Тороп С.О.
Біолог
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

Бузок (Syringa)

Неможливо уявити собі Нікополь на початку травня без квітучого бузку. В цю пору гарну і невибагливу рослину просто неможливо не відмітити і хоч би на пару секунд не затримати на ній свій погляд. Білі, рожеві, фіолетові, блакитні грони бузку наповнюють повітря тонким і приємним ароматом. Ми вже настільки звикли до цього розквітаючого з настанням весняного тепла чагарника, що навіть іноді називаємо його «нікопольським». Батьківщина бузку - гірські ліси Албанії і Греції, де вона і сьогодні росте в своєму первозданно-дикому вигляді. На думку учених, саме «гірське» походження допомогло цьому представникові сімейства маслинових розширити далеко на північ свій ареал. Бузок не боїться лютих зимових морозів і літньої спеки. Цілком комфортно відчуває він себе в наших індустріальних містах, які сьогодні хіба що любитель «чорного» гумору ризикне назвати екологічно чистими. Нині відомо більше 30 видів бузку, які представляють собою листопадні чагарники і невисокі дерева. Багато видів (і ще більше їх гібридів) культивують сьогодні в Європі і Азії як декоративні рослини для групових і одиночних посадок, для прикраси садів, парків, скверів, широких проспектів і вузьких, що загубилися на околицях, вулиць. До речі, в Європі бузок став широко відомою рослиною лише порівняно недавно - десь в середині XVI століття. Практичні європейці, що з часом вивчили всі властивості «гірського» чагарника, знайшли йому не тільки декоративне, але і практичне застосування. Тверда деревина (її щільність 0,80 г/см) пішла на виготовлення різьблених і токарних виробів, а екстракт з ароматних квіток стали використовувати для своїх потреб парфюмери. Довгий час він був елітною рослиною, недоступною для простолюдинів, - за зірвані в маєтках дворян гілки бузку жорстоко карали аж до ув`язнення.

З тих пір минуло не одне століття, і будь-який кавалер, що побажав вручити своїй коханій зірвану прямо на вулиці або в парку гілочку бузку, здається, вже нічим не ризикує. Та все ж краще просто милуватися цвітінням цієї красивої рослини.

Тополя-велетень (Populus)

Перші тополі з'явилися на Землі ще в крейдяному періоді (135-67 млн. років тому). Нині ці невибагливі рослини, що пережили мамонтів та динозаврів, термоери і льодовикові періоди, стали справжньою прикрасою наших індустріальних міст. Їх листя уловлює і затримує пил, фільтрує і очищує загазоване повітря. На знімку ви бачите добре знайому не одному поколінню нікопольчан тополю-велетень, яка росте в сквері, розташованому напроти медучилища. Вона виглядає справжнім велетнем на тлі оточуючих її лип, акацій, дубів і платанів. І здається, що навіть стрункі ялинки, які ростуть поряд, покірно опустили свої верхівки, поклоняючись її красі та величі. Величезна крона тополі давно стала надійним притулком для ворон, кільчастих горлиць і всіляких дрібних пташок, а в літню пору під нею не раз ховалися від зливи закохані пари. У зимові місяці її могутній стовбур привертає дятлів і веселих повзиків, а по весні, проходячи поряд з нею, можна вловити ледве помітний, запашний і смолянистий запах молодого листя. Неповторна тополя-велетень і восени. Гордо здіймаючи до неба свої богатирські гілки, вона милується сквером, тихо шелестить на вітрі, не охочим жовтіти до перших заморозків, листям.

 

Кінський каштан (Aesculus hippocastanum)

Якщо уважно придивитися до квіток каштана, то на їх білих пелюстках можна відмітити кольорові плями. Цікаво, що на початку цвітіння вони жовті, потім стають жовтогарячими, а в кінці цвітіння червоніють. Але ще цікавіше, що кожному кольору відповідає свій особливий запах. Жовтий колір для комах (бджіл і метеликів) означає, що в квітці є нектар, а червоний - що його вже немає.

У спекотні літні дні в тіні цих дерев завжди прохолодно, тому каштанова вулиця цілком заслуговує звання Тінистої. Таку густу тінь дає «листова мозаїка» - п'ять або сім зубчатих листочків на довгому черешку, схожому на долоню з розведеними пальцями. Восени на дереві дозрівають великі плоди, які містяться у темно-зеленій коробочці зі шпильками або бородавками. Усередині неї - одне велике насіння гарного, темно-коричневого кольору. Воно, на жаль, не їстівне. Можливо тому, це дерево називають кінським каштаном, щоб підкреслити його відмінність від каштана справжнього, плоди якого їстівні.

Мало хто знає, що нині кінські каштани в дикому вигляді ростуть тільки в гірських лісах на півдні Балканського півострова, а їх насіння привезли до Європи з Константинополя (нині  Стамбул) порівняно недавно - в XVI столітті. За однією з версій, на Русі кінські каштани з'явилися трохи раніше завдяки Софії (Зої) Палеолог (?-1503) - племінниці останнього візантійського імператора Костянтина XI, що стала дружиною князя Івана III. І хоча подарунок з Константинополя виявився неїстивним, його визнала лікарською рослиною офіційна і народна медицина. Народний цілитель Василь Корчан використовував квітки і кору кінського каштана для лікування тромбофлебіту і варикозного розширення вен: «При тромбофлебите: на ночь делать горячие ванны для ног с добавлением коры каштана конского, цветков ромашки и крапивы двудомной. При варикозном расширении вен: смешать цветки каштана конского - 20 г, кору калины обыкновенной - 30 г, кору ивы белой - 50 г. Смесь сварить в одном литре воды. Настаивать 10 минут. Применять для компрессов» (Тайны народной медицины. Москва, 1993 г.).

У романах французьких та італійських письменників часто згадуються всілякі страви з каштанів, а у ряді країн Середземномор'я смажені каштани є такими ж улюбленими ласощами, як у нас насіннячка соняшнику. Каштани, які ростуть там, помітно відрізняються від наших - не виносять морозів і посух, бувають до 35 м заввишки, живуть не менше 1000-1500 років. У них довгасте листя з гострими зубчиками, а плоди (зазвичай їх 2-4) є горіхи, розташовані в плюсьці (суплідді). Коли вони дозрівають, плюська лопається і горіхи випадають з неї. У країнах, де врожаї каштанів особливо багаті, їх горіхи стали другим хлібом і навіть замінюють його. Їх їдять сирими, вареними, смаженими, печеними. «Из сушеных каштанов мелят муку, смешивают с пшеничной, кукурузной и пекут хлеб. Жареные и размолотые каштаны заменяют кофе» (Багрова Л. Растения. Москва, 1995 г.).  Найсмачніші сорти каштанів - марони - мають в плюсьці всього 1-2 великих горіха.

---

Цікаво знати, що...

... найтовще у світі дерево - каштан посівний, такий, який ріс на острові Сицилія (1875 р.). Коло п'яти зрощених стовбурів складало 64,2 м, а вік дерева (на той час частково висохлого) доходив до 3600-4000 років.

---

Біла береза (Betula)

За часів льодовикового періоду, у розташованому на території сучасної Нікопольщини тундростепу, росли карликові берези з кривими гілками. Багато років пройшло з тієї пори, а ці дерева стали високими і стрункими, розповсюдившись майже по всій Євразії - від наших південних степів до суворих північних широт...

Серед інших дерев береза виділяється перш за все білим кольором своєї кори. Якщо відірвати її шматочок, то на пальцях залишиться щось подібне до білого порошку. Ця речовина називається бетулін. Під тонкою і білою корою - та ж пробка, що і у пробкового дуба, але у берези цей шар більш тонкий. Зверху білого стовбура витягнуті темні горизонтальні смуги - чечевиця. Вони легко відшаровуються, оскільки складаються з тієї ж пробки. Береста не пропускає ні воду, ні гази, і тільки через рихлу тканину чечевиці всередину стовбура поступає кисень, необхідний для дихання дерева. Якщо рано навесні поранити стовбур берези, то з надрізів почне сочитися прозорий сік.

 

Її квітки розпускаються одночасно з листям. Великі суцвіття - сережки (чоловічі) видно всім, а дрібні (жіночі) майже не помітні на тлі молодого листя. Плід берези - маленький горіх з двома прозорими крилами. На початку осені плоди розносяться вітром і, потрапивши у вологий грунт, проростають. Якщо осінь холодна, то насіння в стані спокою пролежить до весни: «Семена березы сохраняют способность к прорастанию два года» (Справочник необходимых знаний. Москва, 2000 г.)

Учені налічили вже 67 видів беріз, найпоширенішою з яких є добре знайома всім нам береза повисла, або бородавчаста. Вона розселилася по всій Європі і Азії - від Скандинавії та Балкан, від Тихого до Атлантичного океану. Береза пухнаста є сусідом з березою бородавчастою, але пристосована до посухи і наших степових умов навіть краще за неї. Втім, бородавчаста, пухнаста і дніпровська берези мало відрізняються одна від другої. Ці витончені дерева з білою корою досягають висоти 20-30 м і живуть 150-170 років.

А чи бувають чорні берези? Звичайно, бувають! Правда, наша екологія до цього ніякого відношення не має, та і ростуть такі дерева не у нас, а за океаном: «Черная береза встречается по всему Атлантическому побережью США, до южных штатов Флорида и Техас. У этого высокого, до 30 м, дерева не бывает прямых стволов. У нее ажурная, вытянутая вверх, яйцевидная крона и очень прочная, тяжелая коричневая древесина. Черная береза очень любит свет и тепло» (Багрова Л. Растения. Москва, 1995 г.).

---

Народні прикмети:

•    З берези тече багато соку - до дощового літа.

•    Якщо потріскує навесні на березі кора - до тривалої сухої погоди.

•    Береза розпустилася - пора сіяти овес.

•    Зацвіла береза - через тиждень зацвітуть черемха і бузок.

•    Якщо листя з берези опаде до Покрову (14 жовтня) - зима буде суворою і тривалою, якщо листя залишаться на дереві до Казанської (4 листопада) - зима почнеться в січні, а весна буде ранньою.

•    Якщо восени листя берези почне жовтіти зверху - весна буде рання, а якщо знизу - пізня.

---

У більшості переказів стародавніх слов'ян береза виступає як добре дерево, що оберігає від зла. У язичницькі часи шанування берези було невід'ємною частиною русалій, в християнські свята - святкування Трійці і Семіка. У одному з переказів береза рятувала св. Параськеву П'ятницю від переслідування біса. Березові гілки слов'яни використовували як магічний засіб проти нечистої сили, для захисту від блискавки, грому, грози, для зцілення хвороб. Різні частини цієї рослини використовують в народній медицині до цих пір: «При ревматизме: приготовить отвар из 2 ч. ложек листьев березы на стакан кипятка (пить по 2 ст. ложки три раза в день). При экземе: внутрь и наружно принимать настой из почек березы. При гриппе: взять 10 березовых почек на стакан воды, кипятить 15 минут (принимать по столовой ложке 3-4 раза в день). При болезни почек: взять 30 березовых почек на стакан воды и приготовить настой, пить по 2 ст. ложки три раза в день» (Тайны народной медицины. Москва, 1993 г.).

До речі, недавно учені встановили, що блискавка потрапляє в березу рідше, ніж в дуб, ялину і сосну.

Горобина звичайна (Sorbus)

У північній півкулі це невибагливе дерево росло ще в часи, коли одягнені в звірині шкури люди полювали на мамонтів і шерстистих носорогів. Сьогодні в помірному поясі налічується понад 80 різновидів горобини, а найвідомішою з них є горобина звичайна. У Нікополі її можна зустріти буквально всюди - в парках, скверах, садах і навіть на міських вулицях.

Горобина звичайна - дерево середньої величини (не вище 4-10 м) з черговим непарноперістим листям і гладкою сірою корою. Лише окремі рослини можуть мати висоту 15-20 м і чорнувато-сіру кору. В порівнянні з іншими листяними деревами тривалість життя горобини невелика - 80-100 років. Менше вона тільки у вільхи (50-70 років) і домашньої сливи (до 60 років). Зазвичай в травні-червні на горобині з'являються білі дрібні запашні квітки. На відміну від квіток яблуні вони завжди зібрані в густі щитки. Плоди дозрівають до вересня і залишаються на дереві до зими. На смак вони гіркуваті і дуже терпкі, але після перших заморозків втрачають як терпкість, так, і гіркуватість. В цей час кулясті плоди горобини стають яскраво-червоними і помітно виділяються на тлі смутного пейзажу пізньої осені, коли дерева скидають останнє листя: «Не обгорят рябиновые кисти, от желтизны не пропадёт трава, как дерево роняет тихо листья, так я роняю грустные слова» (С. Есенин «Отговорила роща золотая...»).

---

Народні прикмети:

•    Пізній розквіт горобини - до довгої осені.

•    Якщо бджоли роєм гудуть на квітучій горобині - завтра буде ясний день.

•    Добре горобина квітне - до урожаю льону.

•    Коли буває великий колір на горобині, тоді сподіваються на хороше наливання вівса.

•    Рано пожовтіло листя на горобині - рання осінь і рання холодна зима.

•    Якщо горобини в лісі багато - осінь дощова, якщо мало - суха.

•    Багато ягід на горобині - зима буде сніжна і дуже холодна.

•    Горобина рано інеєм покрилася - до довгої зими.

---

Правда, сьогодні, на мій погляд, далеко не всім з перерахованих вище прикмет можна вірити. Чи глобальна зміна клімату або які-небудь інші причини тому провиною, але велика кількість ягід горобини, схоже, вже не служить передвісником холодної і сніжної зими.

Добре пам'ятаю, як одного разу на початку листопада, надивившись на буквально усипані яскравими ягодами дерева, я без зволікання відправився на ринок за теплим одягом, передчуваючи настання нового льодовикового періоду. А потім наступила зима - тепла, безсніжна, з дощами, що по-осінньому мжичать... і січнем, більше схожим на березень.

Друїди, які обожнюють дерева, і які жили в Галії (Франція), Британії і Ірландії, включили горобину в свій гороскоп. Ця рослина опікується тим, хто народився 4-13 жовтня.

На Русі вірили, що зілля з ягід горобини здатне виганяти злих духів, а 23 вересня (на осінні Петра і Павла) заготовлювали горобиновий квас, «послаблюючий і прохолодний, від запальних хвороб». Плоди горобини визнані медициною як високовітамінний продукт (вони містять вітамін А і С) і як лікарський засіб, що допомагає при авітамінозах. «Але більше всього препарати з горобини використовують в народній медицині перш за все як сечогінний і кровоспинний засіб» (Олексій Попов «Лікарські рослини в народній медицині», Київ, 1967 г.). Народний цілитель Василь Корчан використовував відвар із настою ягід горобини для лікування найрізноманітніших хвороб: «При застуді: заварити горобиновий чай, змішавши 300 грамів сушених ягід горобини, 50 грамів ягід малини та 25 грамів сушеного листя смородини. При ревматизмі: столову ложку плодів горобини звичайної залити склянкою води, варити 5 хвилин, настоювати 4 години (пити 3 рази на день по 2 ст. ложці). При спазмах судин головного мозку: взяти 200 грамів горобини на склянку окропу, настоювати 2 години (приймати по столовій ложці 3 рази на день до їжі). При серцевій недостатності: пити вітамінний чай з горобини і шипшини (по півстакана 3 рази на день). При атеросклерозі (склерозі аорти, шум у вухах): змішати по 3 частини плодів горобини, глоду, коренів валеріани та по 2 частини насіння моркви, кропу, трави хвоща, квіток волошки, приготувати настій (пити по 1/4 склянки 3 рази на день). При геморої: приготувати сік із свіжих ягід горобини (приймати по дві чарки тричі на день). При хворобі селезінки: вживати в будь-якому вигляді ягоди горобини - для профілактики кровотеч » (Таємниці народної медицини. Москва, 1993 г.).

Болгарські фітотерапевти рекомендують людям, що страждають від перевтоми (особливо взимку та навесні), не рідше двох разів на тиждень пити спеціальний горобиновий чай «Ароматний»: «Змішати 30 г квіток горобини і по 100 г м'яти польової, сушених ягід горобини. Застосовувати для заварки - 1-2 столові ложки на склянку окропу, цукор до смаку» (Рекомендації болгарських фітотерапевтів. Мінськ, 2003 р.)

 

Платан (Platanus)

На вулиці В. Усова та біля парку "Металург" (м. Нікополь) звертають на себе увагу дерева з плямистими, як би мармуровими, стовбурами, розкидистими кронами і звисаючими з гілок колючими кульками. Діти часто називають їх "їжачками", а дорослі, прогулюючись вздовж тінистих алей, плутають ці прекрасні дерева з кленами. Але це зовсім не клени! Ці рослини називаються платанами і є самими справжніми деревами-довгожителями. Платани живуть більше двох тисяч років!

Часто гаї давніх платанів вказують на ті місця, де колись жили люди, які їх посадили. Давно зникли з обличчя землі стародавні селища та міста, але до наших днів шумлять листям ці велетні. Давні греки й перси вважали платани самими чудовими деревами Сходу. У Середній Азії до чінару (східного платану) ставляться з глибокою повагою, адже його величезна крона дає бажану тінь і прохолоду в літню спеку.

Був випадок, коли археологи, запримітив кілька старих платанів, вирішили здійснити розкопки поблизу від дерев. Незабаром їм вдалося виявити руїни стародавнього міста, яке було покинуте людьми більш ніж 1500 років тому. Значить, зростаючі в цій місцевості платани були висаджені ще раніше! Це припущення несподівано підтвердила і одна із знахідок - біля коріння старого платана відкопали скарб монет ІІ-ІІІ століть нашої ери.

Платани ростуть в умовах помірно теплого клімату, не виносять тіні. На зиму вони скидають листя і тоді дуже виділяються серед інших дерев своїми плямистими стовбурами і гілками. Їх кора відслоюється великими пластинками та опадає. У цей час стають особливо помітні молоді ділянки кори з більш світлим забарвленням.

 

Верхівки молодих пагонів платана серед літа відмирають і засихають. Але на кінці гілки залишається брунька, яка наступної весни продовжить пагін. Молоді пагони і листя платанів густо вкриті гіллястими волосками. Навесні вітер легко відриває ці волоски і там, де багато дерев, вони літають у повітрі. Деякі вчені вважають платани одними з перших листяних дерев на Землі.

Платани ростуть не тільки в Європі та Азії, але й у Північній Америці. У платана західного (сікомора американського) листя майже голі. Ці величні дерева зустрічаються на сході США і в басейні ріки Міссісіпі. Вони виростають вгору на 50 метрів, а діаметр їх крони – до 40 метрів. Колись на планеті, особливо в Європі та Північній Америці, гаї платанів зустрічалися практично скрізь і займали досить великі площі. Тепер у природі ці величні дерева ростуть лише на острові Кріт, в Західній Азії, в Індокитаї, США та Мексиці. Але зате в наш час люди культивують майже всі види платанів. Частіше за все в містах садять платан кленолистий - гібрид між східним та американським видами платану. Інша назва цієї рослини - лондонський платан. Він був виведений в Англії ще у XVII столітті і вже незабаром був завезений в багато європейських країн, в тому числі і на територію колишньої Російської імперії. Вже в нашому столітті екологи звернули увагу на одну дивовижну властивість лондонського платана, який, як виявилося, цілком непогано відчуває себе в промислових містах. Навіть поблизу хімічних та металургійних виробництв, навіть у 30-кілометрових зонах атомних електростанцій. Майже у всіх містах, де ростуть платани, ці дерева вже стали місцевими визначними пам'ятками і об'єктами туризму. В російському курорті Сочі туристам з гордістю показують платанову алею, а в деяких містах Європи всі платани, яким більше 50 років перебувають під захистом держави і місцевої влади. А у нас розкидисті гілки платанів нерідко просто бездумно ламають, намагаючись дістати пару-трійку звисаючих з них "їжачків".

---

Цікаво знати, що...

... у Фірюзинській ущелині росте відомий платан "Сім братів". У цього дерева сім стовбурів.

... в Азербайджані біля селища Агдаш зростає платан з чотирма стовбурами. Цьому дереву близько 500 років. У його величезному дуплі колись була чайна, де пили чай 8-10 чоловік одночасно.

... у Середній Азії, на північ від міста Ширабад, зростає платан, у дуплі якого містилася мусульманська школа.

---

 

Сосни (Pinus)  та ялини (Picea)

Одного разу, здійснюючи прогулянку по центральній алеї парку Перемоги, я подумав: "Як же добре, що в нашому промисловому, та ще й розташованому у степовій зоні місті, ростуть хвойні дерева - сосни і ялини!". Ми звикли до цих гарних вічнозелених рослин. Приємно дивитися на їх стрункі, золотаві стовбури, вдихати чисте повітря, яке пахне смолою. Екологи відзначають, що городяни, які живуть поруч з посадками хвойних дерев, краще себе відчувають, більш врівноважені, рідше піддаються стресам і застудним захворюванням.

Вічнозелені красуні є деревами-довгожителями: ялинка живе 300-400, а в особливо сприятливих умовах і до 500 років. Сосна - до 600 років, але це, як з'ясувалося, для неї зовсім не межа. У Північній Європі відомо не менше п'яти сосен, які дотягли до поважного 800-річного віку, а в Сибіру росте сосна, якій, як вважають дослідники, не менше 1000 років. Багато дерев-чемпіонів і серед родичів сосен - ялиця і модрина. В Америці, в штаті Невада, знайшли дерево (американська сосна довговічна), якій приблизно 4900 років, тобто вона давніше єгипетської піраміди Хеопса. Дивно, з яких давніх часів існують на Землі хвойні рослини!

Сосновий ліс нагадує світлий храм зі стрункими золотистими колонами.

Ялиновий ліс з його густою тінню має неповторний казковий вигляд. Там завжди темно, а відмерлі гілки і цілі сухі дерева створюють враження, що саме тут живе нечиста сила - Баба-Яга, лісовик, відьми. Але які сосни і ялини без шишок! Перед самим запиленням вісь шишки трохи подовжується, чешуйки злегка розсуваються, щоб пилок міг проникнути всередину шишки. Дозріваючи, шишки стають більш великими і дерев'яніють. Найбільш великі шишки - у ялиці кілікійскої - 25-30 см в довжину. У деревині сосен є спеціальні смоляні ходи. Скам`яніла смола сосен перетворюється в янтар - камінь, з якого роблять прикраси.

У сосни два види пагонів - довгі і короткі, і два види листя - листя-луска і листя-хвоїнки. Довгі втечі покриті бурим листям-лускою, в пазухах яких утворюються сильно скорочені втечі, на яких сидять пучки з двох, трьох, п'яти і навіть восьми хвоїнок. Така "пухнаста" хвоя у сосни сибірської, її також називають кедром сибірським або сосною кедровою, а жителі Сибіру - просто кедром. Але це сосна, а справжні кедри в Сибіру не ростуть! Сьогодні на планеті відомо 4 види кедрів: ліванський (Ліван), атласський (Північна Африка), кіпрський (острів Кіпр), гімалайський (Індія, Афганістан, Пакистан). Саме ці дерева згадуються в Старому Заповіті. Землепроходці, які освоювали Сибір, читали Старий Заповіт, але ніколи не бачили кедра. Побачивши величезні дерева з "пухнастою" хвоєю, вони помилково назвали їх… кедрами.

Велике, смачне насіння сибірських сосен ховається у великих шишках. З цього насіння в Сибіру роблять олію. Але ще більше і смачніше насіння піній (pinus на латині означає "сосна"). Це красиве дерево росте на берегах Середземного моря вже не одну тисячу років. Горіхи піній використовуються при виготовленні кондитерських виробів. А з деревини іншого, хвойного дерева - ялиці парнаської, що росте тут, був побудований знаменитий Троянський кінь.

Мешканці Європи склали багато казок про добрі і могутні хвойні дерева, а на Сході вважають, що вони відводять лихо і приносять щастя. Японці в квіткових горщиках вирощують японську білу сосну. Цей карлик в точності повторює зовнішність великого дерева. Кілька років тому ця рослина була введена в кімнатну культуру і в Європі. Попит на неї, особливо напередодні Нового року, перевищив всі очікування. Що може бути краще власного хвойного живого дерева, яке, до того ж, після завершення новорічних свят не потрібно викидати на звалище?! А скільки сосен і ялинок в Європі тепер буде врятовано від знищення!

• Сирень
• Syringa vulgaris
• Лекарственное растение сирень
• Бузок (Фото)

Дізнатися більше про тополю Ви можете тут:

• Ученые расшифровали ДНК тополя
• Тополя способны устранять последствия загрязнения окружающей среды

Дізнатися більше про кінський каштан Ви можете тут:

• Конский каштан
• Конский каштан
• Конский каштан обыкновенный - Aesculus hippocastanum L.
• Каштан конский обыкновенный
• Новий шкідник каштанів на Україні
• Лікуємося каштаном
• Небезпечні делікатеси

Дізнатися більше про білу березу Ви можете тут:

• Все о березе
• Береза
• Береза

• Горобина звичайна
• Рябина обыкновенная
• Рябина обыкновенная — Sorbus aucuparia L.
• Рябина обыкновенная (применение в медицине, кулинарные рецепты) 

Дізнатися більше про платан Ви можете тут:

• Платан
• Дерева-патріархи
• Платан
• Платан

Дізнатися більше про сосну Ви можете тут:

• Сосна
• Сосна (Pinus)

Дізнатися більше про ялину Ви можете тут:

• Ялина
• Смерека європейська
• Ель
• Ель (Picea) 
• Ель - желанная гостья
• Ель (изображения)