Перший крок до Берліну

Дата 22 червня назажди запеклася болючою раною в душі кожного українця, адже це був день, коли Україну було кинуто у вир кривавого протистояння двох диктаторів. Події Другої світової обійшлися українцям у страшні цифри втрат від 8 до 15 млн. чоловік. 65-річниця початку війни між СРСР та Німеччиною ще один привід згадати тих, хто у перші хвилини війни прийняв на себе важкий удар ворога. Зраджений Кремлем, стікаючи кров’ю, простий солдат віддавав своє житття за кожен метр української землі. Слід зауважити, що 9 травня народжувалося не тільки в боях на вулицях Берліна, не тільки в окопах Сталінграду, не тільки в заметах під Москвою. День Перемоги народжувався з перших хвилин того страшного ранку, коли війна прийшла на нашу землю. Перемогу кували ті воїни, які полягли у перші ж дні, чиї імена і подвиги у часи, коли німецькі танкові колони стрімко котилися по степах України, залишилися невідомі. Але й тоді ворог вже відчув на собі удари наших військ, які пізніше вилилися у наступальні операції радянських військ із знищення ворога. Про три епізоди смертельно важкого першого тижня війни на Україні я й бажаю нагадати вам, шановні.   

Епізод 1. Моряки

Війна прийшла на Чорне море о 3 годині 15 хвилин ранку 22 червня, коли німецька авіація бомбардувала головну базу Чорноморського флоту. Від німецьких бомб загинуло 137 чоловік, в гавані впали донні неконтактні міни, які тралити ще наші моряки не вміли. Відповідь на удар ворога моряки зразу нанести не могли, бо Директива Генштаба № 2 від 22.06.1941 р. забороняла наносити удари по території Румунії. Але, вже наприкінці дня, перші удари по Констанці, де знаходилися головні сили румунського флоту нанесла бомбардувальна авіація Чорноморського флоту. У румунів напоготові до війни було аж 4 есмінця, 3 міноносця, підводний човен, 3 торпедних катера, 3 канонерські човни, 2 мінних загороджувача і 10 тральщиків та допоміжних суден. Ця армада агресора базувалася у портах Констанца та Сулін. Саме завдання нанести удар і знищити ворога у його лігві й було поставлено перед моряками-чорноморцями.

Чорноморський флот, яким командував віце-адмірал Ф. Октябрьський, в принципі, не поступався румунам, маючи у свойому складі лінкор, 6 крейсерів, 3 лідера, 13 есмінців, 4 субмарини та ще 117 інших військових суден. З повітря Чорноморський флот прикривало 626 літаків. Отже, незважаючи на міць румунського флоту завдання по нанесенню йому удару було до снаги радянським морякам. Вже протягом двох перших днів війни 82 бомбардувальника нанесли три удари по Констанці і 25 бомбардувальників зробили два нальоти на Сулін. Ці повітряні удари повинні були послабити румунсько-німецьку оборону перед атакою радянських кораблів. Адже підходи до Констанці прикривали мінні загородження і берегові батареї, у тому числі крупнокаліберною 280-мм двогарматною німецькою батареєю "Тірпіц". На жаль, льотчики не змогли вразити берегові укріплення і гармати ворога чекали на появу радянських кораблів.

Рішення командування ЧФ передбачало скритний перехід у темний час і раптовий удар на світанку, але темного часу доби не вистачило, так як на перехід потрібно було 9 годин, тому були передбачені методи дезінформації ворога. Обстріл Констанці покладався на ударну групу у складі лідерів "Харків" і "Москва" (командир - капітан 2-го рангу М. Романов; лідери були збудовані за італійськими проектами). У групу корабельної підтримки входили крейсер "Ворошилов" (типу "Кірова", першого з серії збудованого за кресленнями італійського легкого крейсера "Раймондо Монтекукколі"; єдина різниця між італійським і радянськими прототипами була заміна чотирьох башт з 155-мм гарматами, що були дозволені міжнародною угодою, на три башти з 180-мм гарматами у 57 калібрів, які встановили без усяких докорів сумління, бо Радянський Союз не визнавав буржуазне міжнародне право), есмінці "Сообразительный" і "Смышленный" (есмінці відносилися до серії "7", збудованої за проектами італійської фірми "Ансальдо", тому мали швидкість і гарну конструкцію). Цією групою, як і всьома виділиними для набігу кораблями, командував командир загону легких сил контр-адмірал Т. Новіков (прапор на крейсері "Ворошилов"). Для підтримки було надано 13 бомбардувальників.

25 червня о 20 годині ударна група вийшла з Севастополя, а через дві години за нею навздогін пішла група прикриття. Надихнуті палкими промовами політкомісарів радянські моряки йшли громити ворога у його лігві. О 4 годині 42 хвилини 26 червня ударна група з поставленими проти мін параванами підійшла до мінного загородження. Через кілька хвилин у правому паравані лідера "Харків", який йшов головним, вибухнула міна. "Харків" дав малий хід, і у голову вийшов лідер "Москва". О 5 годині, точно за планом, кораблі лягли на бойовий курс і відкрили вогонь по Констанці з відстані 130 кабельтових. У відповідь заговорили 280-мм гармати берегової батареї з німецькою обслугою. Кораблям терміново довелося відходити протиартилерійським зигзагом. Лідер "Москва" на великій швидкості втратив свої параван-трали (не розраховані на таку швидкість) і налетів на міну. Корпус корабля розколовся навпіл і затонув за 8 хвилин. "Харків" не міг кинути товариша у біді і почав рятувати моряків. Була поставлена димова завіса, лідер зупинився і почав піднімати людей з води, але німецькі артилерісти пристрілялися і два снаряди розірвалися поблизу, пошкодивши корабель. Румунські бомбардувальники, два з них були збиті, почали наліт на "Харків", і він змушений був повільно, внаслідок пошкоджень у котлах, відступити далі, кинувши у воді екіпаж "Москви". Для прикриття "Харківа" підійшов есмінець "Сообразительный". У цей час радянський підводний човен Щ-206, що перебував на позиції в районі Констанці, двічі атакував "Харків", випустивши по ньому три торпеди, які на щастя нікуди не влучили. У відповідь есмінець скинув дві серії глибинних бомб. Вибухи викинули субмаріну на поверхню, моряки чітко побачили напис на рубці: Щ-206. За кілька секунд човен затонув. На жаль крейсер нічим не міг допомогти кораблям, що вели бій, бо тримався за 50 миль від місця дії ударної групи.

О 21 годині пошкоджений лідер і супроводжуючий його есмінець повернулися до Севастополя. Група прикриття стояла вже біля пірсу. Почорнілі від вибухів та бомб кораблі чорноморці зустріли гучним: "Ура!". Завдання було виконане - підірвано ешелон, пошкоджено вокзал і колії, спалено бак з паливом.

Чорноморський флот довів, що є грозною силою, що може побороти будь-якого ворога, захищаючи свою Батьківщину. В "Історії другої світової війни" так сказано про цю  наступальну операцію чорноморців: "Виявивши сміливість, героїзм і витримку, чорноморці успішно виконали поставлене завдання".

Епізод 2. Піхотинці

22 червня німецькі генерали розраховували на легку перемогу над послабленою, з їх точки зору, Червоною армією, адже вони не знали про сотні піхотних, механізованих і танкових дивізій, що були у будь-який момент готові виконати настанови ПС-36 (тимчасовий польовий статут РСЧА), де у першому параграфі було сказано: "Будь-який напад на соціалістичну державу робітників і селян буде відбитий усією силою збройних сил Радянського Союзу, з перенесенням військових дій на територію нападника". Тому вже у перші дні радянські воїни наносили потужні удари по ворогу, доводячи свою незбориму віру у перемогу. Один з таких ударів було завдано по 101-й німецькій піхотній дивізії з танкової групи Клейста, яка захопила прикордонне місто Перемишль. У перші дні війни Перемишль став першим великим містом, яке визволила Червона армія.

Протистояла німецьким воякам 99-я стрілецька дивізія М. Дементьєва. 99-та СД, що входила до складу 26-ї армії, була відома своїми військовими успіхами і традиціями ще до війни. У вересні 1940 р. коли нею командував А.А. Власов, дивізія отримала, як найкраща частина не тільки Київського військового округу, а й усієї Червоної армії, від Народного комісаріата оборони СРСР Червоний прапор, а артилерісти дивізії отримали перехідний Червоний прапор артилерії Червоної армії. Тому бої за Перемишль стали для німецького командування холодним душем.

Вже 23 червня частини 99-ї СД, народні ополченці та зведений батальйон прикордонників під командуванням старшого лейтенанта Г. Паливоди вибили ворога з міста. Над Перемишлем знову  замайорів червоний прапор Перемоги! Наснаги командному складу 99-ї дивізій та 92-го прикордонного загону додавало те, що з Перемишля не встигли евакуювати родини військових і вони залишилися під німцями. Тому зразу після звільнення Перемишля почалася термінова евакуація населення, складів і установ.

Бій 23 червня був жорстокий. Ось, що писав кореспондент "Правди" Д. Новоплянський: "Найкраще закріпилися загарбники на майдані П’яти Кутів. З вікон чотирьохповерхового будинку, як з амбразур, били кулемети. Прикордонники все ж прокралися у будівлю. Комсомолець Щербицький викинув ворожого кулеметника з вікон другого поверху. Старшина Мальков закидав гранатами фашистів, які засіли у підвалі. Проводир Андрієв з двома прикордонниками йшов за собакою, яка безпомилково знаходила замаскованих автоматників. О 14 годині на майдані з’явилися два ворожих танка, їх розстріляли наспівші наші артилеристи".  В той же час визволителів зустрічали їх товариші, які протримались до приходу Червоної армії. На березі Сяну замаскований парканом ДВТ (довготермінова вогнева точка). У ньому було два кулемета і два кулеметника з 99-ї дивізії. Цілу добу у тилу ворога вони вели безперервний вогонь по німецькій переправі. Коли повернулися свої, тільки тоді кулеметники Чалін та Іль’їн відпочили у казармі, а потім тиждень приймали участь у боях. Коли Червона армія знову відступала, вони відмовилися покинути свій бойовий пост і вирішили дочекатися  своїх у ДВТ. Але на цей раз вже не дочекалися. Їх настрій можно зрозуміти, адже тричі вибивали німці 99-у з міста і тричі радянські воїни поверталися.

Взагалі, бойовий дух в 99-й дивізії був високий, на відміну від інших частин. Ось витяг з донесення політвідділу: "В результаті неорганізованості, втрати управління і слабкості партійно-політичної роботи в окремих частинах відхід перетворився на панічну втечу... У частинах 6-го стрілецького корпусу за час військових дій (за три дні) затримано дезертирів і повернуто на фронт 5 тисяч чоловік, 3-м відділом по корпусу розстріляно 100 чоловік дезертирів. За період з 29 червня по 1 липня (теж за три дні) 3-м відділом Південно-Західного фронту затримано дезертирів 697 чоловік, у тому числі 6 чоловік начскладу. З числа тих, хто втік з фронту, командуванням частин розстріляно за дезертирство 101 чоловік. У 99-й дивізії з числа приписників західних областей УРСР під час бою 80 чоловік відмовилось стріляти. Всі вони командуванням розстріляні перед шиком". Ці люди ще не знали, що нацизм несе їм такий же злочинний режим, як і комуністичний, тому й не бажали воювати, як їм здавалося, за тих, хто з 39-го року розстрілював і висилав мирних громадян Західної України. Але таких випадків у 99-й дивізії було небагато.

До 27 червня йшли бої за Перемишль, поки німці не вирішили припинити лобові атаки і зайти з флангів. Німецькі частини прорвалися до села Мелики, що призвело до загрози оточення усієї дивізії. Полковник Дементьєв дав наказ на відступ і для організації прориву ввів у бій останній резерв - два стрілецьких батальйона і роту прикордонників. Комдив з гвинтівкою у руках сам очолив контратаку і під час бою був важко поранений, але дивізія відірвалася від ворога і змогла відійти.

22 липня 1941 р. указом Президії Верховної Ради СРСР дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора. Це було перше нагородження військової частини після 22 червня. Далі дивізія стала гвардійською і приймала участь у штурмі Берліна. Від 22 червня до 9 травня проліг її шлях перемоги від Перемишля.

 

Об 11-й годині вечора 22 червня штаб Південно-Західного фронту отримав нову директиву з Москви. У ній наказувалося: "Міцно утримуючи державний кордон з Угорщиною, концентричними ударами у загальному напрямку на Люблін силами 5-ї та 6-ї армій, не менш п’яти механізованих корпусів і усією авіацією фронта оточити і знищити угрупування ворога, яке веде наступ на фронті Володимир-Волинський, Кристинопіль, і на кінець 24 червня оволодіти районом Люблін...". Незважаючи на ошелешеність від такого наказу командування Південно-Західного фронту почало готувати наступ і розгром танкової групи Е. Клейста. Хоча начштабу фронтом Пуркаєв все ж висловив пропозицію не кидати у бій частини резерву, а організувати оборону, спираючись на УРи (укріплені райони), але член Військової ради фронта, корпусний комісар Вашугін зауважив, що це паніка. Наступ на Люблин підтвердив і прибулий на Південно-Західний фронт начальник Генштабу Г. Жуков.

Удар повинен був наноситися механізованими корпусами. 4-й (командир А. Власов)  і 15-й (командир І. Карпезо) мехкорпуси отримали завдання з ранку 25 червня наступати з району Бродів на Сокаль, розгромити ворога, який прорвався і надати допомогу 124-й СД, яка билася в оточенні. 22-й (командир С. Кондрусьов) мехкорпус разом з 135-тою СД і 1-шою протитанковою артилерійською бригадою повинен був нанести удар з району Луцька на Володимир-Волинський та з’єднатися з оточеною 87-мою СД. Дочекавшись підходу 9-го (командир К. Рокосовський) і 19-го (командир Фекленко) і трьох стрілецьких корпусів передбачалося розвинути успіх і завершити розгром ворога. 8-й мехкорпус (командир Д. Рябишев) повинен був терміново повернути з района Львова на Броди. Танкові корпуси, хоча й були сформовані не так давно, мали разом з приписними з запасу, повні штати військового часу і достатньо техніки. Танки Т-26 і БТ, які нічим не поступалися німецьким Т-ІІ і Т-ІІІ, були у корпусах в достатній кількості, згідно штату. А ось новітніх танків було малувато. Так, у 15-у корпусі було всього 64 КВ і 71 Т-34, 8-й мехкорпус мав 170 нових машин. Приблизно така ж кількість була й у інших корпусах. Загалом у 6 корпусах, кинутих в наступ на підступного ворога було 4 000 танкових одиниць - КВ, Т-34, Т-26, БТ і ХТ. Радянським воїнам протистояла 1-а танкова група Е. Клейста. Проти військ Південно-Західного фронту німці зосередили танкове угрупування більше ніж у 600 машин. На озброєння цієї групи якраз надійшло кілька десятків новітніх середніх танків Т-IV, що все ж таки значно поступалися нашим славетним Т-34. В ці перші дні війни на західних теренах України розпочалася найбільша танкова битва Другої світової війни.

На жаль, у Москві не бажали зрозуміти, що мехкорпусам до місця боїв треба було здолати досить велику відстань. Начальник Генштаба Г. Жуков не став пояснювати це Ставці, а відбув у 8-й мехкорпус, щоб надати допомогу на місці. Ця частина якраз здійснила марш з Дрогобича у район Бродів і їй був потрібен відпочинок не менше доби, бо на дорозі з різних причин вийшли з ладу і залишились 40% бойових машин. 9-й і 19-й корпуси теж пройшли від 200 до 400 км. 4-й корпус вів бої у районі Яворова і не встигав на місце зосередження, як і 15-й, що втягнувся у бій на широкому фронті і не зміг створити ударну групу, тим більше у нього не було достатньо автотранспорту для перевезення піхоти.

А тим часом оскаженілий агресор рвався уперед, не чекаючи, поки плани радянських штабістів втіляться у життя. Наприкінці 24 червня між 5-ю та 6-ю арміями утворився розрив у 50 км. Ворог наступав у загальному напрямі Житомир-Київ. Щоб зупинити німецькі танки мехкорпуси вступали з колес у бій. 24 червня на захід від Луцька перейшов у наступ 22-й МК. Німці, маючи проти нього майже 200 машин, вирішили обійти з флангів і знищити радянських бійців. Танкові колони з хрестами пішли по шосе на Луцьк, але їх зустріли засідки і радянські воїни, підпустивши ворога впритул, розстріляли їх. Взагалі німецькі танки палали як свічки. Тільки одна 1-а протитанкова артбригада генерала К. Москаленко лише в одному бою спалила 42 ворожі машини. 25 червня намітився успіх 9-го й 19-го корпусів, що нанесли удар 26 червня. 9-й МК відкинув частини німців на південь від Клевані. Його 20-а  ТД прорвалась до Дубно і знаходилась за 10 км від міста. Німці спішно виводили з міста захоплений полк надпотужних радянських гармат калібром 203-мм. Гармати і артпарк були покинуті і дісталися німцям у повній бойовій готовності. Згодом ці гармати німецька армія використовувала при штурмі Севастополя. 19-й МК просунувся на південь від Ровно на 25 км. Але корпуси вели наступ у напрямах, що розходились і масовоного удара не вийшло, почали діяти й інші корпуси. 8-й наніс удар на Берестечко і ворог не витримавши атак радянських танкістів почав відступ. 15 км гнали німців радянські танки і вийшли на підступи до Берестечка. 15-й МК не зміг підтримати наступ товаришів, бо у напрямі Радехова втягнувся у важкі бої. На кінець 26 червня 9-й корпус вийшов на річку Стирь, розгромивши передові частини 13-ї і 14-ї танкових дивізій Клейста. Увечері 26-го 19-й МК вийшов на підступи до Дубно, де протягом двох днів потім вів важкі бої, у яких знищив 105 німецьких танків.

8-й мехкорпус не встиг вчасно вийти на позиції і тому був розділений на дві групи. Мобільну групу очолив бригадний комісар Д. Попель. 27-го вона перейшла у наступ, а 29-го червня захопила Дубно. Серед трофеєв було 30 неушкоджених танка, 50 гармат та інша техніка. Німці перекинули для відсічі загону Попеля нові частини. Увечері, після масованих атак, німці прорвалися на невелчкій дільниці. Наші воїни вогнем відсікли піхоту від танків. З 15 прорвавшихся машин 2 були знищені, а інші захоплені. В цей же час у штаб 8-го корпусу прибув член Військової ради фронту Вашугін, який звинуватив командира корпуса Рябишева у зраді. З ним були прокурор, голова військтрибуналу і розстрільна команда. Лише підтримка Попеля врятувала комкора. Вашугін дав наказ наступати частинам мехкорпусу, а коли вони опинилися в оточенні 29 червня, застрелився. 26 червня, підтвердивши наказ про наступ, відбув з фронта  начальник Генштабу Г. Жуков.

Щоб зупинити героїчних танкістів, Клейст підтягував авіацію, яка почала використовувати проти радянських військ запалювальну суміш, але танки із зірками йшли уперед. 26 червня був критичним для німецької оборони та ворог утримав основні комунікації, що зв’язували передові частини з головними силами і тилами, локалізувавши прорив і просунувся від Дубно на Острог і Кременець. Військова рада фронту вирішила продовжити 27 червня удари мехкорпусів. Вранці 9-й і 19-й корпуси перейшли у наступ, що вилився у зустрічний бій, так як і ворог наступав при підтримці авіації вздовж шосе Дубно-Ровно. 8-й корпус теж наніс масований удар і 10 км гнали німців, захопивши містечко Лешнево. Наші танки підійшли до самого Берестечка, однак далі просунутися не змогли. 9-й і 19-й мехкорпуси понесли значні втрати в районі Дубно і 28 червня відійшли на рубіж Луцьк, Ровно, де потім п’ять днів тримали оборону, поки знову не почали відступ. Ці дії йшли врозріз з директивами Москви. 27 червня штаб Південно-Західного фронту отримав наказ по апарату Бодо: "...Негайно передайте командуючому, що Ставка заборонила відхід і вимагає продовжити контрудар. Ні дня не давати спокою агресору. Все".

 

Героїзм танкістів підтверджує той факт, що саме в боях неподалік від Дубно під селом Птича 28 червня лейтенант Олександр Фролов на танку Т-26 впереше застосував танковий таран. Лейтенанта було там же і поховано, і посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

 

Кирпоносу терміново доводилося вводити у бій додаткові частини, серед них 24-й мехкорпус (командир В. Чистяков). Все, що вдалося зібрати, направляли під Острог. Але удари німців танкісти вже стримати не могли. 22-й  МК  29 червня залишив Ковель, про 12-й МК нічого не було відомо. Фактично 29 червня найбільша танкова битва закінчилась. Вже 30 червня ворог захопив Ковель, Луцьк, Ровно, Дубно, Львів. Але значення цих боїв для подальшої перемоги не вирахувати цифрами втрат. Усі радянські танкісти проявили себе героями, які мужньо билися за рідну землю. А командири мехкорпусів Рокосовський, Рябишев, Карпезо та інші довели, що вони вміють бити ворога. Ось, наприклад, подання командуючого 6-ї армії та члена Військової ради на командира 4-го мехкорпусу, майбутнього героя оборони Київа та вікопомної битви під Москвою А. Власова: "4-й мехкорпус з перших днів війни приймав участь у бойових операціях з розгрому ворога. Вправне керування товариша Власова військами, забезпечило найбільші успіхи частин корпусу". Ось, що писав Гот, командуючий однієї з танкових груп, про ці перші бої: "...Оперативний прорив 1-ї танкової групи, доданої 6-ї армії, до 28 червня досягнутий не був. Великою перепоною на шляху наступу німецьких частин були потужні контрудари ворога".

Так у перші ж дні війни, в перших операціях Червоної Армії закладався підмурок, скріплений кров’ю радянських воїнів, майбутньої Великої Перемоги.

 

 

Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.

---

 

 

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове