Волкова К.Ф.
Упорядник статті
м. Нікополь, Україна

 

Колискові пісні

Колискові пісні - ліричні пісенні твори, які виконуються матір'ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати.

Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Для того, щоб зрозуміти витоки і генезис жанру, слід проаналізувати його найдавніші зразки. Спостереження доводять, що не лише образно-тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а, як і замовляння, привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла, сприяти її здоров'ю і швидкому ростові.

Незважаючи на безліч нюансів почуттів і думок, висловлюваних у колискових піснях, а також на широкий простір для імпровізації, все ж набір їх мотивів дуже обмежений. Найстійкіший з усіх мотивів, який з'являється у переважній більшості творів – закликання чи запрошення сну до дитини. У ньому зафіксоване анімістичне уявлення про сон як істоту, яка може заспокоїти і приспати дитину. Не розуміючи природи сну і не маючи змоги її пояснити, різні народи по-різному розуміли цей стан людини, але у всіх давніх уявленнях відбилося стійке переконання, що сон - не властивий людині фізичний стан, а привнесений із зовні вплив якоїсь духовної надприродної сили, зв'язок із потойбічним світом духів. Звідси у східнослов'янському фольклорі персоніфіковані образи Сну і Дрімоти:

Ой ходить Сон коло вікон, а Дрімота коло плота,
Питається Сон Дрімоти: «Де будемо ночувати?»
«Де хатина є тепленька, де дитина є маленька,
Там будемо ночувати, дитиночку присипляти» ...

У деяких колисанках уявлення про засинання дещо змінене: дитина засинає не від самої присутності Сну чи Дрімоти, а від «спання», яке Сон носить із собою в рукаві, і яке насилає на дитину, щоб вона заснула. Сон і Дрімота - міфічні істоти антропоморфного характеру, тобто вони уподібнюються до людей: ходять, розмовляють між собою, розподіляють обов'язки («ти будеш колисати, а я буду присипляти»). Звертання до них в колискових має явні ознаки замовлянь:

Сонку! Дрімку! Голубойку!
Приспи ж мою дитинойку,
Приспи ж ми ю вдень і вночі!
Буде мати чорні очі,
Чорні очі, біле тіло,
Би кождому миле било.
Щоби росла, не боліла,
Головоньки не сушила.
Дітинонька — не воленька,
Головоньці клопотонька.

Поруч із цими міфічними істотами з'являється уособлення злої, негативної сили в образі Бабая. Він зустрічається і в інших жанрах фольклору, але, можливо, перейшов до них саме з колискових. Тут він має значення істоти, яка наганяє страх, будить чи заподіює якесь лихо:

Бай-бай, баю-бай,
Баю-баюшки, бай-бай,
Не ходи сюди, Бабай,
Наших діток не лякай.
Бо вони маненькі
Та спати раденькі.

Цікаво, що рефрен «Баю-бай», як правило не зустрічається у піснях, де не згадується Бабай. Можливо, в минулому він мав специфічне значення, чи саме цьому вислову надавалася здатність відганяти злу силу.

У багатьох колисанках мотив присипляння пов'язаний з ще однією напівміфічною істотою - котом. Кіт у слов'янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі, стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). Крім того, очевидно, здавна була помічена здатність кота швидко засинати, спати більшу частину доби. З цим був пов'язаний звичай класти кота в колиску перед тим, як туди клали дитину. У колискових піснях з'являється мотив закликання кота:

Коте сірий, коте білий,
Коте волохатий,
Ходи вже до хати
Дитиноньку колихати,
Дамо тобі папи
Да у твої лапи.

Текстів, де кіт бере участь у заколисуванні дитини, дуже багато у багатьох варіантах і різних поєднаннях. Подекуди чітко простежується віра в те, що кіт є оберегом для дитини:

Коте, котику-вуркоте
На (ім'я дитини) сон дрімоти.
На котика усе лихо,
А ти (ім'я дитини) спи тихо.

Значно рідше у колискових з'являються образи птахів (голуба, зозулі та ін.): «Ой люлі-люлі, прилетіли гулі...», «Люлі-люлечка, прилетіла зозулечка». їхня поява у колисанках співвідноситься із сюжетами про присипляння дитини на дворі:

Ой повішу колисочку у поли, у поли.
Будуть дитя колисати соколи, соколи.
Я повішу колисочку та на ожиночку,
Буде вітер колисати мою дитиночку.

Бувають інші варіанти (колиска повішена на дубі, вишні, липі), але в них, як правило, присутній образ вітру. Він, очевидно, пов'язаний з древнім звичаєм колисати дитину на свіжому повітрі з метою духовного очищення від світу мертвих (з якого вона начебто прийшла). Очищення повітрям зустрічаємо і в інших фольклорних ритуалах (наприклад, гойдання на гойдалках в календарно-обрядовому циклі).

Окремий цикл становлять пісні, об'єднані єдиним зачином «Ой спи, дитя, без сповиття, поки мати з поля прийде», в яких снодійну функцію виконує зілля:

Ой спи, дитя, не проснись,
Поки мати з поля прийде
Да принесе три квіточки:
Перша квітка сонливая,
А друга дрімливая,
А третя щасливая.
 І щастячка, здоров'ячка
І добрую годину
На малую дитину.

Часом конкретизується, яка трава має магічну силу присипляти дитину: рута, м'ята, хрещатий барвінок та ін. Зазвичай, дитину перед сном купали в цих травах, щоб сон був міцніший і здоровіший. Колискові, в яких зустрічається цей мотив, мають найбільше споріднених рис із замовляннями: їм властива стрункість побудови, певна формальність, характерна для магічних текстів, а також специфічні повтори різних рівнів, які надають вислову певного пафосу і магічності звучання. Усі проаналізовані мотиви походять із найдавніших зразків жанру і становлять першу, міфологічну групу. Другу, більш сучасну групу текстів, умовно можна назвати побутовою. Це - твори, в центрі яких не стільки сама дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров'я, щастя, а, скоріше, світ, в якому дитина живе - її дім, родина. В цих піснях у напівказкових рисах описується «мальована колисочка із золотими вервечками», мальованими бильцями, шовковими подушечками і пелюшками; з'являються риси побуту, елементи суспільного життя.

Центральним у цій групі колисанок є образ матері. Вони сповнені мріями, думками матері про майбутню долю дитини, у них виливаються почуття жінки, її ставлення до дочки чи сина у паралельному зіставленні з її власною долею, роздумами про життя:

Ой люлю, люлю,
Коби-м ті вилюляла
Коби-м сі з тебе
Потіхи дочекала...

Деякі з них оповиті сумом передчуття, що дитина виросте, але не принесе радості матері: не подасть води, вижене з хати. Особливо драматичного звучання набувають колискові, в яких оспівується образ матері-удови:

Ой люляй мі, люляй,
Сиротенька мала,
Бо твій няньо умер,
Я вдова остала.
Мам семеро діти,
Сиротеньки малі,
Як вас виживити?

Ще трагічнішим є цикл пісень, в яких співається про загибель дитини, яка забилась, коли обірвалась колиска. Подекуди звучать соціальні мотиви, оплакується гірка доля жінки-удови, чоловік якої загинув у рекрутах, з'являється мотив праці на панщині:

Пішла мати жито жати.
Та не собі - пану.
Мале дитя без сповитя
Не має талану.

Мати з жалем говорить, що побачить дитину аж у суботу, а сама буде важко робити весь тиждень. З'являється також мотив страху, що сина, коли він виросте, заберуть в солдати. Однак соціальні мотиви невизначальні у колискових піснях, і в дитячому фольклорі зустрічаються рідко.

Хоч переважна більшість колискових передбачає їх виконання мамою дитини, зустрічаються також тексти пісень, які немовляті співає батько. Це явище не дуже поширене і зустрічається переважно у Закарпатській Україні. Особливо цікаві твори, в яких батько звертається до свого малого сина з побажанням йому скоро вирости і стати у всьому подібним до батька. Вони також споріднені з магічними жанрами:

Чуч-беле, чуч-беле, ніт дома матері
Пішла кашу товчі, не прийде аж гночі,
Усни же мій, усни, великий виросний
Великий як і я, білий, як лелія,
Великий до неба, бо мі тя барз треба.

Мотив надії на допомогу дитини, коли вона виросте, дуже поширений в колискових родинно-побутової тематики.

У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове