|
|
|
| 26.07.2009 14:01 | |||
|
There are no translations available.
Тороп С.О.
Катакомбники розводили вівців-велетнів
У листопаді 2006 р. завідуючим відділом археології і стародавньої історії Нікопольського державного краєзнавчого музею Василем Шатуновим були відновлені розкопки кургану епохи бронзи, розташованого в районі с. Капулівки. У одному із стародавніх поховань поряд з людськими останками були виявлені останки вівці, принесеної в жертву більше 4 тис. років тому.
с. Капулівка. Нікопольський район
За визначенням співробітника Інституту археології НАН України, палеозоолога Олега Журавльова, «кістки тварини з поховання в Царській могилі належать одній дорослій особині вівці вельми крупних розмірів - висота в загривку 98,5 см. Для катакомбної культури такі розміри цілком характерні, а ось у більш пізні часи, у тому числі і в скіфські, такі вже не зустрічаються або являються величезною рідкістю». Дійсно, в порівнянні зі своїми сучасними одноплемінниками, вівця катакомбників виглядала б справжнісіньким велетнем.
Сьогодні учені вважають, що головний центр приручення і розведення овець знаходився у степовій області між Каспійським і Аральським морями. Пращуром цих корисних тварин був дикий баран аргалі, одомашнений приблизно за 9 тис. років до нашої ери, а пізніше - інший підвид цього виду баранів - муфлон. Найбільший з сучасних фахівців з історії домашніх тварин, Фредерік Цойнер, професор Лондонського і Оксфордського університетів, вважає, що коза і вівця стали домашніми до того, як людство навчилося землеробству, а їх розповсюдженню сприяли кочові племена, які мешкали на просторах від Каспійського моря до Придніпров'я. До речі, велика рогата худоба була одомашнена пізніше за вівцю і козу. Із згаданого центру домашні вівці потрапили спочатку до Персії, а потім в Месопотамію: «Приблизно в XX столітті до нашої ери в Месопотамії вже були вівці різних порід. Наприклад, такі: винторогі грубововняні, винторогі тонкорунні, тонкорунні з рогами типу «Аммон» (закрученими спіраллю, як у звичайних наших баранів), тонкорунні жирнохвості з рогами типу «Аммон».
Третя з названих порід з Месопотамії розповсюдилася спочатку до Передньої Азії, потрапила до Єгипту, а потім до Європи (Акімушкін І. Світ тварин, 1993 р.). Про те, яку зовнішність, швидше за все, мали вівці, яких розводили катакомбники, можна судити по тих стародавніх зображеннях, які дійшли до нас. Наприклад, по зображенню, що відноситься до часів правління в Давньому Єгипті V династії (приблизно 2500 років до н.е.), яке приведене в цій статті. На ній ми бачимо вівців з довгими хвостами та горизонтально витягнутими, злегка зігнутими рогами - ознакою тривалої доместикації. 
Вівці у Давньому Єгипті. Зображення часів V династії (приблизно 2500 р. до н.е.)
Розкопки на території Нікопольського району підтверджують думку про те, що в скотарстві катакомбників провідним напрямом було саме вівчарство. Розселення племен катакомбної культури в степовій смузі (від Волги до Південного Бугу) і відсутність довготривалих поселень (виявлені лише короткочасні поселення пастухів-кочівників, які найчастіше розташовувалися по долинах річок, на високих горбах) наводить на думку про рухомий спосіб їх життя. Ймовірно, він був обумовлений потребою в забезпеченні стад, які збільшувалися, пасовищами. Літом овець переганяли далеко на північ, а взимку - на південь, де в умовах малосніжних зим його набагато легше прогодувати. Якась частина населення, скоріше за все, вела осілий спосіб життя, займаючись землеробством і різними галузями домашнього господарства, але основна маса катакомбників пересувалася разом з худобою по широких степових просторах. 
Племена бронзового віку на території України
З розвитком скотарства розвивалися і домашні ремесла (ткання, виготовлення кам'яних знарядь, посуди і т.д.). У похованні поблизу радгоспу «Аккермень» (Запорізька область) були знайдені залишки тканини полотняної системи ткання, забарвленої чорними і червоними смугами. Катакомбні племена виготовляли плоскодонні горщики із звуженою шийкою, і роздутими боками, які прикрашали орнаментом з відтисненням шнура та тасьми, рідше - гребінчастого штампу. У племен Правобережжя Дніпра на посуді зустрічаються схематичні зображення людських фігур. Серед кам'яних знарядь особливе місце займають свердленні поліровані сокири (бойові і колуни) з характерною обробкою поверхні гранями (деякі з них орнаментовані). Оскільки худоба була власністю окремих патріархальних родин виникла потреба в її охороні і озброєнні чоловічого населення.
Свою назву ці племена отримали по характерній формі поховань. Як правило, поховна споруда складалася з вхідної ями, в одній із стінок якої викопували підбивку у вигляді високого куполу, куди клали померлого, в скорченому положенні на боці і посипали охрою.   
Посуд часів пізньої катакомбної культури. Село Капулівка (Нікопольський район) Фото: Руслан Рудоманов
Курганна група епохи бронзи під назвою Царська могила знаходиться в районі села Капулівки (Нікопольський район). За відомостями місцевих старожилів, років 30-40 тому висота одного з курганів доходила до 3-4 м, а камені з нього використовувалися під час будівництва іригаційного каналу. На початку 70-х років минулого століття на цьому кургані побував відомий археолог Борис Мозолевський, який назвав його «цікавим для дослідження». Про виявлені тут поховання завідувач відділом археології і стародавньої історії Нікопольського державного краєзнавчого музею Василь Шатунов розповідає наступне: «У одному з поховань нами були виявлені останки чоловіка віком до 40 років і зростом до 190 см. На правій стороні черепа виявлений невеликий (до 1 см) отвір, який носить сліди прижиттєвої трепанації (див. статтю «Нейрохірурги бронзового віку»). Останки знаходилися в скорченому положенні і були посипані охрою - фарбою червонуватого або коричневого кольору, що складається з гідроокису заліза з домішкою глини, яка використовувалася в ритуальних цілях. Зазвичай вона символізувала відродження, вічне життя. Все це дозволяє припустити, що представники цієї культури вірили в життя після смерті. У іншому похованні ми виявили останки чоловіка віком близько 30 років. Його зріст, ймовірно, доходив до 180 см. Він лежав в скорченому положенні на лівому боці. Характерна особливість - відсутність лівої руки (до плеча). Нами було виявлено ще одне поховання, але виявити вдалося тільки череп. Швидше за все, воно було знищене народом, який з'явився в наших степах в пізніший час.
Василь Шатунов під час археологічних розкопок поблизу с. Капулівка.
Нікопольський район. 2007 р.
Фото: Олена Рудоманова
Смерть одного з похованих, найімовірніше, наступила внаслідок отриманої важкої травми. Можливо, він втратив руку під час бойових дій. Щодо іншого, можна лише сказати, що трепанація не могла послужити причиною смерті, бо при уважному огляді черепа легко виявити краї отвору, що зажили. Це означає, що після трепанації він жив досить тривалий час. Ми сподіваємося, що в ході розкопок вдасться отримати інформацію, яка поповнить наші знання про світогляд людей, які мешкали на просторах Нікопольщини близько 4 тис. років тому. Ймовірно і виявлення нових нюансів в поховальних обрядах різних народів, їх звичаях і культурі. До речі, в Нікополь нами було привезено 6 стел з кромлеха (стародавньої культової споруди), з яких 4 є антропоморфними, а 2 - у вигляді бичачих голів. З цих стел на прилеглій до музею території ми плануємо відтворити фрагмент кромлеха, для того, щоб кожен нікопольчанин зміг доторкнутися до історії нашого краю».
Шатунов В.В.
Фото: Олена Рудоманова
Цікаво, що питання про те, звідки з'явилися племена катакомбної культури на сучасній території України, поки що остаточно не вирішено. Одні дослідники вважають, що катакомбна культура є продовженням ямної культури. На думку інших, катакомбники переселилися з Середземномор'я. Деякі вчені упевнені, що культура цих племен сформувалася в передкавказьських степах. Висновок, зроблений антропологами для ряду дослідників опинився безвтішним: племена катакомбної культури за своїм фізичним типом далекі від ямних племен і, таким чином, не пов'язані з ними…
Розкопки в районі с. Капулівка Нікопольського району. 2008 р.
Фото: архів НДКМ
Ілюстрації:
Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про видатного українського археолога (завдяки якому було відкрито багато скарбів скіфських курганів, у тому числі і знаменита золота пектораль), кандидата історичних наук, а також проникливого лірика, поета тонкої душі Мозолевського Бориса Миколайовича:
У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове
|
|||
| Обновлено ( 20.06.2010 12:54 ) |
