Справа про «Персидських священиків»

 

 

На початку ХХ століття в Російській імперії, у тому числі і в Катеринославській губернії (нинішні Дніпропетровська, Запорізька і Донецька області), спостерігалося справжнє нашестя лжепророків і лжесвящеників.

 

 

Зухвалі і невичерпні на вигадки, вони щедро окроплювали всіх стрічних і поперечних водою, заходили в селянські будинки і гучно віщали: «Породження єхидни! Кайтеся, бо ще сорок днів, і прийде ніч з вогнем, і незгасаюче полум'я зітре вас з лиця землі цієї, і будете кинуті в киплячу смолу!». Налякані такими «проповідями» селяни охоче віддавали останню копійку, щоб «божі люди» замовили про них слово на Святій землі. Нерідко причиною викриття самозванців ставала їх непомірна жадність. Один з них, нібито що слідував до Єрусалиму на поклоніння до Труни Господньої, залякавши своїми «проповідями» заможного селянина, примусив останнього віддати йому дорогу шубу. Обурений таким нечуваним нахабством, місцевий православний священик задався цілком закономірним питанням: «Навіщо йому в жаркій Палестині тепла шуба знадобилася?». Незабаром поліція затримала «паломника», що виявився звичайним шахраєм і пройдисвітом.

 

 

 

 

Примітно, що серед подібних самозванців іноді зустрічалися і іноземці, у тому числі  й перси (іранці). Як же вони опинилися на берегах Дніпра? Ще в серпні 1907 р. Російська імперія і Англія підписали типову для того часу угоду. Північна Персія визнавалася зоною впливу Російської імперії, південна – Англії. Страждаючі від убогості жителі північних районів Ірану відправлялися на заробітки в Російську імперію, що переживала в ті роки небувалий економічний підйом. Той, хто пам'ятає радянський час, думаю, без зусиль пригадає і шкільні підручники, в яких успіхи чергової п'ятирічки незмінно порівнювали з показниками 1913 р. На жаль, разом з працелюбними роботягами і заповзятими купцями на північ потягнулися і далеко не кращі представники персидської землі. На жаль, були серед них і п'ятеро пройдисвітів, пригоди яких по волі долі безславно завершилися в містечку Нікополь. На перших порах «персидські священики» задовольнялися вельми скромними заробітками, беручи з обдурених селян за свої послуги плату за принципом «хто скільки дасть». Але, як відомо, апетит приходить під час їжі! З кожним днем росли суми «пожертвувань на святі місця», а «божі старики» все активніше придивлялися до товстих гаманців купців і міщан. Тепер «персидські священики» все частіше з'являлися в містах і, треба сказати, «гастролі» проходили небезуспішно. Жнива були рясними, про що красномовно свідчила знайдена у лжесвящеників при арешті значна сума грошей. Але що ж послужило причиною арешту персів? Їх видала нестримана східна натура. Маючи на батьківщині, в Персії, законних дружин і дітей, деякі з них і в далекій північній країні обзавелися молоденькими подругами життя: «Слідством встановлено, що 80-річний Алхас, що має в Персії сім'ю, під час перебування в Російській імперії узяв в дружини 19-річну дівчину і мав від неї дворічного сина». Невже старик не підозрював, що в Російській імперії це вважалося кримінальним злочином? Не дивлячись на більш ніж похилий вік, лжесвященики регулярно, на зібрані з довірливих християн гроші влаштовували собі «райські вечори» в компанії з повіями. Розслаблялися, так би мовити, після праць праведних. Дивна пристрасть «персидських священиків» до мебльованих кімнат і «шикарних ресторацій» просто не могла не викликати у поліції підозри. І, проте, п'ятеро велелюбних персів продовжували «паломництво» по містах і селах Катеринославської губернії. Все це наводило на думку про те, що хитрим іноземцям все ж таки вдалося заручитися підтримкою якихось досить впливових покровителів, завдяки заступництву яких їх діяння і «витівки» ще довго залишалися безкарними. Але скільки мотузочці не витися... Суд, що проходив в містечку Нікополь, врахувавши поважний вік «персидських священиків», ухвалив вирок: «Підсудні засуджені до віддачі в арештантське відділення на 3,5 роки кожен, з урахуванням 15-місячного тюремного ув'язнення».

 

P.S. Викритих лжепророків і лжесвящеників судили і в інших містах Російської імперії. Їх їдко висміювали газети, клеймили ганьбою депутати III і IV Державної Думи. Цікаво, що деякі із засуджених «пророків» цілком благополучно пережили бурхливі події 1917 р. і громадянську війну. А в 20-х роках в багатьох містах один за іншим стали з'являтися «діти лейтенанта Шмідта» і «родичі» інших героїв революції. Це явище яскраво описали сатирики Ілля Ільф і Євген Петров в романі «Золоте теля».

 

 

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове