On-line

We have 144 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Varicoloured planet - Chernivci, Ukraine
Thursday, 18 June 2009 01:20

Никирса М.Д
Науковий співробітник ЧНУ ім. Ю. Федьковича
м. Чернівці, Україна

Матеріал надано в авторській редакції

  
Будинки-ювіляри 2008 року

Площа Ринок, Ратуша (1846-1848 рр.)
(нині Чернівецька міська рада, Центральна площа, 1
)
 

 
12 березня 1842 року австрійський цісар видав указ про спорудження чернівецької ратуші. Конкурс на будівництво виграв підприємець Мендель Амстер, який підписав із магістратом контракт, що містив 20 пунктів. 19 квітня 1843 року відбулося закладення наріжного каменя у фундамент майбутньої споруди. До міста запросили багато гостей, зокрема представників Галицького намісництва зі Львова та Віденської Надвірної будівничої ради. У спеціальну нішу поклали золоті монети з профілем цісаря та пергаментну грамоту з посланням до нащадків.
 
Фундамент мурували з каменю, стіни - з цегли. Дуже якісних матеріалів вимагало будівництво вежі. Спершу передбачалося, що вона матиме дерев’яний каркас, однак згодом  запропонували металевий. Будівельні роботи завершили наприкінці листопада 1846 року.
 
Остаточне прийняття новобудови відбулося 20 березня 1848 року - без урочистостей і банкетів. Для цього був підготовлений детальний опис усіх трьох поверхів ратуші, який підготував архітектор Франц Радор, а підписали його крайовий комісар Краль, архітектор Микулич, муляр Урбанські, члени будівельного комітету Карл Мартель та Йозеф Отт. Цей унікальний документ зберігається  у фонді Чернівецького міського магістрату.



Дирекція православного
релігійного фонду Буковини (1878 р.)
(нині Краєзнавчий музей, вул. О. Кобилянської, 28)
 

 
Будинок  належав дирекції православного релігійного фонду Буковини, який  було створено в 1786 році. Питання про будівництво нового приміщення дирекції православного релігійного фонду Буковини розглядалося в 1875 році. Газета  „Czernowitzer Zeitung” повідомляла, що для цієї мети придбають земельну ділянку в пана Воляна на вулиці Панській, неподалік кафедрального собору. Для будівництва виділили 58 тисяч флоринів. Скоро приступлять до розробки планів і місто збагатиться ще одним архітектурним шедевром.
 
Будинок збудували в 1878 році. Він мав два входи: з вулиці Панської та вулиці єпископа Гакмана. В 1956 році приміщення передали під Чернівецький краєзнавчий музей, який і сьогодні зберігає своє розташування тепер уже на вулиці Ольги Кобилянської. У фондосховищах музею зберігається значний музейний доробок - понад 80 000 експонатів. Серед них є колекція стародруків,  предмети побуту, а також експонати рослинного та тваринного світу Буковини.



Муніципальна школа
на вулиці Крайової палати (1883 р.)
(нині гімназія № 6, вул. Митрополита А. Шептицького, 19)
 

 
Школа була відкрита згідно з розпорядженням Буковинської крайової шкільної ради як чотирикласна і діяла згідно з законом „Про початкову освіту” від 30 січня 1873 року. Ця прекрасна споруда стала достойним пам’ятником нашого міського представництва. У 1894 році школа була реорганізована в 6-ти класну, у 1906 році у школі було відкрито паралельні польські та румунські класи.
 
В різний час директорами працювали Остафічук Костянтин, Шваб Феліція.
 
У цьому приміщенні упродовж багатьох років розміщувався дівочий ліцей Чернівецького міського магістрату.
 
У перші роки радянської влади тут діяла єврейська середня школа, яка була закрита у 1947 році.
 
Прекрасне, збудоване для потреб шкільництва приміщення використовувалося для розміщення шкіл і у радянський час. 1 вересня 1991 року тут відкрилася загальноосвітня школа № 29, а з 1 вересня - гімназія № 6 з румунською викладовою мовою.



Чернівецька учительська семінарія
на вул. Стефанії (1888 р.)
(нині Педагогічний коледж ЧНУ ім. Ю. Федьковича, вул. М. Горького, 23)
 
 
 
До будівництва приступили згідно з рішенням від 10 червня 1886 року за планом і кошторисом, схваленим Надвірною будівничою радою у Відні та Міністерством внутрішніх справ Австрії. Будівельний майданчик виходив на дві вулиці - Святої Трійці та Стефанії. Наріжний камінь було закладено 4 вересня 1886 року у кут  лівого флігеля.
 
Введене в експлуатацію у 1888 році приміщення учительської семінарії весь час служило освітнім цілям. З приходом радянської влади у ньому, згідно з ухвалою Ради міністрів УРСР від 13 серпня 1940 року, було відкрито Чернівецьку педагогічну школу. З 1944 по 1956 рр.тут розміщувався учительський інститут. Після закриття інституту - знаходилась школа-інтернат, яка працювала у цій споруді до 1977 року. У вересні того ж року приміщення було передано педагогічному училищу.



Богодільня для осіб похилого віку
на вул. Семигородській (1888 р.)
(нині Міська клінічна лікарня № 3, вул. Головна, 100)
 

 
На крайній околиці міста - ділянці Семигородської, яка в румунський час увійшла до складу вулиці Трансільванії, 2 грудня 1888 року було відкрито будинок для осіб похилого віку.
 
Приміщення ділилося на три частини. Дві бічні частини мали до 17,5 метрів у довжину і складали бельетаж, де було по 4 кімнати на чотирьох осіб та кімнати для санітара. Автором споруду був директор промислової школи Йозеф Лайцнер, середня частина мала відповідну емблему, яка вказувала на її гуманітарне призначення. Споруда була збудована підприємцями Іоахімом Айзенберґом та Коритинським під наглядом міського будівельного інженера Людвіґа Веста.
 
У спорудженні такої потрібної для міста установи велику роль відіграли Чернівецька ощадниця.  
 
19 квітня 1888 року було закладено наріжний камінь під споруду, а 2 грудня цього ж року її вже було відкрито. Виступаючи на відкритті установи бургомістр Антон Кохановський побажав пацієнтам знайти тут новий дім, почуватися  в ньому захищеними, задоволеними і щасливими, підтримувати один і одного, бути дружніми і ретельно виконувати розпорядок.



Кав’ярня „Габсбург”
на вул. Панській (1898 р.)
(нині приміщення Чернівецького обласного управління
Національного банку України, вул. О. Кобилянської, 1)
 

 
На початку ХХ століття суспільне життя чернівчан поступово перемістилося з закритих салонів до загальнодоступних ресторанів і кав’ярень. До таких, в першу чергу, належали винахідливі підприємці кав’ярні „Габсбурґ” Макс Апісдорф та Вольманн. Вони взялися за оснащення кав’ярні за останніми досягненнями тогочасної архітектури та моди. Один із власників на цілий рік поїхав за кордон для вивчення європейського досвіду, збирав зразки і приклади, за якими у 1909 році оформив і облаштував кав’ярню . Вона була модним закладом, що був витриманий в одному стилі і демонстрував витончений смак, добротність і солідність. Господарі подбали про зручність і затишок. Кав’ярня мала велику центральну залу, читальний та ігровий зали.
 
Прикраси й облаштування обидвох залів відповідали тодішньому модерністському стилю бідемайєр. Основний фон у приміщенні був білий, він сприяв розсіюванню сонячних променів. На стінах і на плафонах - коштовні, оздоблені золотом, скульптурні витвори. Вісім великих фасетних вікон прикрашали стіни.



Споруда Управління
залізничного транспорту (1908 р.)
(нині Спеціалізована школа для дітей з вадами слуху, вул. М. Лисенка, 13)
 


Будівельні роботи велися за проектом віденського архітектора Ганса Граніхштадтена з 1886 року. Сам проект зберігся в одній із справ Чернівецького міського магістрату і є унікальним зразком для дослідження архітектурної справи навіть сьогодні.



Церква Св. Антонія (1903-1908 рр.)
на вул. Старовокзальній
(нині діюча церква, вул. Нікітіна, 31)
 


Церкву спорудили на честь 50-літнього правління цісаря Франца-Йосифа для віруючих римо-католицького та греко-католицького віровизнання у нижній частині міста. Вона знаходиться поблизу вокзалу і її було збудовано залізничниками власним коштом, а також завдяки внескам членів товариства, добровільним зборам та пожертвам готівкою і будівельними матеріалами. Для будівництва храму було створено товариство, яке знаходилося в Чернівцях. Кожен член товариства мав право бути обраним та обирати президію товариства, та право голосу на всіх зборах товариства. Головою товариства було обрано цісарсько-королівського католицького радника, інспектора австрійських залізниць Франца Екгардта, писарем - Адальберта Вайнедека.
 
Від 1 листопада 2004 року культова споруда Святого Антонія  передано безоплатно у власність Українській греко-католицькій церкві Коломийсько-Чернівецької єпархії. Сьогодні храм знову слугує тій меті заради якої і був збудований.



Петропавлівська церква (1938 р.)
(нині діюча церква, вул. Руська, 233-235)
 


Ґрунт для будівництва нової каплиці був наданий чернівецьким міським магістратом, частково подарований парафіянами церкви.
 
Митрополія Буковини виділила кошти на її спорудження в 1936 році. Плани і креслення церкви були виконані архітекторами Вірджілом Іонеску та Александром Івановим.
 
Основну роботу по будівництву церкви взяла на себе бухарестська фірма скульптора Франца Рілля. Дерев’яна скульптурна частина вівтаря виконана з високоякісного дуба відомим бухарестським скульптором різьбярем Григорієм Думітрашу. Договір на розпис іконостасу митрополія Буковини підписала з відомими бухарестськими художниками Жоржем бароном Льовендалем та Євгеном Цинтою, які бездоганно виконали замовлення митрополії.
 
На мармуровій дошці у приміщення храму фірмою Москалюка було зроблено пам’ятний напис про спорудження церкви. На ньому зазначалось, що церква збудована на кошти митрополії, освячена у присутності митрополита Буковини, Хотина і Мараморощини Віссаріона за присутності багатьох священиків та парафіян і освячена 21 листопада 1938 року.



Будинок єврейської  релігійної громади (1908 р.)
Площа Єлизавети,
(нині Центральний палац культури м. Чернівців, площа Театральна, 5)
 


Будинок задумано як центр зібрання всієї єврейської громади, притулок духовного і національного життя юдеїв краю. Завдяки майстерності відомого зодчого Тадеуша Левандовського він є архітектурною перлиною древнього міста.
 
Дім будувався на громадські кошти. Особливо велику суму коштів пожертвували на будівництво Генріх та Жозефіна Вагнер. Для керівництва будівництвом було створено комітет,  який очолив голова правління громади д-р Бенно Штраухер. Керівництво новобудовою доручили одному з найвідоміших тогочасних архітекторів - Йозефу Шрайберу. Скульптури були виготовлені скульптором Оскаром Черні.
 
На першому поверсі нової споруди знаходилися приміщення для моління, шкільні класи, кімнати для реєстрації шлюбів і новонароджених, на другому - конференц-зала, зала засідань правління громади,  а також читальний зал і бібліотека.  До речі, всі приміщення, навіть вікна, в Юдейському домі були застраховані.



Чиншовий будинок
на вул. Франца (1878 р.)
(нині житловий будинок, вул. 28 червня, 38)
 

 

 
Громадська споруда
на вул. Панській (1898 р.)
(нині кінопалац ім. Ольги Кобилянської, вул. О. Кобилянської, 14)
 




Житловий будинок
на вул. Ратушній (1908 р.)
(нині вул. Головна, 32)
 




Житловий будинок (1898 р.)
на вул. Ваговій
(нині вул. Толстого, 3)
 




Прибутковий будинок (1908 р.)
на розі вулиць Вагової та Святої Трійці,
(нині житловий будинок на розі вул. Толстого, 18 - вул. Б. Хмельницького, 25)
 


 

 
Last Updated on Tuesday, 04 January 2011 14:12
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting