Тварини-прибульці

 

Прибульці... Цим словом останнім часом ми звикли називати лише таємничих зелених чоловічків, які нібито час від часу відвідують нашу грішну Землю, прилітаючи з далеких галактик. Але є і інші прибульці, що мають, як ни дивно, цілком земне походження. А найголовніше - побачити їх сьогодні може буквально кожен житель цілком земного міста з назвою Нікополь. Ні, для цього зовсім не обов'язково відправлятися в експедицію по глухих джунглях Амазонки або проводити довгі місяці де-небудь в сибірській тайзі. Для цього деколи цілком досить обернути свій погляд на траву, що зеленіє під ногами, на каламутні води Каховського водосховища, на калюжі, що залишилися після травневого дощу, на крони дерев, що ростуть поблизу, навіть на стіни і стелі власної квартири. Прибульці вже тут! Вони всюди - на землі, у воді, в повітрі. Багато з них поки що не зовсім звично виглядають на тлі нашої дикої природи, що складається не тільки з облізлих кішок, що копошаться в сміттєвих бачках, і ворон, що каркають за вікнами. Та і виглядає більшість з них, треба сказати, вельми екзотично. І насправді, як прибульці з позаземних світів! Тільки на відміну від вже згаданих вище зелених чоловічків, їх можна не тільки побачити, але і... поторкати руками. Думаю, прийшов час познайомитися з ними ближче...

Теплим літнім вечором, прогулюючись по парковим доріжкам і алеям, приблизно на рівні крон дерев середньої висоти без зусиль можна розрізнити верткий і стрімкий політ... Ні, зовсім не непізнаного об'єкту, що літає  з далекої галактики. Об'єкт, про який піде мова в цьому розділі, до прибульців з інших світів відношення не має. Проте він все ж таки справжнісінький прибулець, про що красномовно говорить сама відома назва цього представника загону рукокрилих - середземноморський нетопир (Pipistrellus kuhli). Ще зовсім недавно спостереження цього кажана над Нікополем по своїм масштабам цілком можна було зіставити із спостереженням НЛО. Середземноморський нетопир був настільки рідкісним в наших краях, що навіть потрапив на сторінки Червоної книги України. Але зовсім недавно рукокрилий прибулець став проявляти все більшу прихильність до міст нашої країни. Влаштувавшись в Києві і Житомирі, він вирішив закріпитися і в інших регіонах України, остаточно затверджуючи за собою статус повноправного городянина. Мені завжди було важко зрозуміти, чому образ кажана, незлобного і абсолютно не кусючого звіра, обріс такою неймовірною кількістю чуток і легенд.

 

 

Фото: www.redbook.ru 

 

Ці тварини - незмінні персонажі всіх страшних казок і фільмів жахів, неодмінний атрибут опису всякої бісовщини і чаклунства, істоти з оскалом вампірів. До речі, саме з цими страшними казковими персонажами кажанів пов'язують найчастіше за давньою традицією. Від легенд, створених ще в часи середньовіччя, до фільмів, знятих в Голівуді, в свідомість людей вдовблюється думка про те, що кажани є мало не їх головними ворогами. У кого ж ще може перетворитися кровожерний вампір? Навіть найстрашніший з них, граф Дракула, здатний на якийсь час перетворюватися... у кажана. Завдяки цим марновірствам рукокрилі мешканці планети часто бездумно знищуються людьми...

А тим часом, кажани - найвірніші наші помічники в боротьбі із закоренілими ворогами всього роду людського - комарами. Жодна тварина не в змозі знищити таку кількість цих злобних комах, як кажан. Адже в період неспання комарів (сутінки і ніч) птахи вже сплять. Уявіть, що було б, коли б не кажани - можливо, нас би просто живцем з'їли кусючі довгоносики.

Смерковий час доби кажани люблять не тому, що в них прокидаються зловісні риси вдачі. Просто в цей час з своїх притулків вилітає їх основна їжа - комахи, які бояться яскравого сонця. При їх пошуку кажани використовують не зір, а слух. Вони посилають звукові сигнали, а потім сприймають їх віддзеркалення від різних об'єктів. Вже одне те, що кажан став прикладом для створення ехолота, - достатній привід, щоб ця тварина здобула любов і пошану до себе на вічні часи. Частина звуків, що видаються кажанами, доступна людському слуху. Цей писк, який можна передати як "ц-ц-ц-і-ір", чули практично всі. У Стародавній Греції сприйнятливість людини до цих звуків служила своєрідним індикатором віку: той, хто був здатний чути писк кажанів, годився бути воїном, той, хто не міг, вважався старим.

 

 

 

 Фото: www.zoo.kharkov.ua

 

В особистому житті кажанів багато дивностей і секретів. Вони здатні переносити коливання температури тіла -7,5°С до +48,5°С (!!!) і залишатися при цьому живими і здоровими. Кажан-самка, що "вийшла заміж" восени, не поспішає зачинати потомство. Вона зимує у стані, так би мовити, "очікування вагітності", а прокинувшись по весні і пригадавши, що восени "одружилася", - вагітніє. Після весілля у багатьох рукокрилих законний чоловік виганяється з сім'ї, а миші-самки живуть зі своїм потомством, іноді об'єднуються в групи і спільно виховують дітей. Кажани - єдині дрібні звіри, які  дуже довго живуть і народжують мало - 1-2 дитинчат. Вже одного цього досить для того, щоб поставити під загрозу сам факт існування кажанів.

Куди пропадають ці тварини взимку? Деякі, наприклад, вечорниця руда, відлітають зимувати до Болгарії і Греції. Інші кажани (кажан пізній, ушан, водяна нічниця) залишаються на батьківщині, зимуючи деколи в самих незвичайних місцях - в запалих виходах дренажної системи міст, в трубах покинутих заводів, навіть в каналізаційних люках, якщо вони з якихось причин опинилися не закриті кришками. Втім, найбільш частим місцем зимівлі кажанів продовжують залишатися горища. На жаль, в будинках, побудованих в 70-90 роки минулого століття, таких практично немає. Ця обставина і примусила кажанів шукати собі більш екзотичні укриття.

Чи є кажани вампірами? З повною упевненістю можу заявити, що всі рукокрилі, такі, що мешкають в Нікополі, Україні і Європі, такими не є. І середземноморський нетопир, що недавно з'явився в наших краях, - теж! Хай не вводить вас в оману саме слово "нетопир", цілком співзвучне із словом "упир" (вампір-кровосос). Цей кажан скромний, нешкідливий і ніякої шкоди людині принести не може. А ось в тропічних країнах кровоссальні представники рукокрилих все ж таки зустрічаються. Правда, п'ють вони там, в основному, кров птахів і звірів...

 

 

 

Фото: www.agricoltura.provincia.venezia.it

У країнах Європи до Червоних книг внесені всі види кажанів, що мешкають там. У Червону книгу України - 12 з 25, що мешкають у нас. Це зовсім не означає, що іншим 13 видам небезпека не загрожує. Просто в нашу Червону книгу включені ті види, які не стільки зникають, скільки вже практично не існують на території України. От чому я приділив стільки часу розповіді про цих дивовижних мешканців планети, які зовсім скоро можуть зникнути з її лиця.

Все!!! Тому поява в нашому місті такого колоритного прибульця, як середземноморський нетопир, є справжньою сенсацією. На жаль, майже ніким не відміченою...

---

 

- Сергію, там Михалич якогось дивного рака зловив.
- А чому дивного?
- Та це просто жах якийсь... з волохатими клішнями! Напевно, мутант...
- А може бути, це і не рак зовсім? Подивитись хоч на це диво природи можна?
- Можна, якщо він його ще разом з іншими раками не зварив...

Звичайно, мені просто не терпілося поглянути на істоту, один вид якої справив на мого знайомого таке приголомшуюче враження... На краю столу лежали клішні прибульця - волохаті, немов одягнені в муфту. Господар, чи то з відчуття гидливості, чи то по якійсь іншій причині, їсти їх не став. Ці характерні прикмети і допомогли визначити справжнє ім'я "жаху" - китайський волохаторукий краб (Eriocheir sinensis)...

Появу цієї істоти в Україні весною 2003 року просто не могли не помітити. Перші шпальти відразу декількох центральних газет прикрасили сенсаційні повідомлення про виловлених прибульців і навіть фотографії створінь з волохатими клешнями. Їх же побратима в Нікополі зустріли без особливих почестей, овацій і загальної уваги. Та і зустріч ця, якщо чесно признатися, мала всі шанси залишитися непоміченою. Хіба мало яких мутантів з Каховського водосховища виловити можна! Як же все-таки потрапив цей мандрівник в наше "рукотворне море"?

Жив він мирно в гирлах річок Китаю, та і в самі річки піднімався вгору за течією на тисячі верст. Краб досить великий - з кулак, а клішні він немов в муфті гріє: прикрашені вони густою поросллю довгого бурого "волосся". Тому і назвали цього краба волохаторуким.

Дату його появи в Європі біологи добре пам'ятають - 29 вересня 1912 року. Того дня китайського крабика німецькі рибалки зловили в річці Аллер, притоці Везера. Два роки опісля другий такий же краб заплутався в рибальських тенетах в гирлі Ельби. За 20 років китайський краб розширив свої володіння на 400 кілометрів на захід від Везера і на 900 - на схід. Він заселив Везер, Ельбу, Рейн і Одер. У ту пору мілководдя Північного моря буквально кишіли крабами з муфтами на клішнях. На річкових дамбах знищували мільйони прагнучих на континент крабів.

Незабаром газети всіх країн, що розкинулися по берегах Північного і Балтійського морів, від Бельгії до Фінляндії, метали громи і блискавки проти прибульців. Краби стали заподіювати чималі збитки рибальству. Вони вправно крали наживку і рибу, що потрапила в тенета, рвали і самі тенета. Підривали незліченними норами дамби і греблі. Ніхто не знав, як з ними боротися. До кінця минулого століття вони, розповсюдившись по всіх країнах Західної Європи, що примикають до Північного і Балтійського морів, дісталися до Праги! Там теж з жахом зустріли прибульців... До 2000 року, закріпивши плацдарм в країнах Центральної Європи, вони попрямували далі - підкорюючи нові великі і малі річки. Навіть важко уявити, де завершиться цей звитяжний хід, початий  майже  століття назад. Очевидно, тепер волохаторукі загарбники спробують влаштуватися в Україні і Росії.

Волохаторукі прибульці живуть в річках, доходячи місцями до самих їх витоків. Риють в річкових берегах і зрошувальних каналах глибокі нори. Для розмноження, поживши в річці 4-5 років, мігрують ближче до морів. Тисячі волохаторуких крабів пливуть потім вниз по річці з середньою швидкістю 10 кілометрів в добу. Деякі йдуть в моря навіть по суші! Личинки живуть близько року в приливно-відливній зоні гирл річок, а потім піднімаються вгору, пропливаючи 2-3 кілометри в день. Якщо зима застає їх в дорозі, вони, зарившись в мул, чекають в заціпенінні весни. З настанням тепла знову продовжують подорожувати.

Як же все-таки волохаторукий краб потрапив до Європи? Є така версія: німецькі пароплави в 1911-1912 роках возили до Китаю паровози. Коли йшли назад, для кращої стійкості наповнювали баластні цистерни водою з Янцзи. Прийшовши в свої порти, воду цю зливали в гаванях. Можливо, що з привезеною з Китаю водою потрапили до Німеччини і личинки волохаторукого краба. "На щастя, волохаторукий краб не приніс до Європи небезпечну людську легеневу глисту - парагонімуса, для якої він служить проміжним господарем. "Добре ще, що він виявився сприйнятливим до "рачиної чуми", до зараження тим же грибком, що і звичайний річковий рак" (Н. І. Тарасов).

Так, серед добре знайомих нам річкових раків волохаторукий краб виглядає як справжнісінький прибулець. Так би, напевно, виглядав марсіанин серед людей, спустися він сьогодні на нашу грішну Землю. Незабаром, через два-три десятки років, мабуть, він стане звичайним видом нашого "рукотворного моря", прибулець з далеких берегів китайської річки Янцзи.

 

Фото: www.stolica.onego.ru

 

---

 

Що, окрім зім'ятих фантиків і недопалків сигарет, можна деколи виявити у звичайній калюжі, що залишилася після теплого травневого дощу? Якщо, звичайно, уважно до неї придивитися... Уявіть собі величезного динозавра, що спокійно розгулює по міській греблі, або мамонта, що мирно пасеться де-небудь в парку Перемоги. Названих вище істот ви можете лише уявити, бо достатньо обізнані про те, що до наших днів вони не дожили. А ось набагато раніше за мамонтів і динозаврів, благополучно їх переживших, і, що найцікавіше, здатних пережити навіть нас, двоногих "царів природи", представляти зовсім не обов'язково. Вони мирно живуть поряд з нами, хоча більшість з нас (через свою людську пихатість), схоже, навіть не бажає виявити цих, що загубилися в часі, створінь. Справжніх прибульців з епохи, коли динозаври, що називається, були ще тільки в проекті. І справді, чи багатьом з нас прийде в голову ідея шукати їх в... калюжі, що залишилася після теплого травневого дощу?

Щитень (Triops) - одна з самих унікальних і фантастичних тварин, що зустрічаються в наших містах. Це живе викопне не внесене ні до яких природоохоронних списків, проте поява такої стародавньої і цікавої тварини на урбанізованих територіях - справжня сенсація. Більш того, саме існування поряд з нами такого, що загубився в часі, прибульця - сенсація. Хоч би тому, що щитні зберегли свою зовнішність незмінною протягом 200 мільйонів років!!! Викопний щитень, що відноситься до періоду тріаса, цілком схожий з сучасним мешканцем калюж. Як же з'являється він, причому раптово, в колії дороги, залитою дощовою водою? Справа зовсім не в чаклунстві - щитні не звалюються з неба. Справа в тому, що їх яйця володіють справді вражаючим запасом міцності. Вони витримують висихання і замерзання, підвищення температури до 70-80°С і зберігають життєздатність до 9 років! За допомогою вітру, вони можуть потрапити куди завгодно, скажімо, в ту ж колію на дорозі, з них виводяться щитні, що швидко ростуть. Поки не висохнуть калюжі, щитні прокльовуються з яйця, ростуть, розмножуються, відкладають яйця і вмирають. Майже всі щитні наших широт - самки, які розмножуються, так і не пізнавши радощів сімейного життя - незаплідненими яйцями. У наших широтах мешкають два види щитнів: щитень весняний і щитень звичайний.

 

Малюнок: Школьный атлас-определитель беспозвоночных. Козлов М. А., Олигер И. М. - М.: Просвещение, 1991. - 207 С.: ил.

 

---

 

"З року в рік людина викрадає щось у природи,
а природа знов бере своє, і ніколи місто по-справжньому,
до кінця не перемагає..."
Рей Бредбері "Вино з кульбаб"

 

Я закінчив писати останній розділ. За вікном, перелітаючи з гілки на гілку, тихо щебече горобець - прибулець з далекої Африки. Багато століть назад його предки, з незрозумілих до цих пір причин, пішли услід за людиною в холодні північні широти. Хто б міг подумати, що і звичний всім нам тарган - теж прибулець! Прибулець з теплих тропічних країн.

Із століття в століття чоловік, створюючи міста, розширюючи свій життєвий простір, вимушений був вести справжнісіньку війну з природою. Але остання, зовсім не бажала здаватися без бою, входила навіть в зведені ним кам'яно-бетонні джунглі. І врешті-решт людині нічого більш не залишалося, як визнати її право на існування поряд з собою.

Тільки за останні 150 років природа нашого краю змінилася до невпізнання - розорані степи, знищені останні табуни диких коней, назавжди погублений унікальний світ дніпровських плавнів. А скільки видів тварин і рослин було принесено в жертву самому людському розумінню слова "цивілізація"? Але навіть змінивши природу до невпізнання, людина поки що не змогла погубити її. Святе місце, як відомо, порожнім не буває, і порожні екологічні ніші займає новий вид. Вони пристосовуються до життя в каламутних водах Каховського водосховища, в напівзруйнованих будівлях, на міських пустирях і звалищах, немов кидаючи сміливий виклик двоногим прибульцям, що об’явили себе "царями природи". Адже це ми, люди, що прийшли в створений не нами світ, за своєю суттю є... прибульцями. Причому, не завжди розумними.

 

 

 

 

У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове