Зараз на сайті

Сейчас 111 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Історія Нікопольщини - Загальні відомості з історії м. Нікополя
10.04.2013 10:25
There are no translations available.

Шеремет С.В.
Вчитель історії
м. Нікополь, Україна
Біографія
 
Організація та становлення педучилища у 1925-1941 роках 

(глава з книги «Нікопольське педагогічне училище»)

.

Історія Нікопольського педагогічного училища почалася влітку 1925 року. За рішенням Народного Комісаріату освіти УРСР Криворізькі вищі педагогічні курси були реорганізовані в педагогічний технікум. Місцем його розташування було визначено м. Нікополь, де Нікопольський педтехнікум і почав свій перший 1925/26 навчальний рік. Розмістився педтехнікум у красивому двоповерховому будинку на березі Дніпра, біля ринку. До 1917 року цей будинок належав купцям Тимофєєвим, потім тут була семикласна гімназія, після революції - Комісаріатська трудова школа № 5, зараз - майстерня по ремонту взуття.


З Кривого Рога прибуло близько 100 студентів І, II, III курсів. Під гуртожиток і квартири викладачів виділили приміщення в Телеграфному провулку № 1, 2 та по вул. Катеринославській № 1, 13, 15.

01
Головний корпус Нікопольського педучилища з 1925 по 1975 рік

.

З Кривого Рога до Нікополя перебазувалися мінімальні кабінети математики та фізики, хімії та природознавства, прекрасна бібліотека, перевезли різне навчальне обладнання, методичний та дидактичний матеріали. Першим директором Нікопольського педтехнікуму було призначено Г.М. Руденка, який до того працював завідуючим Криворізьким окружним відділом народної освіти. Нікополь входив до складу Криворізького округу Катеринославської губернії. У 1926 році м. Катеринослав було перейменовано в м. Дніпропетровськ.


Яким же було м. Нікополь у ці роки? Зробимо невеликий екскурс в історію.


...На цей час у нашій країні скінчилася кровопролитна громадянська війна (1918-1922 рр.), на якій загинуло 1З 000 000 людей. Правляча партія комуністів перейшла від політики «воєнного комунізму» до НЕПу. Середина 20-х років - це період розквіту нової економічної політики, період вищого та останнього піднесення приватновласницького підприємства за часів комуністичної влади.


У 1925 році в Нікополі проживало 14 214 чоловік, проти 26 000 у 1913 році (таким був результат революції та громадянської війни). Після революційних потрясінь життя поступово налагоджувалось. Відновили роботу заводи сільськогосподарських машин, чавуноливарний, механічний, цегельний, млин, м’ясобойня, олійниця. Спілка кустарів-одинаків утворила більше десятка різних артілей: шевців, кравців, шорників, годинникарів, фотографів, бляхарів, кондитерів. Крім артільників, працювали приватні майстерні з ремонту меблів, парасольок, чемоданів. Працювали ательє знаменитих модисток Лісовської, Свірської, Цибулевської. Користувалася попитом продукція відомих ковбасників Суханова, Кузнєцова, Верта, Білого. Працював завод «шипучих вод». Понад 40 різних магазинів торгували в центрі міста, від колишнього ринку «Шопи» до теперішнього готелю «Родина»: гастрономи, бакалія, м'ясні, молочні, борошняні, рибні, фруктові, кондитерські, тканини, взуття, одяг, господарчі товари, галантерейні, посудні, ювелірні. Крім магазинів, працювало багато буфетів, дрібних приватних лавок, які торгували різноманітними й необхідними товарами та харчами. Рибу продавали рано-вранці на причалах Дніпра по 4-5 копійок за черпак (щука, окунь, судак, сом, короп, лящ). Прикрасою Нікополя, звичайно, був Дніпро, з його численними пристанями, човниковими станціями, купальнями, пляжами, набережними.


Відроджувалося культурне життя міста. Працював «Народний дім» (теперішній міський Будинок культури), де ставилися спектаклі місцевих та заїжджих артистів. У репертуарі були І.П. Котляревський та М.В. Лисенко з «Наталкою Полтавкою», Гулак-Артемовський з «Запорожцем за Дунаєм», М.Л. Кропивницький. Пізніше «Народний дім» перетворили в кінотеатр ім. Леніна, де багато років розпорядницями були відомі сестри Юрочкіни. Перед початком кіносеансів грав естрадний оркестр, виступали співачки, на фортепіано акомпанувала А.Д. Шилова.


Улюбленим місцем відпочинку нікопольців був міський сад (зараз парк ім. О.С. Пушкіна). Тут були затишні тіньові алеї, доріжки посипалися свіжим піском і поливалися водою, розкішні дерева та чагарники, клумби з запашними квітами, водограї, альтанки, багато зручних лавочок (які ніхто ніколи не ламав) з краєвидами на Дніпро - все для відпочинку людей. У саду працювали танцювальний майданчик, літня естрада, більярдна, ресторан, буфети, пивні ларьки, газ вода, морозиво, гойдалки. На естраді постійно грав духовий або естрадний оркестри із місцевих музикантів-аматорів. Вечорами міський сад заповнювався відпочиваючою публікою. У дні свят влаштовувалися великі гуляння з феєрверком, музикою, катанням на човнах.


Нікополь мав непогані зв'язки з іншими містами та регіонами. Залізниця поєднувала з Кривим Рогом і Запоріжжям. Водний шлях по Дніпру зв'язував місто з Запоріжжям, Херсоном, Миколаєвом, Одесою. Велике значення мав у той час гужовий транспорт: підводи, брички, гарби, фаетони. Тяглова сила - коні та воли. Все більшого значення набували шахти по добуванню марганцевої руди в Нікопольському регіоні. Багато нікопольців працювали на шахтах.


На початку 20-х років у країні реорганізовувалась освіта. Колишні церковно-приходські школи стали початковими, гімназія та міські училища перетворилися в семирічні трудові школи.


У 1926, 1927, 1928 роках відбувалися перші випуски народних учителів Нікопольського педагогічного технікуму, приблизно по 30-40 випускників щорічно.


У 1928, 1929 роках директором педтехнікуму працював К.П. Жагар, досвідчений організатор і педагог. Він викладав історичний та діалектичний матеріалізм. Користувався авторитетом у педколективі та серед громадськості міста. Завучем працював П.А. Гавриленко, він же викладав музику, співи, керував хором, був самодіяльним композитором, а також радіолюбителем. Прекрасний хор Нікопольського педтехнікуму був дуже популярним і відомим у всій окрузі.


На той час уже сформувався стабільний і сильний педагогічний колектив. Історія зберегла пам'ять про перших викладачів-педагогів технікуму та їх імена: В.Й. Аврамов - викладач української філології, 3.П. Кушка - математики, А.Н. Зеліксон - фізики, В.С. Калініченко - педагогіки, А.І. Мазанкова - психології, Г.С. Шапошніков - краєзнавства,  І.П. Сидоренко - природознавства, А.І. Аніхнова - праці, В.І. Сичов та А.І. Джига - викладачі фізвиховання (у роки Великої Вітчизняної війни стали генералами), Євтушенко - малювання, Чернов - військової підготовки. Сучасники згадують, що перші викладачі Нікопольського педтехнікуму були людьми високої культури, освіченими, добре знали історію, українську, російську та світову літературу, зналися в мистецтві, вміли грати на багатьох музичних інструментах, мали «золоті руки» (все уміли робити самі). Вони часто виступали з лекціями та доповідями серед населення міста та району, сіяли в народі «мудре, добре, вічне».


Помітною та яскравою особистістю в Нікополі був Георгій Сергійович Шапошніков. Крім викладацької роботи в педтехнікумі, він очолював краєзнавчу роботу в місті та районі. До вивчення свого краю ним були залучені викладачі, студенти, вчителі, голови сільрад, агрономи, керівники підприємств. Виявлялись і вивчались природні багатства, корисні копалини, будівельний матеріал, флора та фауна регіону, історичні та культурні пам'ятники. Вивчалась господарська діяльність населення, промисловість, сільське господарство, культура, побут.


Г.С. Шапошніков організував декілька екскурсій з метою збору та вивчення етнографічних матеріалів. Швидко накопичувався цінний матеріал у вигляді колекції, фотографій, статистичних таблиць, зразків промислової продукції, колекцій сільськогосподарських культур, побутових предметів. На базі цих матеріалів восени 1929 року була проведена перша Нікопольська краєзнавча виставка на території педтехнікуму. На подвір'ї розмістили різноманітну сільськогосподарську техніку: трактор (один), плуги, борони, культиватори, сіялки, віялки. У приміщенні технікуму експонувалися промислові вироби, колекції сільгоспкультур, діаграми, фотографії, таблиці росту грамотності населення, шкіл, лікарень, бібліотек, клубів, хат-читалень, предмети побуту. В організації виставки брав участь колектив педтехнікуму. Студенти чергували біля експозицій, давали пояснення, працювали екскурсоводами.


Виставка була відкрита декілька тижнів. Потім експонати передали до Нікопольського музею мистецтв, утвореного ще у 1919 році на базі художніх та культурних цінностей з Лукіївської економії поміщика Нечаєва (картини, скульптура, меблі, посуд, гобелени, бібліотека та ін.).


Незабаром Нікопольський райвиконком прийняв рішення організувати на базі матеріалів краєзнавчої виставки в педтехнікумі та експонатів музею мистецтв єдиний краєзнавчий музей, який би всесторонньо відображав життя нашого краю - Нікопольщини. Розташували музей у будинку купця Гусєва на розі вулиць Катеринославської та Купецької. Директором музею було призначено Г.С. Шапошнікова. За його пропозицією музею присвоїли ім'я М.В. Ломоносова. Невдовзі Нікопольський краєзнавчий музей став відомим на всю Україну. Біля витоків його утворення був Нікопольський педагогічний технікум.


У 1928/29 навчальному році при педтехнікумі почали роботу дворічні батрацькі підготовчі курси на правах робфаку. На ці курси приймали юнаків та дівчат з початковою освітою з числа наймитів, робітників з виробництва та демобілізованих з лав Червоної Армії. Для вступаючих обов'язковими були рекомендації партійних, комсомольських та профспілкових організацій, комітетів бідноти та державних органів. Це був «класовий підхід» до народної освіти. Слухачами батрацьких курсів були люди в основному дорослі. Вони складали бідняцько-пролетарське ядро колективу студентів і були, як правило, членами комуністичних, комсомольських і профспілкових організацій, осередків технікуму. Рівень знань у цієї категорії слухачів був дуже низьким. Після закінчення батрацьких курсів слухачів приймали на перший курс педтехнікуму без вступних іспитів. Пільгами користувалися ті, що закінчили профшколу або 7 класів трудової школи. Абітурієнти, які не мали такої освіти, здавали вступні іспити по програмі профшколи. У 20-х роках студентам педтехнікуму було від 17 до 20 років, а деякі були й старші. На всіх курсах половину студентів складали хлопці. Саме в цей період у Нікопольському педтехнікумі навчалися П.А. Гаврюк (майбутній поет, літератор, автор пісень «Дніпровські хвилі», «Щаслива Україна») та М.Н. Нечипоренко (майбутній вчений, професор, доктор хімічних наук, працював у Харківському хіміко-технологічному інституті).


Методичною основою викладання у 20-х роках був лабораторно-бригадний метод навчання. Академгрупа (25-30 студентів) поділялася на бригади по 5-6 чоловік. Аудиторії закріплялися за групами. Кожна бригада сиділа за окремим великим столом. Чергові студенти приносили на заняття необхідні за планом і темою уроку підручники, посібники, навчальне обладнання.


Після вступної лекції викладача студенти побригадно, самостійно вивчали навчальний матеріал по підручниках, використовуючи додаткову літературу та наочні посібники. Викладач перебував в аудиторії, спостерігав за роботою кожної бригади та кожного студента, інструктував, консультував, відповідав на запитання. Навчання проводилось за розкладом. Тривалість академгодини була 50 хвилин, працювали спареними уроками при 5-10-хвилинних перервах. Після вивчення теми викладач приймав звіти бригад, перевіряв виконання практичних завдань, робив висновки, зауваження, виставляв оцінки. Через деякий час бригадно-лабораторний метод був замінений лекціями та заліками, а пізніше перейшли на предметно-урочисту систему з семестровими, перевідними та випускними екзаменами.


При педтехнікумі працювала базова початкова зразкова школа, де студенти давали пробні уроки, проходили педагогічну практику. Розміщалася школа поряд з технікумом по вул. Микитинській, 2, де зараз швейна майстерня.


Всі студенти, крім місцевих, жили в гуртожитках, так званих «побутових комунах», її спільним харчуванням та самообслуговуванням.


Стипендії студентам призначала спеціальна комісія з представників партійної, комсомольської та профспілкової організацій. Обов'язково враховувались соціальний стан та матеріальне становище студентів. Слухачі батрацьких підготовчих курсів усі одержували стипендію. Педтехнікум у той час був на бюджеті Республіканського комісаріату освіти і під його безпосереднім методичним керівництвом. Велике значення та вплив у педтехнікумі мав партійно-комсомольський осередок. Райком партії прикріпляв до осередку досвідченого комуніста з підприємства, який брав участь у роботі педрад, зборів, здійснював «пролетарський контроль» за інтелігенцією.


У зв'язку з компанією з ліквідації неписьменності у 30-х роках гостро не вистачало вчителів на селі та на підприємствах для лікбезів (школи ліквідації безграмотності). За вказівкою губернського та окружного відділів народної освіти при педтехнікумі були організовані трьох та дев'яти місячні курси для прискореної підготовки вчителів початкових класів і лікбезів. Тут були організовані групи лікбезу, де навчали грамоті техпрацівників, а також робітників із близьких підприємств та домогосподарок. Колектив педтехнікуму брав активну участь у громадсько-політичній роботі в місті та районі. Велась широка антирелігійна пропаганда, організовувалися групи «войовничих безбожників». Ось типовий зразок протоколу зборів безбожників: «...слухали питання про Бога. Вирішили: Бога нема!».


Викладачі та студенти читали лекції, доповіді, проводили диспути, концерти художньої самодіяльності, брали участь у хлібозаготівлях, організації колгоспів, працювали вчителями в групах лікбезу - все на громадських засадах, без платні.


Навесні 1931 року на Нікопольщині була велика повінь. Дніпровські води затопили нижню частину міста. Викладачі та студенти брали участь у рятувальних роботах, виїжджали до Томаківки, Городища та інших придніпровських районів, які зазнали затоплення.


У школах, особливо сільських, постійно не вистачало вчителів. Справа дійшла до того, що в села на вчительські посади стали посилати випускників 7-х класів трудових шкіл, які не мали ні педагогічної, ні методичної підготовки. Педтехнікум брав участь у вирішенні проблеми нестачі вчительських кадрів, таким чином: у сільські школи посилали студентів II та ІІІ курсів на довгострокову (на 3-6 місяців) педагогічну практику. Потім група практикантів поверталася для занять у технікумі, а інша група їхала на її місце. Практиканти-студенти самостійно вели навчання учнів, виконували всі функціональні обов'язки сільського вчителя, одержували заробітну плату. Добре було, якщо в школі працював хтось із старих вчителів, з ким можна було порадитись, на кого можна було рівнятись.


08

У зв'язку з тим, що не вистачало вчителів, збільшувався план прийому студентів до технікуму. Архівні дані свідчать, що у 1930 році до Нікопольського педтехнікуму було зараховано на І курс 208 студентів, з них:

  • дітей селян-бідняків - 84;
  • дітей робітників - 64;
  • дітей селян-середняків - 40;
  • дітей службовців - 20.

У 1930, 1931 роках педтехнікуми України зазнали чергової перебудови та реорганізації. Частина педтехнікумів була переформована в інститути соціального виховання - «соцвоси». У них готували вчителів для другого концерну трудових шкіл, тобто вчителів старших класів. Друга частина педтехнікумів, у тому числі й Нікопольський, була реорганізована в спеціальні середні навчальні заклади по підготовці вчителів початкових класів та вихователів дитячих садків. Вводились нові навчальні плани та програми. На перший курс стали приймати тільки з семирічною освітою тих, які закінчили сім класів до 1927 року. Підготовчі батрацькі курси були закриті. Педтехнікуми були переведені на обласний бюджет та на методичне керівництво облвно. У зв'язку з реорганізацією в Нікопольському педтехнікумі у 1930/31 навчальному році відбулося два випуски: студентів III курсу та достроковий випуск II курсу тих груп, які пройшли довготривалу педпрактику в сільських школах. У цих групах були дочитані навчальні курси педагогіки й методики, і на цьому була завершена підготовка вчителів.


Новим директором технікуму був призначений молодий та енергійний В.П. Лобанов. Він багато зробив для розширення та зміцнення навчальної матеріальної бази технікуму. Відкрилося заочне відділення. Всі школи Криворізького округу були закріплені за НПУ для надання їм методичної допомоги. Плани набору продовжували зростати щорічно. Розмір стипендії був від 27 до 54 крб., залежно від курсу, матеріального та соціального стану студентів. Місцева Нікопольська газета «Шахтар Мангану» 10 грудня 1931 року опублікувала рапорт педтехнікуму III районній конференції працівників народної освіти під заголовком «Куємо бійців для нової політехнічної школи». У рапорті відмічалося: «...Нікопольський педтехнікум готує червоних вчителів, організаторів культурного будівництва на підприємствах і в колгоспах, бійців за політехнічну школу». Тут же повідомлялося, що в Нікопольському педтехнікумі навчалося 479 студентів. За соціальним складом вони розподілялись так: робітників - 84, колгоспників - 371, службовців - 17, дітей вчителів - 10; членів і кандидатів ВКП(б) - 16, членів ВЛКСМ - 210, членів союзу «Робос» - 185, викладачів - 21, адмінтехперсоналу - 12. За соціальним складом викладачі розподілялись так: з робітників - 2, селян - 8, із службовців - 10, членів і кандидатів ВКП(б) - 2. У ті роки прийом інтелігенції в партію комуністів був обмежений. Соціальний стан студентів визначався за соціальним складом батьків. Соціальний стан у ті роки мав вирішальне значення, як при вступі до технікуму, так і при визначенні стипендії та всіх інших питаннях, які вирішували долю студента.


У роки першої п'ятирічки (1928-1932 рр.) широко розгорнулося ударництво та соцзмагання не тільки на підприємствах, а й у навчальних закладах. У рапорті повідомлялося, що студенти педтехнікуму охоплені соцзмаганнями на 100%. З 16 груп ударництвом охоплено 11, де усі студенти встигають. Нікопольський педтехнікум змагався з Мелітопольським та Донецьким педтехнікумами. Відвідування занять складало 97,66%, пропуски з поважних причин - 1,8%, без поважних причин - 0,54%. У рапорті відмічалася громадсько-політична робота колективу педтехнікуму: участь у посівній компанії, хлібозаготівлі, колективізації, у ліквідації неписьменності. Технікум у 1931 році радіофікували, придбали кіноустановку, випускали загальнотехнікумівську стіннівку «За кадри» та рукописний журнал «Маяк».


У 1931 році було випущено вчителів: 71 випускник III курсу, 107 випускників однорічних педкурсів. Всього - 178.


У ті роки широко практикувалися збори коштів на різні заходи: на будівництво літака «Шахтар Мангану», на будівництво підводного човна «Войовничий безбожник». Студенти IIІ курсу зібрали на будівництво літака 30 крб. і викликали на соцзмагання агротехнікум.


При педтехнікумі на громадських засадах працював антирелігійний університет для робітників, службовців, домогосподарок.


У 1932 році в Нікополі почалося будівництво Південнотрубного заводу. Студенти разом з викладачами регулярно працювали на суботниках і недільниках, щоб допомогти будівельникам.


У цей час у Нікополі ще не було водопроводу. Воду мешканцям міста підвозили спеціальними водовозками (діжка, закріплена на підводі) з Дніпра по 1 копійці за одне відро. У педтехнікумі працював штатний водовоз, який доставляв воду в навчальні приміщення, гуртожитки, квартири викладачів. Привезену воду зливали в спеціальні бачки, а вже з них брали її для вживання. Більшість населення міста та приміських сіл самотужки, відрами з коромислом на плечах, носили воду з Дніпра інколи за декілька кілометрів. Колодязями нікопольці користувалися мало тому, що ґрунтова вода була поганої якості та залягала на глибині до 20 метрів. Коли у 1932 році в Нікополі почали прокладати водопровід, студенти педтехнікуму брали в цій роботі найактивнішу участь: копали траншеї, допомагали прокладати труби.


Навесні 1932 року В.П. Лобанов був переведений на іншу роботу. Всього 2 місяці протримався на посаді директор Болотін. Новим директором педтехнікуму і одночасно директором інституту соцвиховання було призначено М.І. Кіреєва, який до того працював завідуючим Нікопольським райвно.


М.І. Кіреєв закінчив педагогічну академію ім. Крупської, був енергійним і здібним організатором. Він поважав колектив, прислухався до його порад. Викладачі та студенти відповідали йому тим же, завжди підтримували його ініціативу та починання. За короткий строк була створена практично нова навчально-матеріальна база. Всі складські та допоміжні приміщення, що були на подвір'ї технікуму, були перебудовані, надбудовані та перетворені в навчальні аудиторії. Будинок гуртожитку в провулку Телеграфному став навчально-лабораторним корпусом для хіміко-біологічного факультету. Саме М.І. Кіреєв домігся в міськраді передачі педтехнікуму декількох помешкань для гуртожитків і квартир викладачам. І студентам, і викладачам були створені гарні умови для побуту, навчання та наукової роботи. Частина студентів ІІІ курсу педтехнікуму була зарахована на І курс інституту. В інститут соцвиху перейшла працювати й частина викладачів. У зв'язку з таким реформуванням педтехнікум у 1932/33 навчальному році став невеликим за кількістю студентів і викладачів навчальним закладом. Навесні 1933 року ОБЛВНО переводить Нікопольський педтехнікум в с. Межове Дніпропетровської області, але виявилось, що там не було умов для нормальної роботи. Наступним наказом облвно об'єднав Нікопольський педтехнікум з Гуляйпільським всього на два роки. У 1935 році Нікопольський педтехнікум відновив роботу в м. Нікополі на базі педінституту. Інститут соцвиху в м. Нікополі був реформований в педагогічний інститут, але у 1935 році був ліквідований, не зробивши жодного випуску. Студентів розподілили по педінститутах України: в Кривий Ріг перевели факультети природознавства та математики, в Мелітополь та Запоріжжя - філологів, у Харків - історичний факультет.


Народний комісаріат освіти України організував Нікопольський педтехнікум на базі злиття Бердянського та Мелітопольського педтехнікумів, Запорізького та Дніпропетровського інструкторських технікумів (по підготовці вчителів праці). Директором педтехнікуму було призначено колишнього директора педінституту О.І. Кольчицького. Таким чином, Нікопольський педтехнікум у 1935/36 навчальному році став великим і значним середнім спеціальним навчальним закладом України. Він складався з трьох відділів: шкільного, дошкільного та інструкторського. Працювало також заочне відділення, на якому навчалося більше 1 000 студентів-заочників. Тепер Нікопольський педагогічний технікум мав хорошу навчально-матеріальну базу: достатню кількість аудиторій, добре обладнаних кабінетів та лабораторій, майстерні для політехнічного навчання. Педтехнікуму дісталася прекрасна бібліотека педінституту. Всі студенти забезпечувалися гуртожитком, а викладачі - квартирами. Склався великий і досвідчений викладацький колектив: Ф.Т Баскевич (завуч), П.Л. Стешенко, А.М. Авсеньєва, Л.В. Карпова, О.Г. Кондрачук, М.К. Цегер, М.М. Людомирський, Л.Г. Халаш, М.М. Яременко, А.І. Аніхнова, М. І. Потеряйко, О.П. Канцелярист, І.І. Коротєєва, О.С. Дудніченко. У той час у технікумі налічувалося до 30 академічних груп.


У 1937 році педтехнікум було перейменовано в педшколу. Одночасно були змінені навчальні плани та програми. Відбувся останній випуск інструкторів праці, після чого відділення було закрите.


Навесні 1937 року на Нікопольську педшколу, як і на всю країну, насунулася чорна хмара кривавих сталінських репресій. Протягом 1937/38 навчального року органами НКВС були заарештовані: О.І. Кольчицький, Ф.Т. Баскевич, Мірнчковський, Людомирський, Тіщенко, Турченко... Всі репресовані були оголошені «ворогами народу». Після викриття культу особи Сталіна у 1956 році вони були реабілітовані посмертно. Вічна їм пам'ять!


У ті тривожні й тяжкі часи майже кожного дня в педшколі мінявся розклад уроків, замінювалися посадові особи. Ось які накази по Нікопольській педшколі видавалися в ті трагічні дні: «З цього числа, 31 січня 1938 року призначаю М.М. Яременка тимчасово виконувати обов'язки завідуючого учбовою частиною Нікопольської педшколи. Тимчасово виконуючий обов'язки директора Нікопольської педшколи О.П. Канцелярист». Цей наказ свідчив про те, що в той час у педшколі не було ні директора, ні завуча.


Влітку 1938 року директором педшколи був призначений П.3. Гаркуша, завідуючим учбовою частиною - П.Л. Стешенко. Пожвавішала навчально-виховна та методична робота. Проводилися екскурсії студентів і викладачів до Москви, Ленінграда, Києва. У цей час у педшколі стаціонарно навчалися 840 студентів: 16 груп на шкільному відділенні, 12 - на дошкільному. Близько 1 000 студентів навчалися заочно.

010 

Випуск Нікопольської педшколи, групи «Б», 1938 рік

.

У Нікополі в ці роки активно працював аероклуб. У ньому студенти педшколи з великим завзяттям навчалися парашутній та льотній справі. Дуже популярними були гуртки: парашутний, стрілецький, санітарний, ПВХО (протихімічної оборони). Вивчали гуртківці різні види зброї: кулемет, гвинтівку, противогаз. Після здачі екзаменів суворим викладачам військової справи студентам урочисто вручалися значки «Ворошиловський стрілок», «ГТО», «ПВХО», які з гордістю носили на грудях. Організатором військової підготовки студентів педшколи був викладач Г. Горєлов.


Після возз'єднання Західної України з УРСР у 1939 році педшкола виділила з власної бібліотеки значну кількість художньої, навчальної та методичної літератури, а також хімічний посуд і реактиви для Чернівецького університету. Викладачі педшколи П.І. Матюшенко, О.П. Канцелярист, І.І. Коротєєв були відкомандировані в різні навчальні заклади Західної України для надання практичної допомоги в організації навчально-виховного процесу.


У той час уже відчувався смертельний подих Великої воєнної грози, яка невблаганно й неминуче наближалася...


Навесні 1940 року частина слухачів педшколи була призвана у військові училища та на службу до військово-морського флоту. Частина вчителів масових шкіл також була призвана на дійсну службу в Червону Армію. У школах зразу ж відчулася гостра потреба в учителях. Тому в середині навчального року біля 30 слухачів III курсу педшколи були відправлені на роботу в сільські та міські школи. Державні екзамени ці випускники здавали разом із заочниками влітку.


Навесні 1940 року Народний комісаріат освіти прийняв рішення відкрити в м. Нікополі Учительський інститут. Директором було призначено П.3. Гаркушу, залишивши його одночасно й директором педшколи (у той час таке практикувалось досить часто: робота однієї людини на декількох керівних посадах одночасно). Заступником директора інституту з навчальної роботи було призначено П.Л. Стешенка. Частина викладачів педшколи перейшла працювати в Учительський інститут. Поділилася педшкола з інститутом і своїми приміщеннями: і педшкола, і Учительський інститут працювали в одному помешканні по вул. К. Лібкнехта, 3.


Завучем педшколи було призначено О.С. Дудніченка. Закінчився 1940/41 навчальний рік. Провели в педшколі випускні та перехідні екзамени. Студенти виїхали на літні канікули, а на літню сесію прибули заочники.


І раптом - війна!

.

.

Джерело: Шеремет С.В. Нікопольське педагогічне училище : Історико-документальний нарис. - Дніпропетровськ :  Пороги. 1998. - С. 4-20.
.
Переведення в електронний вигляд: Діденко К.В.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

.
Обновлено 26.02.2018 17:17
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting