Воїн Перемоги

(учасник  Великої Вітчизняної війни Машинський Олександр Іванович)

Прізвище колишнього жителя с. Кам’янки-Дніпровської (напроти м. Нікополя) - Олександра Івановича Машинського знає багато людей. Будинок, де він жив, знаходиться на вулиці Набережній, поряд з районною лікарнею. У юності він грав на піаніно, гітарі, у духовому оркестрі. Таких людей знала вся округа, особливо молодь, що не уявляла собі навіть найменшого молодіжного заходу без музики і завзятих танців.

Музика - це захоплення для Сашка, а ось мрія... У ті довоєнні роки мало хто з хлопців і дівчат був байдужий до літаків. І Сашко не виключення. Першим кроком до мети послужив Нікопольський аероклуб. Тут наполегливий хлопець перший раз відчув красу польоту, побачив з висоти свій прекрасний край: широкий і могутній Дніпро, його неозорі плавні, родючі ниви.

 

Перший ступінь - аероклуб - успішно подоланий. Сашко вступає до Чугуївської льотної школи, пробує сили на сучасних бистрокрилих літаках.

...У грізному  1941 року йому, курсантові Чугуївського авіаційного училища, було лише 20 років.

Стисла учбова програма, напружені заняття, високі вимоги педагогів - все це долали молоді хлопці. Вони були наполегливі, хотіли скоріше потрапити на фронт і бити фашистів. Не про бійку в небі мріяв Олександр, коли вчився в аероклубі. Він був суто сільським жителем, любив мирну працю і мирне життя, як і мільйони радянських людей. Але тепер, коли довірили бойовий літак, він бився так, щоб ворогові не було спокою ні в небі, ні на землі.

У 1942 році відбувся прискорений випуск. І молодший лейтенант О.І. Машинський був направлений у запасний винищувальний авіаційний полк, а потім потрапив на Південний фронт, у 236-у винищувальну дивізію.

...Коли в радіусі бойових дій 267-го винищувального авіаполку відкрилися сині конуси шахтних териконів, льотчик, що повернувся після чергового завдання, лейтенант Олександр Машинський сказав товаришам:

- Друзі, я вже майже удома побував.

Це було 18 серпня 1943 року. За Донбас, за чисте небо над ним ще не раз довелось вступати лейтенанту у смертельний бій.

Цього ж дня дев'ятка винищувачів на чолі із старшим лейтенантом Ю.Т. Антиповим отримала завдання прикривати наші пікіруючі бомбардувальники. Належало завдати бомбового удару по залізничному вузлу Волноваха, вивести з ладу вхідні і вихідні стрілки.

За даними авіарозвідки на станції скупчилося багато ешелонів з награбованим добром, проходили потяги з підкріпленням для Міус-фронту.

Винищувачі йшли в три поверхи. Чотири - високо в небі, в їх числі і літак Машинського. Це була група, що сковувала. Нижче - ударна група - п'ятірка, відома Антиповим. Ще нижче - дев'ятка бомбардувальників. На підході до мети, крізь тріск перешкод у навушниках льотчики почули голос командира:

- Увага! Справа по курсу - супротивник!

 

 

 Машинський О.І. з бойовими товаришами

 

Машинський подивився у вказаному напрямі. У тумані ледве вимальовувалися темні точки. «Мессершмітти» йшли нижче двома великими групами. Ворог програвав у висоті, але вигравав в чисельності. Зав'язався нерівний бій. Ось п'ятірка Антипова сміливо врізалася у лад «Мессершміттів». Завили на віражах мотори. Два фашистські стерв'ятники відразу задиміли і стали віддалятися. Потім впали ще п'ять.

Машинському зверху видний бій, але вступати в нього ще рано. Бомбардувальники успішно робили свою справу - вражали ціль. Але що це? Три пари «Мессерів» підкрадаються до наших бомбардувальників, тепер зволікати не можна.

Командир ланки Дмитро Тормахов перейшов в атаку, по радіо віддає розпорядження: «Сашко, атакуй. Я прикрию». Це - Машинському. Наступили і для нього вирішальні секунди. Штурвал пішов вперед, і літак слухняно пішов вниз, беручи на приціл ворожу машину. Рука лягає на спусковий важіль - три гармати повинні одночасно викинути смертоносний вогонь. Вогонь! І «Мессер» падає вниз.

У цьому бою супротивник втратив одинадцять літаків. Наші льотчики благополучно привели свої бомбардувальники додому.

…На початку жовтня на польовому аеродромі, обладнаному на території колгоспу імені Леніна, сріблилися свіжою фарбою 12 новеньких винищувачів. Навколо - вишукалися льотчики.

Мітинг відкрив член Військової Ради фронту.

 

- На гроші трудящих звільненого краю гірників і металургів, - сказав він, - побудована ескадрилья бойових машин. Надалі вона носитиме ім'я «Звільнений Донбас». На крилах цих літаків пронесіть славу Донбасу і завоюйте перемогу.

З відповідним словом виступив командир полку І.І. Аритов і урочисто вручив бойові машини льотчикам 3-ої ескадрильї. За відмінні бойові дії по супроводу штурмової авіації, в район Савур-Могили льотчик О.І. Машинський і ще декілька його товаришів були нагороджені орденами бойового Червоного Прапора, а за умілі дії ескадрильї їй було надано звання «Звільнений Донбас». Літаком з такою назвою під номером 37 керував О.І. Машинський.

- Так, довелося політати на різних марках літаків, - згадує ветеран.

- На легкому «кукурудзянику» відправлявся в штаб дивізії за поштою, але по-справжньому працював на «Яках»: на «Як-1» - фронтовому винищувачі, «Як-7» - винищувачі супроводу, «Як-9» - винищувачі дальнього супроводу. На останньому - запас пального вистачало на 7 годин. Ми в розвідку на ньому ходили. Але найулюбленішою машиною, все ж таки, був – «Як-3». По-перше, на цьому літаку могутнє озброєння, а по-друге - у нього хороша маневреність. Наші льотчики «Як-3», ласкаво, «бджілкою» називали. По 5-6 вильотів в день доводилося робити кожному льотчикові. Найчастіше літаки з аеродрому на станиці Більшокрепинська відправлялися у бік Савур-Могили. У завдання винищувачів входило супроводжувати штурмову авіацію, надійно прикривати її від фашистських літаків і не дати її збити.

Як зараз, звучать у ветерана у вухах слова командира:

 

- Ланка Тормохова, вам на супровід. Виліт о 10.00...

Ланка Тормохова - це 4 літаки, один з яких його, комсомольця Олександра Машинського. Напередодні вильоту все було чітко відпрацьовано на землі. На командному пункті штурмовики і винищувачі узгодили кожну деталь майбутнього бою: як бити, яким бойовим порядком йти, як прикривати, щоб дати потрібну свободу діям штурмовиків.

Лунає команда:

 

- Від гвинта!

 

І літак здіймає за собою сильний вихор. Декілька секунд розгону по стартовій смузі аеродрому, і ось вже гул моторів розчиняється в звуках, що глухо долинають вдалині Міус-фронту.

Вони не думали тоді, що це подвиг. Кожен бойовий виліт був для радянських льотчиків просто роботою. Уміло прикриваючи дев'ятку «горбатих», льотчики-винищувачі ніколи не поверталися на рідний аеродром з боєснарядами - ними «бджілки» уміло «жалили» фашистську нечисть.

 

Важкі бої йшли тоді і на річці Молочній під Мелітополем. Фашисти несамовито обороняли ворота до Криму. Ескадрилья «Звільнений Донбас» отримала наказ прикрити дії наступаючих наземних військ.

13 жовтня льотчики піднялися у повітря і узяли курс на Мелітополь. 12 літаків по 4 вишикувалися «етажеркою». На підході до переднього краю командир ескадрильї Ю. Антипов передав по радіо: «Будьте уважні, йде велика група». Розтягнуті строго по дев'ять машин фашистські бомбардувальники хвилями наближалися до переднього краю, де ось-ось повинні були з'явитися винищувачі супроводу.

Ескадрилья кинулася у бій. Юнкерси стали у бойовий круг. Огризалися - білі нитки трас павутиною розкреслили небо. Антипов з відомим зробили почин. Падає на землю сіро-брудний стерв'ятник. Тормохов і Фролов розбивають другу зграю «юнкерсів». Скидаючи бомби абияк, розгортаються, йдуть третя і четверта групи ворожих літаків. Вийшовши з піке, лейтенант Машинський опинився під п'ятою зграєю. На прицілі флагман. Удар всіма гарматами по мотору. Він відвалюється разом з крилом. На передній край нашої оборони не впала жодна бомба. «Юнкерси» йшли на захід врозсип. На землі диміли 32 багаття. Так ескадрилья «Звільнений Донбас», одним з крилатих багатирів якої був Машинський, прийняла своє перше бойове хрещення славою, пройшла шлях, закінчивши його в небі над Прагою.

Олександр Івановиич пам'ятає найважчий бій в районі Дубосар, коли він знаходився в бою 40 хвилин замість звичайних 5-10. На 12 радянських винищувачів тоді припало 160 німецьких літаків.

- Бій наші льотчики витримали з честю: жодна бомба не впала на війська, які ми прикривали - розповідає Олександр Іванович.

 

У партію його приймали в окопі, коли бомбили аеродром. Після цих перших і найкоротших в його житті партійних зборів О. Машинський відразу вилетів на бойове завдання.

Від зорі до зорі йшли бойові вильоти. І скільки їх було в житті Олександра Машинського, тепер важко підрахувати. Звістка про довгождану Перемогу застала його в Австрії.

Він звільняв Донбас, воював під Мелітополем, Кишиневом, а після того, як його літак збили, партизанив в Болгарії. Закінчив війну в Японії.

14 урядових нагород має Олександр Іванович. Серед них - два ордени Бойового Червоного Прапора, югославський - «За хоробрість», партизанська медаль та інші.

 

До 1958 року О.І. Машинський продовжував служити в авіації, а після демобілізації трудився на заводі м. Донецьк: спочатку - майстром в механіка-складальному цеху № 15, а потім - стропальником в модельному цеху.

 

 Підготовка бойового літака до вильоту

 

- Що ж ти, Олександре Івановичу, в учні? Роботи для тебе іншої, повідповідальніше, не знайдеться, чи що? - питали товариші. - Ти ж бойовий офіцер.

 

- Тут я рядовий. А справу вибрав до душі. Інакше не буде. Тут моє місце.

За роки роботи на заводі прийшла до нього шана. О. Машинський став майстром зміни, першим наставником молодих. Хіба цього мало?

Література:

 

 

 Спогади Яцюк В.І. про брата Машинського О.І.

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

• Історія Нікопольщини

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове