Зараз на сайті

Сейчас 276 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Історія Нікопольщини - Наш край: від мезозою до первісних мисливців
17.03.2009 12:30
Тороп С.О.
Біолог
м. Нікополь, Україна
 
Матеріал надано в авторській редакції
   
Раніше тут був океан

 

Багато нікопольців навіть не підозрюють про те, що на місці нашого «рукотворного» моря, широких проспектів і вузьких вулиць, дев’ятиповерхівок і скромних одноповерхових будівель колись плескались води... теплого океану.
 
Було це в ті далекі часи, коли по Землі ходили динозаври, а контури материків ще мало чим нагадували сучасні. Європу і Сибір від Африки та Індостану тоді відокремлював гігантський океан, що тягнувся від Атлантичного до Тихого океанів. Вчені назвали його Тетіс, по імені давньогрецької богині морів. Клімат на планеті тоді теж був іншим, а істоти, які населяли його, багато в чому відрізнялися навіть від самих екзотичних мешканців сучасних теплих морів і океанів. На жаль, більшість з них давно вимерла, і споглядати мешканців стародавнього океану нікопольці можуть сьогодні хіба що в нашому краєзнавчому музеї. Колись живі та рухливі, нині вони скам'яніли і стали дивовижними експонатами...
 
 
 
 
Дно океана Тетіс
 
 
Ще в XIX столітті на території сучасної Нікопольщини знаходили дивні скам'янілі предмети. У народі їх називали «зміїними каменями», «кам'яними завитками», «баранячими рогами», «чортовими слідами» і т.д. Деякі з них були доставлені до Санкт-Петербурга і вивчені. Дивні знахідки виявилися стародавніми мешканцями того самого океану, води якого плескались на місці наших річок і степів. Їх наукова назва - амоніти. Вона походить від імені давньоєгипетського бога Амона, емблемою якого служив згорнутий спіральний баранячий ріг, який схожий також і на раковину амоніту.
 
 
 
 
Раковина амоніта
 
 
Звичайно, ніякого відношення до «змій» і «бісів» амоніти не мали. Вони - вимерлі головоногі молюски, родичі восьминогів і кальмарів, які водилися в стародавньому океані незліченними зграями.  У 1789 році французький зоолог Жан Брюгьє закріпив за цими молюсками їх нинішню назву, дав їм латинське ім'я - Ammonitos. У ці часи був відомий лише один вид амонітів, зараз вчені нараховують їх вже близько 3 000. Розмірами амоніти були дуже різні: від 1 см до 2-3 м в діаметрі, від маленьких горошин до колеса вантажної машини, а іноді навіть і більше його. Раковина амоніту пахидіскуса - жахливе колесо діаметром в три метри! Якщо розкрутити його витки (ви тільки уявіть!), то з нього можна було б спорудити сходи до четвертого поверху сучасного будинку. Ні раніше, ні тепер ні у кого не було таких величезних раковин. А який екзотичний вигляд мали ці створіння! Ви тільки уявіть собі раковину, з якої висовуються довгі щупальця, які звиваються.
 
 
 
Амоніт хейлоніцерас
 
 
Слід зазначити, що далеко не усі раковини амонітів мали форму, яка нагадувала баранячий ріг. Деякі раковини були прикрашені шипами та гострими бугорками (наприклад кріоцератітес), які, напевно, служили для захисту від різноманітних хижаків (дослідники знаходили амонітів зі своєрідними відмітинами – слідами від зубів). Крім цього деякі раковини мали форму гачків та розгорнутих спіралей. Були серед них навіть такі, що нагадували штопор. Маленькі амоніти живилися планктоном та морською рослинністю, великі – рибою та … маленькими амонітами. Деякі юрські амоніти вже мали щелепи, пристосовані для розчавлювання раковин молюсків.
 
 
Щелепи  амоніта
 
 
Амоніти мали великі очі та багаточисельні щупальця, які у разі небезпеки ховалися у раковині. Своє переміщення у воді ці істоти могли контролювати за допомогою регулювання кількості газу, або рідини, які містилися у камерах, що знаходилися у їх раковинах. Ці камери були поділені перегородками. Якщо амоніт хотів розвинути швидкість, щоб врятуватися від нападу хижака, він викидав потік води та на великій швидкості відлітав назад, у безпечне місце.
 
 
 
Кріоцератітес
 
 
Амоніти з гетероморфними (тобто такими, що мали різну форму) раковинами, зростаючи, змінювали спосіб життя. На його початку, коли їх раковини були ще маленькими та мали форму правильної спіралі, вони плавали у товщі води. Коли останній зворот їх раковини випрямлявся, вони переходили до придонного способу життя. Після того, як частина раковини загиналася вгору, гетероморфний амоніт починав парити у товщі води, поїдаючи планктонну дрібноту. Скоріше за все, такі амоніти (наприклад, з родів анцилоцерас і макроскафітес) ловили планктонні організми своєрідними «тенетами», що утворювалися зі слизу, який вони виділяли. Такий спосіб живлення й досі використовують деякі сучасні планктонні молюски.

 
 
 
Анцилоцерас
 
 
Серед гетероморфних амонітів, що відносилися до ряду літоцератід були і такі, як турилітес – амоніт з баштовидною раковиною, дуже схожою на раковини сучасних черевоногих молюсків з роду турителла (найбільш відомим представником яких є Turitella terebra cerea). Ось як описав життя туриллітеса відомий російський палеонтолог Сергій Наугольних: «Эти аммониты, видимо, как и турителлы  с внешне похожим строением раковины, вели придонный образ жизни, ползая по дну и собирая всякую съедобную мелочь. Однако у них было одно существенное преимущество. Туриллитесы могли передвигаться и по очень мягкому глинистому дну, поскольку их раковина с воздушными камерами сообщала телу положительную плавучесть. Таким образом, при необходимости туриллитес мог всплывать над опасным или неудачным участком дна».
 
 
 
 
Турилітес
 
 
На Нікопольщині викопні залишки амонітів знаходили в районі Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату та у долині річки Базавлук. Крім нашої місцевості раковини амонітів у ХХ і ХХІ столітті знаходили в США, Росії, Південній Африці, Західній Європі, Японії, Індії, Індонезії, Китаї, Південній Америці, Новій Зеландії.
 
Поруч з амонітами у давньому океані мешкали наутілуси – єдині сучасні представники  колись дуже багаточисельної та різноманітної групи наутілоїдей. Ігор Акімушкін назвав наутілусів «прадідусями восьминогів». Як вважають вчені, від наутілусів походили і амоніти, які вимерли наприкінці мезозойської ери. А наутілуси пережили свою епоху – нині кілька їх видів мешкає на південному заході Тихого океану, біля Філіппін, Індонезії та Північної Австралії. Як і їх далекі пращури, сучасні наутілуси живуть у раковинах, мають багато рук (у самок їх 94, а у самців лише 60). Коли наутілус хоче зануритися на дно, він наповнює раковину водою. Вона стає важкою і швидко занурюється. Щоб піднятися на поверхню, наутілус нагнітає у свої гідростатичні «балони» газ. Після того як газ витіснить воду, раковина спливе.

 
 
 
 Наутілус сучасний
 
 
 
  Раковина наутілуса
 
 
Знаходили на Нікопольщині, як і практично по всій Україні, і подовжені, схожі на наконечники списів, предмети. У народі їх називали «чортовими пальцями», але, як і у вище описаному випадку, ніякого відношення до нечистої сили вони не мали.

«2 августа сего года в районе копальни, принадлежащей Никополь-Мариупольскому горно-металлургическому обществу, было обнаружено свыше десяти древних окаменелостей. Находки представляют собою короткие трубочки, заостренные с одного конца. По словам местных жителей, подобные «каменные пальцы» здесь находили и ранее. Вскоре все обнаруженные в копальне окаменелости будут доставлены в Санкт-Петербург для изучения». (Журнал «Кругозор», 1911 г.)

Перший офіційно задокументований випадок виявлення в нашій місцевості подібних викопних остатків відноситься до травня 1896 р., коли гірський інженер Яків Шофф звернув увагу на подовжені і дуже схожі на наконечники списів предмети. Тоді їх зазвичай знаходили в місцях здобичі руди. У Катеринославській губернії, витягнуті із землі «чортові пальці», «небесні стріли», «кам'яні списи» наділяли магічними властивостями. У народі вважали, що вони можуть оберігати від псування,  багатьох хвороб, нещасних випадків і наговорів. Існувало навіть повір'я, що людина, яка знайшла «чортовий палець» в ясну місячну ніч, незабаром зможе розбагатіти. Вивчивши декілька подібних предметів, Яків Шофф прийшов до висновку, що вони дуже стародавнього походження. Нині вчені називають їх белемнітами, від грецького слова «белемон» (спис, дротик) і навіть змогли встановити, як виглядали ці дивовижні створіння природи. На малюнку ви бачите реконструкцію, виконану відомим сучасним палеонтологом і художником Сергієм Наугольних. Справа зображений ростр белемніта, або, як його до цих пір називають в народі, «чортовий палець». Важко повірити, але ці істоти колись мешкали на Нікопольщині та були предками всіх кальмарів, які нині живуть в далеких від нас морях і океанах.
 
 
 
 Белемніт - "чортів палець"

Довідка
 
Кальмари - морські головоногі молюски. Довжина їх торпедоподібного тіла коливається від 25-50 см до 18 м. Особливо широко поширені в тропіках, живуть в товщі води, не опускаючись на дно. Хижаки.  Деякі види - об'єкти промислу.


Белемніти жили на Землі багато мільйонів років тому, коли на території сучасної Нікопольщини плескались води теплого стародавнього океану. Деякі вчені вважають, що вони борознили простори морів вже 200 млн. років тому. Ці істоти майже нічим не відрізнялися від сучасних кальмарів, хіба тільки питомою вагою своєї раковини: вона була важка, просочена вапном. Розгортаючи воронку, белемніти рухалися будь-яким кінцем вперед, що помітно підвищувало їх маневреність. Вони були представлені великою різноманітністю форм: серед белемнітів були поширені справжні гіганти (мегалотейтіси), каракатицеподібні форми (дювалії), дрібні істоти (хиболіти). Швидше за все, дрібні і середні белемніти пересувалися зграйками, що зазвичай налічували від 20 до 50 особин.
 
Ковзаючи в сонячних променях, які перепліталися в аквамариновій морській воді, вони, безумовно, були кормовою базою для багатьох морських плазунів, а також для літаючих ящерів. Іноді в кар'єрах зустрічаються ростри белемнітів із слідами прижиттєвих пошкоджень, що залишилися від укусів ящерів або великих риб.
 
От як автор популярного видання «Мир животных» Ігор Акімушкін описав «перетворення», яке трапилося з белемнітами в ті стародавні часи. «Как это случилось — неизвестно, но постепенно раковина переместилась с поверхности моллюсков внутрь. Белемниты ее словно бы «проглотили», или, лучше сказать, поглотили. Раковина со всех сторон обросла складками тела и оказалась под кожей. Теперь это уже был не дом, а своего рода позвоночник...».
 
 
 
 
Знахідки викопних залишків тварин часів мезозою на території Нікопольського району
Технічне створення мапи: Волкова К.Ф.  
 
 
Якщо в колишні часи викопні останки белемнітів (ростри) наділяли магічними властивостями, то в наші дні вони надали неоцінимі послуги вченим, зайнятим вивченням стародавнього клімату (палеокліматологам). З їх допомогою вдалося зміряти температуру води стародавніх морів. Річ у тому, що морські організми поглинають з води вуглекислий газ (звичайно, разом з атомами кисню) для споруди своїх раковин з карбонату кальцію. При цьому співвідношення ізотопів кисню в таких раковинах прямо пропорційно відображатиме їх первинне співвідношення в морській воді. Вивчивши викопні раковини, можна на масспектрометрі визначити співвідношення ізотопів кисню і розрахувати температуру стародавнього моря. Найбільш відповідними для таких досліджень об'єктами виявилися ростри белемнітів - важкі конічні частини раковин, які розташовувалися у них усередині тіла. За допомогою «чортових пальців» вдалося отримати відомості про температуру морів мезозою (230-67 млн. років тому). У ранньоюрську епоху (близько 195 млн. років тому) вона дорівнювала +21° С, у піздньоюрську (135-137 млн. років тому) - +28° С, у крейдяному періоді (135-67 млн. років тому) коливалася від +14 до +19° С.
 
 
 
 
Сучасні головоногі молюски
 
 
А ще в теплих водах стародавнього океану мешкали губки, медузи, корали та багато дрібних молюсків.
 
 
 
 
 Молюски крейдяного періоду
 
 
Знахідки у долині річки Базавлук (липень 1996 року) свідчать про те, що поруч з амонітами у теплих водах давнього океану жили й добре відомі усім нам молюски – устриці. Більш того, між амонітами та устрицями існував певний зв’язок. Який саме? Для того, щоб дати відповідь на це запитання, давайте спочатку пригадаємо все те, що нам відомо про життя сучасних устриць. Сьогодні біологам відомо біля 50 видів устриць, а принаймні 6 з них люди у різних країнах навчилися розводити з давніх часів. Біля берегів Європи поширені два види устриць, яких вживають у їжу – європейська та португальська. Ретельно зупинимось на процесі розвитку личинок європейської устриці. Одна устриця встигає виробити від 600 тисяч до 3 мільйонів яєць. Два тижні вони залишаються у неї під мантією, а потім у вигляді личинок, які, до речі, вже мають маленьку раковину, залишають свою неньку і впродовж 10-14 діб ведуть планктонний спосіб життя, переміщуючись у поверхні води. Потім вони опускаються на дно, де шукають чисті камені або порожні раковини, прикріплюються до них, перетворюються на дорослих устриць та ведуть нерухомий спосіб життя, лежачи на дні. „Живет европейская устрица не менее 30 лет» (Ігор Акімушкін). А тепер повернемось у давні моря. За мільйони років на їх дні накопичувалися величезні товщі чорних рідких мулів, збагачених органічними сполуками. Багатьом молюскам, що вели прикріплений спосіб життя, було дуже важко знайти гідний субстрат, на якому було б можливо споруджувати свої домівки – тверді та міцні раковини. Вільноживучі личинки устриць виду ліостера пластична навчилися вирішувати цю проблему. Вони прикріплювалися до раковин амонітів ще за життя самого головоногого молюска, а після його смерті, коли раковина амоніта занурювалась на дно, ті з них, кому пощастило прикріпитися до сторони молюска, яка після падіння опинилася зверху, продовжували свій розвиток. Окремі раковини устриць, щільно примикаючи до раковин амонітів, відтворювали їх обриси. Палеонтологи називають це явище ксеноморфізмом, а такі раковини устриць служать у пригоді дослідникам, які займаються вивченням амонітів. Слід зазначити, що протягом багатьох мільйонів років устриці майже не змінювалися, а амоніти еволюціонували дуже швидко – ці істоти навіть використовуються у якості показника віку геологічної породи, а вчені називають їх хвилинною стрілкою годинника геологічного часу.
 
 
Амоніт та устриці
 
 
Трапляється, що раковини амонітів не зберігаються у відкладеннях, а товсті та міцні раковини устриць, на відміну від них, зберігаються, до того ж досить добре. За допомогою „відбитків” амонітів, зроблених устрицями, що колись мешкали на їх раковинах, дослідник може доволі точно визначити як вид амонітів, так і вік відкладень, де були знайдені ксеноморфні устриці.
 
 
 
Устриця звичайна (Ostrea edulis) 
 
 
 
 Молюски юрського періоду
 
 
Змінився клімат, змінилися контури материків і океанів, вимерло багато тварин та рослин того часу. Таке на Землі траплялося, і, напевно, ще траплятиметься не раз. Від колись величезного океану нині залишилися лише жалюгідні «залишки» - Чорне та Середземне моря.





Ілюстрації:

  1. Акимушкин И.И. Мир животных : беспозвоночные. Ископаемые животные. - М. : Мысль, 1991. - 382, (1) с. : ил. - (Библ. сер.)
  2. Жизнь животных. Беспозвоночные. Т. 2. - М. : Просвещение, 1968. - 564 с. 
  3. Энциклопедия для детей. Т. 3. География. - 3-е изд., 68 испр. / глав. ред. М.Д. Аксенова. - М. :  Аванта+, 1999. - 704 с. : ил.
  4. Энциклопедия для детей. Том 19. Экология / глав. ред. В.А. Володин. - М. : Аванта+, 2001. - 448 с. : ил.
  5. Я познаю мир: палеонтология : дет.энцикл. / С.В. Наугольных; худож. С.В. Наугольных. - М.: АСТ, Астрель, Ермак, 2004. - 399 с. : ил.



Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:



Обновлено 26.02.2018 17:45
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting