---

Цікаві факти

• Варто сказати, що «мирний наступ на варварів» в дійсності не завжди відбувався мирно, і навіть супроводжувався війнами, одну з яких описав історик ІІ ст. до н.е. Поліен у книзі «Стратегемата». Відповідно до легенди, землі на Керченському півострові надав грекам легендарний скіфський цар Агает. В 480 р. до н.е. тут виникло Боспорське царство, яке намагалося підкорити своєму впливу синдів, меотів, скіфів і інші місцеві „варварскі” племена. На думку багатьох сучасних істориків, «у синдів було багато спільного зі скіфами, і вже у VII ст. до н.е. вони перебували на порозі створення державності». Поліен розповідає про те, як синдська знать, вочевидь намагаючись не допустити широкого поширення грецьких звичаїв, скинула Гекатея, еллінізованого правителя, який раболіпствував перед Боспором. Але Гекатея відновив на престолі цар Боспору Сатир І. Гекатей заточив змовників у темницю, але його дружині Тиргатао (Таргитао), яка прийняла участь у змові, вдалося втікти. Вона зібрала військо й розорила область Синдики, підвладну Гекатею. Почалася кровопролитна війна... Щоб досягти перемир'я, Сатир І віддав їй у заручники свого сина Митродора й богату данину, але під виглядом втікачів із Боспору підіслав двох вбивць (кажучи сучасною мовою - кіллерів). Від ножа Тиргатао врятував широкий бойовий пояс. У гніві вона вбила Митродора. Війна спалахнула з новою силою, а Сатир І вмер від горя. Його синам з великими зусиллями вдалося встановити з Тиргатао мир. Сучасні історики вважають, що описана Поліеном війна тривала не менш 20 років. Вона почалася в правління Сатира І (393-389 рр. до н.е.) і закінчилася при його сині Левконі І (389-349 рр. до н.е.), який підкорив Боспору Феодосію й прийняв титул „цар всіх меотів”.

• Багато з давньогрецьких «перипл» - керівництв для мореплавців - повідомляли про існування між двома берегами Боспору цілого архіпелагу невеликих островів. З них найбільшими були: на півночі - Кіммеріда, потім майже впритул примикала до нього з півдня Фанагорія й ще південніше острів Синдика, який був відділений від материка дельтою Кубані, яка в давні часи впадала не тільки в Азовське, але й у Чорне море. У районі цього архіпелагу з дуже давнього часу спостерігалися прояви вулканічного процесу. Протягом століть тут неодноразово змінювався рельєф, піднімалися й опускалися невеликі ділянки суходолу.

 

 

Боспорське царство. V ст. до н.е.

• У кінці XX - на початку XXI ст. вчені виявили на околицях Севастополя і Ялти піраміди, які знаходяться на глибині від 5 до 10 м, під шаром осадових порід, галечнику і мулу. Час будівництва цих унікальних об'єктів, а також їх призначення досі викликають запеклі суперечки. На думку деяких дослідників, вони були споруджені грецькими поселенцями, які влаштувалися в Криму в VI-V ст. до н.е. Греки будували їх вершиною вниз і використовували в якості конденсаторів вологи. Для цього в землі викопували воронкоподібну яму глибиною близько 2 м і викладали її стіни каменями. На поверхні землі будували стіни заввишки до 10 м. До вечора на кам'яних стінах піраміди конденсувалася волога. Вночі вона стікала по стінах споруди в підземну лунку, рівень води піднімався все вище і грецькі поселенці отримували прісну воду.

• Першою монетою, яку грецькі поселенці почали чеканити на території Північного Причорномор'я, ймовірно, був срібний тетробол, із зображенням голови лева на лицьовій стороні і втиснутого квадрата на зворотній (530-520 рр. до н.е. Пантикапей). У пізніші часи у Боспорському царстві чеканилися золоті монети із зображенням казкової істоти Силена (на лицьовій стороні) і грифона зі списом в зубах (на зворотній стороні). У часи Мітрідата VI Євпатора були розповсюдженні тетрадрахми із зображенням голови царя в діадемі (на лицьовій стороні) і оленя, який пасеться (на зворотній стороні). Карбування монети у Боспорському царстві припинилося у часи царя Рескупоріда VI (близько 341 р.).

 

 

Монета Боспорського царства

 

 

Монета Мітрідата VI Євпатора

• У одній з вітрин Музею Ермітаж (м. Санкт-Петербург) зберігається давня гема (різьблений камінь з врізаними або опуклими зображеннями), на якій зображений Геракл, який озброєний палицею і стоїть перед дивною спорудою - чотирма покладеними одна на одну амфорами за стінкою. Вчені довго ламали голови над сенсом цієї картинки, поки не здогадалися перевернути її на 90о. Після цього Геракл виявився лежачим на плоту, під настилом якого покоїлися амфори - швидше за все, поплавці! На інших давніх зображеннях можна побачити добре помітний подвійний "палубний настил", підвішені до нього щільно закупорені амфори, встановлені на ньому руль з вітрилом, а також усі стадії побудови плоту. Цікаво, що найбільш ранні грецькі геми, на яких зафіксовані подібні плавзасоби, відносяться до II тис. до н.е. Грунтуючись на цих зображеннях, вчені дійшли висновку, що ці плавзасоби, оснащені вітрилом і кермом, зовсім не були дивиною в античний час. Швидше навпаки - в певний період вони були широко поширені і, можливо, успішно конкурували з вітрильно-гребними судами. Є припущення, що такими плавзасобами могли користуватися і грецькі поселенці, які жили в Північному Причорномор'ї, а також скіфи. Деякі з них могли навіть служити для перевезення декількох пасажирів і невеликих вантажів.
  

 

 

Пліт Геракла, зображений на давній гемі

• Оскільки в давні часи в Північному Причорномор'ї було багато грецьких поселень, в другій половині XVIII ст. багатьом містам в "нових землях" давали грецькі назви. Цим підкреслювався духовний зв'язок Російської імперії з Давньою Грецією, спадкоємність з її культурою і традиціями. Перше побудоване місто назвали Херсоном - по імені грецького міста Херсонес, яке знаходилося в Криму. Головна база флоту дістала назву Севастополь ("місто слави") - по імені грецької колонії Себастопулос. Ряду міст в Криму повернули їх колишні античні назви після звільнення від турецького панування. Так, місту Кефе в 1787 р. повернули його первинне давнє ім'я - Феодосія. Місто, побудоване на місці турецької фортеці Хаджи-Бей, назвали Одесою - на згадку про давньогрецьке місто Одісос. У 1781 р. на честь перемоги в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. місто Слав'янськ було перейменоване в Нікополь ("місто перемоги"). В античні часи в Малій Азії, Середземномор'ї та на Балканах знаходилося не менше 10 міст, які носили цю назву.

 

Нікополь - місто перемоги. 2010 р.

Фото: Волкова К.Ф.

 

---

Довідка

 

Боспорське царство. Династія Спартакидів (438-107 рр. до н.е.)

 

Спартак I (438-433 рр. до н.е.).

Селевк (433-393 рр. до н.е.).
Сатир I (393-389 рр. до н.е.), його сучасниками були цар Гекатей і цариця Тиргитао (Таргитао).
Левкон I (389-349 рр. до н.е.), його співправителем був Горгіпп, завершилася епоха «Війн Тиргитао».
Спартак II, Перисад I і Апполоній (349-344 рр. до н.е.), відомий хвалебний напис в їхню честь в Афінах (346 р. до н.е.).
Перисад I (344-309 рр. до н.е.), син Левкона.
Євмел (309-304 рр. до н.е.), син Перисада I , розгромив своїх братів Сатира II і Притана, очистив Понт Євксинський (Чорне море) від піратів.
Спартак III (304-284 рр. до н.е.).
Перисад II (284-245 рр. до н.е.).
Спартак IV (245-240 рр. до н.е.).
Лавкон II  (240-220 рр. до н.е.).
Гігіен (220-200 рр. до н.е.).
Спартак V (200-180 рр. до н.е.).
Перисад III (180-150 рр. до н.е.).
Перисад IV (150-125 рр. до н.е.).
Перисад V (125-110 рр. до н.е.), відмовився від влади на користь понтійського царя Митридата VI Євпатора. 

Найбільш відомі грецькі міста-держави Північного Причорномор'я

 

Ольвія

 

Ольвія - найзначніший античний центр Північно-Західного Причорномор'я. У перекладі з грецького слово "Ольвія" означає "щаслива". Заснована вихідцями з Іонії (головним чином з Мілету) у кінці VII - на початку VI ст. до н.е. Колонія розташовувалася на правому березі Бугського лиману, неподалік від місця його впадіння в Дніпровський лиман і сучасного села Парутіно (в 40 км на південь від Миколаєва). Перше грецьке поселення в цих місцях виникло ще в другій половині VII ст. до н.е. на острові (тоді півострові) Березань. Ольвії належала провідна роль в торгівлі Скіфії з античними містами Середземномор'я і Малої Азії. У місті були розвинені ремесла - залізоробна, металообробна, гончарна, будівельна справа.

 

 

Подвір'я грецької гончарної майстерні

 

Велике значення грало також сільське господарство (виробництво зерна, виноробство). Основні типи житла - напівземляні (друга половина VI - початок V ст. до н.е.), наземні (з другої половини V ст. до н.е.). У місті були побудовані храми, театр, гімнасії.

 

 

 

Макет грецького храму

 

 

Розріз (внутрішній вигляд) грецького храму

 

Діти вільних громадян здобували початкову освіту, навчаючись читанню, письму і рахуванню. Діти старшого віку вчилися в одно або дворічних школах, де їм викладали риторику, філософію, музику. Більшість ольвіополітів були освітчені, а за свідченням Діона Христома (I ст. н.е.), вони обожнювали Гомера і майже усі знали на пам’ять "Іліаду". Важливе значення приділяли ольвіополіти і фізичному вихованню - в місті проводилися змагання по бігу, метанню диска, списа і меча, гімнастиці, кулачному бою, плаванню, стрільбі з лука, киданню аркана і так далі.

 

 

 

 

Змагання на колісницях у давньогрецькому місті

 

Первинне значення в Ольвії мали культи Ахілла, Аполлона Дельфінія і Зевса Ольбіоса.

 

 

 

Лита бронзова монета із зображенням Медузи. Ольвія. IV ст. до н.е.

 

Органи державного управління в Ольвії розділялися на законодавчі і виконавчі. Народному зібранню (в якому могли брати участь усі повноправні громадяни Ольвії) і раді належали законодавчі функції. Виконавчу владу здійснювали колегії (магістратури) або окремі чиновники (магістрати). Вони обиралися на народних зібраннях відкритим голосуванням (як правило, на 1 рік).

 

 

 

Народне зібрання у грецькому місті.

Скіф-охоронець з батогом проганяє людину, яка не має прав громадянина

 

Найвищим магістратом, який управляв усіма іншими колегіями, була колегія архонтів (5 чоловік). Фінансовими справами займалися колегія Дев'яти і колегія Семи, військовими - колегія стратегів (6 чоловік), закупівлями хліба - колегія ситонів (5 чоловік), порядком на ринках - колегії астиномів і агораномів (5 чоловік). До складу державного апарату входили також посади секретарів, гімнасіарха (керував навчанням і фізичним вихованням), глашатая (оголошував декрети і постанови) та ін.

 

 

 

Хіоський кубок. Березань. IV ст. до н.е.

 

У другій половині VI ст. до н.е. в Ольвії вже існувала священна ділянка (теменос) і торгово-адміністративна площа (агора), випускалася власна бронзова лита монета у вигляді дельфіна. У V ст. до н.е. випускалися литі монети круглої форми (аси), на лицьовій стороні яких поміщалося зображення Афіни, Горгони або Деметри. У 331 р. до н.е. ольвіополіти в союзі із скіфами розгромили 30-тисячну армію македонського полководця Зопіріона, який обложив Ольвію і зробив спробу захопити Скіфію. Періодом найвищого розвитку міста стала межа IV-III ст. до н.е. - його територія збільшилася до 50 га, чеканилася власна |золота монета, розгорнулося широке монументальне (культове, міське) і приватне будівництво, розвивалося рибальство, ткацтво й інші ремесла. З кінця III ст. до н.е. Ольвія вступила в період соціально-економічної і політичної кризи. У II ст. до н.е. вона спочатку потрапила під протекторат скіфського царя Скілура, а потім - понтійського царя Мітрідата VI Євпатора. У I ст. до н.е. вона піддалася нападу гетів під керівництвом Буребісти. В середині І ст. н.е. Ольвією правили скіфські царі Фарзой та Іненсімей, поновилися багато ремесел, торгівля, будівництво.

 

 

 

Монета скіфського царя Фарзоя

 

Остаточно вона втратила політичну незалежність при римському імператорові Септимії Севері (193-211 рр. н.е.), ставши частиною провінції Нижня Мезія (римський гарнізон з'явився в місті ще при Антоніні Пії). У III ст. до н.е. Ольвія піддалася нашестю готів і, ймовірно, в IV ст. до н.е. припинила своє існування.

 

 

 

Лист на свинцевій пластинці. Березань. Кінець VI ст. до н.е.

 

Найбільш відомі Ольвіополіти: філософ Біон Борисфеніт, історик і філософ Посидоній, філософ школи стоїків Сфер (автор праць "Три книги про Лікурга та Сократа" і "Про лаконську політію"), архонт Теокл, магістрат Оронт (у його честь в булевтерії міста Візантія була встановлена бронзова статуя), багач і громадський діяч Протоген, стрілець з лука Анаксагор (послав стрілу на 521,5 м).

 

 Херсонес Таврійський

 

Найбільше античне місто західного узбережжя Криму (у перекладі - "півострів таврів"). Заснований в 422-421 рр. до н.е. вихідцями з дорійського міста Гераклеї Понтійської. Знахідки уламків іонійської кераміки VI ст. до н.е. дають основу припустити, що ще в цей час на місці майбутнього міста знаходилося іонійське поселення. Херсонес знаходився на березі Карантинної гавані (на західній околиці сучасного Севастополя). У 339 р. до н.е. до складу полісу увійшла Керкінітіда (заснована на межі VI - V ст. до н.е.), виникло місто Калос-Лимен і багато поселень різних типів. Знаходження у ворожому оточенні (таври, скіфи, Боспорське царство) відбилося на специфіці розвитку Херсонесу, який тривалий час залишався типово грецьким містом. На відміну від Ольвії, торгівля з "варварським світом" грала в його житті набагато менше значення. У сільському господарстві переважало виноградарство (зернові культури вирощували тільки для внутрішніх потреб). Великий розвиток отримало морське рибальство, рибозасолочне виробництво, соляний промисел. У місті були розвинені ткацьке, металообробне, керамічне (виготовлення амфор, столового, кухонного посуду, художньої кераміки і так далі) ремесла. Херсонес вів жваву торгівлю з містами Середземномор'я, Малої Азії, країнами Сходу. Вигідне географічне розташування міста сприяло його розширенню, проте херсонесітам доводилося витрачати чимало сил і засобів для його зміцнення. Херсонес був обнесений стінами з міцного жовтуватого каменю. Вхід в порт був захищений високими вежами і перегороджений залізними ланцюгами. Його оточувала потужна система кріпосних стін з воротами і вежами.

 

 

У порту давньогрецького міста

 

 

Розвантаження у порту давньогрецького міста привезених на кораблях товарів

 

 

Ринок рабів у порту давньогрецького міста

 

 

 

План Херсонесу

 

Будинки в Херсонесі будувалися з каменю. У двоповерхових, критих черепицею, жили спроможні громадяни, в тих, що простіше - ремісники, рибалки, виноградарі, землероби.

 

 

 

 Майстерня гончара

 

Під землею проходили глиняні труби, по яких в місто поступала прісна вода. Вона зберігалася у великих резервуарах. У місті було багато храмів, прикрашених усередині фресками і мозаїкою. На мозаїчній підлозі часто зображалися лози винограду з червоними і чорними гронами або малюнки з кругів, в кожному з яких знаходилися птахи, а в центрі - павич з розкритим хвостом (символ вічності). Ймовірно, ще в IV ст. до н.е. у Херсонесі виник театр, який проіснував аж до VI ст. до н.е. Він вміщував близько 3 000 глядачів. З усіх богів херсонесіти найбільше віддавали перевагу Зевсові, Гераклу і Геєві. У місті також набув поширення культ таврської богині Діви. У III ст. до н.е. мешканець Херсонесу Сиріск, який описав історію свого міста, був увінчаний за свої заслуги золотим вінком. 

 

 

1 

 

 

2 

 

 

3 

 

Херсонеський театр: 1 - план, 2 - загальний вид проскенія і скени, 3 - частина фасаду проскенія.
Реконструкція О.І. Домбровського

 

 

Вистава театру у давньогрецькому місті

 

Вирішенням питань зовнішньої і внутрішньої політики займалися народне зібрання і рада. Члени ради або однією з її комісій спочатку називалися ейсимнетами (розсудливими), потім (з кінця I ст. н.е.) - проедрами. Виконавчу владу здійснювали різні колегії - номофілаків ("вартою закону"), симнамонів (глашатаїв) та ін. Особливістю Херсонесу була наявність посади царя (басилевса). Він був епонімом (особою, ім'ям якої називався рік при датуванні державних документів) і відав релігійними справами. Швидше за все, в місті не раз робилися спроби встановити тиранію і відбувалися народні хвилювання. Ймовірно, ці події вплинули на появу висіченої на мармуровому камені присяги, яку повинен був вимовляти кожен херсонесіт. У ній, зокрема, були такі слова: "Присягаюся, що буду одностайним з усіма громадянами в захисті добробуту і свободи міста і не зраджу Херсонес, ні прекрасну гавань, але зберігатиму усе це для народу і не порушу демократії".

 

 

 

Народні збори у Херсонесі

 

На межі III-II ст. до н.е. скіфи напали на Херсонес, але останньому, скориставшись ворожнечею між скіфами і сарматами, вдалося відстояти свою незалежність. У 179 р. до н.е. Херсонес уклав договір про дружбу з царем Понтійської держави Фарнаком I. Коли у кінці II ст. до н.е. скіфи знову обложили місто, на допомогу херсонесітам прийшов понтійський полководець Діофант. Скіфи були розгромлені, але Херсонес на тривалий час потрапив в залежність від Боспора, верховним правителем якого став понтійський цар Митридат VI Євпатор. Бажаючи отримати незалежність, херсонесіти звернулися по допомогу до римського імператора Юлія Цезаря, який в 46 р. до н.е. задовольнив їх прохання. На честь цієї події були навіть випущені монети з написом "Елевтерас" ("Звільнення"), але після смерті Цезаря усе повернулося на круги своя. У 45 р. н.е. Херсонес став союзником Рима, який почав війну проти Боспора, отримавши за це право на карбування золотих монет і, ймовірно, незалежність. У 63 р. н.е. скіфи знову обложили місто. Прибулі на допомогу римські війська змусили скіфів відступити, проте Херсонес потрапив в повну залежність від Риму. У гавані розмістилася римська ескадра, а в місті - I Італійський і XI Клавдієв Легіони. На мису Ай-Тодор римляни побудували фортецю Харакс. На початку II ст. н.е. (у зв'язку з боротьбою проти даків) римляни вивели війська з Херсонесу. Незабаром він потрапив під владу боспорського царя Котиса II, а при імператорові Антоніні Пії до міста повернулися римські війська. В результаті нашестя готів (III ст. н.е.) і гунів (IV ст. н.е.) сільськогосподарська округа остаточно прийшла до занепаду, але Херсонес вцілів, опинившись в V ст. н.е. під владою Візантійської імперії.

 

 

Розкопки на місці грецької колонії Керкінітиди. Крим. Літо, 1985 р.

 

---

1. Детская энциклопедия. Т. 8. - М. : Просвещение, 1967. - 640 с.
2. История Украинской ССР. Т. 1. - К. : Наукова думка, 1981. - 496 с.
3. Кленов В. История и мифы древней Синдики // Техника молодежи. - 1986. - № 8. - С. 36-41.
4. Петухов Ю.Д., Васильева Н.И. Евразийская империя скифов. - М. : Вече, 2007. - 400 с.

•  Мозолевський Борис Миколайович (1936-1993 рр.)

• Історія Нікопольщини