|
|
|
| Monday, 07 June 2010 13:48 | |
|
There are no translations available.
Білоцерковська Л.М.
Чернівці - місто-музей
Чернівці - це місто-музей, в якому кожна вулочка має свою історію; архітектурні ансамблі виконані у різних стилях, що надає місту не аби який колорит.
У 1869 році Чернівці стають столицею Буковинського герцогства Австро-Угорської імперії. Через деякий час місто стає успішним та розвинутим. Центр міста заповнюють банки, особняки багатих та впливових людей, культові та адміністративні споруди. Добре збереглися будівлі кінця XIX-початку XX ст., що вигідно виділяє Чернівці серед інших міст України. Тут є багато музеїв. У місті десь біля 20 пам’ятників. Сучасні Чернівці - одне з найгарніших міст України, з особливим архітектурним обличчям. У 2006-2008 рр., ми, фахівці бібліотечно-інформаційного центру «Слово» разом з заступником директора з наукової роботи краєзнавчого музєю Жуковським М.П., плідно працювали над реалізацією одного з своїх проектів «Створення та розвиток історико-археологічного комплексу «Микитинська Запорозька Січ»». 
Написання проекту «Створення та розвиток історико-археологічного комплексу
«Микитинська Запорозька Січ»». 2006 р.
Фото: Руслан Рудоманов
Підписання Грантової Угоди.
Посол США в Україні В. Тейлор, заступник директора з наукової роботи НКМ М. Жуковський,
начальник відділу культури Нікопольської міської ради Н. Василенко, завідуюча БІЦ "Слово" Л. Білоцерковська.
Вересень, 2006 р.
Фото: Руслан Рудоманов
Розкопки фундаменту Свято-Покровської церкви на кошти гранту. 2007 р.
Фото: Руслан Рудоманов
І, як водиться у суто професійних колах, про нас та нашу роботу стало відомо на Західній Україні. І нас люб’язно запросили на Міжнародну науково-практичну конференцію «Бібліотеки - центри духовної спадщини», яка була присвячена 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці. Конференція проходила у Чернівецькій муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського…
…До Чернівців я приїхала рано, десь о 6-й годині, але мене люб’язно зустріла пані Леся Іллярівна - директор муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського. Відвезла до готелю, де ми повинні були знаходитися на час проведення конференції. Якісь фото з моєї мандрівки вийшли добре, а деякі ні. Це кілька фото з готелю. Столи у великому фойє зроблені у етно-сучасному стилі. Під склом зібрані старовині фото пращурів, різні види Чернівців.  
Пару годин на відпочинок та збори, і нас відвозять спеціальним автобусом до місця проведення конференції - муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського.
Бібліотека розташована у центральній частині міста, у будівлі, збудованій багато років тому. Не треба розповідати про місцеву владу, треба тільки зайти до будівлі бібліотеки ім. Добрянського: сучасний ремонт, килими на підлозі, сучасне комп’ютерне обладнання гармонійно виглядає зі старовинними та сучасними книгами на поличках. А за затишну, домашню атмосферу… й годі говорити. Дітям є куди прибігти після школи, студентам прийти після навчання у ВУЗах, дорослим після роботи поспілкуватися, дізнатися про щось нове. Це барєльеф Анатолія Добрянського, якого ще тут пам’ятають за його життя, та згадують добрим словом. 
Ще декілька годин з’їзджались гості.
Разом зі мною першими приїхали до бібліотеки гості зі Львова. 
Фото на згадку…
Тепло та радісно нас зустріли співробітники бібліотеки. Танюша… Так звуть милу та приємну дівчину-бібліотекаря, яка нас зустріла.
Поки з’їзджалися гості грала чарівна музика.
Пані Леся Іллярівна запросила нас до зали і розповіла про Анатолія Добрянського.
Анатолій Добрянський був викладачем у Чернівецькому університеті. Все життя він збирав книжки.
У кінці - подарував їх місту. Багато книжок.
І місто вшанувало його - була створена та відкрита бібліотека ім. А. Добрянського, фонд якої склала подарована їм бібліотека.
Це робочий стіл викладача. 
Талановиті люди завжди скромні: робочий стіл, комп’ютер, старенький портфель...
та багато, багато книжок.
Уважно слухали розповідь гості з Румунії,
Львова, Чернівців.
Не можливо було пройти повз груби. Кожна має свій малюнок, і є прикрасою приміщення.
Їх збудували ще у ХIХ столітті, а вони ще й досі працюють. Але за сучасними стандартами вже провели і сучасне опалення.
Трохи пізніше під’їхали інші учасники конференції та представники влади міста. Незважаючи на свою зайнятись (у той час відмічалась ювілейна дата місту - 600 років і з’єджались гості зі всієї Європи та України), вони прийшли привітати учасників заходу, та приєдналися своїми добрими спогадами про Анатолія Добрянського. 
Надали слово і мені. Наприкінці я подарувала маленький подарунок на згадку про наше чарівне місто Нікополь.
Серед присутніх особливу увагу привертала одна пані: чарівна перлинна посмішка, доброзичливий погляд і голос... чарівний голос чарівної жінки.
Більше дізнатися про цю жінку, поетесу, та просто людину ви можете на нашому сайті. Завітайте до розділу «Різнокольорова планета» - «м. Чернівці» - «Севернюк Т.А. Послухай тишу... (пісні в авторському виконанні)», де пані Тамара сама читає свої вірші, та співає своїх пісень.
Дякувати Богові за таких людей, якими багата Україна! Поряд з ними й ми стаємо багатшими морально та духовно, і передаємо це у спадок наступному поколінню. 
«Той, чиє ім’я носить Чернівецька муніципальна бібліотека - Анатолій Миколайович Добрянський - викладав на моєму факультеті російську філологію і українську літературу… І я стала українською поетесою… І ця моя книга - моя вдячна данина студентській юності… 30.06.2007», - так підписала свою нову книгу Тамара Севернюк - заслужений діяч мистецтв України, перекладачка, поетеса в дарунок до бібліотеки ім. А. Добрянського.
І ще таке...
А далі була подорож по місту, яка в кожного з нас залишила добру та незабутню згадку. Це історична частина міста.
Міська ратуша збудована у 1843-1847 рр.
Рівно о 12 годині на дах міської ратуші піднімається сурмач, одягнений в український національний костюм і на всі чотири сторони міста лунає музика «Марічка». Він сповіщає мешканців міста, що настала 12 година дня. Це є візитна картка цього чарівного міста України.
Не можливо, розповідаючи про місто Чернівці, не сказати доброго слова про господаря цього міста - пана Миколу Трохимовича Федорука. 
Фото: www.city.cv.ua
Перший раз я почула про цю людину у готелі, готуючись до конференції. Прибиральниці ввічливо спитали про моє перше враження щодо міста, а потім почали самі розповідати про свого мера у два голоси. В кінці своєї розповіді прості жіночки підвели свій вердикт: «Дуже хороша людина та добрий хазяїн міста. Які тільки партії до нас не приїжджали зі своїми кандидатами - ми слухаємо, але вже три рази обирали Федорука, і в четвертий раз будемо голосувати тільки за нього!». Тут можна тільки порадіти за мешканців міста. Впродовж двох днів я почула такі слова ще від шофера, простих бібліотекарів, викладачів… Мене це вразило. Кожна людина, а тим більше людина при владі, пане Микола Трохимовичу, може по доброму мріяти та пишатися про таку непідкупну, щиру любов та подяку від простих мешканців міста! І де б я не була після Чернівців, які б розмови не заходили, то неодмінно згадую цих простих жіночок і їх шанобливу розповідь про свого мера міста…
Це квіти біля міської ратуші. 
Ми слухали музику сурмача, фотографувалися на згадку, але раптом побачили біля себе поважного чоловіка, який виходив з ратуші, тримаючи свій інструмент.
Пане музикант, ми вас щойно слухали!
Сфотографуйтесь, з нами на згадку!
Це будинок зліва від міської ратуші.
Коли почали реставрувати будинок, то на дверях-воротах, відшкрябавши товстий шар фарби знайшли, як на чеканці, вибиту бджолу.
Завернувши за цей будиночок ми потрапили до іншої площі, де знаходяться багато будинків, які позв’язані з історією Чернівців. Прямо - оперний театр.
Біля нього - алея пошани митцям-зіркам, які прославили рідне місто та й саму Україну: музикантам, співакам естради, опери. Це зірка Софії Михайлівни Ротару.
 Ліворуч від оперного будинку знаходиться чотирьохповерховий будинок єврейської релігійної громади (1908 р.). Але нині - це Центральний палац культури. 
Ворота, які за власні кошти зробили мешканці будинку, вшановуючи 600-річчя рідного міста.
Біля цього будинку історія тогочасна переплелася з історією сьогодення.
Фотографуючи місто, я трохи затрималась, а мої колеги пішли далі. Коли я їх наздогнала, то побачила таку картину: пані Леся Іллярівна, зупинившись, розповідала про історію будинка. Тут підійшов чоловік трохи на підпитку, і щось жваво почав доповнювати до розповіді.
І тут я зрозуміла, чому він привернув мою увагу: за декілька днів я вперше побачила людину «під шофе». З гумором звернулась до своїх колег і сказала: «Ага, я побачила! Одного!!!». На що мій колега з Чернівців також сміючись відповів: «Зато який! Краєзнавець!». В інші дні ці знімки можна було б і не робити - все звичайно: місто готується-ремонтується до свого 600-річчя. Але справа у тому, що в цей час на іншій, південно-східній, частині неньки-України, у Нікополі, місто готується до іншого ювілею - 360-річниці Визвольної війни українського народу під проводом Гетьмана України Зіновія Богдана Хмельницького… І тут у Чернівцях я бачу таке! Ну все, як удома!!! 
Що ще можна сказати про місто? Чернівці - це місто, яке толерантно відноситься до інших мов, культур, віросповідань, де історія переплітається з сьогоденням. І це видно навіть по вивісках з декільками мовами,
щоб кожний приїзжджаючий почував себе комфортно.
Квіти посеред міста - дуже гарно. Такі дрібниці прикрашають місто.
У цьому будинку зараз навчаються студенти.
Оригінальне оформлення «Часового клуба».
Гордість міста та його мешканців - Чернівецький університет.
Навчатися, незважаючи ні на що, навіть на вік - таке перше бажання виникає, коли ти тільки бачиш цей архітектурний шедевр.
Університет був заснований 4 жовтня 1875 року указом імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа у складі теологічного, філософського та юридичного факультетів. У 1940 році після возз'єднання Північної Буковини з Україною університет реорганізовано у державний вищий навчальний заклад з українською мовою навчання. У 1989 році Чернівецькому університету присвоєно ім'я визначного українського письменника, провісника українського національного відродження в буковинському краї Юрія Федьковича.
Місце дуже гарне. І до нього приїзжджають всі екскурсії та молодята. 
Прийшов час і нас запросили до обіду. Але про це чудове місце я розповім трохи пізніше, бо моя екскурсія по Чернівцям ще не закінчилась.
Ми йшли пішки, і тому я мала змогу сфотографувати ті миттєвості міста, що мені, як новенькій впали в око. Старовині вікна… 
назва вулиць…
 
магазин «Богдан»…
Знову козацька тематика… Україно, рідна Україно!
 Центральна площа міста, де проходять всі свята, приїзджають молодята. 
Це наш добрий «янгол-охоронець» - пан Петро Костянтинович. Такі у Чернівцях водії…
чемні. Кожного разу пан Петро Костянтинович, зупиняючи свій мікроавтобус, не дозволяв нам самим вийти з нього, а чемно відкривав двері і… погодьтесь, таке зустрічається не часто.
А це інтер’єр кафе, де нас пригощали обідом.
Мило та затишно,
по-сучасному,
з елементами старовини
та ще з музиками. Ну, як і ведеться на українській співучій землі.
Фото на згадку усіх учасників конференції.
Так закінчився наш перший день-зустріч з містом.
Другий день конференції. Насичений, багато доповідей, допомога від міського голови - комп’ютерне обладнання. Все на сучасному рівні.
Виступали фахівці Чернівецького університету,
бібліотекарі зі Львова,
та з різних міст України та закордону.
Кава з рук господарів.
Доповідь викладача Чернівецького університету Олександра Васильовича занурила нас у світ музики.
Потім був мій виступ. Після чого у моєму блокноті з’явився цей підпис. Приємно, Олександре Васильовичу, від такого фахівця як Ви.
Дуже сподобався логотип святкування 600-річчя м. Чернівців, тому вибрала саме це фото.
Ми тільки у Нікополі завершили спільний проект з Жуковським М.П., заступником директора з наукової частини нікопольського краєзнавчого музєю, «Створення та розвиток історико-археологічного комплексу «Микитинська Запорозька Січ»». Нам було, що розповісти.
На згадку про зустріч - наукова робота Жуковського М.П. про наше місто «Літочислення міста Нікополя»,
наш вишитий логотип та адреси наших сайтів.
Всі слухали з зацікавленістю. Нові знайомства, нові враження, нові знання. Насичено пройшов і другий день конференції. І ми були вже змушені розлучатися.
Потяг мій від’їзджав на другий день, тому в мене залишався вільний час, і мої нові друзі чемно запропонували мені екскурсію до Чернівецького університету.
Резиденція митрополитів Буковини та Далмації (1864-1882 рр.) - суміш візантійського, мавританського, романського, готичного стилів з елементами буковинської народної архітектури - у даний час один з корпусів Чернівецького університету - є візитною карткою міста. У цьому приміщені зараз знаходиться ректорат університету.
ЧНУ має 14 навчальних корпусів, ботанічний сад, зоологічний та геологічний музеї, видавництво, бібліотеку з книжковим фондом у 2,5 мільйони примірників. При університеті функціонує кафедра військової підготовки. Фото з вікна аудиторії. Так виглядає один з учбових корпусів Чернівецького університету та його внутрішнє подвір’я. 
Навколо квіти та доглянуті газони.
Чернівецький університет - це цілий архітектурний комплекс,
 
викладений різнокольоровим камінням. А на перший погляд - різнокольорові фарби.
Різьба по каменю - по іншому і не скажеш…
  
Внутрішнє подвір’я ректорату. Навіть студентам вхід заборонено.
Мармуровий зал у головному приміщені.
Тут проходять головні зустрічі зі студентами, гостями університету.
На території університету є своя церква, де проходить богослужіння.
Мої гіди, які стали моїми новими друзями.
Маленька фото-екскурсія по коридорах...
сходи…
стіни…
просто та естетично.
Деякі аудиторії…
У таких аудиторіях виникає бажання навчатися
і отримувати тільки вищі бали у залікові книжки.
«Одна з перлин України - Чернівці…»
«Нікополь - місто козацької слави!»
Так ще раз ми знайшли спільну мову з моїми новими друзями…
Викладачі і студенти університету мають нагоду брати участь у спільних наукових програмах, які здійснюються згідно з угодами про творчу співпрацю з провідними навчальними закладами та науковими центрами США, Канади, Австрії, Німеччини, Польщі, Румунії, Китаю, Югославії, Ізраїлю та інших країн.
З викладачами біля факультету української літератури. 
Ввечері на мене чекала гостинність моїх друзів, які все переживали щодо мого дводенного повернення до дому… "З таким запасом провіанту можна здійснити подорож навколо світу!" - така думка промайнула в мене, коли я побачила "пайок", з любовью підготований господарями бібліотеки. Щиро дякую!
 
Так закінчилась моя подорож до Чернівців - одного з найчарівніших міст України.
Тому, хто бажає нових вражень - ласкаво просимо до Чернівців! Переклад в електронний вигляд: Бутенко О.П. На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про м. Чернівці:
|
|
| Last Updated on Tuesday, 04 January 2011 13:58 |