1 - Знатний скіф. IV ст. до н.е.
2 - Скіфський воїн. V ст. до н.е.

Фото: www.ossnet.info  

Вперше об'єднане скіфо-кіммерійське військо вторглося через Кавказ в Урарту біля 720 р. до н.е., завдавши важкої поразки цій державі.

 

 

Асирія в період найбільшої могутності

 Фото: www.biblicalstudies.ru  

В 711 р. до н.е. в битві зі скіфами загинув цар Саргон ІІ.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

При обороні укріплених поселень від ворожої кінноти скіфи нерідко використовували пересувні заслони-частоколи, які зазвичай розташовували позаду ровів. За цими обгороджуваннями знаходилися лучники і пращники, які обстрілювали ворогів, які наближалися. Ці пристрої були брусом з вправленими в нього навхрест загостреними кілками. Вони були зручні тим, що могли стояти на будь-якій зі своїх чотирьох сторін, а переносити їх з одного місця на інше не складало особливих труднощів. У часи Русі подібні пристрої називали рогатками.

 

 

Пересувний заслін-частокіл

 

Після укладання союзу зі скіфами понтійські війська набрали в їх землях підкріплення: «60 добірних загонів по 600 чоловік в кожному».

Скіфи (у союзі з сарматами та іншими племенами) декілька століть стримували натиск Римської імперії, час від часу завдаючи їй відчутних ударів.

 

Римляни не раз робили спроби захопити міста Північного Причорномор'я, а за часів династій Юлієв-Клавдієв (27 р. до н.э. - 69 р. н.е.) і Антонінів (138-193 рр. н.е.) вони навіть іноді захоплювали Херсонес і Південний Берег Криму. При імператорах Траяні (98-117 рр. н.е.), Адріані (117-138 рр. н.е.) і Антоніні Піє (138-161 рр. н.е.) римські війська стояли у пониззі Дніпра і Південного Бугу, але просунутися в глиб території Скіфії так і не змогли.

 

 

За часів громадянської війни в Римі (69 р. н.е.) скіфо-сарматська армія завдала удару по імперії. Як повідомляв римський історик Йосип Флавій: «Численне скіфське плем'я сармати непомітно перейшло через Дунай в Мезію і у величезному числі, поширюючи всюди паніку несподіванкою свого нашестя, напало на римлян, винищило значну частину тамтешнього гарнізону, вбили в кривавому побоїщі легата Фонтея Агріппу, який виступив проти них, після чого вони розграбували і спустошили всю скорену країну».

 

Війна для скіфів була повсякденним явищем, тому всі дорослі чоловіки ніколи не розставалися зі зброєю. Свою войовничість вони пояснювали чужинцям наступними словами: «Нам постійно доводиться воювати, або захищаючи свої стада й пасовища від інших, або нападаючи на них».

Як би там не було, але крушивши найбільші імперії Стародавнього світу і захищаючи свою землю від численних загарбників скіфське військо вписало не одну яскраву сторінку в історію розвитку військового мистецтва.

---

Цікаві факти

• Армія Давнього Єгипту ділилася на підрозділи у 6, 40, 100, 400 і 600 воїнів. Підрозділи об'єднувалися в загони у 2, 3 і 10 тис. чоловік. Найчастіше військо складалося з 3-4 загонів різної чисельності. При такому розчленованому бойовому порядку можна було здійснювати тривалі марші і порівняно швидко здійснювати складні маневри і перестроювання під час битви.

 

  Воїни Давнього Єгипту

Зображення на стіні храма цариці Хатшепсут в Дейр-ель-Бахрі. XVIII династія

 

• Прототипи єгипетських військових кораблів, ймовірно, з'явилися ще у часи Давнього царства (близько 2800 - близько 2250 рр. до н.е.), коли на щоглах нільських судів були підняті перші прямі вітрила. Вони виготовлялися з дерева, але своїм профілем сильно нагадували очеретяні човни ранніх єгиптян. Під час руху керманич направляв судно рульовим веслом, а веслярі працювали веслами, як на каное.

 

 

Єгипетський військовий корабель. ІІІ тис. до н.е.

 

• Військові кораблі давніх єгиптян відрізнялися від торгових судів потужним носом-тараном, який прикрашався страхітливою головою лева, що височіла над водою. Таран пробивав корпус ворожого корабля нижче ватерлінії. Поєднання веслування з вдалими діями рульових робило ці вітрильники досить маневреними.

 

 

Єгипетський військовий корабель. 1200 р. до н.е.

• Фінікійський бойовий корабель (бірема) був оснащений великим вітрилом. Весел було не по одному, а по два ряди на кожному борту (звідси і назва корабля). Веслярі на біремі розташовувалися як би в два яруси. Ніс-таран був гострим. Під час бою воїни займали свої місця у бортів, на палубі і прикривалися від стріл ворога щитами.

 

Фінікійська бірема

 

 

 Напад фінікійського військового корабля на торговий корабель

• Ассирійська армія ділилася на загони по 10, 50, 100, 1 000 чоловік. На чолі її стояв туртан - головнокомандувач, часто родом з царської родини. Відомі й інші військові посади: генерал ("раб-реші"), начальник полку царевича, "великий глашатай" ("раб-шаку").

 

Ассирійські воїни

 

 

 

Ассирійські воїни переправляються через річку на бурдюках

• Про широке використання в II тис. до н.е. на полях битв бойових колісниць красномовно свідчать наступні факти. Після перемоги, одержаної в 1469 р. до н.е. фараоном Тутмосом над гіксосами у фортеці Мегиддо, трофеями єгиптян стали 924 колісниці, 2 238 коней і тисячі голів худоби. Під час  битви у 1312 р. до н.е. біля міста Кадеша (у Сирії), коли військо єгипетського фараона Рамсеса II зіткнулося з армією хетського царя Муваталі, у хетів було 3 500 бойових колісниць. Єгиптяни, за деякими відомостями, мали тоді 2 000 бойових колісниць.

 

 Хетскі колісничі. Давньоєгипетьке зображення

 

 

Урартська бойова колісниця. Деталь шолома царя Аргішти

• Колісниці XV ст. до н.е. були дуже легкі - кожну могла понести одна людина. Ось їх розміри: вісь діаметром 6 см мала довжину 1 м 23 см. Її кінці виступали на 23 см. На них надівалися легкі колеса з чотирма спицями, зробленими, як і втулка, з берези з обіддям з сосни. Дишло з в'яза діаметром 6-7 см мало довжину 2,5 м. Екіпаж колісниці у хетів складався з трьох чоловік - візника, лучника і щитоносця або візника і двох стрільців. У єгиптян в колісниці їхали лише два воїни - візник і лучник. І у тих, і у інших в колісницю запрягалися два коні. У колесах бойових колісниць пізніших часів було вже вісім спиць, і розміри самих колісниць трохи збільшилися.

 

Єгипетська бойова колісниця

 

 

Шумерська бойова колісниця

• Традиційною бойовою одиницею в китайській армії у часи імперії Хань (206 р. до н.е. - 220 р. н.е.) була колісниця у супроводі загону піхотинців. По своїй бойовій ефективності китайські колісниці значно поступалися маневровим загонам сусідів-кочівників.

 

Бойові китайські колісниці у похованні періоду Чуньцю поблизу Шаньсяня

• Найбільшим центром виробництва бойових колісниць в II тис. до н.е. був острів Кріт, де у часи археологічних розкопок було виявлено близько 500 колісниць. Цікаво, що рельєф цього острова гористий і на них там не дуже-то покатаєшся. Вчені вважають, що крітські майстри виготовляли їх для експорту у Єгипет.

 

Грецькі колісниці. Зображення на давній вазі

• Навіть в V-IV ст. до н.е. колісниці були дуже грізною бойовою силою. Грецький історик і колишній найманець Ксенофонт розповідає, що одного разу сатрап (правитель області) Фарнабаз розігнав загін з 700 греків двома колісницями, а потім, напавши на них зі своїми вершниками, усіх їх перебив.

 

 Відтиск перської печатки з написом Дарія І

 

 

 

 Асирійський цар полює на левів. Зображення на асирійському рельєфі VII ст. до н.е.

• Війна між Лідією і Мідією (590-585 рр. до н.е.) завершилася миром, на укладання якого вплинуло повне сонячне затемнення 28 травня 585 р. до н.е. Під час битви обидві воюючі сторони визнали його поганою ознакою і в страху покидали зброю.

 

 Мідійці. Зображення на асирійському рельєфі з Дур-Шарукіна

 

 

Мідійський вершник. Зображеня на еламській петатці VII-VI ст. до н.е.

• Давні єгиптяни зазвичай штурмували ворожі фортеці таким чином: за допомогою сокир вони намагалися скрушити кріпосні ворота, а заздалегідь приготовані довгі сходи допомагали їм підійматися на стіни. Наступаючі  прикривалися щитами і пересувними стінками з навісами. На обороняючихся обрушувався град стріл, дротиків і каменів.

 

Осада фортеці. Рельєф із палацу Ашшурнасіпала. IX ст. до н.е.

• Давні фортеці були потужними укріпленнями, здатними витримати тривалу облогу. У багатьох з них були місткі арсенали, де зберігалось озброєння для воїнів, колісниці, вантажні вози.

 

Парфіянська фортеця Дурналі

 

 

Мідійська фортеця Хархар

 

• Під час облоги римськими військами Карфагена його захисники щодня виготовляли 140 щитів, 300 мечів, 100 стріл для катапульт, 500 дротиків і списів, а також декілька десятків катапульт.

 

 Карфагенський важкий піхотинець та вершник. 216 р. до н.е.

Фото: www.empiretw.ru

• При облозі міст і фортець ассирійці застосовували військові машини, декілька типів таранів. Зводилися насипи до рівня кріпосних стін, робилися підкопи, загачування річок, відведення русла, руйнування гребель, слідством чого могло бути руйнування міста або, навпаки, можливість проникнути у нього по сухому руслу. Ассирійці були єдиними, хто у той час переправляв своїх воїнів на надутих повітрям шкіряних бурдюках через водні перешкоди, здійснював нічні атаки і т.д.

 

Асирійські воїни під час облоги фортеці

• Багато істориків називають попередниками артилерії баллісти і катапульти. Вони з'явилися в арміях багатьох давніх держав в V ст. до н.е. і застосовувалися аж до XIV-XV ст. н.е. Важкі баллісти ("пороки") метали по настильній траєкторії камені, стріли, масою до 500 кг на дальність 200-400 м, а колоди завдовжки більше 3 м - на 600-800 м. Катапульти по навісних траєкторіях перекидали снаряди вагою 35-150 кг на відстань до 100-400 м.

 

Військові машини давніх греків:

1 - пристрій для руйнування стін;

2 - башта з тарілками та мостами;

3 - катапульта; 4 - таран; 5 - баліста

• Під час облоги Єрусалиму в 70 р. н.е. римляни побудували з колод підступи до стін, покривши їх згори землею і сирими шкірами. Ці споруди можна вважати далеким прообразом сучасних бліндажів.

 

Римські бойові машини:

1 - баліста; 2 - катапульти;

3 - пристрій для метання каменів;

4, 5 - дерев'яні  прикриття

 

• Римляни оснащували "давньою артилерією" і свої кораблі. Бойовий грібний корабель в Давньому Римі носив назву трирема. По своїх розмірах і кількості рядів весел він був аналогічний грецькій трієрі. Його водотоннажність складала 300 т, екіпаж - до 350 чоловік, озброєння - метальні машини (балісти і катапульти), зазвичай розміщені в спеціальних вежах. Крім того, трирема мала гарпаж (важкий вантаж з тросом), за допомогою якого підтягувався корабель супротивника, абордажний ворон (перекидний місток з крюком на кінці, який встромлювався в палубу або борт корабля супротивника) і містки для ведення абордажного бою. Таран використовувався лише як допоміжний засіб.

 

 

Римська трірема

•  У IV ст. н.е. Херсонес Таврійський ще був досить значним і добре укріпленим містом. Основну частину його гарнізону складали балістарії - прислуга метальних пристроїв (баліст).

• Цікаво, що спочатку, як і в колісницях, у кінного воїна був свого роду візник ("правчий"). Він управляв двома кіньми - своїм і конем стрільця з лука. Останній таким чином звільняв собі руки для стрільби і метання дротика.

• В V ст. до н.е. у греків з'явилася бойова побудова (фаланга) - зімкнутий лад тяжкоозброєних піхотинців (гоплитів), головною зброєю яких були двометрові списи. Глибина фаланги складала від 8 до 16 рядів, кожен з яких міг налічувати до 1 000 чоловік, що давало глибину фронту до 0,5 км. Передня шеренга, а також друга і третя, зімкнувши великі щити і виставивши списи, прикривали наступні шеренги, готові замінити убитих товаришів. Фаланга завдавала найсильніших ударів в короткій атаці: воїни переходили з кроку на біг, списами перевертали супротивника і довершували його розгром. Фаланга могла діяти тільки на рівних ділянках місцевості (без пагорбів, ярів і так далі), бо у разі порушення ладу вона прирікалася на поразку ворожою кіннотою і пішими лучниками. Фаланги формувалися з найбільш спроможних громадян полісів, а менш спроможні громадяни і не громадяни (метейки) формували допоміжні загони з лучників і пращників.

 

Воїн фаланги 

• Значний вклад в перемогу афінян над спартанцям в битві при Пілосі, що відбулася під час Пелопонеської війни (431-404 р. до н.е.) внесли 800 пелтастів - легко озброєних воїнів. Головною зброєю пелтастів були короткі мечі, метальні списи (дротики) або пращі. Їх обладунки складалися з полегшеного круглого щита (пелта), шолома, шкіряного або полотняного панцира. У битві при Пілосі афінські пеласти вимотали спартанську фалангу. Вони обсипали її дротиками і каменями, швидко відступаючи при наближенні ворожих гоплитів. Спартанці були блоковані в невеликому укріпленні і здалися.

 

Гопліти у наступі 

• В 371 р. до н.е. в битві при Левктрах спартанці і їх союзники були розбиті фіванцями на чолі з полководцем Епамінондом, який уперше застосував новий лад фаланги - "косий клин". У рамках цього ладу ліве крило фаланги стало найбільш потужним - завглибшки до 50 рядів, за рахунок послаблення центру і правого крила. Завдяки цьому легко вдавалося прорвати фронт ворожої фаланги. Надалі фалангу з "косим клином" запозичили македоняни.

 

Фаланга атакує

• Після розгрому римлянами армії македонського царя Філіпа V в битві при Кіноскефалах в 197 р. до н.е. був укладений мир, згідно з яким Македонії заборонялося мати військо, яке налічувало понад 5 000 чоловік. Проте в наступні роки Філіп V вирішив відновити військовий потенціал країни. Щоб не порушувати договір, він щорічно набирав по 4 000 воїнів, за рік навчав їх військовому ремеслу, потім розпускав їх додому і набирав нових.

Філіп V Македонський

Фото: www.ru.wikipedia.org

• Усі римські громадяни у віці від 17 до 45 років зобов'язані були служити в армії. Лише найбідніші римляни спочатку звільнялися від цієї повинності, а пізніше з них стали формувати легку піхоту. У мирний час майбутні легіонери займалися сільським господарством, ремеслом або торгівлею.

 

Макет римського військового табору

• Наймолодші і найбідніші воїни римської армії називалися велітами. Вони не мали металевих обладунків і були одягнені в полотняні сорочки. Веліти були озброєні дротиками, луком і пращею.

 

Веліт

• В римських легіонах командир підрозділу (центурії) вибирався з досвідчених воїнів або призначався полководцем. Звання центуріона приблизно відповідає капітанові. По своєму соціальному положенню центуріони належали до солдатів.

 

Центуріон

• Давні війни - рукопашні війни. За рівних умов перемагав той, хто краще володів списом, мечем, бойовою сокирою і так далі. Улюбленим ударом у римлян був колячий удар. Річ у тому, що якщо занести меч для рублячого удару, то правий бік воїна залишався відкритим і цим міг скористатися супротивник.

 

Вуличні бої у Карфагені

 

---

Ілюстрації:

1. История Украинской ССР. Т. 1. - К. : Наукова думка, 1981. - 496 с.
2. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. - К. : Наукова думка, 1983. - 200 с.
3. Петухов Ю.Д., Васильева Н.И. Евразийская империя скифов. - М. : Вече, 2007. - 400 с.
4. Радянська енциклопедія історії України. Т. 4. - К. : Академія наук, 1972 г. - 580 с.
5. Энциклопедия для детей. Т. 1. - М. : Аванта+, 1997. - 688 с.