Дорошенко І.Г.
Завідуюча відділом природи
Нікопольського краєзнавчого музею
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

 

Екологічні проблеми України

(за станом на 2009 р.) 

Україна - одна з найбільших за територією, численністю населення та ресурсним потенціалом країн Європи, член Організації Об'єднаних Націй, член багатьох інших міжнародних організацій. Після здобуття статусу незалежності держави наша країна зіткнулася з цілим комплексом складних соціально-політичних і соціально-економічних проблем. Сьогодні Україна переживає глибоку екологічну кризу й належить щодо цього до найнеблагополучніших країн Європи. Це наслідок надзвичайно високого рівня концентрації промислових і сільськогосподарських комплексів, екологічно не обґрунтованої хижацько-колонізаторської політики урядових структур колишніх СРСР і УРСР, а також найбільшої у світі техногенної аварії на Чорнобильській АЕС.

Крім того, складні екологічні проблеми, типові для розвинених індустріальних і найурбанізованіших регіонів планети, повною мірою характерні й для України. В 1991 році Верховна Рада України офіційно оголосила територію всієї держави зоною екологічного лиха. Проте й у наступні роки екологічні проблеми в усіх районах країни продовжували загострюватися. Вирішення цих проблем в Україні має стати (уже стає) одним з найголовніших, найактуальніших практичних завдань.

Причини розвитку екологічної кризи

Об`єктивний аналіз сучасної екологічної ситуації, джерел небезпеки, причини погіршення стану природного середовища України й здоров`я людей, виникнення демографічної кризи став можливим лише кілька років тому завдяки розсекреченню багатьох архівних матеріалів (соціально-історичних, політичних, партійних, соціально-економічних та ін.). Цей аналіз дав змогу визначити причини, джерела, динаміку й напрям розвитку екологічної ситуації в межах нашої країни. Такими причинами виявилися:

• екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке тривало десятиріччями без урахування здатності екосистеми до самовідтворення й самоочищення;
• адміністративно-командне концентрування на невеликих площах величезної кількості надпотужніших хімічних, металургійних, нафтопереробних й військових промислових підприємств та інших «гігантів соціалістичної індустрії», а також прискорена реалізація грандіозних планів «підкорення» природи;
• інтенсивна хімізація й хибні способи організації сільськогосподарського виробництва (наприклад, створення величезних колгоспів і радгоспів);
• гігантські масштаби меліораційних робіт без відповідних наукових обгрунтувань та технологій;
• використання на переважній більшості виробництв застарілих технологій та обладнання; низькі темпи модернізації підприємств;
• відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи та системи покарань за шкоду, заподіяну довкіллю;
• відсутність постійної об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан природного середовища, причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті заходи для поліпшення ситуацій;
• украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій, уряду, низькі екологічні свідомість і культура;
• різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних та екологічних процесів в Україні у зв'язку з найбільшою техногенною катастрофою XX століття - аварією на Чорнобильській АЕС;
• відсутність дійових економічних стимулів для ресурсо та енергозбереження.

Джерела забруднення природного середовища України

Промисловість. До основних антропогенних факторів розвитку екологічної кризи в Україні належить передусім великі промислові комплекси - ненажерливі споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних просторів і водночас найпотужніші джерела практично всіх видів забруднень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Сконцентровані вони навколо родовищ корисних копалин, великих міст і водних об'єктів: у Донецькій області, Центральному Придніпров'ї, Криворіжжі, Прикарпатті, Керчі, Маріуполі, більшості обласних центрів. Серед цих об'єктів найнебезпечнішими забрудньовачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар`єри та збагачувальні фабрики, деякі військові підприємства.

За останні роки в Україні в атмосферу викинуто більш як 100 млн. тонн шкідливих речовин.

Підприємства металургії та енергетики - головні забруднювачі повітря - щорічно дають відповідно 35 і 32% всіх забруднень від стаціонарних джерел. Центри металургії та енергетики, а отже, осередки забруднення атмосфери - це міста Макіївка, Маріуполь, Комунарськ, Харцизьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Нікополь. Металургійні підприємства оснащені очисним обладнанням лише на 30-50%. За рідкісним винятком, це обладнання застаріле, чи взагалі не діє. Основні забруднювачі довкілля важкими металами, особливо арсеном і свинцем, а також сірчаною та азотною кислотами - підприємства кольорової металургії. Це завод «Укрцинк» у Костянтинівці, Дніпровський ртутний комбінат у Запоріжжі, Микитівський ртутний комбінат та ін. Підприємства чорної металургії - головні забруднювачі водойм фенолами, нафтопродуктами, сульфатами.

До основних забруднювачів довкілля належить хімічна промисловість, об'єкти якої викидають у повітря сірчаний ангідрид, оксиди азоту, вуглеводи та інші шкідливі речовини. Найбільші підприємства хімічної промисловості розташовані в Прикарпатті (Новороздольський сірчаний комбінат, Калуський калійний концерн), у Донбасі, в Присивашині (в м. Красноперекопську), Одесі, Сумах, Рівному (підприємства об`єднання «Азот»). Вони забруднюють навколишнє середовище дуже небезпечними токсикантами - фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком. Величезної шкоди природі завдають також хімічні підприємства, що виробляють отрутохімікати (в Первомайську, Калуші, Маріуполі, Дніпродзержинську), синтетичні продукти (підприємства об'єднань «Хімволокно», «Дніпрошина», «Укрнафтохім» та ін.). Сумний факт: майже всі підприємства хімічної промисловості використовують застаріле обладнання, порушують межі санітарно-захисних зон, не мають очисних споруд або мають, але зовсім не ефективні.

У промисловості України найбільшим є машинобудівний комплекс. У Дніпропетровську лише одне виробниче об`єднання «Дніпроважмаш» щороку скидає в Дніпро 2365,2 тис. м3 забруднених стоків. Завод прокатних валків - 250 тис. м³. У Запоріжжі викиди в атмосферу Дніпровського електродного заводу становлять 35% загальноміських, причому 80% їх містять канцерогенні речовини першого класу небезпечності. Понад 50% усіх викидів у атмосферу цього міста дає ВО «Запоріжсталь» (більш як 150 тис. тонн шкідливих речовин щорічно). До екологічно шкідливих належить і цементна промисловість. Саме на підприємствах цієї галузі найгірше здійснюються природоохоронні заходи: наприклад, концентрація пилу в їхніх викидах у 5-10 разів більша за ГДН. Із забрудненими стічними водами в річки щороку скидаються тисячі тонн органічних речовин, суспензій, солей, інших шкідливих сполук. Великої шкоди рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам завдає гірничо-добувна промисловість. У Лисичансько-Рубіжанському районі забруднені не тільки поверхневі, а й підземні води на площі більш як 120 км². А 1 417 териконів постійно отруюють атмосферу шкідливими газами, відбираючи, крім того, тисячі гектарів родючих грунтів.

Сильно забруднюють довкілля об'єкти енергетики, передусім ТЕЦ і ГРЕС. Поглинаючи величезну кількість нафтопродуктів, газу й вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубометрів шкідливих газів, аерозолів і сажі, захаращують сотні гектарів землі шлаками й золою. Загальна кількість викидів підприємств енергетики сягає 2,3-2,5 млн. тонн на рік.

Решту енергії виробляють ГЕС та АЕС. Найбільші гідроелектростанції зосереджені на Дніпрі. ГЕС вважають екологічно найбезпечнішими. Але через будівництво ГЕС і створення водосховищ підтоплено 100 тис. га прибережних земель, у багато разів знизилась інтенсивність процесів самоочищення Дніпра, регулярно відбувається «цвітіння» води, зменшується рибопродуктивність і відповідно - продуктивність рибних господарств.

Екологічно необґрунтованими можна назвати розміщення на території України 5 АЕС (14 енергоблоків) Чорнобильської, Рівненської, Хмельницької, Південно-Української, ЗАЕС. Не тільки зберігається загроза нових аварій на АЕС, а й додається дуже складна проблема поховання ядерних відходів і в недалекому майбутньому (після вироблення встановленного ресурсу) ліквідації та поховання самих АЕС. Це складний, небезпечний і дорогий процес.

Військова діяльність була і залишається джерелом небезпеки для природи. Воєнно-промисловий комплекс (ВПК) споживає величезну кількість мінеральної сировини та енергії, потрібних для виробництва військової техніки. Армія і флот спалюють у двигунах літаків, танків, автомобілів, кораблів, у котельнях військових містечок і частин колосальні об'єми палива. Площа земель під полігонами, стрільбищами, мисливськими господарствами для вищих чинів, навчальними центрами перевищує 100 тис. га. На утриманні армії, флоту підприємств ВПК витрачається чимала частина коштів національного бюджету України. Величезної шкоди завдають природі випробування різних видів озброєнь, а також проведення маневрів і навчань. У Севастопольській бухті концентрація нафтопродуктів у 180 разів перевищує ГДК! Спеціалісти стверджують, що кораблі й берегові частини Чорноморського флоту щодня скидають у море більш, як 9 тис. м³ неочищених стоків.

Транспорт. Автомобільний, залізничний, водний і повітряний - ще одне джерело забруднення природи України. Викиди забруднювальних речовин автомобільним транспортом у середньому за рік становлять приблизно близько 5,5 млн. тонн (39% усього обсягу викидів в Україні). У великих містах забруднення повітря вихлопними газами часом досягає 70-90% загального рівня забруднень. Крім того, більш як 20% транспортних засобів експлуатується з перевищенням установлених нормативів шкідливих речовин у відпрацьованих газах. У цих газах виявлено близько 280 різних шкідливих речовин, з яких особливу небезпеку становлять канцерогенні бензопірени, оксиди азоту, свинець, ртуть, альдегіди, оксиди вугілля й сірки, сажа, вуглеводні.

Для наших сільськогосподарських районів найхарактернішими є забруднення природних вод і грунтів пестицидами й мінеральними добавками. Щорічні надходження їх на поля України сягають до 90 тис. тонн і 45 млн. тонн відповідно. Площа земель, забруднених стійкими хлорорганічними препаратами, становить близько 8 млн. га, на кількох сотих тисяч гектарів їх зміст набагато перевищує ГДК. Із 170 найменувань пестицидів, які використовуються в Україні, 49 є особливо небезпечними. Останнім часом траплялися випадки використання токсичних пестицидів, що завозилися в Україну західними фірмами, тоді як на самому Заході застосовування цих препаратів заборонено. Сільськогосподарське виробництво в Україні тепер більш негативно впливає на довкілля, ніж кілька десятиліть тому. Це є наслідком нераціональної організації меліоративних робіт і необґрунтованого, технологічно не регламентованого використання мінеральних добрив та отрутохімікатів, а також безгосподарного їх зберігання й транспортування. Найактуальнішою екологічною проблемою міст України, особливо великих і курортних, стає очищення різних комунальних відходів - побутових і промислових - та їх переробка.

Щорічно у водойми України скидається близько 4 млрд. м3 забруднених стоків. Найбільшу кількість неочищених стічних вод скидають міста Маріуполь (253,8 млн. м³), Дніпропетровськ (188 млн. м³), Запоріжжя (65 млн. м³), Київ (29 млн. м³).

Основні наслідки екологічної кризи в Україні

Дефіцит води в Україні нині становить близько 4 млрд. м³. Практично всі поверхневі, грунтові й частково підземні води забруднені промисловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками й за якістю не відповідають навіть чинним заниженим санітарним нормам. Щороку у водойми України потрапляє близько 5 млн. тонн солей, 190 млн. м³ різних стоків. У водні об'єкти басейну Дніпра при цьому скидається близько 8 км³ стічних вод. Гострий дефіцит якісної питної води відчувається вже не тільки в містах Криму, Донбасу, в Одесі, Львові, Харкові, а й у Києві, Житомирі, Вінниці, Херсоні, Нікополі, Запоріжжі, Дрогобичі, Білій Церкві та інших містах. Найбруднішими річками в Україні вважають Либідь (Київ), і Полтаву (Львівська обл.). Серед великих річок України до найзабрудненіших належать Сіверський Донець і Дністер, в які щороку скидається близько 200 млн. м³  брудних стоків.

Україна щороку втрачає близько 100 тис. га родючих грунтів. Кількість гумусу в грунтах порівняно з кінцем XIX ст. знизилась в 6 разів і щорічно зменшується ще на 18 млн. тонн. Тепер через надмірну експлуатацію та забруднення виведено з обороту майже 60% наших чорноземів. Понад 4 млн. га орних земель зазнає дефляції - вітрової ерозії.

За останні 100 років людська діяльність завдала величезної шкоди тваринному і рослинному світові України. До Червоної книги України занесено близько 700 видів тварин і рослин, яким загрожує вимирання чи знищення.

Сьогодні в Україні швидко розвивається демографічна криза. Починаючи з 1991 р. простежується від'ємний приріст населення. Зараз смертність переважає над народжуваністю на кілька сотень тисяч чоловік. Смертність дітей у нас - одна з найвищих у світі; 12-13% шлюбів - бездітні.

Медико-генетичними дослідженнями встановлено, що через тривале забруднення довкілля в популяції зростає кількість вспадкованих генетичних аномалій. Відомо, що коли ця кількість досягає 30%, то згідно з біологічними законами нація починає зникати. А в Донецько-Придніпровському регіоні цей показник  вже становить 19-24%.

Коли забруднення атмосфери в 1,2-1,5 раз перевищує санітарно-гігієнічні норми, починаються захворювання імунної системи. Сьогодні в Україні налічується близько 1 700 небезпечних джерел забруднення атмосфери, з них 1 000 - особливо небезпечні хімічні підприємства. Через зазначені вище причини тривалість життя в Україні знизилася й у середньому становить у чоловіків - до 60 років, у жінок - 75 років. Лише 5-8% випускників шкіл сьогодні вважаються практично здоровими.

Екологічний стан окремих районів України

Вся територія нашої країни, за винятком невеликих окремих районів Карпат, Центрального Полісся, Полтавщини та східної Вінничини, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15% території належить до категорії «надзвичайно забруднені регіони з підвищеним ризиком для здоров'я людей і райони екологічної катастрофи». В ці 15% входить 30-кілометрова зона навколо Чорнобильської АЕС, південь Херсонскої області, зона, окреслена лінією Дніпропетровськ-Кіровоград-Кривій Ріг-Нікополь-Запоріжжя, а також район Донбасу.

Екологічні проблеми найбільших річок (Дніпро, Дністр),
Чорного й Азовського морів

Дніпро - одна з найбільших річок Європи, у минулому був чистоводним, зі стабільною екосистемою. Сьогодні через грубі порушення людиною всіх правил і принципів раціонального природокористування екосистеми Дніпра деградують, зламані вертикальні та горизонтальні зв`язки біоти та абіотичного оточення. Основні причини кризової ситуації, що склалася:

• будівництво на Дніпрі каскаду водосховищ, які докорінно змінили динаміку стоку;
• великомасштабна меліорація;
• спорудження численних промислових комплексів у басейні річки;
• величезні об'єми водозабору для проблем промисловості та зрошення;
• дуже сильне забруднення.

• хижацький вилов риби підприємствами Мінрибгоспу колишнього СРСР, який розпочався в 50-х роках способом потужного океанічного лову за допомогою величезних тралів, кошів, механічних драг, замість традиційних невеликих сіток, спеціальних снастей, невеликих баркасів, розрахованих на глибину моря 5-8 м;
• будівництво гребель і водосховищ на основних річках, що живлять море -Дону та Кубані, й перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники;
• впровадження в басейнах стоку в море зрошувального землеробства та інтенсивних технологій вирощування рису замість вирощування традиційних культур, що привело до перехімізації та засолення грунтів, забруднення вод, істотного скорочення стоку річок Дону й Кубані, й перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники;
• неконтрольоване, лавиноподібне змивання пестицидів із полів сільгоспугідь і винесення їх у море водами Дону й Кубані;
• збільшення кількості неочищених викидів підприємствами хімічної та металургійної промисловості в містах Маріуполь, Ростов-на-Дону, Таганрог, Камиш-Бурун (лише один Маріуполь «постачає» Азовському басейнові 800 тис. тонн токсичних речовин щорічно);
• інтенсивне будівництво на узбережжі й морських косах численних пансіонатів і баз відпочинку й, як наслідок, - скидання в море побутових відходів і каналізаційних стоків.

Донецько-Придніпровський регіон

Регіон займає близько 19% території України. Тут проживає 28% населення країни, розташовано майже 5 тис. підприємств, серед яких - гіганти металургії, хімії, енергетики, машинобудування, гірничої, вугільної та інших галузей промисловості.

Це район інтенсивного сільського господарства. Територія орних земель становить 70,4%, причому майже 3/4 грунтів деградує. Грунти надмірно забрудненні не тільки пестицидами та мінеральними добривами, а й важкими металами, особливо поблизу міст у радіусі 20-25 км.

Підприємства цього району викидають в атмосферу більш як 70% загального в Україні обсягу викидів оксидів вуглецю та азоту, сірчистого ангідриду, вуглеводів. Не вирішується проблема утилізації промислових відходів, яких у регіоні нагромадилося понад 10 млрд. тонн. Обладнання на заводах і фабриках майже сповна виробило свій ресурс, основні фонди підприємств зношені в середньому на 70%. В наслідок цього частішають аварії, що завдають іноді шкоди довкіллю, нерідко - надто відчутної. На більшості підприємств або не має очисних споруд, або вони не діють, нові ресурсозберігаючі технології не впроваджуються за браком коштів.

Найзабруднішими містами протягом останніх років залишаються Донецьк, Макіївка, Горлівка, Дніпропетровськ, Єнакієве, Кривий Ріг, Алчевськ, Дзержинськ (Донецька обл.), Краматорськ, Луганськ, Запоріжжя, Маріуполь.

Українське Полісся

Сьогодні Полісся - регіон з найзагрозливішою ситуацією в Україні та Європі. Інтенсивне вирубування лісів, необґрунтовані обсяги осушення боліт і видобутку торфу, забруднення хімічними препаратами сільгоспугідь, промислові забруднення, негативні наслідки розробки гранітних кар'єрів і жорстокий ядерний удар чорнобильської аварії призвели до критичного екологічного стану. В дуже напруженому екологічному стані перебуває Київське водосховище, донні відкладення якого й біота забруднені радіонуклідами.

На Поліссі переважає сільськогосподарський напрям, хоч окремі райони, де видобуваються корисні копалини - граніт, пісок, нафта, газ, торф, потерпають від негативного впливу гірничодобувної промисловості. Особливої шкоди завдають сотні кар'єрів, під час розробки яких відходять грунтові води, відчужуються великі площі грунтів, відбувається забруднення довкілля нафтопродуктами й газопиловими викидами (вибухові роботи).

Величезним лихом для Полісся стали науково необґрунтовані меліорації, осушення боліт, що відігравали важливу роль регуляторів річкового стану на значних територіях. Рівень грунтових вод понизився в середньому на 1,8-1,0 м. Близько 50% малих річок стали жертвами необоротних змін режиму стоку, в багатьох річках істотно зменшилася кількість риби та інших гідробіонтів. Порушились умови відтворення представників дикої флори та фауни, різко зменшилися площі боліт, багатство болотних видів рослин і тварин, триває винищення лісів. Українське Полісся також потребує уваги, адже Полісся й Карпати - «легені» України.

Українські Карпати

Карпати - не тільки один з наймальовничіших куточків України. Це також один з найзначніших східноєвропейських оздоровчо-рекреаційних об'єктів, зона цінних лісових масивів, які очищують повітряні басейн над величезною частиною Східної Європи - її легені.

Та протягом останніх десятиліть Карпати зазнають дедалі більших втрат унаслідок діяльності людини. Карпатські ліси опинилися перед загрозою зникнення не тільки через лісорозробки та надмірний випас худоби на більшості полонин, а й від хімічного забруднення, кислотних дощів, які йдуть і зі сходу, й із заходу, від діяльності великих промислових центрів у містах Калуш, Стебник, Надвірна, Новий Роздол, Дрогобич, Бурштин, об`єктів Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії.

Природні екологічні катастрофи

Розвиток екологічної кризи активізується й природними екологічними катастрофами. В межах території України фізико-географічні й геолого-тектонічні умови можуть сприяти виникненню таких природних катастроф, як землетруси, повені, зсуви, пилові бурі, пожежі, випадання граду, сильні снігопади, зливи, селі, лавини, ураганні вітри, посухи.

Землетруси найнебезпечніші для Криму й Карпат, де їхня сила може досягати 7-8 балів. Повені бувають на всій території України, та найчастіше до них схильні гірські річки.

Весняні й літні селі та зимові лавини - це також катастрофи, які зазнають гірські райони, хоча зрідка селі трапляються і на рівнинах унаслідок проривів річкових чи озерних дамб і гребель. Зсуви вельми типові для узбереж Чорного та Азовського морів, водосховищ Дніпра. Від теплових бур потерпають переважно степові й лісостепові райони, а від пожеж, особливо в лісах і на торфовищах - Полісся та лісостеп. Град, сильні снігопади, зливи, ураганні вітри й посухи періодично трапляються на всій території країни.

Залежно від природних факторів катастрофи поділяються на геологічні, гідрологічні, метеорологічні, агрометеорологічні.

Розвиток природних катастроф активізується діяльністю людини. Так повені, селі, лавини та зсуви в Карпатах почастішали через вирубування тут лісів.

За останні десятиріччя в Україні відбулися всі зазначені вище катастрофи: землетруси в 1977 і 1984 рр., пилові бурі в 1961 р., сильні повені на Дністрі у 80-х роках, численні осипи, зсуви та селі в Карпатах і Криму (майже кожні 3-4 роки). Ці катастрофи завдавали відчутної шкоди господарству країни, а іноді супроводжувалися й людськими жертвами.

Антропогенні екологічні катастрофи

Розвиток екологічної кризи прискорюють антропогенні катастрофи, передусім техногенні аварії. Вони відбуваються в усіх галузях економіки, й кількість їх від року до року зростає.

За останні 3-4 десятиліття, крім аварії на ЧАЕС, найбільшими й найтяжчими за своїми наслідками було кілька таких катастроф.

У березні 1961 р. потужний сель промчав Бабиним Яром у Києві, завдаючи величезних матеріальних збитків і забравши кілька сотень людських життів. Причиною цього лиха став прорив дамби технічного резервуару цегельного заводу.

До великих катастроф 70-х років слід віднести пожежі на газових родовищах - Шебелинському (Харківська обл.) та Угерському (Львівська обл.), аварії на нафто й газопроводах, аварію на нафтогазовій платформі в Азовському морі та аварійний прорив очисних споруд Калуського калійного комбінату, що завдали величезних економічних збитків і шкоди довкіллю на величезної акваторії Азовського моря й у басейні Дністра.

Влітку 1992 р. через переповнення каналізаційних місткостей курортів в Криму стався масовий викид нечистот у Чорне море. В результаті пляжі Ялти, Алушти, Судака, Сак, Керчі, Феодосії було закрито на два місяці. У тому ж році на Кременецькій райагробазі розлилося майже 14 тонн соляривої оливи. Нафтопродукти забруднили річку Ікву до міста Дубно, потерпіли риборозплідні ставки села Берег.

Тоді ж у результаті диверсії на нафтобазі м. Світловодська (Кіровоградська обл.) у зовнішнє середовище потрапило 200 тонн палива.

В 1992 року під час аварії на ТЕЦ у Чернігові розлилося майже 300 т мазуту.

У вересні 1993 р. на Київській насосній каналізаційній станції з ладу вийшло кілька потужних насосів, і в Дніпро протягом тижня щоденно викидалося майже 1,5 млн м³ фекальних стоків.

Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС

Через невизначеність у соціально-політичному житті та економіці України найближчим часом не доводиться чекати позитивних змін в екологічному стані держави. Навпаки, навіть якщо в короткий строк вдасться стабілізувати обсяги забруднень довкілля, збільшити кількість і поліпшити якість роботи очисних споруд, пристроїв та обладнання, частково перейти на нові, не такі шкідливі довкіллю й здоров'ю людей технології виробництва, економічніше використовувати природні ресурси, все одно протягом певного періоду стан екосистем і біоти погіршуватиметься.

Причин цього кілька. Це й інерція популяційної та медико-біологічної реакції на зміни стану довкілля (наприклад, наслідки аварії на ЧАЕС даватимуть взнаки ще десятиліттями, зростання захворюваності, пов'язаної з цією катастрофою практично почалося з 1990 p. і невпинно прогресує). Це також і наслідки нагромаджених забруднень у природних геологічних системах, негативний ефект впливу яких набагато перевищує позитивний ефект невеликих зменшень обсягів забруднень середовища. Це також і не зжита психологічна настанова на пріоритет економічних інтересів, а не екологічних.

На екологічний стан України найближчим часом негативно впливатимуть також зміни структури палива, приватизація землі та підприємств. Очікуються труднощі під час впровадження ефективних ресурсозберігаючих і природоохоронних технологій. Імовірними залишаються як різке погіршення екологічного стану країни загалом, так і необоротна деградація окремих природних об'єктів і районів.

Проте є й позитивні фактори:

• нагромаджено багато об'єктивних даних про екологічний стан геологічних систем України;
• визначено основні причини й динаміку розвитку екологічної кризи;
• на основі цих знань розроблено програму заходів для розв'язання екологічних проблем.

Ці заходи спрямовані передусім на стабілізацію, а в подальшому на зменшення масштабів забруднення довкілля, на припинення процесів, що ведуть до деградації ландшафтів та екосистем, на відновлення порушених природних комплексів, на раціональне використання й охорону природних ресурсів.

За умов особливо небезпечного загострення в 90-х роках екологічної кризи теперішня орієнтація України на природоохоронну й ресурсозберігаючу політику, на входження в загальноєвропейську та світову системи екологічної безпеки, на ефективне вирішення численних екологічних проблем має не тільки національне, а й міжнародне значення.

Є надія, що уряд нової України, усвідомивши пріоритетність розв'язання екологічних проблем, виробить згідно з «Порядком денним XXI століття» ефективну програму комплексної політики держави в галузі природокористування та охорони природи й знайде можливість її здійснити. Адже реалізація цієї програми означає збереження України й нашої нації.

До найневідкладніших і найнеобхідніших заходів з оздоровлення екологічної ситуації в Україні належать:

• активізація екологічної просвіти в середніх і вищих навчальних закладах, екологічне виховання населення за допомогою телебачення, преси, радіо, природоохоронних та інших товариств;
• проведення незалежних комплексних екологічних експертиз для складання екологічного прогнозу й вироблення рекомендацій регіонального масштабу (в усіх регіонах і силами всіх експертів-екологів на місцях);
• вишукування додаткових коштів на охорону природи та прискорення будівництва природоохоронних об'єктів, пристроїв, обладнання;
• стимулювання комплексного використання сировини й вторинної сировини, відходів, запровадження маловідходних та безвідходних технологій.

 

 

Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.

---

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про природу та екологію України та Нікопольщини:

• Природа та екологія

 

 

 У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове