Дерево графа Розумовського (акація біла)

 

Просто неможливо уявити собі навесні наше місто без буйноквітучої білої акації. Ці чудові дерева прикрашають собою майже усі наші вулиці, парки та сквери, наповнюючи наприкінці травня повітря своїм п’янким ароматом. Повсюди зустрічається сьогодні акація в Україні, але найбільше всього її у південно-східних містах – Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, Миколаєві, Херсоні. Вона не боїться посухи, легко переносить нестачу вологи, надійно захищає в лісових смугах поля від суховіїв та підступних чорних бур. Ми настільки звикли до неї, що давно вважаємо її своєю рідною рослиною, але мало хто знає, що вперше вона з’явилася на нашій землі лише наприкінці ХVIII століття. Більш того, ще 400 років тому про неї навіть ніхто не чув у Європі!

 

Влітку 1610 року відомий ботанік Жан Робен, який був куратором Паризького ботанічного Саду, повернувся з Північної Америки. Він привіз з далекої подорожі велику кількість насіння цінних, невідомих науці рослин, у тому числі і білої акації. Й досі перше дерево, яке виростив вчений у Європі, зберігається в Парижі як історична пам’ятка інтродукції рослин. Звідси акація досить швидко розповсюдилась по Європі і Азії, потрапила до Африки, Південної Америки і навіть Австралії, пристосувавшись до найрізноманітніших кліматичних умов. На території Російської імперії вона вперше з’явилася наприкінці  ХVIII століття в саду графа Кирила Розумовського (останнього гетьмана України (1750-1764) та колишнього президента Петербурзької академії наук (1746-1765)) під Одесою. Звідти вона під назвою „дерево графа Розумовського” потрапила в Одеський ботанічний сад, де й зараз ще ростуть посаджені в той час дерева. Якось їх побачив там чиновник з Катеринослава, який від захоплення вигукнув: „Это красивейшее дерево по всей Российской империи выращивать надлежит!” З Одеси акація потрапила до Катеринослава, швидко розповсюдившись по усіх містах та містечках великої губернії, яка у той час включала до себе території з сучасних областей – Дніпропетровської, Запорізької та Донецької. Нову рослину скрізь полюбили, почавши прикрашати нею великі вулиці та найбільші парки, а один з багатіїв відмічав перше квітіння акації у своєму саду як справжнє свято, запросивши на нього артистів, музик та багато гостей.

 

 

 

Але акацію білу масово садили у нашій місцевості не тільки при царській владі! У жовтні 1948 року за ініціативою Йосипа Сталіна було прийнято 15-річний план „перетворення природи”, яким для захисту від посух та чорних бур передбачалося створення лісосмуг на площі більш ніж 6 млн. гектарів. Головне місце у цих лісосмугах відводилося дубу, але ці рослини не дуже добре ростуть в умовах клімату південно-східних областей України. Враховуючи це, українські лісівники запропонували замінити у нашій місцевості дуб на акацію. Чому саме на це дерево? По-перше, вона невибаглива і добре росте навіть там, де не виживають інші дерева. Досить з’явитися лише одному дереву, як через кілька років біля нього вже зеленіє молода акацієва прорість, а невдовзі тут заквітує і акацієвий гай.

 

 

 

Ця здатність акації швидко розростатися коренепагонами – виняткова серед усіх деревних рослин. По-друге, біла акація одна з найбільш швидкоростучих деревних порід. За перші 11-12 років вона сягає 12 м заввишки, виключної для цього віку дерев товщини стовбура – 30 см. Пагони від пеньків (після зрубування) виростають за рік до 3 м. Молоді деревця за рік здатні утворювати коріння завдовжки 2-2,5 м. По-третє, акація має цінну деревину, яка не поступається перед дубовою. Вона може десятки років пролежати у воді і не зіпсуватись, її можна з успіхом використовувати на будівництві підводних споруд, дерев’яних частин суден, при виготовленні шпал, меблів тощо.

 

 

 

Крім усіх перерахованих вище причин, біла акація опинилася ще й непоганим медоносом. Вчені підрахували, що лише з одного дерева бджоли збирають близько 8 кг меду – більше ніж з липи. Ось які основні характеристики має акацієвий мед:

• Майже безбарвний.

• Довго лишається рідким і свіжим.

• Після кристалізації стає білуватим, дрібнозернистим, але приємним за смаком і високими дієтично-лікувальними властивостями і майже не поступається свіжому.

Кілька років тому російські та французькі вчені провели спільні дослідження, які підтвердили, що вживання акацієвого меду дуже корисне для людей, які страждають серцево-судинними та застудними захворюваннями.

 

 

 Фото: www.floristua.com.ua

 

 

Сьогодні можна впевнено сказати, що „заморська переселенка” знайшла на нашій землі свою другу батьківщину. Білі акації, висадженні нашими батьками та дідусями, і сьогодні, наче вірні солдати, несуть свою варту, надійно захищаючи поля від посух та чорних бур. Тільки б зберегти ці захисні зелені смуги для наступних поколінь! А тисячі білих акацій прикрашають собою великі та малі міста, без сумніву, ставши одними з найвродливіших наших дерев. Пам’ятаєте дивакуватого багатія, який перетворив на свято перше цвітіння акації? Між іншим, японці відмічають появу перших квіток на сакурі, як національне свято. І хоча ми не японці, у теплі сонячні дні так приємно пройти по вулицях, сповнених п’янким ароматом акацій.

 

Квіти акації білої використовують у народній медицині: при відкладеннях солей та утворенні шпор беруть квіти білої акації, горілку та готують настоянку – 1:3. Місця набряків мажуть настоянкою 1-2 рази на день.

 

 

Фото: www.foto.mail.ru

 

 

 Фото: www.photosight.ru

 

У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове