Хмельницький та Барабаш

Як із день-години зчинились великі войни на Україні,
От тогді ж то не могли обібрати,
за віру християнську одностайно
стати; Тільки обібрався Барабаш,
та Хмельницький, та Клиша Білоцерківський.
От тогді вони од своїх рук листи
писали, до короля Радислава посилали.
Тогді ж то король Радислав листи приймає, читає,
а в листах прописує, назад одсилає,
У городі Черкаськім Барабаша
гетьманом настановляє:
«Будь же ти, Барабаш, у городі
Черкаськім гетьманом,
А ти, Клиша, у городі Білій Церкві
полковничим,
А ти, Хмельницький, у городі
Чигрині писарем військовим».
От тогді ж то небагато Барабаш,
гетьман молодий, гетьманував,
- тільки півтора года.
Тогді ж то Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого
Барабаша зазивав,
А ще дорогими напитками його вітав
і стиха словами промовляв:
«Ей, пане куме, пане Барабашу,
пане гетьмане молодий!
Чи не могли б ми з тобою удвох
королевських листів прочитати,
Чи не могли б ми козакам козацьких
порядків подавати,
Чи не могли б ми за віру
християнську достойно-праведно стати?»
То вже тогді Барабаш, гетьман
молодий, нехороші собі мислі мав,
До свого кума стиха словами промовляв:
«Ей, куме, куме, - каже, - пане
Хмельницький, пане писару військовий!
Нащо нам з тобою удвох королевські
листи читати,
Нащо нам козакам козацькі порядки давати,
Нащо нам за віру християнську
достойно-праведно стояти?
Лучче нам із ляхами, з мостивими панами,
хліб-сіль з упокоєм вічний час уживати».
Тогді ж то пан Хмельницький
од свого кума сі слова зачуває,
То ще й лучче його дорогими напитками вітає.
То вже тогді Барабаш, гетьман
молодий, у свого кума дорогого напитку напився,
То тогді в його домі і спать повалився.
От тогді-то Хмельницький добрі собі мислі мав:
У свого кума із лівої кишені ключі винімав,
А з-під пояса шовковий платок висмикав,
З правої руки, з мізинного пальця
щирозлатний перстень ізнімав,
На слугу свого повірного добре кликав-покликав:
«Ей ти, слуго, - каже, - мій вірний,
велю тобі оці значки од моїх рук
забрати, Самому на доброго коня сідати,
До города Черкаського скорим
врем'єм, пильною годиною прибувати,
Барабашевій панії низький поклон
послати, Сії значки добре до її рук оддати,
А королевські листи од неї
прийняти». Тогді-то слуга тії значки до своїх
рук забрав, Сам на доброго коня сідав
І до города Черкаського скорим
врем'єм, пильною годиною прибував,
До пані Барабашевої у двір
уїжджав; В сінечки ввійшов - низький поклон
послав, Барабашевій панії значки на столі покладав,
А ще стиха словами промовляв:
«Ей, пані, - каже, - ти, папі
Барабашева, гетьманшо молодая!
Уже ж тепер твій пан Барабаш,
гетьман молодий, з Хмельницьким
на славній Україні
великі бенкети зчинають;
Веліли вони тобі сії значки до рук
приймати, а мені королевські листи оддати
- Чи не могли б вони з кумом своїм
Хмельницьким удвох прочитати,
Чи не могли б вони козакам козацькі порядки подавати,
Чи не могли б вони за віру
християнську достойно-праведно
стати?» Тогді ж то пані Барабашева,
гетьманша молодая,
Як удариться да об поли руками,
обіллється гарячими сльозами,
промовить стиха словами:
«Ей, не з горя-біди мойму пану
Барабашу схотілося на славній Україні
З кумом своїм Хмельницьким великі
бенкети зчинати!
Нащо б їм королевські листи читати,
нащо б їм козакам козацькі
порядки давати?
Лучче б же їм з ляхами,
з мостивими панами, хліб-сіль
з упокоєм вічний час уживати.
А тепер нехай не зарікається
Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні огнів да тернів ізгашати,
На степу своїм панським тілом
комарів годувати.
Велю ж я тобі, служителю, до воріт
одходжати, королевські листи у шкатулі з землі виймати,
На доброго коня сідати і до города Чигрина скорим врем'єм,
пильною годиною прибувати».
Тогді-то служитель Хмельницького
до воріт одходжав, шкатулку з землі винімав,
Сам на доброго коня сідав і до города Чигрина скорим врем'єм,
пильною годиною прибував,
Да своєму пану Хмельницькому
шкатулку з королевськими листами до рук оддав.
То вже тогді Барабаш, гетьман
молодий, од сна проспався
І став у свого кума Хмельницького
королевські листи в руках зоглядати,
То не став й дорогого напитку підпивати,
Да став до свого кума стиха
словами промовляти:
«Ей, куме, - каже, - куме, пане
Хмельницький, пане писару військовий!
Нащо б нам королевські листи
читати, нащо б нам козакам козацькі порядки давати?
Лучче б нам із ляхами, з мостивими панами,
хліб-сіль з упокоєм вічний час уживати».
Тогді-то пан Хмельницький
до свого кума згорда словами промовляє:
Ей, куме, куме, - каже, - як будеш
ти мені сими словами досаждати,
То не зарікаюсь я тобі з пліч голову,
як галку, зняти,
А жону твою з дітьми живцем
забрати, турському салтану
в подарунку одіслати!»
То вже тогді Барабані, молодий
гетьман, як од свого кума сі слова
зачуває, Стиха із двора його із'їжджає да
на свого старосту Крачевського кличе-покликає:
«Ей, старосто, - каже, - ти, мій
старосто Крачевський!
Чи не могли б ми кума мого
Хмельницького живцем забрати,
Ляхам, мостивим панам, до рук подати?
То ще б нас ляхи, мостивії пани,
за білозорів почитали».
Тогді поїхав Барабаш, молодий
гетьман, путьом-дорогою,
А пан Хмельницький лугом поза лугом.
Случилось йому з правої руки
чотири полковники: Один полковник - Максим
Ольшанський, Другий полковник - Мартин
Полтавський, Третій полковник - Іван Богун,
А четвертий - Матвій Борохович.
От тогді-то вони на славну Україну
прибували, Королевські листи читали, козакам
козацькі порядки давали.
Тогді-то у святий божественний день
у вівторок Хмельницький козаків до
схід сонця пробуждає
І стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі-молодці, добре дбайте,
Од сна уставайте, руський оченаш читайте,
На лядські табури наїжджайте,
лядські табури на три часті розбивайте,
Ляхів, мостивих панів, упень
рубайте, кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської на поталу
в вічний час же не подайте».
От тогді ж то козаки, друзі-молодці, добре дбали,
Од сна уставали, руський оченаш
читали, На лядські табури наїжджали,
лядські табури на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень
рубали, кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
А віри своєї християнської
на поталу в вічний час же не подали.
От тогді-то Барабаш, гетьман
молодий, конем під'їжджає,
Плаче-ридає і стиха словами
промовляє: «Ей, куме, - каже, - пане
Хмельницький, пане писару військовий,
Нащо б тобі королевські листи у пані
Барабашевої було визволяти,
Нащо б тобі козакам козацькі
порядки давати? Лучче б тобі з нами, із ляхами,
з мостивими панами, хліб-сіль з упокоєм вічний час уживати».
От тогді-то Хмельницький стиха
словами промовляє: «Ей, пане куме, пане Барабашу,
пане гетьмане молодий!
Як будеш ти мені сими словами досаждати,
Не зарікаюсь я тобі самому з пліч голову,
як галку, зняти,
Жону твою і дітей у полон живцем забрати,
Турському салтану в подарунку
одіслати». От тогді-то Хмельницький як сії
слова зговорив, дак барзо добре й учинив:
Свойму куму Барабашеві, гетьману
молодому, з пліч голову зняв,
Жону його з дітьми живцем забрав,
турському салтану в подарунок одіслав,
- То тогді ж то пан Хмельницький
гетьманувать став. От тогді ж то козаки, діти,
друзі-молодці, стиха словами
промовляли: «Ей, пане, пане Хмельницький,
Богдане-Зиновій, наш батю, гетьмане чигринський!
Дай, господи, щоб ми за твоєї голови пили й гуляли
І неприятеля під ноги топтали,
А віри християнської на поталу
в вічний час же не подали!»
То тогді вони померли, а їх слава
не помре й не поляже...

 

 

Джерело: Таємниця віків. Українські народні думи, легенди, перекази, пісні, казки / Упорядник О.Г. Мукомела. - К. : Грамота, 2005. - 512 с.

Переклад в електронний вигляд: Волкова К.Ф.