Мабуть, після Шекспіра не було загадковішого письменника, ніж наш Микола Гоголь. Ще за часів навчання гімназійні товариші нарекли його таємничим карлою. І протягом усього подальшого життя психологічний портрет письменника це потверджував.

а

Гоголь поєднав у собі й загадку таланту, й загадку любові…

а

Проте ще більше містичних загадок породила його смерть, якій передувало друге й остаточне спалення праці всього його життя - другого тому «Мертвих душ».

 а

Микола Васильович Гоголь народився в Сорочинцях Миргородського повіту на Полтавщині. У 1818-1819 рр. Микола Гоголь навчався у Полтавському повітовому училищі, а в 1821 р. вступив у новозасновану Гімназію вищих наук у Ніжині. Пробував він свої сили і в розмаїтих літературних жанрах; водночас, випробовуючи свою спостережливість і талант комедіографа, писав сатиру "Дещо про Ніжин, або Для дурнів закон не писаний". Вслід за першою повістю "Бісаврюк, або Вечір проти Івана Купала" Гоголь опублікував ряд художніх творів і статей: "Глава з історичного роману", "Глава з малоросійської повісті: Страшний Кабан", "Жінка" та ін. "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1831-1832) не лише засвідчили дивовижно швидке визрівання гоголівського генія, а й вивели його на авансцену європейського романтизму. У трьох повістях - у "Сорочинському ярмарку", "Майській ночі…" а "Ночі перед Різдвом" - любовний сюжет, позбавлений ідилічності, був близький до хитромудрих витівок закоханих, але ця колізія ускладнювалася не лише звичайним у таких випадках опором людей старого покоління, а й участю, доброзичливою чи ворожою, ірреальних сил. І навіть дві найменші повісті циклу - "Зачароване місце" та "Пропала грамота" - побудовані на напівіронічному-напівсерйозному контрасті бажаного та реального, прагнень і результату, причому розвиток інтриги не обходиться без участі тих самих ірреальних сил. У повістях "Миргород" (1835) і частково "Арабесок" (1835) вульгарність і повсякденність поєдналися з напруженим пафосом, гротескним зламом сюжетних і розповідних планів, з тривожним, катастрофічним духом столичного, петербурзького життя. Із художньо-історичних творів Миколи Гоголя найзначнішими є незакінчена драма "Альфред" (1835) і повість "Тарас Бульба" (1835). Історизм Гоголя безпосередньо підвів його до "Ревізора" - комедії з винятково глибоким, справді філософським змістом. У березні 1837 р. письменник уперше приїхав у Рим, де зустрівся з колонією російських художників і де написав частину "Мертвих душ". Водночас Гоголь створив ряд інших творів, зокрема повість "Рим" (1842 р.). У 1842-1843 рр. були опубліковані "Твори Миколи Гоголя" в 4 томах. 21 лютого 1852 року вранці М. В. Гоголь помер у своїй квартирі, в будинку Тализіна на Нікітському бульварі.

 а

Джерело: www.bohdan-books.com

Тарас Бульба... Більшість українських читачів навіть не підозрюють, що вони ніколи не читали справжнього «Тараса Бульбу». Річ у тім, що цей шедевр Миколи Гоголя вперше побачив світ 1835 року в його збірці «Миргород», але, як ми знаємо, не кожен шедевр задовольняє офіційну критику. Занадто українською видалася ця повість великоросам-бєлінським, і вони почали домагатися, аби Гоголь її спотворив на їхній копил. А саме - «усіліл общєрускій ідейний смисл». І ось 1842 року в другому томі його «Сочинений» раптом з'явився новий варіант «Тараса Бульби». Твір побільшав на три розділи, деякі його фрагменти, зокрема батальні сцени, набули ширшої деталізації, зазнала змін і кінцівка повісті. Та водночас серед тих доповнень з'явилися свавільні вкраплення «общєруского ідейного смисла», які, пам'ятаю, зачіпали за живе навіть мою ще школярську гордість. Ну, не міг я зрозуміти, чому це наші козаки помирають за «рускую землю», а щирий козарлюга Бульба, згоряючи в лядськім вогні, пророкує: «Уже и теперь чуют дальние и близкие народи: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..».

а
Таких чужорідних наголошень у першотворі не було. Але імперська критика, втішно потираючи долоньками - «Ай да Гоголь, ай да сукин сын!», канонізувала саме цей варіант і занесла його до реєстру класичної російської літератури. Ось так і мандрує від видання до видання (вже понад півтора сторіччя!) глашатай московського самодержавства Тарас Бульба, який поклав свою буйну голову за «рускую землю». Ось таким і сьогодні його вивчають у нашій школі.
 
Ще два роки тому справжнього «Бульби» в Україні не можна було знайти вдень зі свічкою, і, щоб видати його, нарешті, в перекладі нашою мовою, оригінал довелося розшукувати в Санкт-Петербурзі. Знайшли, переклали і видали. І що? Ніхто, навіть жоден із тих чудних патріотів, що вважають Гоголя українським письменником, ані писнув. Мудріші ревнителі «общєруского ідейного смисла» також затямили, що найліпша антиреклама - мовчання, але в декого нерви здали. Один москаль-чарівник вирішив наїхати в «Книжнику-ревю» на переклад і перечепився через таку мелодійну фразу, як «Степ дедалі гарнішав», бо тут, мовляв, тлумач обтинає гоголівське речення «Степь, чем далее, тем становилась прекраснее». Не знає сірома, що наше лаконічне «дедалі» чудово замінює їхнє «чєм-тєм», «такі-какі», і будь-який український переклад з російської завжди є стислішим, ніж оригінал.

Але хто зовсім не зміг стримати своїх емоцій, то це наш любий дипломат Віктор Черномирдін. У журналі «Стиль и дом» російський посол на запитання про секрети дипломатії раптом вибухнув тирадою: «К примеру, попробует молодой человек, учащийся почитать недавно изданный здесь, в Украине, перевод повести «Тарас Бульба» на украинский язык. И что он прочтет? В зтом "переводе" выброшенны все упоминания Руси... И он будет думать, что так Гоголь написал. А Николай Васильєвич зтого не писал. Не мог писать! Вот такие «дипломатические» переводи - зто уже подлость».

Та залишмо на сумлінні Віктора Степановича те, що міг чи не міг Микола Васильович, а разом з тим пробачимо йому і «підлість» перекладача. Посол же хотів як краще... Головне, що Гоголь не спалив свого першого «Тараса Бульбу», як це він зробив, приміром, із другим томом «Мертвих душ». У першому варіанті повісті він навіть самого Бульбу не спалив у лядськім вогні. Але то вже інша розмова. Ліпше читаймо. Читаймо, поки новий Бульба-Депардьє не заспівав нам «калінку-малінку» в черговій екранізації гоголівського шедевру. Адже таке вже було в американському фільмі.

Український переклад здійснено за першотвором, який побачив світ 1835 року у збірці Миколи Гоголя «Миргород». Ця перша редакція повісті невідома нашому читацькому загалу...

До Вашої уваги - М. Гоголь Тарас Бульба (Редакція Івана Малковича та Євгена Поповича на основі перекладу Миколи Садовського. Редакцію перекладу здійснено за другим, переробленим, авторським виданням 1842 року з урахуванням першого авторського видання 1835 року). читати далі

Джерело: www.hurtom.com 

Дізнатися більше про Миколу Гоголя Ви можете тут:

• Гоголь Микола Васильович
• Український романтик Микола Гоголь (фрагмент книги)
• Нацбанк представил юбилейную монету «Микола Гоголь»