Іван Сірко

або

Про кошового отамана Чортомлицької Січі
Івана Дмитровича Сірка та його могилу

І.Д. Сірко є видатним державним і військовим діячем козацької України у 50-70-их pp. XVII ст. Місце і дата його народження невідомі. За однією з версій він походив з родини української православної шляхти Поділля, а народився на початку XVII ст. Дитячі та юнацькі роки Івана Сірко пройшли в добу безкінечних війн козаків з турками і татарами, які чинили напади на українські землі, а також з польською шляхтою, яка гнобила українців та їх православну віру. Ймовірно, що дужий і хоробрий юнак подався на Запорозьку Січ, яка в той час була на о. Базавлук на Чортомлицькому Дніприщі в плавнях (приблизно 1,2-2 км від місця розташування сучасного с. Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області). У середині 1950-их років цей січовий острів був затоплений водами Каховського водосховища.

За спогадами І. Сірка в листі до московського царя Олексія Михайловича, він згадував, що брав участь у морських походах запорозьких козаків проти турок у 1629 р. разом з Б. Хмельницьким.

Завдяки пошукам харківського дослідника В. Маслійчука вже відомо, що в першій половині 1640-их років Іван Сірко був на царській службі в м. Усєрд на Бєлгородській оборонній смузі черкаським отаманом української залоги. Під його керівництвом зводився «Ольшанський острог» (пізніше м. Ольшанськ). У чолобитній царю Олексію І він прохав жалування за промисел над татарами на Дону під Азовом. В останні роки серед істориків України виникла дискусія, чи брав він участь у бойових діях на території Франції по запрошенню її уряду проти Іспанії в 1646 p., коли 2 000 українських козаків в складі війська принца Конде штурмом взяли неприступну фортецю іспанців Дюнкерк на березі Ла-Маншу.

І.Д. Сірко - учасник національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст., зокрема брав участь у битві з поляками під Жванцем у 1653 р.

Після смерті гетьмана Богдана Хмельницького він брав участь у боротьбі проти його наступника гетьмана Івана Виговського. В час Конотопської битви останнього проти московських військ у червні 1659 p., Іван Сірко на чолі запорожців, що були проти влади І. Виговського, здійснив похід на Крим, і змусив татар, що були у Війську І. Виговського, покинути його. У 1659 р. І.Д. Сірко був ще й кальницьким полковником (ймовірно по місцю народження на Поділлі), і брав участь у Переяславській раді 1659 p., коли гетьманом Війська Запорозького був обраний Юрій Хмельницький. Треба зазначити, що І. Сірко не сприймав спочатку Переяславської Ради козаків 1654 р., і пов'язав свою долю із Запорожжям.

І.Д. Сірко неодноразово обирався кошовим отаманом Чортомлицької Запорозької Січі - у 1659, 1660, 1663, 1668, 1673, 1674, 1675, 1676, 1677, 1678, 1679, 1680 роках до дня своєї смерті 1 серпня 1680 р. за старим стилем. Козацький літописець Самовидець тоді занотував: «А на Запорожжю кошовий отаман Сірко, ватаг сильний помер». Так, це була непоправна втрата для запорозьких козаків.

І.Д. Сірко був організатором і керівником більше 50 походів і битв проти турок, татар, поляків, які суттєво вплинули на перебіг воєнно-політичної боротьби у Східній Європі між Московським царством, Річчю Посполитою, Кримським ханством і турецькою імперією, особливо за їх панування над Україною.

Так, навесні 1660 р. І. Сірко на чолі двох козацьких загонів козаків Чортомлицької Січі вщент розгромив турецьку фортецю Іслам-Кермен (нині м. Берислав Херсонської області) та Очаків. З великими трофеями і полоненими турками і татарами він повернувся на Січ. Намагаючись не проливати задарма людської крові, І. Сірко обмінював полонених ворогів на християнських бранців у Криму і Туреччині.

Взимку 1663-1664 pp. І. Сірко здійснив погром Перекопських укріплень татар та їх військ, а потім здійснив глибокий рейд у Придністров'я, де розгромив чимало турецьких поселень, навівши панічний жах на турок і татар. І тому польський король Ян Казимір, що готував похід проти козаків Лівобережної України, так і не дочекався від татар військової допомоги, що значно ослабило його дії.

Намагаючись добитися прихильності І. Сірка, польський король послав йому 300 золотих талерів і золотий ланцюг. Та І. Сірко не спокусився на них, не припинив дії проти поляків і провів широкомасштабні бойові дії проти них на Брацлавщині та Уманщині, що привели до падіння влади польської шляхти від Дніпра до Дністра.

Але підписання московським царем Олексієм І та королем Речі Посполитої Яном-Казиміром Андрусівського перемир'я у січні 1667 р. звело нанівець успіхи запорожців. Більше того, Чортомлицька Січ та її землі потрапили під подвійну владу цих монархів.

Відомо, що у першій половині 50-их років XVII ст. І.Д. Сірко заснував слободи своїх земляків з Поділля - Мерефу та Артемівку на Харківщині, де з 1665 р. він був харківським слобідським козацьким полковником. У березні 1668 р І. Сірко підняв повстання проти московських бояр за їх здирства і свавілля на Харківщині, та внаслідок важких кровопролитних боїв, від яких полягло багато повстанців, змушений був відступати на Запорожжя. Внаслідок цього весною 1672 p., скориставшись перебуванням І.Д. Сірка на Полтавщині, полтавський полковник Ф. Жученко арештував його і відправив під охороною до Москви. Цар засудив його до вічного заслання в Сибір у місто Тобольськ. Але внаслідок заступництва Війська Запорозького Низового, польського короля Я. Собеського, який з жахом очікував наступ 200 000 турецько-татарської армії, І.Д. Сірко був звільнений із заслання (він єдиний із всіх українських гетьманів та отаманів, який повернувся із Сибіру на Січ). Тут він продовжив свою активну бойову діяльність проти турок і татар, щорічно здійснюючи проти них по кілька походів, навіваючи на них страх. Його перемоги над ними заставили їх назвати І. Сірка «Урус-шайтаном», порівнюючи його з легендарним полководцем Тамерланом.

За описом сучасників Іван Сірко був справжнім запорожцем: розважливим і мудрим, демократичним та аскетичним, жив з козаками в одному курені і був з козаками  в одних лавах в бою, де зазнавав численних поранень. І. Сірко був із побратимами і в радості і в горі, за одним столом із своїми знаменитими чарками, що потім багато років як реліквії зберігалися в Січовій церкві Покрови Божої Матері.

І так склалася історична доля, що саме завдяки заступництву І. Сірка було врятоване життя Івану Мазепі, який був генеральним старшиною у гетьмана Петра Дорошенка, з яким Січ була у стані війни.

Ставши героєм народних дум, легенд і переказів, ще за своє життя він залишався не тільки ним, а й суворим месником зрадникам України. Коли під час повернення з походу на Крим у 1675 p., він довідався, що частина звільнених ним християн не хоче повертатися в Україну, оскільки вони вже побусурманились, то І. Сірко наказав козакам всіх їх винищити у Чорній долині. Прийшовши на місце побоїща, він подякував козакам за виконаний наказ і сказав, стоячи серед трупів загиблих: «Пробачте нас, браття, а самі спіть до Страшного Суду Господнєго, замість того, щоб розмножуватися в Криму між бусурманами на наші християнські голови і на свою вічну без хрещення погибель».

Причину цього можна зрозуміти, коли згадати безчисленні напади мусульман-людоловів на Україну, і що перед тим на новий 1675 рік 15 000 турецьких яничар і татар, серед яких були потурнаки, напали раптово на Січ, але зустріли жорсткий опір і практично всі були винищені.

1 серпня 1680 p., перебуваючи на пасіці Грушівка, І.Д. Сірко помер у віці 75-76 років. Наступного дня кошовий отаман був похований на військовому цвинтарі Чортомлицької Січі з відданням всіх військових почестей. Йому насипали високу могилу і встановили над нею кам'яний хрест з описом його дій.

І.Д. Сірко - один із найулюбленіших козацьких героїв, який назавжди є в пам'яті українського народу. Його діяльність як політичного діяча та полководця Запорозької Січі висвітлена в наукових працях Д. Яворницького «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман Війська Запорозького низових козаків». З іменем І.Д. Сірка пов'язаний переказ про дотепний лист-відповідь запорожців турецькому султану, що став сюжетом для найвідомішої картини І. Рєпіна. Образ І.Сірка, прізвище якого означає «Вовк», висвітлюється в козацьких літописах та в подальшому у художніх творах українських письменників - В. Малика, Ю. Мушкетика, В. Кулаковського та інших.

Історичні джерела про знищення російськими військами Чортомлицької Січі у травні 1709 р. не залишають сумніву про наругу росіян над могилою І.Д. Сірка. За народними переказами запорожці викопали останки отамана і вивезли їх з собою під час відступу до Олешек.

Після повернення Війська Запорозького Низового у 1734 р. під протекторат Російської імперії, запорожці відновили могилу І.Д. Сірка, перепоховавши його прах на території сучасного с Капулівка. На могилі була встановлена надгробна плита з написом.

Першим описав надгробний камінь на могилі І.Д. Сірка у 1872 р. протоієрей Нікопольської Свято-Покровської церкви Іоанн Карелін, який наводить викарбуваний на ньому текст «Року Божого 1680 мая 4 преставися раб Божий Іоанн Серко Дмитрович... атаман Кошовий Войска Запорозкого его пресветлого царского величества Феодора Алексеевича. Память праведного со похвалами». Власником землі, де була могила отамана, був селянин Макар Мазай.

На початку XX ст. нею опікувався директор Катеринославського історичного музею Д.І. Яворницький, але після встановлення комуністично-радянської влади, вона була занедбана. Жителям села Капулівка, яких загинуло під час голодомору 1932-1933 pp. та комуністичних репресій більше ніж тих, хто загинув на фронті з німцями у 1941-1945 pp., було тоді не до неї.

Лише у 1942 р. Нікопольське товариство «Просвіта» на чолі з У. Тимченко та Ф. Вовком здійснило благоустрій біля неї, створивши парк навколо могили¹.

Ставлення до могили І.Д. Сірка змінилося після проголошеного ЦК КПРС 300-річчя возз'єднання України з Росією. Та біля неї поставили пам'ятну дошку, згодом відлили погруддя отамана, взявши за зразок його образ з картини Іллі Рєпіна.

Але ще знадобилось більше 10-ти років, перш ніж постановою Ради Міністрів УРСР № 711 від 21 липня 1965 p., могила І.Д. Сірка була взята на державний облік як пам'ятка історії і культури республіканського значення.

23-24 листопада 1967 р. під приводом збереження останків І.Д. Сірка від руйнації берегів водами Каховського водосховища, було здійснено їх перепоховання до підніжжя кургану доби бронзи Сторожова Могила за 1 100 м на північ від с Капулівка. Під час розкопок череп отамана і фрагменти його кістяку, муміфікований мозок та оселедець були таємно вилучені. Про справжні мотиви таких дій радянсько-комуністичної влади можна тільки здогадуватись.

Череп був переданий до Москви у лабораторію антропологічної реконструкції Інституту етнографії АН СРСР професора М. Герасимова. У 1970 р. було здійснено кандидатом біологічних наук Г.В. Лебединською графічне відтворення зовнішності І.Д. Сірка у останній рік життя і скульптурне зображення у зрілому віці (40-45 років).

У 1980 р. за ним було створене нове металеве погруддя І.Д. Сірка, яке встановили на постаменті на вершині кургану Сторожова Могила. На той час біля Могили І.Д. Сірка була розбита паркова зона, що тягнулась від неї завдовжки 50 м до шосе.

У 1989-1990 рр. череп І.Д. Сірка завдяки зусиллям антрополога С. Сегеди був повернутий із Москви в Україну, і врешті решт опинився на збереженні в Нікопольському райвиконкомі. Незважаючи на вимоги учасників святкування 500-річчя українського козацтва допоховати останки І.Д. Сірка, органи районної влади уникали вирішення цього питання, а рішенням V сесії Нікопольської районної ради депутатів від 5 серпня 1997 р. череп І.Д. Сірка був переданий до Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького.

Наполегливі вимоги громадськості м. Нікополя, що прозвучали у травні 1998 р. на міській конференції, присвяченій 350-річчю початку Визвольної війни українського народу середини XVII ст. під проводом Б. Хмельницького про вшанування пам'яті отамана І.Д. Сірка та допоховання його останків таки дійшли до вищих органів влади України. Уряд України прийняв рішення щодо розв'язання цієї проблеми. У липні-серпні 2000 р. були здійснені розкопки могили І.Д. Сірка, де були його останки, і привезені череп з Дніпропетровського музею і фрагмент кістяка, що зберігалися в Дніпропетровському медичному інституті, та тут були возз'єднані воєдино у труні. 21 серпня 2000 р. відбулося останнє перепоховання отамана І.Д. Сірка, у його могилі, до якої зробили гарну алею.

Також було заплановано будівництво меморіального комплексу «Могила кошового отамана І.Д. Сірка», але від цього залишились тільки декларації.

Напевно, до 330-річчя смерті І.Д. Сірка у серпні 2010 року проблема зрушить з місця, коли представники енергетики України звернули на неї увагу...

________________________

¹ У. Тимченко було псевдонімом У. Целевич, таємного керівника Нікопольського відділку похідної групи ОУН - Південь (Рух С. Бандери). Ф.Вовк - був директором СШ № 9 м. Нікополя до війни, під час німецької окупації районний агроном, тереновий провідник Нікопольської ОУН-Б. У повоєнний час був третім віце-президентом УГВР, Член Головного Проводу ОУН-Б. Сторож парку і могили І.Д. Сірка капулянин Г. Рубан за участь в боротьбі з радянськими партизанами був засуджений у 1944 р. на 10 років концтаборів, із яких не повернувся.