Костюк М.О.
Керівник гуртка «М’яка іграшка»
с. Олексіївка (Нікопольський р-н), Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

Якщо Вас зацікавила ця інформація
і Ви бажаєте ознайомитися з нею детальніше,
звертайтеся до нас

---

Історична довідка

Майбутнє кожного народу – в його дітях. Адже саме дитина змалечку освячена молитвою батька й матері, колисковою піснею. Жадібно вбираючи духовний навколишній світ, культуру взаємин батьків, стає вона посланцем роду в майбутнє. Бо так чи так теперішнє людина передає у завтра через своїх дітей, онуків, правнуків. Це і є древо роду і народу, древо життя.
Що багатший ґрунт народних традицій рідної культури, основою якої є безперечно мова, то рівніше ми дотримуємось моральних засад і заповітів попередніх поколінь, то міцніше і глибше коріння цього дерева, то розкішніше буятиме воно силою, красою й пускатиме свіжі пагони. Саме тому численні народи на землі ревно бережуть і підтримують творчий спадок попередніх поколінь у мові, звичаях, пісенній, оповідальній і танцювальній культурі, моральних законах тощо.

Адже кожна культура – це дух і душа етносу, а душа людини – мікрокосмос, складний, неповторний, і завдяки дітям – вічний. Українська духовність споконвіку була і є однією з найморальніших. Шанобливе ставлення до батьків, наслідування їхніх правил життя і поведінки, коректність стосунків, працелюбність, безмежна любов до рідної землі й водночас готовність до подвигів, до того, щоб самовіддано боротися за свободу, закладалося в дитячу душу кожним родом із колиски: через колискову пісню, казку-гру, обов’язкову домашню й польову працю, традиції та звичаї. Виховання дитини здавна було усвідомленим обов’язком кожного члена родини, бо мислилося обов’язком життя.

«Що посієш – те й пожнеш» - це багате на змістовну семантику прислів’я завжди мислилося передовсім як значуще древо виховання дитини. Працюючи над проблемою «Розвиток творчої яскравої особистості з розвиненим почуттям гідності», я прийшла до висновку, що велику стратегічну роль має наше минуле. Адже без нього немає і майбутнього. А яке ж воно, оте минуле?

Від покоління до покоління до нас доноситься те перше, самобутнє й неповторне, те, як і чим жили наші пращури. Що вони робили: чим займались, як проживали дні, як відпочивали, продовжували свій рід, виховували дітей, як відносились один до одного в родині, як «почитували» старість?

Нас з вихованцями гуртка «М’яка іграшка», що працює при Нікопольському районному Будинку дитячої творчості, зацікавило: чи були в давні часи іграшки? Проводячи з дітьми дослідницьку, пошукову роботу в напрямку народної іграшки, ми знайшли багато інформації  з різних джерел: книги, Інтернет, музеї і найголовніше – від односельців. Це - дідусі, бабусі та батьки гуртківців, а також наші старожили.

Хто б що не згадував, завжди було одне спільне – іграшок було дуже багато і ігор також, всі вироби виготовлялися власноруч та з натурального, природного матеріалу. Трава, солома, листя кукурудзи, лози, дерев, клаптики тканин, глина – застосовувались всі підручні матеріали, що дарувала матінка-природа.

З трави виготовляли ляльки, пискавки (з мишію, жита); з соломи – ляльки, прикраси, одяг, меблі, голубів, ральця;  з листя дерев – пищавки, дудки – з гарбузового стовбура, коли він ще плететься на городі; з кукурудзиння виходили гарні ляльки, солдатики, брали рильця для волосся, капелюха. З лози плели безліч гарних речей в основному інтер’єрних, а також кошики, де вкладали ляльок спати. Багато етнічних саморобок виготовлялось з дерева: солдатики, свищики, сопілки, возики, карети, деркачі, ковалі, пильщики, коники тощо. З глини створювали посуд, свищики, а з клаптиків тканин – ляльки на різні смаки.

Характерно, що для свого віку кожна дитина мала різновид іграшок. У наймолодших – це брязкальця або торохкотельця. Для старших – це клаптикові ляльки, з якими вже не тільки бавились, але й обігравали різні життєві ситуації.

Особлива роль відводилась іграшкам-«оберегам». Слово говорить саме за себе: оберігати, захищати. Але від чого і від кого? Населення в основному було безграмотне, займалося сільським господарством, було віруючим та богобоязким. І ось саме іграшкам-оберегам надавалось оберігати людину, її пожиток, худобу, помешкання від усілякої «нечистої сили».

Коли гуртківці зібрали достатньо матеріалу, то зрозуміли, що наші пращури вбачали в усіх цих звичаях, обрядах порядок, систему і продовження життя наступного покоління. Відтворюючи за описом іграшки тих далеких часів (приблизно 100-150 років тому назад), ми з дітьми отримали величезне задоволення. Приємно спостерігати, як під час усього процесу виготовлення і обігравання народних іграшок в наших гуртківців горять оченята, яку гордість і радість ця праця принесла дітям. Тому я й вирішила поділитись матеріалом, який вдалось відтворити, з усіма небайдужими до спадщини українського народу.

---

Етнічна іграшка «Клаптикова "Лялька-кумася"»

Головною діючою особою в процесі роботи позашкільного закладу освіти є дитина, а саме - виявлення й подальший розвиток її нахилів та здібностей в позаурочний час. У своїй педагогічній практиці всі ми прагнемо досягти виховного ідеалу. Великий педагог  Г. Ващенко зазначав, що виховання присутнє не тільки в педагогічних системах, але й у звичаях народу, його піснях, традиціях.       

На сьогодні існує багато різних методик. Головне у виховній роботі сучасної освіти - це знайти раціональний підхід до їхнього використання. Він має бути не консервативно-традиційним, а традиційно новітнім. Тільки тоді етнічне виховання стане близьким і головне ненав’язливим. Якщо традиції нашого народу не підживлювати сучасним змістом, формою, то молоде покоління сприйматиме їх як явище архаїчне.        

Адже етноіграшка займає особливе місце і у наш час. Оригінальна, самобутня, вона прикрашає наш побут, вносить тепло  й радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки. Вона є справжнім витвором мистецтва. Виготовлені власноруч вироби мають широке застосування. Їх можна подарувати, прикрасити ними інтер’єр.       

Всі представлені в методичній розробці саморобки  відтворені в гуртку «М’яка іграшка» на основі досліджень і пошукових робіт вихованців. Як і в давнину, під час роботи використовувались лише екологічно чисті матеріали.       

Окрім естетичного аспекту, виготовлення етноіграшок є надзвичайно корисним для школярів: розвиває дрібну моторику рук, привчає до охайності та пильності, знайомить з конструюванням. Творча діяльність дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, дисциплінує, сприяє підвищенню самооцінки, здатності усвідомлювати свої відчуття і почуття, розвиває художні здібності.         

Любов до рідного краю починається з дитинства. Надовго вона зберігається в душі людини, якщо її правильно виховали та ознайомили з традиційними видами народної художньої творчості.