Зараз на сайті

Сейчас 170 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Історія Нікопольщини - В роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)
01.11.2009 14:23
There are no translations available.

 
 
Історична довідка про Ф.І. Вовка (І.Ф. Вовчука)

 

За свідченнями своїх рідних Федір Іванович Вовк народився 18.09.1903 р. у селі Очеретовому Семенівського району Полтавської області у бідній селянській сім'ї Івана Васильовича та Марії Захарівни Вовків. Молодшими від Федора були його брати Пилип, Василь, Андрій та сестра Євдокія.

 

Ф.І. Вовк у 1926 р. закінчив Харківський університет і працював співробітником науково-дослідного інституту рослинництва в Харкові. Потім працював головним зоотехніком радгоспу «Гігант», директором школи на Харківщині.
 
Вовк Ф.І.

Влітку 1936 р. він переїхав з родиною у м. Нікополь. Його дружиною була Єлизавета Максимівна Шкандель, 1902 р. народження, за фахом педагог, та син Вадим, 1926 р. народження.

Ф.І. Вовк був призначений директором новозбудованої СШ № 9, що була розташована між казармами військового містечка 123-го Нікопольського стрілецького полку (нині вул. Електрометалургів, 46-а) та Спасо-Преображенською церквою (вул. Преображенська, 1).

Під його керівництвом був організований навчально-виховний процес і позашкільна робота на високому рівні.
 
 
 
Меморіальна дошка в СШ № 5. м. Нікополь.
 
 
 
 
Відкриття меморіальної дошки в СШ № 5. м. Нікополь. 18 квітня 2007 р.
 
Після нападу Німеччини 22.06.1941 р. на Радянський Союз учні старших класів школи на чолі з Ф.І. Вовком булі направлені на кілька тижнів на польові роботи у колгосп Нікопольського району.

За кілька днів до 17 серпня 1941 р., коли німецькі війська захопили Нікополь та село Чкалове, Ф.І. Вовк з родиню перебував у районі села Чкалового.

У середині вересня 1941 року, після відступу радянських військ від Дніпра, німецьке військове командування у Нікополі почало формувати міське і районне управління із числа місцевих жителів.

Майже одночасно у місто проникли члени Південної похідної групи ОУН-Б Микола Климишин та Уляна Целевич Вони вже знали з розповідей вчителів, які проживали в Західній Україні, а до війни відвідували Нікополь, що тут живе директор школи, свідомий українець Федір Вовк. Вони розшукали його і запропонували влаштуватися на роботу в Нікопольській районній управі на посаді керівника сільгосп-управи.

У жовтні 1941р. Ф.І. Вовк брав участь у створенні Нікопольського осередку «Просвіта» імені Тараса Шевченка та його діяльності до літа 1942 р., коли Товариство було заборонено німецьким гебітскомісаріатом.

Ф.І. Вовк вступив до таємного осередку Організації Українських націоналістів, що належав до напряму О. Бандери. Нікопольська окружна організація мала завдання проводити на Нікопольщині підпільну, організаційну та агітаційну діяльність за ідею Української Самостійної Соборної Держави.

Ф.І. Вовк був Нікопольським районним (тереновим) провідником ОУН і підтримував зв'язок з Нікопольським окружним провідником ОУН «Тимішем» та крайовим провідником ОУН Південно-Східних Українських Земель у Дніпропетровську Василем Куком (він же Леміш, полковник Коваль).

Маючи можливість відвідувати села та громадські господарства Нікопольського гебітскомісаріату, Ф.І. Вовк під час організації посівних кампаній та збору врожаю, залучив до таємної антинімецької діяльності десятки нікопольців. У складі осередку ОУН, який він очолював, було до 40 чоловік.

Ф.І. Вовк сприяв створенню восени 1941 р. Нікопольської агрошколи, де вчилося до 300 юнаків, організував виробництво сільськогосподарської техніки для обробки землі у промисловій артілі, за допомогою спільників таємно приховував частину збіжжя для населення, сприяв переховуванні молоді від вивезення у Німеччину.

При відкритті агрошколи він казав молоді: «Усю пристрасть молодого завзяття ви маєте направити на те, щоб стати могутніми хліборобами нашої землі. Вам доведеться орати український переліг холодної вогкої осені, коли осіння мряка оповиватиме Вас, коли руки коченітимуть од осіннього морозу й болітиме спина від напруженої роботи, зате повесні на ораному Вами полі буятиме розкішна пшениця, а луки будуть укриті міріадами квітів...

Гартуйте себе, щоб Ви не злякалися осінньої негоди й не випустили чепіг з рук, і земля, яку Ви зорете восени, віддячить Вам навесні.

У цій великій роботі, що Ви її розпочали, ніколи не забувайте про свій нарід, який віддає свій піт і працю, щоб навчити Вас. Сила Ваша в єднанні з народом, в безмежній любові до нього.

Коли Ви хоч на хвилину забудете це, то земля, орачами якої Ви готуєтесь стати, відвернеться від Вас».

За свідченнями членів ОУН Ф.І. Вовка було заарештовано гестапо за підозрою у саботажі, але після тортур учитель був відпущений.

Під час проведення німецькою зондеркомандою винищення єврейського населення Нікополя восени 1941 р., Ф.І. Вовк разом з своєю дружиною та вчителькою М.П. Мізіною врятували від розстрілу вчительку Сару Бакст, ії матір та двох синів, їх переховували певний час у Нікополі, а потім організували перевезення у безпечне місце.

У 1998 р. національний інститут «Яд Вашем» Ізраїлю присвоїв Ф.і. Вовку, Є.М. Шкандель, М.П. Мізіній звання «Праведників народів світу».

В жовтні 1943 р. в зв'язку з викриттям німецькою службою безпеки підпілля ОУН у Нікополі, Ф.І. Вовк з родиною та групою молодих членів ОУН виїхали під виглядом біженців у Західну Україну.

Під час перебування у Галичині Ф.І. Вовк підтримував зв'язки з керівництвом ОУН, командуванням УПА, Ініціативним Комітетом по створенню представництва українського народу. Він отримав псевдонім Іван Федорович Вовчук, який мав до кінця життя.

Ф.І. Вовчук бере участь у організації і проведенні 11-15 липня 1944 р. Першого Великого Збору Української Головної Визвольної Ради, який відбувся в карпатських лісах біля с. Сприня Самбірського повіту. Перший Великий Збір сформував і ухвалив основні законодавчі документи УГВР - «Устрій», «Платформу» й «Універсал» УГВР, вибрав керівні органи УГВР: Кирило Осьмак - президент, Василь Мудрий - перший, доктор Іван Гриньох - другий, Іван Вовчук - третій віце-президенти, Роман Шухевич - голова генерального секретаріату, він же командувач УПА та інших. Великий Збір УГВР ухвалив присягу вояка УПА та інші документи.

УГВР мало своїм завданням керувати всією Національно-визвольною боротьбою українського народу, представляти верховний політичний центр всієї України та українців за її кордонами.

У серпні 1944 р. Ф.І. Вовчук переходить на територію Словаччини. Звідси, після Словацького національного повстання - на територію Німеччини, де проживав у важких матеріальних умовах. Взимку 1945-1946 рр. Ф.І. Вовчук перебував у таборі Карлсфельд біля Мюнхена. Виконуючи доручення ОУН, працював редактором журналу «Визвольна політика».

У лютому 1946 р. ОУН під керівництвом С. Бандери були створені закордонні частини ОУН, членом яких стає Ф.І. Вовчук. Він був також кооптований у Провід ОУН. Вовчук залишається у 1946-1949 рр. членом закордонного представництва УГВР.

За завданням Проводу ОУН Ф.І. Вовчук у 1949-1950 рр. працює Головою Центрального Представництва українських емігрантів у Західній Німеччині, бере участь у роботі редколегії мюнхенського тижневика «Українська трибуна».

Тут, на чужині, він розшукав свого сина Вадима. У 1946 р. померла дружина Ф.І. Вовчука Єлизавета Максимівна Шкандель під ім'ям Марії Вовчук. У 1950 р. за завданням Проводу ОУН Ф.І. Вовчук переїздить до США. Він стає редактором газети «Національна трибуна» (1950-1952 рр.), а з 1953 р. очолив Організацію Оборони Чотирьох Свобід України як Голова її головної управи. При цьому він залишається членом Проводу ОУН С. Бандери.

Ф.І. Вовчук також очолив видавництво «Вісник» та однойменний журнал, через який проводив інформаційну роботу серед українців діаспори та громадян іноземних держав про стан України і боротьбу націонал-визвольного руху за її незалежність.

Він був автором багатьох наукових та аналітичних статей в українській пресі і сприяв виданню багатьох творів ідеологів українського націоналізму у віснику «ООЧСУ».

Ф.І. Вовчук брав участь у організації та проведенні багатьох масових громадсько-політичних акцій: 20-річчя Великого Голодомору в Україні (1953), 100-річчя народження І. Франка (1956), 300-річчя перемоги української і татарської армії над московським військом під Конотопом (1959-й) і ін.

У жовтні 1959 р. Голова ООЧСУ професор І.Ф. Вовчук брав участь у похоронах провідника ОУН С. Бандери, вбитого у Мюнхені агентом-терористом КДБ СРСР Б. Сташинським.

У своїй промові він сказав: «Достойна Подруго Великого Мужа та Вельмишановна жалібна Громадо!

Підступна рука відібрала від нас того, хто вірив в Україну, боровся все життя за неї, творячи непроминальні діла для того, щоб українська національна ідея знайшла свої завершення в Українській Суверенній Державі. Глибини втрати, що її зазнала нація й Організація Українських Націоналістів, яку протягом довгих років вів Покійний у битвах за українську ідею, нині зміряти важко. Ця втрата з кожним днем все більше й більше буде показуватися важко заступимою. Український народ говорить: «Горе - море; пий його, не вип'єш». І от це горе Україна п'є вже двісті п'ятдесят років. П'ємо горе, бо віри в себе, в свої сили не маємо, а не завжди і не всі її плекаємо.

В двадцятому столітті воно приходить періодично через дванадцять, одинадцять і дев'ять років. Підступна Москва забирає від нас тих, хто став на чолі нації в змагу проти московської окупації. Нинішня втрата прийшла в час, коли психозу миру по-московському так широко зпорскнуто в т. зв. західний.

Протягом двох термінів І.Ф. Вовчук був Головою політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки (УККА).

У 60-70-х рр. XX століття професор І.Ф. Вовчук докладав зусилля у своїй політичній діяльності у двох напрямах:

Розкриття колоніальної політики московського керівництва КПРС та СРСР щодо України через численні статті, доповіді, виступи. Зокрема, характерним прикладом є його виступ на II конгресі Світового Конгресу Вільних Українців у листопаді 1973 р. у Торонто перед більш ніж 1000 делегатів з усіх країн української діаспори та інші.

Консолідації всіх національно-політичних угрупувань української громадськості за кордоном і відстоювання головного принципу ОУН: в боротьбі за самостійну Українську державу, опиратись на сили власного народу.
 
Як член Проводу ОУН він був найближчим соратником не тільки С. Бандери, але й С. Ленкавського, Я. Стецька, співпрацював з пресовими органами ОУН «Шлях перемоги», «Гомін України», «Визвольний Шлях».

14 травня 1979 р. після важкої хвороби професор І.Ф. Вовчук помер і був похований через три дні у Пітсбургу (США) на українському цвинтарі Святої Трійці. На могилу І.Ф. Вовчука Голова ОУН Я. Стецько склав грудку землі з Канева, з могили Кобзаря України Тараса Шевченка.

У некрологу від імені Проводу ОУН під керівництвом Я. Стецька було зазначено: «Незабутній Покійний був полум'яним патріотом, людиною глибокої думки, небуденним інтелектуалом, не-пересічним знавцем революційно-визвольних процесів в Україні й в російській імперії. Він був гордістю революційної ОУН. Його праці для підпільної України, як теж для інтелектуальної української еліти знаходили глибокий відгомін серед патріотичних кіл України. Його головна, ширшим колам невідома, творчість була скерована довгі роки, у планах Проводу ОУН, на відтинок ідейно-політичного бою проти російського імперіалізму і комунізму в Україні й в цілій імперії. Своїми есеями і статтями він завдавав дошкульних ударів більшовицькому окупантові, російським наїзникам.

Покійний - це була велика і багатогранна індивідуальність. Непересічний націоналістичний суспільно-політичний діяч, незвичайно передбачливий ум, який інколи у своїх проекціях, задумах і планах випереджував своїх співпрацівників. Покійний був високої якості пориваючим промовцем і вдумливим аналітиком світово-політичних процесів і значення місця в них України, як революційної проблеми світу.


Це був гордий націоналіст-революціонер, який ніколи не схилив прапора революційної ОУН».

У США зараз живуть двоє його синів - Вадим та Андрій, онуки.



Джерело: Козацька родина. - 2003. - Жовтень. -  С. 2.

Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:



Обновлено 28.02.2018 15:46
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting