Во саду ли, в огороде...

Сейчас на сайте

На даний момент 43 гостей на сайті
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Друк e-mail
История Никопольщины - Общие сведения по истории г. Никополя
Вівторок, 17 квітня 2012, 13:54

Жуковский М.П.
Глава Никопольской городской организации
Всеукраинского общества краеведов,
заместитель директора Никопольского
государственного краеведческого музея
по научной работе
г. Никополь, Украина
Биография

.

Материал предоставлен в авторской редакции

 .

.

Народні перекази про заснування міста Нікополя


Комплекс наративних джерел посідає особливе місце в дослідженнях історії Нікопольщини - краю з давніми козацькими традиціями та живою пам'яттю про часи Запорозької Січі. Складовою частиною джерельної бази історії міста Нікополя є свідчення старожилів про його заснування, що були записані та опубліковані у другій половині XIX ст. Ці перекази відображають специфіку місцевої історичної традиції, що передавалися із покоління в покоління, проте ніколи не була покладена в систематизований виклад.


В офіційному нікопольському краєзнавстві 70-80 рр. XX ст. перекази про початки існування Нікополя подавалися тільки в скороченому викладі. Ось, наприклад, як це було зроблено у першому та другому виданнях «Історії міст та сіл УРСР. Дніпропетровська область»: «На місці сучасного Нікополя на початку XVI ст. була козацька переправа через Дніпро Микитин Ріг. За народними переказами її заснував козак Микита Циган» (1; 435). Автори нарису при цьому посилались на роботу Шапошнікова Г.М. «Як виникло місто Нікополь». А також: «В начале XVI века, по народным преданиям, на правом берегу Днепра на речном мысе (роге) поселился казак Никита, основавший паромную переправу. Отсюда и происходит название этой местности - Никитин Рог. Оно упоминается в дневнике посла австрийского императора Э. Ляссоты, побывавшего в Запорожской Сечи в 1594 году» (2; 425-426).


З тією ж спрямованістю це було передано в нарисі «Никополю 200»: «В начале XVI века, как явствует из народных преданий, на речном мысе (роге) правого берега Днепра поселился казак Никита, основавший перевоз через реку. С того времени это место стало называться Никитиным Рогом, как и упоминается в дневнике посла германского императора Э. Лясоты, побывавшего в Запорожской Сечи в 1594 году» (3; 13).


Проте в нарисі-путівнику «Никополь», виданому у 1988 р. виклад переказу змінюється: «По народным преданиям в начале XVI века на территории нынешнего старого города поселились три казака-запорожца: Никита Цыган, Лысый Довгаль и Палий. По именам двух из них и стали называться Никитин Рог (речной мыс правого берега Днепра), Лысая Гора и Довгалевка» (4; 195).


Маючи намір простежити походження цих наративів, ми звернулися до праці Г.М. Шапошнікова, котрий, посилаючись на Я. Новицького, подав у своїй праці дані фольклорних джерел про заснування Нікополя : «За народними переказами, запорожець Микита, чи Микита Циган оселився на березі Дніпра і зробив переправу чи перевіз на кримський берег. Поволі коло нього почали осідати і інші запорожці і утворили таким чином селище Микитине, потім Микитине попи перейменували в Нікополь» (5; 195).


Таким чином, виникає питання виявлення всіх варіантів записів переказів про заснування міста Нікополя. Під час дослідницької роботи з проблеми літочислення міста нами було виявлено сім таких переказів, що мають відмінності між собою і які подані нижче за хронологічним порядком:

  • Звістка М. Драчевського - штабс-капітана Генерального штабу російської армії: «По преданию начало заселення этого места (Никополь) положил некто запорожец Никита, занимавшийся перевозом пеших людей на противоположный берег в Тавриду. В последствии явились по приглашению Никиты другие его товарищи. Переправа через Днепр стала уже производиться на дубах и таким образом поселение это, постепенно возрастая, названо было Никополь. В церкви во имя Покровы святой Богородицы, построенной Никитой прежде на берегу ручья Орлова, а потом перенесенной на середину местечка, хранятся следующие примечательные по своей древности и количеству предметы» (6: 167).
  • Невідомий автор: «Когда основано местечко Никополь достоверных документов не имеется; по преданию старожилов начало этому местечку положил запорожец Никита, по прозванию неизвестный, который по уничтожению Сечи Запорожской построил для себя избу у самого берега Днепра и занимался перевозом первоначально на лодке пеших людей на другую сторону Днепра в Тавриду. Через несколько лет поселились по приглашению Никиты, так называемые бурлаки и перевоз через Днепро производился уже на дубах. Проезжавшие здесь люди дали перевозчику прозвище Никиты Польского, так как он был польский выходец. Все же пространство земли занимаемое ныне Никополем и состоявшее в распоряжении упомянутого Никиты названо Никитиным полем. Когда число жителей у перевоза умножилось и пространство от перевоза по правому берегу Днепра вверх до лимана или до нынешней Лысой Горы на протяжении 8-ми верст застроено было домами, то это вновь возникшее поселение назвали Никополем; в память же первого поселенца Никиты часть земли у переправы и теперь еще называется Никитиным участком. Здесь на возвышенном берегу построена была церковь во имя святой Покровы Богородицы, перенесенная впоследствии времени в середину самого местечка» (7; 2).
  • А.В. Терещенко - етнограф, археолог і літературознавець: «Никополь, ныне безуездный город Екатеринославской губернии. Он назывался у запорожцев Микитиным и был их Сечью. На крутом берегу была построена кошевым Микитою (Никитою) церковь, которая подмытая водой в конце прошлого столетия. На этом месте в последствии стояла часовня (каплица), которая половодьем 1845 г. снесена со многими постройками. На этом берегу попадаются кости человеческие и гробы, подмытые водой, что доказывает, что около церкви находилось кладбище. По снятии старого запорожского храма жители продали лес томаковцам, выстроившим из него в селении своем церковь, а никопольцы поставили из другого леса новую, на том месте, на коем она стоит доселе. Против бывшей старинной церкви находится перевоз, называвшийся Микитиным, который состоит в распоряжении Соляного ведомства» (8; 69-70).
  • О. Чирков - відставний підполковник, який певний час був науковим кореспондентом Одеського товариства історії та старожитностей: «Вот как предание говорит об учреждении запорожцами здесь переправы и основании Никополя - еще в XV столетии, когда запорожцы то признавали над собою владычество поляков, то отлагались от этой власти, в это время ими были заняты наивыгоднейшие места, преимущественно с правой стороны по прибережью Днепра и вверх от порогов; местом главного их коша был остров Хортица и второе столь же важное место, особенно для переправы было занятое предприимчивым и богатым запорожцем Никитою, который поселился здесь со своею семьей и работниками в устроенном курене; построил здесь дубы и на них, на этих дубах открыл переправу через Днепр на противоположный нагорный берег, тогда здесь от Днепра к востоку открылся небольшой залив так, что часть Днепра своим очертанием в этом месте представляла обыкновенные вила, получила название Никитина Рога. Так как эта переправа была одной из важнейших на Днепре, то Никитин курень при нем начал постепенно и быстро расширяться переселявшимися сюда семейными запорожцами, от этого из Никитина куреня скоро образовалось большое и важное торговое село, которое, как объяснено, называлось по имени бывшего куреня - Никитиным Рогом, в последствии называлось просто Никитино» (9; 1-2).
  • В. Павлович - штабс-капітан Генерального штабу російської армії: «Местечко Никополь Екатеринославского уезда... По преданию, начало заселения этого местечка положил запорожец Никита, занимавшийся перевозом пеших людей на противоположный берег в Тавриду. Мало-помалу, по важности пункта для переправы в этом месте образовалось население, названное по имени основателя - Никополем...» (10; 331-332).
  • І. Карелін - протоієрей Нікопольської Свято-Покровської церкви: «Старинное название Никополя - Микитин Рог, Микитин Перевоз, Микитино дает понятие о постепенном его возрастании. Некто Микита, предприимчивый малорос, пленясь рассказами своих собратьев, бывавших в походах против крымских татар, о привольях Днепра, изобилующего рыбой и разного рода зверями (от оленей и дикой лошади до пугливого зайца, плодившихся на обширных его островах), а может быть и сам участвовавший в походах против «бусурман», с которыми издревле Украина вела войны. Этот Микита поселился на мысе у Днепра, который и получил название его именем Микитин Рог. Это предместье Никополя и ныне носит название: Микитино. По Мышецкому, здесь протекала речка Подпольная. И действительно старожилы помнят, что на лугу Орловом (так названном от того, что орел постоянно жил на вековой, росшей на том лугу, груше), не далее 50 лет назад вилась Подпольная, речка не широкая, но быстрая и довольно глубокая... Люди, не довольные настоящим или по жажде к приволью и разгулу, стекаясь мало-помалу на Микитин Рог составили общину; а для удобного сообщения с крымцами, кочевавшими по р. Конке, по левой стороне Днепра, против Микитина Рога, для меновой торговли, а ровно и для переправы в Крым жителей Украины за солью, «товариство» это завело в последствии перевоз, названый по имени своего осадчего: Микитин Перевоз. Таково происхождение почти многих древних усадьб в этом, некогда пустынном краю. Времени основания Микитина Рога с точностью определить невозможно, по неимению письменных актов, а в преданиях жителей ничего о нем не сохранилось» (11; 523-524).
  • Я.П. Новицький - етнограф-історик і педагог; 12 червня 1894 р. записав у Нікополі переказ 78-літнього діда Дмитра Степановича Биковського: «Колись на цьому місці, де тепер Нікополь, слободи не було, а жили запорожці хуторами. По цей бік Дніпра земля була козацька, а по той бік - турецька. Перевіз тут був споконвіку. Де тепер скелі на Дніпрі був острів Орловський; його змило водою. Він був великий, і на ньому кажуть, було становище січових рибалок. Жили тоді рибалки і понад річкою Лапинкою. Нікополь поділявся на кутки. Де тепер церква й лавки, цей куток здавна зветься містечко. Далі в гору по Дніпру, аж до Лисої Гори, - то Довгальовка, бо там жили запорожці Довгалі. Далі в степ - Лапинка, прозвана за урочищем Лапинці. А тут біля перевозу - Микитине, де жив багатий козак Микита. Спочатку й слобода звалася Микитиною; а як поставили запорожці церкву, назвали попи Нікополем. Так звемо і по цей день» (12; 217-218).


Наведені перекази зазначають ім'я конкретної персоналії - запорожця Микити, який поселився на річковому розі (мисі) й іменем якого названо урочище, де потім з'явилося поселення. Порівняння вказаних варіантів переказів дозволяє виокремити розбіжності в даних про особистість Микити та виникнення поселення:

  • Самотній запорозький козак-перевізник, який запросив своїх товаришів на поселення до себе і збудував церкву. Згодом це поселення було названо Нікополем.
  • Самотній запорозький козак, який був вихідцем з Речі Посполитої (ймовірно Правобережної України) і займався перевозом. Він оселився на річковому розі Дніпра після знищення Січі (можливо Чортомлицької у 1709 році). По запрошенню Микити через деякий час прийшли бурлаки, які перетворили переправу на перевіз на дубах. В знак пам'яті про Микиту поселення назвали Нікополем.
  • Кошовий отаман (Микитинської) Запорозької Січі, який збудував церкву Святої Покрови Богородиці, що у запорозьких козаків мала статус найголовнішої.
  • Заможний сімейний козак-запорожець з наймитами, що заснував переправу та село.
  • Самотній козак, який заснував перевіз, де утворилося поселення, назване в честь Микити - Микитиним.
  • Самотній козак, поруч з житлом якого згодом поселились інші козаки, які заснували перевіз, названий в його честь Микитиним.
  • Заможний козак-шинкар, який за часів Нової Січі жив у слободі, недалеко від якої були зимівники запорожців - Довгалівка та Лапинка.


Жоден з цих переказів, на жаль, не дає будь-якої вказівки на час поселення Микити на річковому мисі, названому на його честь, а також щодо початку будівництва церкви, тощо. Можна лише констатувати, що перша документальна згадка про Микитин Ріг відноситься до липня 1594 р., коли посол Священної Римської імперії Еріх Лясота, виконавши свою дипломатичну місію на Базавлуцькій Січі, повертався на вітрильнику по Дніпру на північ, їдучи на свою батьківщину. В своєму щоденнику він занотував відомості про місцевість, де розташовується зараз місто Нікополь - Микитин Ріг та Лису Гору. А перед цим зазначив, що з лівого (татарського) берега Дніпра, від Кам'яного Затону до правого, тут була татарська переправа, але ж нічого не сказав про наявність будь-якого поселення (13; 102-103).


Топоніми Микитин Ріг та Лиса Гора згадуються у такій відомій пам'ятці російської картографії, як «Большой чертеж всему московскому Государству» (1598 р.). В пізнішій редакції (1627 р.) «Большой чертеж» отримав назву «Книги Большому Чертежу» і в такому вигляді дійшов до нашого часу. В цій пам'ятці наведено свідчення самих запорозьких козаків про свою місцевість і зокрема про Микитин Ріг (14; 111). Останній також згадується в джерелах 1628 р. про переправу козацьких та татарських військ через Дніпро, а також 1637 р. про перебування в цій місцевості повсталих козаків на чолі з Павлом Бутом (15; 52, 247).


Аналіз усіх вище згаданих джерел про Микитин Ріг свідчить про нього швидше як про географічний об'єкт на кордоні Запорозьких Вольностей з Кримським Ханством, ніж про назву поселення. Для низових козаків характерним було будівництво городків або Січей з укріпленнями на островах, якими були Хортиця, Томаківка, Базавлук, щоб запобігти раптовим нападам татарам на себе і свій флот.


У козацьких городках-січах для їх захисту перебувало від кілька сот до кількох тисяч козаків. Вірогідно, що наприкінці XVI - на початку XVII ст. на Микитиному Розі, враховуючи стратегічне значення його висоти, могли перебувати рухливі козацькі пікети, що наглядали за ділянкою кордону, де була одна з татарських переправ, про яку згадує Е. Лясота.


Наскільки небезпечним і несприятливим для утворення поселення в цьому місці вказує Г.Л. де Боплан: «У цих краях 100 і навіть 1 000 чоловік не бувають у повній безпеці, навіть цілі армії повинні переміщатися в строгому порядку, оскільки тутешні землі служать місцем перебування для татар, які, ніде не зупиняючись постійно, тільки те й роблять, що нишпорять то тут, то там по цих великих просторих рівнинах; ходять вони купою, не менше.
 

В джерелах другої половини XVI - першої половини XVII ст. маємо підстави зробити з наведених як по 5 000-6 000, а інколи навіть до 10 000 разом» (16; 41). Тому козацька переправа Микитин Ріг - Кам'яний Затон з'явилася лише тільки після заснування тут у 1639 р. Запорозької Січі, відомої в науковій літературі як Микитинської.


Отже, основуючись на перевірених документальних переказах, робимо наступні висновки:

  1. Вірогідно, що ім'я якогось козака Микити і стало основою назви конкретного урочища на Великому Лузі. Однак документальних даних про цю особистість не виявлено.
  2. Образ Микити у переказах є поліваріантним, але в рамках належності до козацького стану.
  3. У переказах проступає притаманна народній традиції гіперболізація Микити, в образі якого персоналізуються та узагальнюються події різного часу.
  4. Життєдіяльність Микити та похідний від неї процес формування населеного пункту (Микитине, Нікополь) в переказах не відповідають контексту подій, що відомі з джерел ХVІ-ХVII століть.


Джерела та література

  1. Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. - К., 1969.
  2. История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К., 1977. 
  3. Меньшиков Г.И., Позняков К.И., Пятигорец А.И. Никополь-200. - Днепропетровск, 1980.
  4. Акимов А.С. Никополь. Путеводитель. - Днепропетровск, 1988.
  5. Шапошніков Г. Як виникло місто Нікополь // Історико-географічний збірник. - Т. IV. - К., 1931.
  6. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Екатеринославская губерния. - Т. XI, Ч.4. - СПб., 1850.
  7. Державний архів Дніпропетровської області. - Ф. 4540, Оп. 1, Спр. 889.
  8. Терещенко А.В. Очерки Новороссийского края. - СПб., 1854.
  9. Чирков А.. Статистическое описание местечка Нікополь. 1860 // Нікопольський державний краєзнавчий музей, Арх. № 9147.
  10. Материалы для географии и статистики России, собранные офицером Генерального штаба штабс-капитаном В. Павловичем. - СПб., 1862.
  11. Карелин И. Никополь // Записки Одесского общества истории и древностей. - Т. VІ. - Одесса, 1867.
  12. Савур-Могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. - К., 1990.
  13. Лясота Е. Щоденник // Жовтень. - 1984. - № 10.
  14. Книга Большому Чертежу / Под ред. К.Н. Сербиной. - М., 1950.
  15. Грушевський М.С. Історія України-Руси. - Т. VIII, Ч. 1. - К., 1995.
  16. Боплан Г.Л. де. Опис України - К., 1991.

.

.

Перевод в электронный вид: Бутенко О.П.

На нашем сайте Вы можете узнать больше об истории Никопольщины:

.

.

Останнє оновлення на Понеділок, 26 лютого 2018, 15:39
 
, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting