бачили багато зайців. Взагалі, в фінляндських містах ми не бачили безпритульних собак або котів, але бачили багато зайців. Пішли на лісове озеро. Дуже красиве озеро з кришталевою водою. Частину берега фіни посипали щебенем. З двох дерев'яних пірсів можна плигати у воду. Ми з Русланом скористалися можливістю поплюхатися в воді фінського озера, хоча в ньому купалися лише діти. Жодного дорослого у воді помічено не було:) Як сказав Вітя: „В Фінляндії літа ще не було, тому я ще не купався”. Думаю, що добрі фінські батьки самі не купаються, але кидають своїх діточок в холодну озерну воду:) Добре, що у Віті та Олі бебешка ще маленька. Але коли підросте.... Словом, вже можна турбуватися про її щасливе дитинство. Будемо сподіватися, що батьки не впадуть під вплив фінів:)

Поки ми насолоджувалися життям в Фінляндії, в м. Нікополі кипіли пристрасті. Як я зрозумів ситуацію, то міська адміністрація була зацікавлена в проведені велопробігу. Оскільки організація велопробігу через брак часу відбувалася дещо хаотично, тому була купа різних проблем. В тому числі і затримка з отриманням віз. Тут ми отримуємо повідомлення від Олени, що безпосередній начальник Мирослава Жуковського (нашого наукового керівника та четвертий учасник нашої дружньої команди) дехто Кушнірук вирішив, що він самий головний і сказав, що не надає своєї згоди пану Жуковському на відпустку. Сто чортів йому в печінку, тому Кушніруку! З міським керівництвом було все домовлено. Згода була надана. А  Кушнірук вирішив або попсувати нерви, або хотів отримати дещо від пана Жуковського, який мав їхати за візою. Це була реальна проблема. По-перше, ми марно гаяли час. Також, ми тримали у підвішеному стані посольства України в Фінляндії та Швеції, які погодились надати підтримки нашому проекту. Вони очікували інформації від нас для організації офіційних заходів. Начебто, вже було ясно і прораховано, а тут... Треба було все терміново вирішувати. Від нас чекали на конкретні дані. Невже цей Кушнірук не розуміє, що він ставить під загрозу реалізацію проекту, „підставляє” нас та своє керівництво, заплямовує імідж Нікополя та України, оскільки механізм був вже запущений. Яка дурість, надавати перевагу своїм власним амбіціям або жадобі. Я не впевнений, що тут зіграло свою роль.

Ввечері для нас приготували княжу вечерю з приводу нашого від’їзду. Та і взагалі, хоч побазікати трохи, бо приїхали вранці і проспали до обіду. Було славно. Пізно лягли спати.


 
 
14 июля 2008 г., понедельник
 
Лахти(Финляндия)– Хельсинки (Финляндия)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
Подъем в 08:30-09:15 – кто как. Я долго «втыкал» в карту, пока Серега и Руся спали.


Карта у Вити очень славная – и он нам ее задарил. Для правого дела – ничего не жалко! Оля нас очень вкусно накормила, и мы начали собирать свои вещи. Смазали цепь на Русином байке. На Серегином байке зажимали вилку и лопнула притяжная шайба – такое ощущение, что ее сделали из какого-то хрупкого полимера. Надеемся, что в Хельсинки сможем купить. Собрались и к 11:20 выехали, сделав на прощанье общее фото. Опять «затуп» - не знаем, как быстро попасть на трасу № 140 ведущую в Хельсинки. Финны тоже не блещут знанием своего города. Выехав на трассу, заехали в музей военных врачей и военных музыкантов.


Ехали неспешно. На выезде из города с нами проехал один типок на шоссейнике. Узнав о наших планах и пожелав удачи, поехал своей дорогой. В городе Mantsala увидели собор.


Подъехали и решили там пообедать. Финики смотрели на нас как на очень странных людей, когда столом возле какого-то дома мы разложили свою снедь – огурцы, колбаса, хлеб, майонез, сникерсы и чай.


Пообедав, мы двинулись дальше. Впереди еще 60 км пути. Еще заехали в какой-то спортивный магазин и спросили про шайбу. Продавец ответил, что их нет в продаже, хотя на витрине была куча запчастей. Ехать старались по велодорожкам. В середине пути у Руси разболелось колено, и мы сильно сбавили скорость. Видели в кювете тупо лежавший байк с ржавой цепью. Начал моросить дождь – в начале мелкий, затем он усилился. За 50 км до Хельсинки у меня лопнула спица на заднем колесе. Гемморой и очень неприятно. Я не умею исправлять «8».

К 20:00 добрались до пригорода Хельсинки. Начался сильный дождь, и мы зачехлили сумки. На остановке подкрепились эксклюзивными энергетическими батончиками и «Свиточем» и попетляли дальше. Руслан предварительно связался со своим другом Яном и договорился о нашем ночлеге. Въехав в Хельсинки в 22:00 по Ринг 3, мы напугали местного водителя – не пропустили его при повороте налево. Мы долго блудили в поисках Kulosaari. В 23:30 доехали до уютного дома Яна. Мы разложили сушиться на полу наши мокрые вещи. Горячий чай завершил наш день.

Пройдено за день: 111 км
Средняя скорость: 15.07 км/ч
Время в пути: 7 ч. 18 мин
Максимальная скорость: 50.6 км/ч
 
 
 
Лахті (Фінляндія) - Гельсінкі (Фінляндія)

Сергій
 
 
 
 
 
 
 
Вранці нас добре нагодували. Почали збиратися. Провели ТО нашим роверам. Я затягував гайку на рульовій колонці, і щось там затріщало. Потім підійшов Гена, перевірив руль та вирішив підтягнути:) Добили гайку до кінця:( Вона ще трималась, але при навантаженні, злочинницькі бовтався руль. Буду їхати повільно, а гайку купимо у Гельсінкі. Ну все. Дякуємо за щиру гостинність та знову в дорогу. Темп беремо неспішний, оскільки ще не впевнені як буде справа з колінами у мене та Руслана. Погода сонячна, покриття класне, тому не спішно крутимо педалі.

Незабаром отримуємо повідомлення від Олени, що питання з відпусткою вже вирішено, хоча і треба було побігати. Але це тільки початок, тому що „художня” самодіяльність пана Кушнірука заплутала нам всі карти. Треба пану Мирославу тепер терміново їхати до Посольства Фінляндії у Києві для того, щоб отримати візу. Потім необхідно було знайти найбільш оптимальний варіант переправити Мирослава Петровича до Гельсінкі. Всим цим мала зайнятися тендітна, але сильна Олена:)

У маленькому місті Мантсалан мене вразило те, що в таких маленьких містах є великі спортивні комплекси. Є декілька футбольних полів, поруч один до одного, різного розміру і гарним покриттям. Кожний бажаючий може прийти та поганяти м’яча. Наприклад в Києві це велика проблема. Особливо зараз, коли забудовуються зелені зони, дитячі та спортивні майданчики. Про стан існуючих спортивних майданчиків у Києві я добре знаю –  кожні вихідні граємо з друзями в футбол.

Зупинилися подивитися церкву Мантсала (Mantsalan kirkko), яку побудовано у 1866 р. Перед церквою є військовий цвинтар та меморіал загиблим під час другої світової війни.


В дуже доброму стані. Несвідомо згадався стан меморіалів загиблим у ВВВ на теренах колишнього Радянського Союзу:(

Ближче до Гельсінкі у Руслана розболілося коліно. Думаю, що так сильно, як було у мене в неділю. Навіть запропонували Русу подзвонити друзям в Гельсінкі, щоб вони приїхали та забрали його на авто. За таку пропозицію він на нас навіть трохи образився. Каже, щоб ми їхали самі, а він нас якось наздожене. Ага. Таким чином, Руслан мужньо крутив педалі і далі.

Йшов дощ. Чим закрити речі у мене не було. Дещо було упаковано у пакети, тому сподівався на найкраще. Заїхали в Гельсінкі і традиційно почали кружляти серед лісу та домів. Були пусті вулиці. Як в м. Прип’ять. По вулицях бігали зграї диких зайців. Вони були такими великими, що я задумався над тим, чим вони живляться. Оскільки людей на вулицях не було, я зрозумів, що ці жирні хижі тварюки виходять вночі та їдять людське м’ясо. Стало моторошно. Ми добавили темпу.

Через постійний дощ не витримав знущань мій ДжПС та відключився. Бідолахо.

Заїхали в гостинний дім Яна та порозкладали повсюди свої мокрі речі. Може висохнуть до ранку.

 

 
15 июля 2008 г., вторник

Посольство Украины в Финляндии, Хельсинки(Финляндия)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
Подъем в 07:10. Вещи почти просохли. Фото на память перед домиком, приютившего нас на ночь.


Погода пока ясная, но ветренно. Утром было довольно свежо. Ехали медленно, рассматривая то, что не успели рассмотреть вечером.


И вот остров Кулосаари! Делаем остановку возле уютного ресторанчика, который держит индус. Лежа на лавочке, запрокинув голову, не в первый раз удивлялся, как быстро пролетают облака в финском небе. Поев бананов и отдохнув, мы поехали дальше. Невольно начинаешь сравнивать этот островок с Крымом – похожий ландшафт и растительность (что-то вроде Гурзуфа), морской соленый воздух, запах хвои, красивые строения похожи на курортные особняки.

Поразило богатством здание Посольства Ирака. Мы долго не могли найти Посольство Украины. Через 40 минут, проехав остров вдоль и поперек, мы все же позвонили Марии из Посольства, и нашли заветный островок Родины на чужбине.


Здание огромных размеров с симпатичным двориком. Приятно – нас вышли встречать сотрудники Посольства: Мария Шерстнева, 3-й секретарь по вопросам прессы (она непосредственно занимается вопросами, связанными с нашим визитом), Василий – административных дел мастер и представитель охраны, который любезно сообщил, что на велах можно заехать через другие ворота. Василий нас разместил в небольшой комнате, все рассказал и показал. Мы рады! Очень рады! Кстати, мы-то не знали, что Украина имеет выход к Балтийскому морю. Территория Посольства омывается водами Балтийского моря.

Порыбачили. Пан Васыль предоставил нам 2 удочки. Общий улов: Руслан – 1 подлещик, Серж – 2 окуня и 2 подлещика. Две рыбины, замаринованные с куриной приправой, мы зажарили на решетке:)
 

Вкус получился отстойным, но есть можно. Сосиски получились вкуснее. Не даром говорят, что лучшая рыба – колбаса!!!

Отошли ко сну в 00:00.

Пройдено за день: 20 км
Максимальная скорость: 34 км/ч
 
 
 
Посольство України в Фінляндії, Гельсінкі (Фінляндія)
 
Сергій
 
 
 
 
 
 
 
Ранок зустрів нас сонцем та хмарами, але хмари розігнало вітром. Поїхали до Посольства України. В ролі Івана Сусаніна – Руслан Рудоманов. Він вже був у Гельсінкі і вже їздив до Посольства з цього району. Але Русік  запам’ятав дорогу лише до острова Кулосаарі. Заїхали на острів та почали блукати. Пізніше було дуже смішно, оскільки ми весь час кружляли навколо Посольства, як навколо зачарованого місця. Але ми були задоволені – погода була чудова, ми наближалися до частини рідної землі (принаймні, з юридичної точки зору) і місцевість була гарною. Всім нам острів в чомусь нагадав ПБК – море, гориста місцевість, відсутність висотної забудівлі, багато хвойних дерев, свіже повітря. Тому шукати наше Посольство було приємно. Коли нам набридло блукати, ми подзвонили Марії Шерстньовій (3-й секретар Посольства України в Фінляндії): „Пані Марія, рятуйте нас! SOS! Ми загубилися на безлюдному острові! Висилайте рятувальний гелікоптер!”. Нас зорієнтували, тому ми доїхали до Посольства за пару хвилин:) Співробітники Посольства зустріли нас дуже гостинно. Навіть від привітання ми вже отримали позитив. Марія: „Хлопці, ви з дороги, то може кави?”. Як кажуть, „мелочь, а приятно”. Познайомились з іншими співробітниками Посольства. Сергій Міняйло (1-й секретар) зайшов познайомитись з нами. Поговорили з ним. Приємна та інтелігента людина. Дещо нестандартним вийшло знайомство з Послом України в Фінляндії Андрієм Дещицею. Ми сиділи в кабінеті у Марії, як несподівано з’явився пан Посол. Як кажуть, „по-простому” та без гламуру ми і познайомились. Приємно, що люди такого рівня залишаються, перш за все, людьми.

Після вирішення організаційних питань пан Василь люб’язно показав нам Посольство. І тут для мене настає одна із приємних частин нашої подорожі. Я люблю рибалити, а тут з’ясовується, що Україна має вихід у Балтійське море. Прямо тут, у дворі Посольства:) Пан Василь питає: „Чи маєте бажання порибалити?” Ну такі питання можна і не ставити:)  Коли ще в житті буде можливість порибалити у Балтійському морі?


Видають нам дві вудки. Накопав хробаків і почали рибалити. Я перший раз рибалив в морі, тому було дещо незвично. „Не поспішай. Та не треба її підсікати. Якщо вже клюнула, то вона вже нікуди не втече”, - казав мені пан Василь. Був вже вечір і ми планували повечеряти на березі моря. Поки ми з Русланом ловили рибу, Гена займався вечерею. Руслан першим зловив підлящика. Гена запропонував сісти та поїсти. Звісно, Руслан спіймав рибину, тому спокійно, з почуттям виконаного обов’язку, зробив паузу і пішов їсти. Я теж хотів їсти, але для мене це була принципова річ:) Якщо я нічого не зловлю, як після цього я подивлюсь своїм друзям в очі? Ловити та нічого не зловити. Тому я вирішив, що поки не впіймаю хоча б одну рибину, сідати не буду. І тут мені посміхнулася доля. Спіймав окунця.


Все, можу тепер спокійно вечеряти. Гена запропонував приготувати наші трофеї на грилі. Так і зробили. Єдина проблема, що використали спеції, які мають використовуватись при приготуванні курятини. Вийшло не дуже:( Поки вечеряли впіймали ще пару рибин. Як і казав пан Василь, якщо рибина вже „сидить” на гачку, то вже нікуди не втече. Дещо незвично після українських річок, в яких риба дуже обережна та хитра. Добре повечеряли просто неба з гарним краєвидом перед нами.


 
 

16 июля 2008 г., среда

Хельсинки (Финляндия)
 
Гена
 
 
 
 
 
 
 
Подъем в 08:00. Завтрак. Примерно 1 час поработали в офисе Марии в посольстве.

 
 

Потом поехали с обзорной поездкой по Хельсинки. Сначала заехали в Успенский православный собор, построенный в честь Александра ІІ.

 

Потом – в Центральный кафедральный собор. Послушали органную музыку. После этого поехали посмотреть собор Kalio, затем – памятник композитору Сибелиусу – огромный конгломерат труб, изготовленных из нержавеющей стали разного диаметра и длины. Необычно и авангардно, как и многое в Финляндии. Затем мы заехали в маленький ресторанчик «Регата». Снаружи похож на туалет, а внутри на «кирпушник»: баяны, гитары, скрипки, всякая утварь, топорики, лампы, кирпичи – все это висело на стенах, потолке, лежало кучами на полу. Но булочки с корицей и кофе (5 Евро!) были очень вкусными. Забыл, что до этого заезжали в церковь в скале. Интересная конструкция, выдолбленная в граните, которая имеет стеклянный купол, центр циркулярно выстланный медными пластинами. Имеется орган. Девушка играла на скрипке – очень успокаивает и умиротворяет. В 15:00  поехали встречать Мирослава в аэропорт Ваанту. Аэропорт шикарный. Все очень удобно. Продуманно до мелочей.

 

Встретив Мирослава, отправились в Посольство, по дороге заехав в веломагазин Velosport в надежде открутить «хлыстом» звездочку на заднем колесе (я не мог поменять лопнувшую спицу заднего колеса, не сняв звездочки). Дали бесплатно ниппели. В другом веломагазине, паренек-мастер с сервисного центра без проблем исправил ситуацию. Также была исправлена «восьмерка» заднего колеса. Бесплатно. Мы сообщили ему, что мы совершали велопробег и снимаем документальный фильм. На душе легко.

В 19:00 – встреча с Послом Украины в Финляндии и его замами в неофициальной обстановке - барбекю. Помимо дипломатов, также присутствовали представители украинской общины Финляндии. Всего было 9 человек. Колбаски, мясо и овощи румянились на углях.


Представители украинцев Финляндии подарили нам велонасосы и наборы ключей. Мы, в свою очередь, подарили Послу футболку нашего проекта, книгу о Никополе, памятную тарелку и др.
 
 
 

В 11:00 разошлись. Мы, как настоящие джентльмены, провели Марию до дома. Сами же, взяв велы погнали в центр Хельсинки. Ночной Хельсинки – прекрасен.
 
 
 
 

Катались по ночному городу до 04:00. Фотали. Съели по хот-догу с не очень вкусными сосисками по 3 Евро за шт. Я пытался съехать со ступеней Кафедрального собора, но вовремя упал и передумал. Покатались на славу:)

Максимальная скорость: 34 км/ч
Время в пути: 1 ч.  08 мин
 
 
 
Гельсінкі (Фінляндія)
 
Сергій
 
 
 
 
 
 
 
Вранці ми „вижили” Марію з офісу, і вона втекла до офісу пані Наталі.


Скориставшись можливістю ми обновили інформацію на веб-сторінці. Крім того, треба було вирішити багато організаційних питань.

У будь-якому випадку, у нас був час і ми його витратили на відвідини центральної частини Гельсінкі. На мій погляд, головні позитивні якості Гельсінкі - це природа (гармонійне поєднання природи та міста) та порт з набережною (особливо гарною вночі). Але це на мій суб’єктивний погляд. Архітектура міста у більшості випадків є сучасною.

З того, що бачили сподобався Успенський собор, який видно здалеку, бо дуже великий і стоїть на горі. Собор було побудовано в кінці ХІХ ст. Також вважається, що це найбільший православний собор в Західній Європі. В Соборі зберігається чудотворна ікона. Вхід вільний.

Також цікавим був Кафедральний собор м. Гельсінкі (фін. Helsingin tuomiokirkko або Suurkirkko, анг. Helsinki Cathedral), який було побудовано на честь російського царя Миколи І в середині ХІХ ст. Цей Собор також стоїть на горі. Перед Собором є величезна площа з монументом російському царю.


Також варто подивитися на собор вночі, оскільки він має чудове освітлення. Дуже багато туристів. Вхід вільний. Коли заходили до Собору, грала чудова органна музика.


Дуже вражає велетенським розміром церква Калліо (Kallio Church), яку було побудовано на початку минулого сторіччя. Церква стоїть в кінці однієї з найдовших вулиць міста. Якщо я не помиляюся, то висота церкви складає 65 м. Це дійсно вражає. Маються великий та малий орган. Нам повезло. Якась дівчина практикувала гру на органі. Малий орган стоїть прямо в залі, тому є можливість побачити, як грають на цьому величному музикальному інструменті.

 

Також цікаво відвідати, навіть не знаю як і перекласти, Церкву скали (Церква скель, Кам’яна церква, Скеляста церква), фінською - Temppeliaukio Kirkko або англійською - Church Of The Rock.

 

Церква відкрита у 1969 році. Розташована в центрі міста. Цікава тим, що побудована в скалі – стіни складаються зі скель, а сферичний дах зроблено з міді. В середині вона має унікальну акустику, тому тут часто проводять концерти. Вхід вільний, але треба сплатити 1 євро за візит до туалету (платити за це 7 гривень - шкуродери!).

Дуже сподобався Національний музей Фінляндії (також старовинна будівля). Мені досі шкода, що було мало часу. Європейські музеї обладнані суперово, тому час там летить досить швидко. Рекомендую. Вхід – 7 євро. Безкоштовний Інтернет, туалет. Є кафе. Квиток діє цілий день, тому можна вийти, а потім повернутися.

Цікавим є будівля Центрального залізничного вокзалу. Поруч – Фінський національний театр.

Багато людей зупиняється в парку ім. Жана Сібеліуса, в якому розташовано авангардний монумент цьому видатному фінському композитору. Пам’ятник являє собою зварені металеві труби різного розміру та діаметру, які мають форму хвиль. Як на мене, це репрезентує музику Жана Сібеліуса, яка наче застигла у повітрі. Коли ми були там, група японців почала співати під трубами. Оскільки труби забезпечували звукові ефекти, то у них це вийшло досить гучно.

Тут Вельмишановний пан Геннадій вже писав про маленький ресторан (швидше кафе) „Регата” (скажу чесно, назву не запам’ятав і не записав), але мені він дуже сподобався.


Він розташований на набережній, але було прохолодно, тому ми сиділи всередині. Всередині місця мало. Кафе дуже стильне, але дорогувате.

У другій половині дня ми поїхали в аеропорт зустрічати пана Мирослава. В аеропорті все сплановано дуже зручно. Багато корисної інформації. Як же нам не вистачає місця для паркування авто біля аеропорту Бориспіль. Коли чекали Мирослава, то навіть зняли на відео, як український літак заходив на посадку.


Повернулися в Посольство. Перевірили електронну пошту. Отримали повідомлення з Посольства України в Швеції. Були дуже здивовані, бо отримали запитання, на які саме Посольство надало позитивні відповіді. Написали їм відповідь. Єдине, що не вислали, час нашого прибуття до Стокгольму. Квитки на паром будемо брати наступного дня, тому конкретного часу прибуття не було. Будемо сподіватися на найкраще.

Ввечері ми мали офіційний захід, організований Посольством України в Фінляндії. Це дещо був офіційний неофіційний:) прийом-барбекю, на який були запрошені ми та представники української громади в Фінляндії. Я знаю, що так роблять канадці, але не знав, що наші також сприймають такий формат. На мою думку, це найкращий формат. Було дуже багато дискусій і розмов. Були приємно вражені тим, наскільки Андрій Дещиця, Посол, турбується про імідж України за кордоном. Як він і сам сказав, що підтримає будь-який захід, який підніме рівень України в Європі. Взагалі було помітно, що Посольство України працює дуже злагоджено і як одна сім’я.


Було цікаво дізнатися, що історія дипломатичних відносин між Україною та Фінляндією бере початок в 1918 році. Фінляндія однією з перших країн визнала Україну в 1918 році і відкрила своє дипломатичне представництво в Києві. Для увічнення цього знаменного факту пан Посол „пробив” дозвіл на встановлення пам’ятної таблички на будинку, в якому розташовувалося Посольство України у 1918 році. Так тримати!

Пан Мирослав знайшов собі цікавого співрозмовника – Сергія Міняйла, 1-й секретаря.


Тут між ними і розпочалася „баталія” на історичні теми:) Думаю, що їм обом було цікаво поговорити бо, як виявилося, пан Сергій дуже обізнаний в питаннях історії.

Після прийому вирішили поїхати поганяти по нічному місту та зробити купу фотографій. Ганяти по нічному Гельсінкі, скажу я вам, дуже і дуже класно. Проблема була в іншому, що мало поспали.

Вранці поїхали на радіостанцію. На радіостанції був вперше у своєму житті. Як вже казав Гена, перед будинком стоїть чергова скульптурна композиція.


В Гельсінкі дуже багато скульптурних композицій. Половина з них – це оголенні тіла, друга половина – оголенні тіла, виконанні в авангардному стилі; і є ще невеликий відсоток скульптур створених у суто авангардному стилі:)
 
Оскільки я мав повернутися в Україну до 22 липня, я мав вирішити для себе питання від’їзду. Наш початковий план дещо змінився, тому я все ж таки вирішив летіти зі Стокгольму, Швеція, хоча це й приносить додаткові витрати в мій бюджет. В Інтернеті почав шукати найкращі варіанти для авіа подорожі. Найдешевший був Air Baltic, але треба сплатити додатково за свій велосипед. Czech Airlines був моїм другим варіантом. Чехи сказали, що вел треба розібрати та спакувати. За велосипед не треба платити, якщо загальна вага мого багажу не перевищить 28 кг. Вони записали розміри розібраного велосипеда для того, щоб Прага надіслала підтвердження наявності багажних місць. Як тільки Прага надсилає позитивну відповідь, гроші з мого рахунку будуть відраховані, а я отримаю квиток по електронній почті. Дуже зручно.

Ближче до вечора хотілося порибалити, але Руслан нарешті домовився про зустріч зі своїм другом Тімо. Вирішили їхати в гості. Тімо - дуже гостинна людина. Він тільки повернувся з Росії та привіз з собою не тільки російську, але й українську горілку:) Хоч щось робимо добре.

Ще один цікавий факт. В Фінляндії в кожному домі (принаймні в тих, яких ми були) є окрема кімната або частина підвалу, в якій вони ставлять свої велосипеди. Таким чином, твій ровер завжди у сухому та теплому місті:)


 

17 июля 2008 г., четверг
 
Хельсинки (Финляндия)
 
Гена
 
 
 
 
 
 
 
Подъем в 09:25. Поздновато. Солнечно, но прохладно. Выехали из Посольства. Нам Посольство организовало запись передачи на финском радио YLE в 11:00.


Штаб-квартира радио – это огромное и современное строение. Перед парадным входом - установлена скульптурная композиция. На корточках сидит голый «даун» и смотрит телевизор, расположенный перед ним. У него, вместо обычных рук, робо-клещни, а вместо одного лица - три. Возможно, это символ современного человека, который стал напрямую зависеть от СМИ и электроники, окружающей его.

К нам вышел веселый парень, Леван Твалтвадзе, который является ведущим русскоязычных программ на этом радио канале. Передачу, слава Богу, записали, а не передавали в живую. Эфирное время - 15 мин, но записали 18. Что-то вырежут. В общем, получилось нормально.
 
 
Внутри - все очень круто. Отличная студия.


После этого мы посетили Национальный музей в Хельсинки.


Осматривали экспозиции около 3 часов. Интересно, что билет (7 Евро) - такая круглая наклейка, которую тебе клеят на руку. На улице все обклеено этими билетами.


Делаем эксперимент: свой снимаем и имеем уже использованный. Нормально, «прокатывает». Мирослав Петрович был очень доволен. Только очень часто терялся:) Что и говорить -  профессиональный интерес.

Посетили Finlandia-talo - современный концертный дворец.

Вернувшись домой, пообедали. Ребята снова поймали еще 3 окуней. В 11:00, наконец-то поехали к Тимо - старому другу Руслана.


Скажем так, дорога к Тимо была очень запутанной:), поэтому добрались лишь где-то в начале первого. Он живет в уютной квартире. Сварили гречку. Поужинали, закусывая сушеной рыбой. Тимо только что вернулся из Росси и там накупил кучу пакетов рыбы.

Пройдено за день: 15 км
Максимальная скорость: 36.7 км/ч
 

 

18 июля 2008 г., пятница

Хельсинки (Финляндия)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
День был солнечным. Проспав до 08:00 у Тимо, подорвались, и как ненормальные, помчались в Посольство. Нам необходимо было освободить номер, так как к 10:00 ожидались визитеры из Украины, а мы занимали их номер. Мы перенесли свои пожитки в большой холл, который в былые времена (это было посольство ГДР) был либо кафетерием, либо столовой. Расположились. Затем поработали в офисе Марии около часа. Потом поехали в центр покупать билеты на паром из города Турку в Стокгольм, а также на автобус для Мирослава. Он должен был ехать из Хельсинки в Турку на автобусе, мы же должны доехать на велах. Выехали в футболках. Оказалось, что солнце ну вааще не греет:( Дул сильный ветер и в тени невозможно было стоять. Обратили внимание, что город был захвачен бандами рокеров, которые перемещались одетые в футболки Iron Maiden.


Оказывается, эта группа выступает на Олимпийском стадионе вечером.

Мы купили билет на паром компании Viking Line по шаровой цене. Каюта на 4 человека обошлась нам в 195 Евро. Думали, что будет дороже. Нам повезло – была скидка. Для Мирослава купили билет на автобус до Турку с отрытой датой на месяц за 27 Евро.


Поехали в центр искать кебаб-кафе, чтобы перекусить, но нашли какую-то «подливу» за 7 Евро.

Решили вернуться домой и приготовить уху из словленной рыбы. Заехали на рынок и докупили всего необходимого (прям как в Никополе). Хотели также попросить попользоваться сауной. Но судьба распорядилась иначе:) Сотрудники посольства пригласили нас отведать пищи, приготовленной на гриле. Так сказать, праздничный ужин по случаю нашего отбытия из Хельсинки. Мы пошли на остров, находящийся неподалеку от Kulosaari. Гриль был жесткий:) Попали домой в 03:00, а ведь в 07:00 планировали выехать из Хельсинки:))))))))))) Да, время летит незаметно в компании приятных людей.

Пройдено за день: 35 км
Средняя скорость: 36.6 км/ч
Максимальная скорость: 45 км/ч
 
 

Гельсінкі (Фінляндія)

Сергій
 
 
 
 
 
 
 
В цей день у нас пріоритет – вирішення питання з квитками. Перевірив ел. пошту – отримав свій авіаквиток. Класно. За цю частину свого маршруту можна не турбуватись. Заїхали до офісу Viking Line. Коло входу стоїть апарат, який видає тобі квитанцію, на якій вказаний твій номер в черзі. В офісі з десяток касирів. Якщо всі каси зайняті, можна почекати на дивані в залі. Над касою висить монітор. Коли є вільна каса, роздається звуковий сигнал і на моніторі з’являється номер наступного споживача. Все спокійно, без штовханини, ніхто поруч не сопить. Якість обслуговування була на вищому рівні (еге ж, за послуги сплачуєш 5 євро). Касир була дуже чемною та відкритою. Не заперечувала, коли ми її знімали на відео. Допомогла розв’язати питання з транспортуванням велосипедів. Словом, ми пішли задоволені:)

Потім заїхали на автовокзал купити квитки для пана Мирослава.

Поки чекав хлопців, які пішли купити квиток, помітив надпис на скляних дверях торгівельного комплексу, який попереджував про скрите відео спостереження. Надпис було виконано фінською, шведською (у більшій частині Фінляндії надписи зроблені на цих двох офіційних мовах) та російською...

Також помітили, що окрім зайців в місті дуже багато чайок. Немає звичних для нас голубів, горобців, але дуже багато чайок. Фіни роблять закриті баки для сміття, щоб звір не копирсався у смітті. Дотепно.

Пішоходи-фіни не дуже дисципліновані.

 

Особливо контрастно це відчувається, якщо порівнювати з дисциплінованими фінськими водіями. Дуже часто пішоходи ідуть на червоний сигнал світлофору.

Ще жалкую, що не відвідав концерт „Залізної  діви”. Про концерт навіть і не знав.

Ввечері в місті тинялося дуже багато рокерів, які бухали спиртне з паперових пакетів або просто пиво. Пусті пляшки кидали на бруківку. Нагадало свято міста у нас:( Взагалі мешканці та гості столиці не дуже переймаються питанням сміття, але прибирають в місті дуже швидко. Крім того, баків для сміття дуже багато.

На вечір планувалася рибний суп. Навіть зупинилися на Ринковій площі купити овочів для супу.

Як вже казав Геннадій, приготувати суп у нас не вийшло, але програма вийшла гарною. В Гельсінкі є громадські місця для приготування шашликів, грилю або барбекю. Ось ми на такий і прийшли. Класне місце на березі моря, оточено лісом. Криті павільйони, є піч з решіткою, баки для сміття, і саме головне, велика купа дров під дахом. Приходь і пали собі скільки хочеш. Безкоштовно. Тому там дерева всі цілі і ніхто їх на дрова не ламає. Сміття я не бачив, але якийсь бовдур розбив скляну пляшку об каміння в лісі. Але дурні є повсюди. Провели час пречудово, але дуже швидко. Залишаються приємні спогади.

 
 
 
 

19 июля 2008 г., суббота

Хельсинки (Финляндия) – Турку (Финляндия)
 
Гена
 
 
 
 
 
 
 
Принимая во внимание позднее общение с представителями украинской дипломатии, еле-еле встали в 07:30. В 08:00 пришел попрощаться 1-й секретарь Сергей Миняйло - думал, что мы уже собрались. Наивный.

Мы и сами думали так днем раньше. С горем пополам упаковали вещи.

Быстренько приняли душ, перекусили и к 11:00 были готовы выехать. Нас провожали Натали, Олег и Мирослав, который был должен выехать в Турку на следующий день. Спасибо посольству за гостеприимство!!!!

Поехали через центр, чтобы на почте купить пару сувениров и отослать открытки. Поехали по шоссе № 4. Очень долго петляли в развязках - их там огромное количество, как для машин, так и для велосипедов. В одном месте нас остановила велополиция!!!! Два викинга на велах TREK  объяснили (очень вежливо), что мы ехали по дорожке, предназначенной только для пешеходов и на байке по ним ехать нельзя. И дабы поднять наш уровень знаний того, где на велах можно ездить, а где нельзя, подарили нам подробную карту с велодорожками города Хельсинки. Респект таким вежливым  «мусорам»!!!!!

На выезде из города поели в кебаб-закусочной. 5 Евро за кебаб и кофе. И по трассе № 110 направились к городу с милым для украинского уха названием - Сало, думая, что там и заночуем.


Погода была замечательной: + 24 Со, легкий ветерок и солнце. Ландшафт, по сравнению с восточной частью Финляндии, изменился. Вдоль дорог простирались внушительных размеров поля, засеянные злаковыми культурами.


Местность стала более холмистой. Доехали до города Сало (120 км) в 10:00 вечера. Решили, что сил осталось достаточно и сможем доехать до города Турку (еще 55 км). Перед выездом «пообедали» (тоже за 5 Евро) в кебаб-кафе.

Дорога была отличной. Почти все время вниз.


Стало довольно прохладно и чтобы согреться, мы начали интенсивней крутить педали – «пролетели»: 35 км за 2 часа.

Поняли, что в ночной Турку въезжать нет смысла, решаем остановиться на подходах к городу. В лесу, у дороги, нашлось место для палатки. Очень удачно. Выпив чай со сникерсом и хлебом, легли спать.


Пройдено за день: 155 км
Средняя скорость: 16.5 км/ч
Максимальная скорость: 60.5 км/ч
Время в пути: около 10 ч.  15 мин
 
 
 
Гельсінкі (Фінляндія) - Турку (Фінляндія)

Сергій
 
 
 
 
 
 
 
Ранкові збори були довгими:)   Сергій Міняйло мабуть був німцем у попередньому житті. Домовились, що він прийде о 08:00, то він і прийшов рівно о 08:00. Чому всі наші чиновники та політики не можуть бути такими пунктуальними? Після теплої церемонії прощання ми рушили в дорогу. Заскочили до Головпоштамту відіслати листівки та купити пару маленьких сувенірів. Коли виходили ми побачили.... пана Мирослава. Кудись біжить. Ми почали його гукати, але він нас не почув. Потім ми згадали, що у нього була призначена зустріч в Парламенті Фінляндії.

А що ж ви думали - крутий дядько!!! Після традиційного блукання ми нарешті виїхали з Гельсінкі. Я пробив заднє колесо. Доїхали до міста з приємною назвою „Сало”, повечеряли в кафе і знову в дорогу.


Ночували в лісі.

 
 
 
20 июля 2008 г., воскресенье
 
Турку (Финляндия) – Стокгольм (Швеция)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
Проснулись в 08:00. Пока поели, собрались – было уже 11:00. Погода стояла пасмурная, но теплая.


 «Долетели» до Турку к обеду.


Отоварились в супермаркете Prisma. Пообедали у озера, что неподалеку. После поехали в центр города. Город весьма интересный. Заехали в парк на горе, с которой открывается красивый панорамный вид города. Доехали до реки Ayrajoki. Очень красивая набережная.

 
 

Симпатичные дома в центральной части сильно отличаются по дизайну – здесь сказывается влияние Швеции на архитектуру  Турку.

 

Все надписи и указатели на двух языках, но часто и на одном – шведском (кстати, это началось еще с Хельсинки). Нашли автобусную станцию, на которую должен прибыть Мирослав Петрович. Руслан остался заряжать нашу аппаратуру электрической энергетикой:), а мы с Сержем поехали искать терминал компании Viking Line. Он находился в 3км от автовокзала. К Русе решили вернуться другим путем – по набережной, и не пожалели. Вдоль реки стояли красивые фрегаты, рыночек, торговавший сувенирами, ресторанчики, в которых играла живая музыка, в общем, маленькая Венеция.
 
 
 
 

С автовокзала в морской порт Мирослав Петрович пошел пешком. А мы встретили Русю у реки и показали ему эти красоты. Встретили очень много русскоязычных граждан, отдыхающих в этом городе. На морской вокзал приехали в 18:00. Начали разбирать велосипеды, паковать вещи. Вскоре подошел и Мирослав Петрович.

К нам подошли шведы и начали спрашивать, зачем мы разбираем велосипеды, если их можно сдать в багаж. Мы объяснили, что так дешевле (не надо платить за багаж), к тому же, они будут рядом с нами в целости и сохранности.

Зашли в терминал в 18:00 – не было ни души, а в 20:00, как говорят, уже «негде было и плюнуть».

 
 

Ужасная толпа. Все шумели и волновались. Ну и мы, в том числе, со своим багажом, желая попасть на паром. А посадка все не начиналась.

В 20:45 открылись двери терминала, и около 2 500 человек загрузилось на паром Isabella за 15 минут.

Таможня, (если это можно назвать таможней) - 4 человека с равнодушным выражением лица, выискивала в толпе террористов с ядерной бомбой. Я получил добро на провоз 1,5 литра «95» бензина для нашей горелки в отделении для воды в велосумке:) А я-то нервничал…

На борту парома нас встретил русский клоун, который объяснил, что наша каюта № 6631 находится на 6-й палубе, что этажом ниже. Каюта не большая, но уютная (радио, туалет, душ, чистая постель). Еле разместили свои байки.

До свидания, Финляндия! Прощай, Турку!


Респект Посольству Украины в Финляндии!!! Все было на 120% круто!!!

Паром отошел с такой скоростью, что мы еле успели заметить удаление терминала Viking Line.


Прогулялись по парому. Потрясающие ощущения. Это город на воде.

Перекусив, отошли ко сну, кто в 02:30, а кто и в 04:00.

На пароме все гуляли до утра. Спали, кто где хотел.

Пройдено за день (вело): 40 км
Средняя скорость: 15 км/ч
Максимальная скорость: 40 км/ч
Время в пути: 3 ч
 
 
 
Турку (Фінляндія) - Стокгольм (Швеція)

Сергій
 
 
 
 
 
 
 
Вранці виїхали на Турку, колишню столицю Фінляндії. Поснідали на березі невеличкого озера біля супермаркету. В озері плавала риба та спокушала мене повернутися в супермаркет, купити вудку та забути про велопробіг. Я вже примітив недорогу Шимано за 20 євро.

Вирішив всі технічні питання в Турку, ми трохи покатали по цьому мальовничому місту. Сподобалася набережна річки Аура, яка впадає в море. Саме місто було засновано в гирлі річки, тому морські катери заходять в річку прямо з моря. Варто також відвідати відомий Замок Турку, який було побудовано у тринадцятому сторіччі.


Нажаль, ми не змогли відвідати Собор Турку, який також дуже відомий у всій Скандинавії.

Дуже вразив паром. По-перше, немає прикордонного контролю. Наче їдеш не в іншу країну, а інше місто. При реєстрації (як в аеропорті) видають квиток з магнітною стрічкою. Цей квиток є твоїм ключем до каюти. Були декілька митників, але я не бачив, щоб хтось подавав якісь документи. Ще один зручний момент – наявність ескалаторів. Завдяки їм та оперативній роботі персоналу 2 500 пасажирів завантажується в паром десь хвилин за 20. Паром – це 10-поверхова громадина, яка більше нагадує плавучий готель-казино, вміщає до 2 500 пасажирів. На борту є все: каюти для пасажирів, казино, бари, ресторани, дискотеки, конференц зали, безмитний магазин, сауна тощо.


Ми заходили останніми, оскільки не хотіли лізти в натовп з нашими велосипедами.

Нас привітно зустрічав персонал, музика, клоуни. Вся атмосфера нагадала мені фільм „5 елемент”, коли герой Брюса Уілліса заходив до космічного корабля, прямуючого до планети-курорту Флостон:)

Безмитний магазин – перша зупинка для більшості пасажирів:) Там є відділення для жінок, і є відділення для чоловіків. У першому продають парфуми, в іншому – алкоголь. Не бачив жодної жінки в чоловічому відділі і навпаки:) В магазині неможливо провштохнутись – дуже багато народу.

Як нам казали, фіни часто роблять собі такий тур вихідного дня.


 

21 июля 2008 г., понедельник

Стокгольм (Швеция)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
В 05:30 по местному времени нас разбудил голос, звучащий из динамиков в каюте, вещающий, что мы прибудем в порт города Стокгольм через 1 час. Мы входили в узкую гавань, которая тянулась извилистым каналом со скалистым берегом. Причалив, люди разгрузились так же быстро, как и загрузились. Еще через 10 минут были убраны все каюты, а еще через 40 минут паром отчалил от шведского берега, увозя в Турку новых пассажиров. Хана! У нас возились бы до вечера, но так бы и не приготовились к отплытию.

Сойдя на берег, сложили велы и упаковали вещи. От Посольства Украины в Швеции нас никто не встречал.

Договаривались, что должны были прислать машину для Мирослава Петровича. На телефон Посольства мы не могли дозвониться. Приняли решение отправить Мирослава Петровича в центр автобусом, а самим ехать на велах до центральной станции. Потом самостоятельно найти Военный музей, где у нас было запланировано официальное мероприятие во второй половине дня. Другого выхода не было.

Архитектура города, конечно же, поразила нас на повал – готические здания, замки, крепости, дворцы, да и дома необычайные. Все выглядело богаче, чем в Хельсинки. Да и движуха здесь, что «мама, не горюй».

Дорожки для велосипедистов с двухсторонним движением, своей разметкой, знаками с ограничением скорости и своими светофорами.

 
 
 
  
 

Конечно же, мы больше фотографировали, чем ехали.

Наконец-то вокзал! Остановились. Сразу подвалил какой-то немец – тоже велотурист. Приехал из Германии в Швецию. Катался по югу Швеции, а теперь возвращается в Дойчланд. Говорит, что накатал 3 000 км. Интересовался нашим маршрутом. Подарил карту (слабенькую).


В 11:00 позвонила Марина из Посольства Украины в Швеции и спросила, где мы находимся. Мирослава еще не было. Серж ушел искать Мирослава Петровича, так как вокзал громаднейший и состоит из нескольких терминалов для ж/д и автобусов. В 11:20 подошла девушка с парнем, представились представителями Посольства Мариной и Сергеем, и после сухого приветствия они принялись нас стращать. Эти «наезды», постоянные вопросы «Где пан Жуковский?» - как-то отложили в душе неприятный осадок. Прибыл Мирослав с Сержем. Они его забрали и сказали, что встретимся в Шведском военном музее в 14:00. Типа, они про все договорились. Но на самом-то деле, это мы договорились с музеем еще задолго до нашего обращения в Посольство. Кстати, выяснилось, что эти люди не знают отличия между Hotel (отель) и Hostel (дешевый отель, студенческая общага). Но, слава Богу, Мирослава Петровича они поселили в Посольстве.

Мы поехали посмотреть город. Фотографировали. Очень и очень красиво.

  
 
  
 
  
 
 
 
 

Военный музей находился совсем недалеко от Central Station и мы его быстро нашли с помощью карты. Здание было похоже на дворец с огромной площадью перед ним, на котором была военная техника. С левой стороны от входа стоял памятник погибшим шведам во время Полтавской битвы. Изначально, как гласит надпись, планировалось установить памятник на месте сражения, но что-то там не получилось (о причинах не говорится) и его установили перед военным музеем.

 
 
 

Пока ждали пана Жуковского, решили посидеть в кафе перед Музеем.

 
К нам подошел худощавый человек приятной наружности, который оказался сотрудником музея Йоханом Энгстремом. Дабы не тратить время в ожидании, он предложил зайти в Музей и осмотреть экспозиции.
 
Подъехал пан Жуковский. В 14:05 мы собрались и пошли осматривать экспозиции. В роли экскурсовода сам Йохан. Музей очень большой и очень и очень интересный. Экспонаты впечатляют, а выставочные экспозиции сделаны на высочайшем уровне.


Как-то заметили, что в Стокгольме много внимания уделяют гомосексуализму. На каждом шагу, флажки с радугой, в Военном музее, на афишах, на автобусах, хотя за день мы не встретили ни одной гей пары. Хотя различных злобных «гоблинов» и «орков» хватает.

Если в Хельсинки превалировали черные одежды, черный макияж с прическами в стиле эмо или ирокезами, то в Стокгольме – жесткий пирсинг и тату.

Много азиатов, негров. Интересно увидеть настоящих шведов – все высокие, белокурые, с немного вздернутыми носами и маленькими подбородками.

В центре движение как в Москве или Киеве. Постоянно слышен вой сирен полицейских машин.

В центре все ужасно дорого. Пища, по сравнению с Хельсинки, дороже в 2-4 раза. Надеемся, что в остальной части Швеции цены будут не такими кусачими.

Экскурсия и церемония передачи копии флага Богдана Хмельницкого продолжалась с 14:00 до 17:30. Марина из Посольства очень нервничала, что мероприятие  затягивается (наверное, очень хотелось домой). Потом мы подарили флаг и другие памятные подарки.

 

Йохан был приятно удивлен и подарил нам по книге оТрофейных флагах  хранящихся в этом Музее. Мирослав Петрович сразу же оценил книгу. Очень хорошая.

Пана Жуковского забрали и отвезли в апартаменты. Пан Йохан пригласил нас на кофе (Марина не пожелала оставаться), и мы вышли на улицу посидеть и поболтать. Лил сильный дождь. Очень не хотелось куда-то ехать и искать ночлег, пищу. Пан Йохан затем терпеливо ждал, пока мы упаковывались и переодевались для дождливой погоды. Но пока собирались, дождь уже закончился. Вышло солнышко и мы поехали. За музеем расположен Собор. В небольшом парке во дворе Собора мы познакомились с местным антисоциалным элементом, бомжиком Анну.


Как оказалось, он был финном, переехавшим из Финляндии 7 лет назад, так как там все становилось дороже, а в Швеции жить дешевле:) ???????!!!!!!!!

Он был кладезем полезной информации о Стокгольме. Он показал нам недорогой магазин Lidl. Респект финно-шведским интелегентным бомжикам. Очень клевый мужичок.

Потом мы осмотрели Королевский дворец. Встретились с паном Жуковским, перекусили пищей из магазина Lidl.

 
 

Попрощались с Сержем. Он утром должен улетать из аэропорта Арланда. Это в километрах 40 от Стокгольма. Так что стартанул он в 11:00. Пока, Серж! Ты – крут! Мягкой посадки в Киеве! До встречи!

До свидания и пану Мирославу!

Решаем ехать ночевать на остров Скансен, в зоопарк:) Тупо ставим палатку в лесу на расстоянии 100 м от построек. Эх, была-не была!

До смерти напугали лису, которая потом нами очень интересовалась.

Перевалило за полночь и мы заснули. Вот это экстрим! Стокгольм, зоопарк, ночь, палатка!!!

Пройдено: 17.51 км
Средняя скорость: 9.51 км/ч
Максимальная скорость: 28 км/ч
Время в пути: 1.5 ч
 
 
 
22 июля 2008 г., вторник

Стокгольм (Швеция)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
Подъем в 06:30. Ночью шел сильный дождь, но утро было ясным. Лиса велосипеды не тронула:) По дорожкам, мимо нас, вовсю бегали жители острова.  
 
Упаковались к 08:00 и к Мирославу, в Посольство.

 

Добрались за 50 минут. Прикол – в одном подъезде размещены Посольство Украины и Посольство Гондураса!!!!!! :))))))))))))))


Настойчиво попросились помыться и подзарядить аппаратуру шведской электроэнергией. Зайдя в комнату Мирослава Петровича, мы прозрели. Там столько места, что помимо нас, еще можно разместить табор цыган.


Не понимаю, почему не нашлось уголка для двух худеньких:) и невыбаглывых соотечественников? Искупались и все такое. Апартаменты просто супер. Все очень на достойном уровне. Но хотя бы спасибо  за ток и за воду. Официальное фото.


«Завтыкали» так, что забыли подписать свои путевые листы. Вчера договорились с пани Зоряной, представительницей общества украинцев Швеции, о встрече в 13:00. Надо спешить. От них мы ощутили больший интерес к нашим персонам. Очень приятно.
 
По дороге встретились с корейским велосипедистом. Разговорились. Откуда? From Ukraina? Да! Very Good!!!

Его, оказывается, зовут Петер Чо и он «злостный» велотурист – имеет 9 разных байков каждый из которых некисло стоит. Приглашает нас к себе домой. Объясняем, что у нас в обед назначена встреча. Но обещаем, что если удасться, то обязательно заедем к нему вечером. Омениваемся телефонами. Оказывается, он живет совсем недалеко от Военного музея. Прощаемся.

У памятника Карлу ХII в летнем кафе нас уже ожидают Зоряна Кикцё? И Александр Эриксон.


Знакомимся. Очень приятные люди. В процессе общения выясняем, что, оказывается,  посольство и носом не повело, чтобы им сообщить о нашем приезде. Узнав из наших уст о втрече в Военном музее, а тем более о передаче флага, Зоряна с Александром чрезвычайно расстроились, что не смогли принять участия, и были оооочень удивлены бездействию со стороны посольства Украины в Швеции.
 
Вскоре подошел пан Мирослав.


Посидев еще пару часов, мы проводили его на паром до Хельсинки.


Поскольку все официальные мероприятия закончились, он отбывал на  рідну Батьківщину, а мы отправились  погулять по центру Стокгольма. Было очень приятно, что почти совсем незнакомые люди проявили к нам интерес, намного больший, чем официальные представители нашей страны.


Едем к Пете Чо. У него очень уютный дворик, хотя дом многоэтажный.



Петер профессиональный инструктор по парашутному спорту и ему 64 года!!! Во дает! Русик исправил ему подвисший комп, Петя счастлив.  У него жена музыкант и 4-летняя дочь. Мы приняли душ сытно и вкусно покушали корейских экзотических блюд.


Собираемся в дорогу, Пэтэр просит ехать утром тогда он сможет провести нас до самой Упсала (это немного – немало 86 км). Обьясняем что не распологаем временем, но обещаем, что в следующем году поедем вместе на Нордкап. Пэтэр развил тему дальше: что можно поехать потом на Украину, а еще лучше – в Сеул. Видно было, что он совсем не шутил.

Выехали поздно вечером. Пэтэр провел нас до выезда из города, объяснил как ехать дальше. Вроде бы понятно объяснил… Но только мы попрощались и поехали сами, как поняли, что едем не понятно куда. Дорога вела на автостраду. Расспросы у Пэтэра по телефону не дали существенных результатов. Людей на улицах почти не было. Указателей на Упсала тоже. Так, пропетляв по околицам Стокгольма часа 3, к часу ночи насилу выбрались за город. Уставшие и измученные остановились  прямо  на каком-то поле на ночлег.  


 
 
23 июля 2008 г., среда

Неизвестно что (Швеция) - Упсала (Швеция)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
День солнечный. Ночь была влажной и холодной. В палатке можно согреться, если спальник нормальный. Подъем в 07:00. Нужно спешить. Выехали в 08:30. До Упсала – 39 км.

Справа от указателя – гольф клуб с зелеными лужайками, озерцами и прочим фаршем.

Сегодня дорога не лучше вчерашней. Раздражает постоянное виляние то влево, то вправо по-несколько километров. Заехали в какие-то дебри.



Хорошо, что постоянно спрашивали каждого встречного и поперечного, как проехать (каждый второй не владел информацией:) Увидели указатель Upsala 29. Где-то нарезали лишних 10 км.


В 12:30 доехали до Upsala. Долго искали нужный адрес. Возле МакДональдса нас встретила пожилая пара с флагом Украины в руках. Стефан и Стефания Тицьки – украинские поляки, живущие в Upsala уже 13 лет.


Первый раз за 12 дней едим суп!


Душ. Едем в город осматривать достопримечательности. Университет Упсала.


Ему около 700-800 лет. Собор готического стиля, которому немногим больше.


Дворец короля внешне и внутренне выглядит так, как будто без проблем простоит еще 1 000 лет.


Сводчатые стены соборов огромной высоты. Все углы идеальны. Сейчас так уже никто не строит.


Самый высокий кафедральный собор – 170 м. После 2 часов экскурсии обнаруживаем, что у меня нет сумки с деньгами, телефоном, документами. Кроме того, документы Руслана находились в той же сумке. Вспоминаю, где мы были. Ага, вспомнил, что оставил ее на одной из пушек в крепости. Скорей туда! Прибегаю - ее нет! Ну, думаю, конец нашему походу! Нет денег! Нет документов! Осмотрев все еще раз, решаем ехать в полицию. По дороге, вспоминаю, что можно попробовать позвонить на финский номер моего телефона.

- Алло! Вы нашли наши вещи?!
- Да, нашел! :)
- Давайте встретимся у реки.

Через 5 минут подъехал парень – на вид индус. Отдает горе-туристу сумку. Ну, кто носит все важные вещи в одном месте?! Надо все рассовать по всем карманам. Вон сколько их у вас! Смеется. Он работает администратором в кафе возле крепости. Туда все найденное приносят. Если конечно наш брат не найдет:) :( Говорим ему, что он настоящий друг, огромное спасибо. Все на месте – деньги, документы – просто чудо!!! Швеция еще раз доказала нам, что люди в этом отношении здесь очень высокой морали. На радостях Руслан купил букет цветов…

Едем  на Gamla Upsala это большой курганный комплекс – место захоронения первых королей Швеции и выдающихся викингов. Курганы в идеальном состоянии, не чета нашим, которые с каждым годом распахивают и разворовывают.
 


Кстати, Упсала была первой столицей Швеции. Рядом церковь, которой 1 000 лет. Внешне дашь лишь лет 200, не больше.


Едем домой. Плотный ужин. За компьютером глаза слипаются.  Легли спать в половине первого ночи. Будильник установлен на 06:00. Упсала – супер город! Столько экстрима!

Пройдено за день: 53.6 км
Средняя скорость: 16.38 км/ч
Максимальная скорость: 43.8 км/ч
Время в пути: 3 ч. 15 мин

 
 
24 июля 2008 г., четверг

Упсала (Швеция) – Эвле(Швеция)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
Подъем в 5:00 (пан Тицьки разбудил нас, громко выкрикивая «А ну, козаки, вставайте, вже час збиратися!»).

Покормил нас плотно да в дорогу дал харчей. В общем, очень уж помогли нам упсальские украинцы. Поскольку Стефания  была уже на работе, Стефан провозжал нас сам и не просто, а на велосипеде (вывел по кратчайшему пути из города).


Пока ехали, показал уникальное место – настоящие дачные участки (в нашем понимании), которые Стефан называл дилянками. Оказывается, шведы тоже предпочитают кушать овощи и фрукты со своего участка. Доехали к выезду из города, погода отличная – тепло и солнечно, ни одной тучи. Дорога – песня: ровная, широкая, машин почти нет.



На мажорной скорости пролетели не заметно 70 км.



Это старая Е4. К обеду доехали к Тиерпу. Городок ничем не примечательный.



Не став в нем задерживаться, двинулись дальше. К 16:00 доехали к пригороду Эвле. И тут началось самое интересное – дорога начала вилять, уводить в разные стороны, обрываться и путать.



Я материл всех и все. Наконец-то к 18:00 доехали до центра.

Расположившись на берегу живописного канала напротив здания полиции, плотно поели, благодаря за провизию наших друзей из Упсала.
 


Город, как оказалось, небольшой – 19 000 населения, но довольно уютный с огромным количеством достопримечательностей. Символом городка является козел, скульптуры которого разных форм и расцветок украшают каждую улицу.

 
 
 
 

А зимой на Рождественские праздники такого же козла, но огромного и соломенного ставят на центральной площади.

В Эвле, как и в любом шведском городке, полно турков, арабов, негров, китайцев, коренного жителя очень мало.


Бросается в глаза большое количество олдовых американских машин, особенно кабриолетов, которые со страшным ревом носятся по узким центральным улицам.


Из города выбирались очень долго – петляли, тупили, спорились. Опрос коренных горожан давал очень мало пользы – никто конкретно не мог ответить, как выехать из города. Наконец-то выехали и, пройдя 15 км, решили  остановиться. Карта показывала, что буквально за дорогой находится берег Ботнического залива. Но, поскольку, уже стемнело, то ночные поиски большой воды не принесли результатов. Решили отложить до завтра. Перекусив на автобусной остановке, решили разбить палатку прямо в лесу в 10 м от дороги напротив деревни, в которой недавно искали залив. Деревня называлась Бьоронце, типа Березино по нашему. 

Пройдено: 157.8 км
Средняя скорость: 17.74 км/ч
Максимальная скорость: 44.7 км/ч
Время в пути: 8.53 ч     

                                                                                                

25 июля 2008 г., пятница

Эвле(Швеция) – Линдефаллед(Швеция)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
Подъем в 8:05, хотя будильник завели на 6:20. Зато выспались, наверное?

На улице жара, как на ЮБК. Очень смешно и дико, что не так далеко Полярный круг. Делаем попытку № 2 и ищем большую воду еще раз. Через 230 м от места, где мы по бездорожью пытались пройти к воде, оказался цивилизованный поворот с асфальтированной дорогой, которая аж через 4 км привела нас к берегу Ботнического залива, но насладиться огромным водным пространством нам так и не удалось, поскольку берег был порезан на узкие лесистые бухты, заросшие камышом.

 
 

Побродив по берегу, немного отдохнув, не успев устать, понемногу тронулись в обратном направлении. Пожалели, что не доехали сюда вчера. Берег очень цивильный – всюду столики, места для костра, на ангарах для лодок полно розеток, что для нас не маловажно. Одно огорчало – кругом полно собачих фекалий. Заехав в какой-то хуторок, решили попытать счастья и раздобыть кипяток. Один любезный швед, у которого мы разжились кипятком, на расспросы Руслана о Ботническом заливе, с полной серьезностью заявил, что это не залив, а океан. А на вопрос, чем он занимается, ответил: я здесь живу.

В 12:00 наконец-то направились в сторону Седерхамна. На одной из бензозаправок реально помылись. Можно было и стирку устроить, но не сообразили. Все магазины на заправках в Швеции называются громко и гламурно – Бутик.


На дорогах встречали не мало суперолдовых машин, на которых, наверное, ездили еще первые Джеймс Бонды.


В Седерхамн приехали в 18:30. Перекусили в кебаб. Пища оказалась намного вкусней,  чем в Хельсинки. Да и в тарелочки по-больше накладывают. Порцию, если не голоден, реально можно разделить на 2 раза, что частенько и делал Руслан.


В центре города на холме расположен парк, а на вершине находится смотровая старинная башня.

 
 

Вход свободный, а у нас бы точно деньги брали. С башни открывается прекрасный вид на шведские просторы, в  дали виднелись сопки. Город делил пополам водный канал.


Швеция действует на нас очень расслабляюще и это не есть очень хорошо – я в кебабе чуть не забыл кошелек, благо бармен, увидев его, принес нам, когда мы уже на улице были. А Русик в траве оставил камеру, о которой вспомнили, находясь за несколько кварталов от кебаба. В Седерхам впервые в Швеции увидели Giant (старенький Terrago).

Выехали из города по направлению к Худиксваллю в 20:30. Проехав 20 км, решили разбить палатку в надежде утром встать пораньше. По карте это маленькая деревенька Линдефаллед.

Пройдено: 104.00 км
Средняя скорость: 16.28 км/ч
Максимальная скорость: 42.1 км/ч
Время в пути: 6.23 ч    
   
                                                                                              
 
26 июля 2008 г., суббота

Линдефаллед(Швеция) – Худиксвалль(Швеция) – Сундсвалль (Швеция)

Гена
 
 
 
 
 
 
 
Будильник завели на 6:00, но разбудил он нас в 8:00. Оказывается, палатку разбили посреди огромной черничной поляны – черники море!


Сделали чай с черникой – ничего, пить можно и вкус неплохой. В 10:00 выехали.


Один поворот и дорога вывела на автостраду Е4. До Худиксвалль осталось 25 км. Идем по холмистой дороге в среднем 25 км/ч, на спусках до 55 км/ч. В Худике опять кебаб – очень вкусный (7,5 евро). Зарядили аппаратуру. Позвонил Витя с Лахти – поинтересовался как у нас дела. Худиксвалль очень красивый портовый город с очаровательной набережной, на которой расположены старинные деревянные постройки. 

 
 
 

Погода, уже который день дарила нам тепло и солнце. Перекусив, направились в сторону Сундсваля по Е4. Сначала дорога была к нам благосклонна – манила сплошной разделительной  полосой за метр от обочины.


Но потом это расстояние незаметно уменьшилось до 15 см. По бокам выросли высокие бордюры и дорога через каждые 400-700 м становилась то двухрядной, то однорядной. В результате нам некуда было свернуть. Нам начали сигналить. Делаем вид, что все нормально. Некоторые водители крутили пальцем у виска с озабоченным выражением лица, пролетая мимо нас. Самое страшное, когда проезжающая мимо фура, потоком воздуха почти сдувает тебя с дороги, словно соломинку. Поневоле понимаешь, что это не очень оправданный экстрим, точнее совсем не оправданный. Ехать по хайвею стало совсем стремно и после 20 км таких вот покатушек, мы свернули в первый попавшийся поворот, не дожидаясь, пока полиция не призовет нас к порядку. Знак на повороте указывал, что эта дорога ведет к центру рыбной ловли. Ужасная грунтовка привела нас к озеру. Там мы встретили путешествую итальянскую семью на  машине. Спросили их, можно ли выехать к Сундсваллю не по автостраде, но они вообще ничего не знали – путешествуют, особо не заморачиваясь относительно маршрута. Долго крутились по лесным дорожкам, намотали несколько кругов вокруг озера, ругали шведские дорожные службы за отсутствие дорожных знаков. Подобных случаев в Финке ни разу не возникало – там вообще можно было картой не пользоваться – едь да на знаки смотри. Наконец-то один швед на жестах показал нам, куда нужно ехать, объяснив, что через 6км фрирайда начнется нормальная дорога. Так и было. Проехав несколько километров, в одной маленькой гостинице у хозяев узнали, что, оказывается, есть нижняя дорога на Сундсвалль, которая называется Прибрежной дорогой и, что по ней, как раз и едут все велотуристы. Именно там открываются прекрасные виды на Ботнический залив. Мы согласились, а сами, выехав через 10 км на старую дорогу, ведущую на Сундсвалль, решили ехать по ней – ведь это ближе на 25 км, а время поджимало. Но дорога эта оказалась полным дерьмом – постоянно упиралась в заборы или просто обрывалась.

 

Приходилось лезть через кусты и ухабы с гружеными байками, ругая шведских проектировщиков Е4. Намучившись, наконец-тро выбрались к предместьям Сундсвалля к 23:00, хотя я был уверен, что мы пролетим этот отрезок с легкостью. Перекусили на автозаправке (кофе с булочкой) и неподалеку поставили палатку. Смекнув, что утром можно приехать на эту же заправку для утреннего туалета и стирки.

P.S. Надо было послушать хозяина отеля и ехать побережьем, но есть и плюс – мы, спускаясь в долину, увидели супертуман и пасущихся в нем суперкоров.

 

Пройдено: 123.9 км
Средняя скорость: 17.00 км/ч
Максимальная скорость: 55.8 км/ч
Время в пути: 7.14 ч
 
 

 

 
 
У разі використання матеріалів цього сайту посилання на цей сайт обов'язкове
Last Updated on Saturday, 16 May 2020 21:04
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting