«Не можна допустити, щоб героями називали тих людей, які вбивали безневинних»

Поблизу с. Кірово (Нікопольський район, Україна) відкрили пам'ятник євреям, загиблим в роки Великої Вітчизняної війни.

 

 

«У березні 1942 року більше двохсот людей похилого віку, жінок і дітей німці і поліцаї усадили у вози і відвезли за село. Там вже була вирита глибока яма. Розстрілювали людей впритул, прагнули цілитися в голову - вже після війни розповідали селяни. Не всі вмирали відразу. Хтось кричав від болю, хтось намагався вибратися з купи тіл, хтось завмер, розуміючи, що нелюди добиватимуть. Так і закопували - мертвих з живими. А коли закопали, земля стала червоною - кров вийшла назовні».

На гранітній плиті написано: «Співвітчизники! Схиліть голову! На цьому місці поховані наші земляки-євреї, закатовані німецько-фашистськими загарбниками та їх місцевими поплічниками у березні 1942 року. Пам’ятаємо і сумуємо. Кіровська сільська рада і Нікопольська єврейська громада».

 

 

 

У 1990 році, завдяки старанням жителів села і колишнього сільського голови Антона Зінчука, на цьому місці був встановлений пам'ятник. Металевий. Ради декількох гривень, люди, у яких немає в душі нічого святого, вирізували його і здали на металобрухт.

Напевно, вандалізм і фашизм - одного поля ягода. Чим ці «металісти» кращі за поліцаїв, що розстрілювали людей, своїх односельців? За гроші, за пляшку горілки, за рабський ковток повітря вони зробили б те ж саме у наш час. Хіба не так?

- Це свята для нас земля, оскільки тут лежать наші предки, безневинно убиті, - сказав на відкритті пам'ятника генеральний директор ПНЦ «Трубосталь», голова Нікопольської єврейської общини Олександр Фельдман. - Тут по району у нас багато маленьких Бабиних Ярів. Ми знайшли співчуття і активну підтримку у керівництва району, Кіровського сільської ради, у жителів довколишніх сіл. Росіяни, українці, євреї - люди різних національностей сьогодні схиляють голови в пам'ять жертв фашизму. Це шосте братське поховання, про яке відомо в цьому районі. Ми і далі продовжимо пошукову роботу, встановимо нові пам'ятники на місцях трагедії. Ми це робимо для наших нащадків, для того, щоб страшні сторінки історії не повторилися.

 

 

Олександр Фельдман

 
Серед присутніх було багато людей, для яких сьогоднішня подія, - не тільки дань пошани, а і душевна гіркота по рідних.

У 10 кілометрах від пам'ятника, біля с. Лукієвка, були живцем закопані бабуся і дідусь підводника у відставці Олександра Таратури.

 

Він сказав:
- Мені хочеться пригадати Надію Іванівну Бобкову, якої, на жаль, сьогодні вже немає з нами. У той час вона була дитиною і пам'ятала, як вона з іншими дітьми прибігли сюди після розстрілу, і жахнулися від того, що земля, за її словами, в буквальному розумінні ворушилася, бо ті, що залишилися в живих намагалися вибратися назовні. «Я не заспокоюся, поки не розповім вам про це, поки на цьому місці не буде встановлено пам'ятник», - сказала вона нам. - А я, у свою чергу, хочу сказати величезне спасибі жителям сел Кірово та Чкалово, які доглядають за пам'ятниками. Коли ми 9 Травня приїхали у с. Чкалово, то побачили біля двох пам'ятників загиблим євреям пасочки та стаканчики з горілкою.
 
На щастя, ще залишилися в живих ті, хто пам'ятає той страшний час.

- Раніше тут був Сталіндорфський район, в селах мешкало багато євреїв, - розповів ветеран війни і праці, житель с. Кірово Іван Засядьвовк. - Жили дружно, допомагали один одному, робили загальну справу. І в 1941 році, коли прийшли німці, люди з жахом дізнавалися, що євреїв почали винищувати, причому навіть дітей. Розстрілювали в піщаних кар'єрах, біля 24-го селища є братська могила. Пам'ятаю, що чоловіків-євреїв примусили будувати дорогу, потім їх теж розстріляли. У одному з сел жінок і дітей переселили в один великий корівник, а потім вивезли і розстріляли поблизу с. Покровське. Пізно кинулися згадувати цих людей. Ми чомусь при радянській владі відразу стали пам'ятники, монументи воїнам-переможцям зводити, а про безневинно вбитих простих селян, забули…

 

 

Іван Засядьвовк. Ветеран війни і праці. Житель с. Кірово

- Приходить новий час, але не можна допустити, щоб героями називали тих людей, які вбивали безневинних, - сказав колишній керівник Служби безпеки України по Нікопольському регіону, історик за освітою Олег Мільченко. - Ми не повинні забувати про те, що справжній герой це той, хто рятуючи людину будь-якої національності, рятував все людство в його обличчі від повного знищення. І це - радянський народ. Ми не повинні допускати, щоб хтось в наших рядах ставив під сумнів перемогу нашого народу. Цей пам'ятник повинен нагадувати і людям, що істина одна - ворог, який прийшов на нашу землю, прийшов не поїти нас баварським пивом, а прийшов робити з нас рабів.
   
На мітингу також виступили заступник відділу райдержадміністрації Сергій Ослан і сільський голова Олександр Фетісов.

Пам'ять загиблих вшанували хвилиною мовчання, а рав Залман прочитав заупокійну молитву. Вважається, що від цієї молитви душі померлих піднімаються ще вище до царства Божого.

Охочі поклали квіти. Я звернув увагу на те, що деякі кладуть на пам'ятник камні.

- Це стародавній єврейський звичай, - сказала мені одна з жінок. - В Ізраїлі мало квітів, тому прийнято класти невеликі камні.

Як це символічно: єврейський народ, немов камінь. Вітер обдуває його, води омивають, стихії намагаються зруйнувати, а він стає тільки міцніше. Так  проходить століття за століттям.

І ще про одну метафору подумалося мені в той момент: «Час розкидати камні і час збирати». Це з Біблії. Прийшов час збирати камні.

 

По дорозі назад, звичайно ж, не проїхали мимо двох інших пам'ятників, розташованих на полях с. Кірово. Ми їхали по запорошеній степовій дорозі, яка петляла між лісопосадок. А 67 років тому по цій дорозі везли на розстріл людей…

Не віриться, що це було. Але все таки було. І пам'ятники - німе тому підтвердження.

 

 

 

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове