Шатунов В.В.

Заведующий отделом археологии
и древней истории
Никопольского краеведческого музея
г. Никополь, Украина
Биография

Материал предоставлен в авторской редакции

.

Археологічні пам’ятки скіфського часу
на території Нікопольщини

Вступ

Скіфи - найяскравіший період стародавньої історії України. Ім’ям цього народу була названа доба, що охоплювала близько п’яти століть (V-I ст. до Р.Х.). Скіфи залишили такий глибокий слід у світовій історії, що їхнім ім’ям, через багато століть після того, як вони фізично зникли, середньовічні історики (наприклад Ганна Комніна) називали кочівників, які мешкали в Північному Причорномор’ї (кангли, узи, кумани). Час існування скіфів співпадає з виникненням і розвитком античних держав Греції, які зіграли величезну роль у складанні європейської цивілізації. Скіфи були тісно пов’язані з грецьким світом і були не тільки посередниками в розповсюдженні грецької культури на нашій території, але й самі створили своєрідну культуру, вплив якої відчувся на великих просторах Східної Європи, Західної та Центральної Азії.

Скіфи втягнули в тогочасне життя, залучивши до передових стародавніх цивілізацій, навіть Північний і Середній Урал і Приуралля. У торгівельних взаємовідносинах між Заходом, Північчю та Сходом головну роль відігравали скіфські племена.

Виходячи з вищесказаного, видно значення скіфів у загально-європейському процесі.

Скіфська держава, втягуючи навколишні племена в торгівельні зв’язки, сприяла й розвитку суспільних відносин і культури.

Без сумніву, роботи скіфських ремісників, які користувалися високою, на той час, технікою виробництва, сприяли розвитку техніки і на околицях скіфського світу.

Можна сказати, що в історії цивілізації наступне місце після греків і римлян посідають скіфи й кельти. Ці народи визначили розквіт варварської Європи та наклали відбиток на її подальший розвиток. Ось чому історія скіфів, їх культура мають для нас велику цікавість.

Хочеться додати, що Велика Скіфія була першим державоутворенням на теренах України.

Утворення Скіфської держави
у Північному Причорномор’ї та її історія

Перша скіфська держава була створена в степовій зоні Передкавказзя. Перед цим скіфські племена мешкали між Волгою й Аральським морем, але були витиснені племенами массагетів.

Протягом VII-VI ст. до Р.Х. передкавказькі степи служили скіфам плацдармом для військових походів у Передню Азію, де вони воювали на боці різних держав.

Приблизно між 612 та 565 рр. до Р.Х. скіфи панували в Передній Азії, але край їх пануванню поклав мідійський цар Кіаксар (Хувахштра), вирізавши на пиру скіфських вождів.

Після поразки в Мідії, скіфи повертаються у степи Передкавказзя, звідкілля центр скіфського об’єднання переміщується в причорноморські степи, де наприкінці VI ст. до Р.Х. вони міцно утримують територію між Дунаєм і Доном. Тут скіфи використали всі вигоди посередницької торгівлі між Лісостепом і північно-причорноморськими грецькими містами. До того ж, із цієї території скіфи здійснювали військові походи на лісостепові племена. Хоча останні й давали опір експансії скіфів, але перемога лишилась на боці кочівників.

Проте й на долю скіфів випало тяжке випробування - велика війна, яка була нав’язана їм перським царем Дараяваушем (Дарієм) I Гістаспом Ахеменідом і відбулася між 514-512 рр. до Р.Х. Формальним приводом для її розв’язання з боку Персії була помста Дарія I скіфам за те, що вони колись удерлись до Мідії. Ця війна закінчилася ганебно для Перської імперії, а для скіфів принесла підйом військово-політичного авторитету.

Найвищого розквіту скіфська держава досягла в V-IV ст. до Р.Х.

Наочним символом міці скіфської держави є так звані «царські кургани» - величні поховальні пам’ятки її володарів і скіфської аристократії. Ці пам’ятки вражають масштабністю споруд і багатством начиння. Майже всі вони зосередженні в Нижньому Придніпров’ї: Чортомлик, Олександропіль, Товста Могила, Солоха, Огуз, Козел, Гайманова Могила й інші. Наприкінці V ст. до Р.Х. на Лівобережжі Дніпра, напроти сучасного м. Нікополя Дніпропетровської області, була заснована столиця Скіфської держави - Кам’янське городище (місто Амадока за Птоломеєм). Деякі науковці (Болтрик Ю.В.) припускають, що поблизу м. Нікополя, між сучасними селами Покровське та Капулівка, знаходилася й правобережна, головна частина столиці Степової Скіфії.

Знайдені в курганах цінності свідчать не тільки про надзвичайну розкіш, яка оточувала скіфську верхівку, але й служать доказом жорстокої економічної експлуатації підкорених племен і народів з боку кочівників.

Дуже важливими були відносини з античними містами-державами Північного Причорномор’я. Саме звідси безпосередньо або транзитом з інших античних центрів до скіфів надходили предмети розкоші й інші товари, в тому числі й вина.

Одним з основних торгівельних партнерів Великої Скіфії було Боспорське царство. Володарі Скіфії постачали зерно на Боспор із хліборобських районів Лісостепу. Про величезну роль скіфських володарів свідчать також події міжусобиць синів померлого царя Перісада - Сатира й Євмєла. Скіфи, підтримавши Сатира, здобули йому перемогу в битві при річці Фаті в 310-309 рр. до Р.Х.

Бурхливо розвивалися події й на західних скіфських кордонах. Приблизно в середині V ст. до Р.Х. серед фракійських племен надзвичайно посилилося плем’я одрисів, які на чолі зі своїм вождем Тересом, заснували могутню Одриську державу, кордони якої доходили до Нижнього Дунаю. Відносини між Скіфією й Одриською державою, як прикордонних, були складними та не обходилися без військових конфліктів.

Ситуація змінилася в середині IV ст. до Р.Х. після швидкого занепаду Одриського царства, який відкрив скіфам шляхи до Західного Причорномор’я.

Пік скіфського наступу на захід пов’язаний з ім’ям царя Атея, володаря усієї Скіфії. Це був загартований у боях суворий вояк, для якого іржання коня було найкращою музикою. За плечима Атея був багатющий досвід полководця.

Після низки перемог над фракійськими племенами Атею пощастило міцно закріпитись на правобережжі Дунаю. Свідченням могутності Атея став випуск ним власної монети, карбованої в античному місті Каллатіс.

Але на шляху скіфської агресії на Балкани стала Македонська держава на чолі якої був цар Пилип II - батько Олександра Великого. Неминуче військове зіткнення між двома державами сталося в 339 р. до Р.Х. поблизу Дунаю. Під час битви скіфи зазнали поразки, а цар Великої Скіфії - полководець і воїн, 90-річний Атей, загинув.

Однак після цієї поразки могутність Скіфії не похитнулася, про що свідчать події 331 р. до Р.Х., коли намісник Олександра Великого - Зопіріон із тридцятьма тисячами воїнів удерся на територію Скіфії й дійшов до міста Ольвії. Облога міста була невдалою й македонці відступили, але на зворотньому шляху в так званій Гетській пустелі, військо, разом із Зопіріоном, було знищено скіфами.

Військові успіхи скіфів протягом століть пов’язані з високим рівнем бойового мистецтва, в якому їм не було рівних: вони майстерно воювали пішими та кінними, вміли битися з кавалерією та піхотою, брати наступом укріплення міст. Але для перемоги у війнах зі стародавніми імперіями однієї хоробрості та військової майстерності було не досить.

Велике значення мали захисна та наступальна зброя, за допомогою якої воїн міг вразити ворога, сам при цьому залишаючись неушкодженим.

Протягом майже всієї історії скіфів більшість їхніх воїнів була кінними. До складу піхоти входили найбідніші зі скіфів, а також рекрути з осілих племен, що підлягали скіфам. Головну частину кавалерії складали легкоозброєні воїни, одягнуті в звірячі шкіри.

Таранною силою скіфського війська була важка кіннота, яка наносила основний удар у центр ворожого війська. Кіннота могла маневрувати під час битви - перешикуватись і змінювати напрями руху, щоб нанести удар у необхідному місті. Коли лінія супротивника проривалася, тоді в бій вступала легка кавалерія, яка доводила справу до кінця. Скіфські царі, в часи найвищого розквіту держави, могли зібрати армію в кількості 150 000 воїнів. Не кожен народ Європи та Сходу міг протистояти скіфам наодинці, особливо коли вони були об’єднанні. Скіфія була військовою державою, уся соціальна структура якої була націлена на військові потреби. Адже недарма перський цар Дарій називав скіфів «народом воїнів».

Та закат Скіфської держави наближався. У Скіфії спостерігаються кризові явища. Жага наживи скіфської знаті виснажила фізичні та матеріальні можливості рядового населення Степу й Лісостепу.

Йде криза ідеології скіфського суспільства. До того ж, на думку науковців, серед чинників економічної руйнації Скіфської держави було погіршення кліматичних умов і висихання степу, зникнення трав’яного покрову внаслідок інтенсивного випасання худоби. На початку III ст. до Р.Х. Велика Скіфія причорноморських степів припинила своє існування. Але самі скіфи не зникли з історичної арени. Не пізніше початку III ст. до Р.Х. відносно щільно заселений степовий простір Північного Причорномор’я був обезлюднений. Скіфське населення зосередилося в річкових долинах Нижнього Дніпра, річок передгірського Криму, нижнього Дунаю.

Саме там історія пізніх скіфів продовжувалася.

З середини II ст. до Р.Х. північно-причорноморські степи заселяють кочові племена сарматів, які належали до східно-іранської групи. Але це - вже інша історія.

До питання про скіфський Геррос

Давньогрецький історик Геродот Галикарнаський, який начебто відвідав Північне Причорномор’я в V ст. до Р.Х., залишив досить яскравий і неповторний опис Скіфії, її історії, географії, побуту та звичаїв скіфів і їх сусідів. У IV книзі «Історії» Геродота йдеться й про розташування Герроса - області, де скіфи ховали своїх царів. Геррос відігравав дуже значну роль в описі Геродота, оскільки був однією з прив’язок у його системі координат географії Скіфії. Крім того, поховання скіфських царів становлять також великий інтерес і для архіеологічних досліджень. Тому проблема місця розташування легендарного Герроса протягом більш ніж трьох століть інтригувала вчених.

Уявлення про географію Скіфії у Геродота були досить розпливчасті. Тому спроба переносу їх на сучасну карту була та залишається предметом сперечання між науковцями.

Згідно Геродоту скіфи ховали своїх володарів на території народу геррів, до якої Борисфен (Дніпро) був судноплавний. До цих земель необхідно було пливти по Борисфену 40 днів. Герри, з підвладних скіфам племен, займали найбільш віддалені края. У той же час, у цій місцевості, від Борисфену відгалуджувалась річка Герр, яка була межою між скіфами царськими та скіфами-кочівниками. А вони, як відомо, мешкали в степовій частині сучасної України. Крім того, на пропозицію перського царя Дарія I Гістаспа прийняти бій скіфський цар Іданфірс відповів готовністю битися лише в тому випадку, якщо перси зможуть знайти та знищити могили пращурів скіфів. Але в останньому епізоді неясно, чи то йдеться про поховання в Герросі, або про якісь інші старовинні могили пращурів. Зрозуміло одне: «батьківські могили» скіфів кінця VI ст. до Р.Х. знаходилися у віддаленій і малодоступній місцевості.

Геродотом був описаний обряд поховання скіфського царя, звичайний для всієї скіфської еліти того часу. Коли у скіфів помирав цар, у землях геррів викопували в землі велику чотирикутну яму. Тіло царя бальзамували, вкладали на віз, а потім, у супроводі великої свити, здійснювали останню подорож по землях підвладних племен, які по ходу приєднувалися до траурного кортежу. Через 40 днів поховальний кортеж прибував у землю геррів до місця поховання. Тіло царя опускали в могилу, де його клали на підстилку з соломи. Навколо небіжчика встромляли списи. Разом із царем ховали також, попередньо удавлених: наложницю, виночерпія, куховара, прислужника, конюха, вістового, коней і частину речей, які йому належали при житті, а також золоті чаші - оскільки, як запевняв Геродот, срібло та мідь скіфи не використовували зовсім. Після цього могилу перекривали стовбурами дерев, а зверху розстеляли очерет. Після цього насипали великий курган. Через рік після цього відбувалася тризна, під час якої наближенні царя задушували 50 юнаків і 50 найкращих коней. Потім людей і коней, у вигляді «вершників», у повному спорядженні насаджували на палі та розставляли навколо курганів у якості довічної охорони царя.

Як же вирішується проблема місця розташування скіфського Герроса? Науковці, які вважали достовірними розповідь Геродота про сорокаденне плавання до Герросу, механічно переносили на сучасну карту підраховані відстані, внаслідок чого ця область «розміщувалася» біля Могільова, на північний схід від Чернігова, в районі Києва тощо. Розміщували Геррос також на молочних водах річки Кальміус або на берегах річок Вісунь і Тясмін.

З початку XX ст. більшість вчених розміщували область геррів у районі Кам’янки та Нікополя, навколо яких була зосереджена значна кількість курганів-велетнів, а також середніх і малих курганів.

Один із дослідників скіфського Олександропольського кургану Терещенко О.В. доводив, що область геррів розташовувалася в межиріччі Базавлука та Дніпра.

Наприкінці XIX ст., після розкопок велетенських курганів VII-VI ст. до Р.Х., в середньої течії річки Сули, народилася гіпотеза про розташування раньоскіфського Герроса саме в цьому регіоні.

Протягом майже 30 років (1960 - початок 90-х років) у степах Причорномор’я, у зв’язку із процесом будівництва каналів і систем зрошення засушливих земель півдня України, проводилися нечувані за своїми обсягами розкопки степових курганів від Дону до Дунаю. Були досліджені сотні курганів скіфського часу, в тому числі й царського рангу. Але кількість поховань VII-VI ст. до Р.Х. на цій великій території була досить невелика та в цілому не перевершила трьох десятків.

Мозолевський Б.М. був переконаним прихильником гіпотези Нижньодніпровського Герроса. Вивчення праці Геродота, із залученням сучасних даних по археології Північного Причорномор’я, свідчить про механічне змішування в свідченнях Геродота по скіфській етнографії різночасової інформації щонайменше двох періодів VII-VI ст. до Р.Х. та часу Геродота, тобто V ст. до Р.Х.

Саме до V ст. до Р.Х. відносяться повідомлення про розселення племен у степовій зоні. До цього ж часу відноситься й утворення Герроса на Нижньому Дніпрі, нижче порогів, у районі Кам’янка-Нікополь.

Археологічні дослідження скіфських курганів на Нікопольщині в XIX ст.

Курган Чортомлик

З розвитком археологічних досліджень у Російській імперії виникло питання про планомірне, систематичне дослідження старожитностей на її території. У зв’язку з цим у 1859 р. була створена Імператорська археологічна комісія. Одним з її перших кроків було дослідження курганів скіфської знаті на Правобережжі Дніпра, поблизу від м. Нікополя. Протягом 1859-1963 рр. молодший член ІАК Забєлін І.Є. (1820-1909 рр.) дослідив низку таких курганів у Нікопольсько-Томаківському регіоні (6 курганів). Апогеєм досліджень Забєліна І.Є. були розкопки 19,5-метрового скіфського, царського кургану Чортомлик (Могила Баба) поблизу сучасного села Чкалове (Чортомлицькі хутори, село Ново-Миколаївка) в 1862-1863 рр. Діаметр цього велетня був приблизно 110 м. На вершині кургану був майданчик діаметром приблизно 15 м, у центрі якого стояв половецький кам’яний ідол. Насип кургану був обнесений могутньою кам’яною крепідою. На розкопки кургану в 1862 р. Міністерство Імператорського Двору (МІД) виділило велику на той час суму - 5 000 карбованців. Розкопки розпочалися 26 травня 1862 року. У розкопках брало участь 86 грабарів із підводами. За 1,5 місяця з кургану було вивезено 17 000 м³ грунту. Під час зняття насипу на глибині 6,5 м від вершини кургану було виявлено скупчення приношень: 250 комплектів кінського спорядження із заліза, бронзи, золота, а також бронзові навершя, бронзова гривня, 234 бронзові бляхи та 267 наконечників стріл.

Скіфський курган Чортомлик

 

Наступного 1863 р. для завершення досліджень кургану МІД асигнувало ще 5 000 карбованців та обіцяло, в разі необхідності, надати додатково 2 000 карбованців. У цьому році в розкопках Чортомлика брало участь вже 116 грабарів. Під час розкопок у траншеї були виявлені залишки тризни, куди входили фрагменти амфор і кінських кісток. Під північно-східною частиною крепіди було виявлено поховання підлітка («вартового») зі списом і точилом.

У центрі, під насипом, містилася основна гробниця, на захід від якої знаходилося 3 могили з похованням 11-ти занузданих та осідланих коней із золотими та срібними прикрасами. Кінські могили супроводжували поховання двох знатних конюхів із золотими прикрасами та зброєю.

Під насипом знаходилася вхідна яма, дно якої було розташоване на глибині майже 11 м від материкової глини. По кутах ями знаходилися входи в підземелля.

У південно-східному підземеллі знаходилися парадні вбрання цариці, які були обшиті безліччю золотих бляшок і намистин. Крім того, тут були виявлені золоті платівки від головних уборів. Уздовж камери, під стінами рядами стояли стріли. У підземеллі стояв бронзовий казан і 5 амфор, поруч з якими лежали залишки килиму та шкіряні сагайдаки зі стрілами. Вхід до підземелля охороняла собака.

Вхід до північно-східного підземелля охороняв «вартовий» із бронзовою гривнею, золотою скроневою підвіскою та кільцем. Поруч лежав сагайдак зі стрілами. Уздовж стін підземелля було зібрано 2 500 золотих прикрас від головного вбрання й одягу, а також виявлено набірне веретено, бронзове люстерко й інші речі.

У південно-західному підземеллі було поховано двох знатних воїнів, які лежали поруч. При одному з них лежала наступальна зброя: 4 списа, 2 сагайдака, меч з окутим золотою платівкою руків’ям. На померлому був бойовий набірний бронзовий пояс і бронзові поножі, а також золоті прикраси - гривня, браслети та кільця. Голову небіжчика оздоблювало коничне вбрання, від якого збереглася 31 золота платівка. Поруч із головою лежали уламки бронзової чаші та срібного глечика. У другого небіжчика поховальний набір був дещо бідніший: золота гривня, срібний браслет і золотий перстень. На небіжчику був портупейний набірний бронзовий пояс, поруч - меч, сагайдак зі стрілами, залізний ніж. У кістяка були відсутні кисть лівої руки та ліктьової кістки.

В останньому - північно-західному підземеллі, була похована заможня жінка. Скоріш за все - цариця. Вона лежала на настилі зі слідами різнокольорових фарб. На небіжчиці було високе коничне вбрання, обшите бляшками та розетками із золота. На вбрані була пурпурова намітка, яку облямовували 57 золотих платівок. Головне вбрання доповнювали 2 сережки. Шию цариці прикрашала золота гривня, зап’ястя - золоті браслети, пальці рук - золоті обручки, біля правиці цариці лежало бронзове люстерко.

Небіжчицю супроводжував слуга-виночерпій. Його зап’ястя прикрашали бронзовий і залізний браслети. Поруч із ним лежали ніж, сагайдак зі стрілами. Праворуч і ліворуч від виночерпія, уздовж стіни, знаходились 14 глиняних амфор. У склепі також стояла срібна таця, на якій лежав срібний черпак. Під західною стіною стояла срібна амфора, що назавжди залишилася в історії під назвою «Чортомлицька амфора». Її порцелянова копія виставлена в експозиції Нікопольського краєзнавчого музею. Висота амфори сягає 70 см, максимальний діаметр тулубу - 40 см, срібло 900 проби, вага - 10 кг 784 г. Зображення на амфорі складаються з трьох ярусів. Нижній ярус, із зображенням рослинного орнаменту, птахів і розеток символізує небесну сферу. На ньому три краника для зливу вина, у вигляді голів Пегаса та двох левів. Верхній ярус, із зображенням шматування грифонами оленів, символізує підземну сферу, боротьбу світу з темрявою. Середній ярус, із зображенням скіфів, що приборкують коней, символізує земну сферу життя. Деякі науковці припускають, що на середньому ярусі зображено процес підготовки скіфів до принесення в жертву коня на честь бога Фагімасада, покровителя конярства. Сама ж амфора мала ритуальне значення та використовувалась під час урочистого свята на честь цього бога.

Західніше камери з похованням цариці Забєлін І.Є. виявив ще одне величезне підземелля, площею близько 40 м². З півночі до нього йшов довгий грабіжницький хід. Поховання, завдяки грабіжникам, було спустошене. По всій гробниці були розкидані кістки двох небіжчиків. Біля північної стінки гробниці стояли два бронзових казани. За ними, в стіні, містилася ніша, в якій були знайдені меч із руків’ям, окутим золотом, бронзову чашу, сагайдак. Під західною стінкою знаходився дерев’яний настил, на якому колись покоївся головний небіжчик. Тут зустрічалися вістря стріл, золоті прикраси від вбрання та зброї. За місцем, де лежав небіжчик, у стіні, була виявлена ще одна ніша-схованка, з великою кількістю золотих платівок від вбрання. У південній стіні містилася третя ніша, в якій знаходилися наступальна зброя (яка була прикрашена золотим окуттям) і захисна зброя (набірні портупейні пояси).

Саме в цьому підземеллі, на думку Мозолевського Б.М., був похований скіфський цар, який помер пізніше цариці. Виявлені Забєліним І.Є. знахідки під час археологічних досліджень скіфських курганів у 1859-1863 рр. по праву увійшли до золотого фонду скіфознавства. У Санкт-Петербурзькому Імператорському Ермітажі був відкритий спеціальний Нікопольський зал, де були гідно представлені знахідки з цих курганів.

З кінця 70-х до середини 80-х рр. XX ст. археологічними експедиціями ІА АН УРСР на чолі з Мозолевським Б.М., а пізніше з Мурзіним В.Ю., сумісно з археологами ФРН, на чолі з Р. Роллє, були проведені дослідження останців Чортомлика та курганної групи Чортомлик.

 .

Курган Чортомлик будувався у кілька прийомів. Під час будівництва було використано приблизно 20 мільйонів шматків дерну, які закріплювалися біля підніжжя мулом із річки Солоної.

Доба затишку та підйому археологічних досліджень

Після розкопок кургану Чортомлик у 1862-1863 рр. подальші дослідження курганів скіфської знаті надовго припинилися.

І тоді за роботу успішно прийнялися грабіжники. У колекції Ханенка Б.М. та Ханенко В.І. знаходився набір золотих платівок і бронзовий посуд із курганів на Нікопольщині. У колекції відомого промисловця й археолога Поля О.М. знаходилися золоті та бронзові речі, придбані поблизу Чортомлика. Яворницький Д.І. на виставці VI Археологічного з’їзду в Одесі в серпні 1884 р. демонстрував у своїй колекції скіфські речі з курганів Нікопольщини.

У Метрополітен-музеї в Нью-Йорку зберігається скіфський меч із золотою рукояттю та піхвами, подібний знайденому в Чортомлику. Походить він із пограбованих курганів Нікопольщини.

Ситуація з археологічних досліджень пам’яток скіфського часу на Нікопольщині залишалася незмінною до початку 30-х рр. XX ст. Дослідження, які проводились Полєм О.М., Яворницьким Д.І. та Кірановим Т.М., були спорадичними.

Період інтенсивних досліджень скіфських курганів у нашому регіоні припадає на 30-ті роки XX ст. у зв’язку з будівництвом гігантського промислового об’єкту в м. Нікополі - Південнотрубного заводу («Нікопольбуд»). Кургани досліджувались на так званому Нікопольському курганному полі. Протягом 1931-1935 рр. розкопки проводив Нікопольський краєзнавчий музей під керівництвом співробітника музею археолога Кіранова Т.М., а після його раптової смерті, протягом 1935-1936 рр. експедицію очолив Дмитров Л.Д., співробітник Київського ІІМК АН УРСР. Протягом 1937-1946 рр. (з перервою 1941-1943 рр.) дослідженнями нікопольських курганів керував Граков Б.М., співробітник Московського відділення ІІМК АН СРСР.

У 1946 р. експедиція Гракова Б.М. припинила роботу на Нікопольському курганному полі, незважаючи на те, що із 136 курганів було досліджено лише 79.

У цих курганах було виявлено 68 поховань найбідніших представників рядового скіфського населення; 66 поховань відносилися до IV ст. до Р.Х., та лише 2 - до VII-V ст. до Р.Х. Під час роботи Гракова Б.М. на території м. Нікополя та за його межами було виявлено кілька скіфських поселень: Сулицьке, Бистрицьке, Новопавлівське, Капулівське, Покровське.

Початком постійних досліджень скіфських курганів на Нікопольщині можна вважати 1961 р., коли на запрошення Нікопольського краєзнавчого музею Скіфська експедиція Інституту археології АН УРСР, під керівництвом Тереножкіна О.І. провела дослідження зруйнованого господарчою діяльністю кургану біля села Кірове, де були поховані заможні скіфи IV ст. до Р.Х. У 1964 р. ця експедиція проводила розкопки курганів біля села Капулівки. Ці поховання належали представникам аристократії та населенню, яке займало проміжний стан між рядовими общинниками та скіфською аристократією. У 1964-1965 рр. на запрошення директора Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату Середи Г.Л. Скіфська Нікопольська експедиція почала дослідження курганів на околицях м. Орджонікідзе, де було зосереджено близько 300 курганів, які підпадали в зону «просування» марганцевих кар’єрів. З початку роботи експедиції, на посаді лаборанта, прийняв участь Мозолевський Б.М.

Протягом 1964-1965 рр. Скіфською Нікопольською експедицією було досліджено 17 скіфських курганів, серед яких і 7-метровий курган Страшна могила. Наприкінці 60-х рр. у зв’язку з будівництвом нових кар’єрів і підприємств по видобутку марганцю, виникла загроза знищення курганів.

Тому при Північно-Рогачицькій експедиції був створений Орджонікідзевський загін, який очолив Мозолевський Б.М. У жовтні-листопаді 1969 р. він провів в Орджонікідзе свої перші самостійні розкопки двох курганів доби бронзи. У 1970 р. між ОГЗК та Інститутом археології АН УРСР був заключений договір про співробітництво терміном на 10 років для проведення археологічних досліджень на Орджонікідзевських кар’єрах. Була створена Орджонікідзевська археологічна експедиція, яку очолював до останніх днів свого життя Мозолевський Б.М. Сезон 1970 р. для Бориса Миколайовича розпочався у квітні. Як згадував Мозолевський: «То була моя перша велика самостійна експедиція». У цьому році було досліджено біля села Нагорне кілька курганів, які «очолювала» відома Хомина Могила, заввишки 3,2 м, діаметром близько 40 м. У кургані, обведеному крепідою, було виявлено 3 катакомбні гробниці.

У нішах вхідної ями основної гробниці знаходилися поховання двох коней зі срібними вуздечками. У камері були знайдені кістки людини та тварин, уламки захисної та наступальної зброї, посуду, дрібні золоті вироби, ручка дерев’яної посудини у вигляді золотої скульптурки вепря.

У другій (впускній) гробниці, теж пограбованій, були виявлені кістки людини, уламки амфор, намистини, дрібні золоті вироби, срібний кілік і фіала, а також деталі кістяного веретена та гребня.

У третій (теж впускній) гробниці знаходилася ніша, в якій лежав кінь із вуздечкою, прикрашеною залізними виробами. У камері був похований підліток із наборним поясом зі срібних платівок. Поруч знаходилися сагайдак зі стрілами, ножі, жертовна їжа, наконечники списів і дротиків, амфора.

Знахідки з Хоминої Могили були прелюдією неперевершеної симфонії під назвою «Пектораль», яку залишив людству Борис Миколаєвич.

Симфонія «Пектораль». Товста Могила

Восени 1970 р. Мозолевський розпочав підготовку до розкопок кургану. Взимку 1970-1971 рр. з’явилася причина його дослідження... Для озеленення центральної частини Індустріального району м. Дніпропетровська знадобився чорнозем, який із дозволу директора ОГЗК Середи Г.Л. вирішили взяти з насипу Товстої Могили. У лютому 1971 р. Мозолевський провів буріння насипу, щоб підтвердити належність кургану до скіфського часу. Ця розвідка довела, що курган був дійсно скіфським. Для вивозу грунту з насипу кургану була прокладена залізнична гілка через західну частину кургану.

29 березня 1971 р. Мозолевський був терміново визваний у місто Орджонікідзе, а вже 30 березня розпочалося зняття курганного насипу. Протягом 10 днів Мозолевський і співробітник Інституту археології Загребельний О.М. знімали цей грандіозний насип. Висота кургану була 8,6 м, діаметр близько 70 м. А загальний обсяг насипу складав близько 12 000 м³.

 .

По закінченню зняття насипу та виявленню 7 могильних плям, наприкінці квітня 1971 р. була сформована повноцінна експедиція, куди увійшли співробітники Інституту археології Черненко Є.В., Зарайська Н., Євдокімов Г. та інші. Виявила бажання взяти участь у дослідженнях доктор археології Рената Роллє з ФРН. Роботи по розчищенню могили завершилися в липні.

Під час розкопок були виявлені 2 могили, в кожній з яких лежало по троє коней. В одній із цих могил кінські вуздечки були оздоблені золотими прикрасами, в другій - срібними та срібними з позолотою. Коней супроводжували троє конюхів. Один із них мав на зап’ясті залізний браслет, а на шиї - золоту гривню. Поруч із ним лежав сагайдак зі стрілами та ножі.

.
Паралельно була досліджена бокова гробниця з двома входами, яка розташовувалася в південно-західній частині кургану. На викинутому грунті (під час будування гробниці скіфами), було виявлено скупчення бронзових речей, які прикрашали траурний візок: частини кінської вузди, дзвоники, бронзові навершя тощо.

У поховальній камері на дерев’яному настилі лежала жінка 20-30 років. Одяг її був розшитий золотими бляшками, голову її прикрашав калаф із шкіри, розшитий золотими платівками, шию прикрашала масивна гривня зі скульптурними зображеннями левів, що женуться за оленем. Біля голови лежали скроневі підвіски з зображенням богині, яка сидить на троні; на руках у небіжчиці були 3 золотих браслети, а на пальцях - 11 перстнів. За головою цариці стояв срібний кубок, скляний посуд і чорнолакова миска. Під лівою лопаткою лежало бронзове люстерко.

Праворуч від небіжчиці лежав 2-річний хлопчик в алебастровому саркофазі. Хлопчик був прикрашений золотими речами: гривня, сережки, бляшки від одягу, перстень. Руку прикрашав золотий браслет. При ньому був мініатюрний срібний посуд: кілік, рітон і кубок. У гробниці була виявлена господарча ніша, в якій знаходилися бронзовий казан, сковорідка, а також кістки жертовної їжи. Царицю та дитину супроводжували слуги: охоронець, куховарка, вістовий і дівчина-служниця.

На останньому етапі досліджень кургану Товста Могила було здійснено обстеження центральної гробниці, яка виявилася пограбованою. По залишках кісток небіжчика було з’ясовано, що вони належали чоловіку 40-50 років. Чоловік лежав на дерев’яному настилі. На ньому був панцир, бронзовий пояс і поножі. Штани були розшиті золотими бляшками. При небіжчику були знайдені частини бронзової булави, золоті обкладинки ритона, уламки срібного посуду, золоті платівки від гориту тощо. У коридорі, під грунтом, який упав зі стелі, археологи знайшли 3-ручну амфору, 3 сагайдака, прикраси з нагая, бронзовий світильник і посудину, меч із піхвами, з золотим окуттям. Вхід у коридор перекривав кістяк слуги. При вході в гробницю була виявлена унікальна нагрудна прикраса - Пектораль.

Це сталося 21 червня о 14 годині 30 хвилин. Знайшов її особисто Мозолевський Б.М. Пектораль важила 1 147 г золота 900 проби. Діаметр пекторалі - 30,6 см. Пектораль складається із трьох ярусів, які відділяються один від одного пустотілими витими дротами. Нижній ярус, зі сценами шматування міфічними химерами, левами, пантерами коней і вепрів символізує підземне життя, боротьбу темних і світлих сил.

Золота пектораль

.
Середній ярус, з квітами та птахами, означає дерево життя, є символом богині-матері, яка була в багатьох давніх народів богинею родючості.

Верхній ярус, із зображенням людей та домашніх тварин, означає земне життя. Сюжет або композиція ярусу розповідає про підготовку скіфів до Новорічного свята, яке припадало на 21 березня, день весняного рівнодення.

Протягом 70-80-х рр. XX ст. на Нікопольщині були розкопані десятки курганів скіфського часу, які досліджувалися експедиціями Київського та Дніпропетровського державних університетів і Дніпропетровського історичного музею. Поблизу сіл Шолохове, Покровське, Лукіївка, Криничувате, Новоселівка, Першотравневе, Куйбишеве, Олексіївка були досліджені кургани як рядового скіфського населення, так і представників його більш заможного прошарку. Паралельно йшли дослідження курганів навколо м. Орджонікідзе в радіусі 10-15 км експедицією Мозолевського Б.М.

Протягом 70-80-х рр. XX ст. Мозолевським Б.М. було досліджено 140 курганів, серед яких багато пам’яток скіфського часу, що увійшли до таких курганних групп, як Дідова Могила, Лаурка, Завадська Могила, Іспанова та Лисяча Могили, Чортомлик тощо.

У середині 80-х років Мозолевський Б.М. дослідив 2 кургани скіфської еліти Водяна та Бабина Могили, а протягом 1990-1991 рр. він розкопав скіфський курган Соболева Могила. Цей курган по праву увійшов до кола найвідоміших археологічних пам’яток скіфського часу.

Соболева Могила

Таку назву курган отримав на честь комполка Другої Кінної армії Соболева Д.С., який загинув у жовтні 1920 р. під час битви за село Шолохове з військами Врангеля та був похований у цьому кургані.

До початку розкопок на Соболевій Могилі був розташований сучасний цвинтар у кількості 165 поховань, які були перепоховані в 1990 р. У цьому ж році, після завершення перепоховань, розпочалося зняття курганного насипу, який сягав висоти 6 м, а діаметр близько 50 м.

У 1991 р. розкопки були продовжені. Під час досліджень 1990-1991 рр. було встановлено, що навколо насипу йшов рів, глибиною 1,1-1,8 м. Під поверхнею курганного насипу, на глибині близько 1 м від вершини, було виявлене половецьке святилище у вигляді кам’яного кільця, розмірами 8х8 м, у центрі якого стояла вкопана скульптура половецького воїна. Після зняття насипу археологи на поверхні материкової глини виявили 9 плям від поховань. Як згодом з’ясувалося, 8 із них відносилися до людських, а 1 було кінським похованням. Центральне поховання було вщент пограбоване. Небіжчика, в окремих прямокутних ямах, супроводжували вістовий і виночерпій. Поховання не пограбовані. У вістового під правою скронею лежала срібна сережка, а у виночерпія - бронзова. Навколо ями з похованням виночерпія йшла вимостка з амфорних уламків.

Жіноче (впускне) поховання, було закладене вапняком із дерев’яним заслоном. Воно було двічі пограбоване. Але, не зважаючи на це, тут було виявлено 86 золотих ґудзиків, а в двох схованках - срібні кілік і прикраси вузди у кількості більше 30 речей (нахрапники, нащічники, бляхи, ворварки). Поховання цієї заможної жінки супроводжувало поховання дівчинки-служниці в окремій ямі. Дівчинку прикрашали срібні сережки та браслети зі скляних намистин.

Крім цих поховань археологи виявили впускні, окремі поховання хлопця та дитини. Поховання хлопця було пограбоване, але по фрагментах інвентаря у гробниці з’ясовано, що його супроводжувала наступальна зброя: спис, дротик, меч, сагайдак. При ньому було знайдено кілька срібних намистин.

Дитяче поховання було не пограбоване. Дитину прикрашали мініатюрна золота гривня та золота сережка. На лівій частині грудей простежувалися фрагменти золотої фольги. Біля лівої руки лежала срібна посудина, а біля входу в гробницю - амфора.

Але самим цікавим похованням, впускним, є поховання скіфського жерця, який відносився до багатої верхівки скіфського суспільства. Жрець був похований у великій катакомбі, довжина якої була більше 5 м.

У гробниці біля входу лежало 3 амфори, бронзовий казан, дерев’яне блюдо, в якому знаходилися кістки коня з 4-ма ножами. Поруч із блюдом були виявлені залишки овечої шкіри, на якій колом лежало срібне намисто, в середині якого знаходилися деталі кістяного веретена. У північній половині гробниці лежав вельможний небіжчик на дерев’яному настилі. Шию небіжчика прикрашала масивна золота гривня, на зап’ястях - золоті спіральні браслети. На безім’яному та середньому пальцях знаходилися 2 персня. Ноги небіжчика захищали бронзові поножі. Ліворуч, уздовж стегна, лежав горит, прикрашений золотими платівками, в якому знаходилося 46 наконечників стріл і руків’я лука, прикрашене золотою ажурною платівкою. Довжина горита 59 см. Поверх гориту лежав залізний меч у дерев’яних піхвах зі срібним наконечником. Руків’я меча прикрашене золотою обкладинкою з зображенням оленя та хижака кошачої породи. Навершя руків’я прикрашало зображення лані. Довжина меча - 66,7 см. За головою небіжчика археологи виявили скупчення золотих бляшок від парадного одягу, які лежали кількома шарами. Праворуч від голови лежали срібні: ритон, келих і кілік, а також зітліла ритуальна дерев’яна чаша.

Неподалік від небіжчика (у північно-східному куті гробниці) лежала наступальна зброя: 2 списа, 2 дротика, 5 сагайдаків, серед яких 3 були прикрашені золотими та срібними намистинами, а також ворварками з золотим покриттям. На думку Мозолевського Б.М. небіжчик належав до касти жіноподібних жерців-енареїв верхівки скіфського суспільства, про що свідчить набір дорогих речей і кістяне веретено. Покровителькою жерців була богиня Аргимпаса. Кістяне веретено тотожньо було дереву життя, світовому дереву, яке пронизує три космічних сфери - небесну, земну та підземну.

Дерево життя було символом богині-матері. Давньогрецький філософ Платон висловлює думку про те, що мати мойр (богинь долі) - Ананке круте веретено, вісь якого - світова вісь, на якій тримається Всесвіт. Веретено було посередником зв’язку між людьми, часом і світами.

Поховання жерця супроводжувало кінське поховання. Кінь лежав із залізними вудилами та псаліями. На кінському черепі знаходилися срібні прикраси вуздечки. Біля вудил - 2 великі срібні бляхи. Повіддя були прикрашені 3 рядами намистин, які кріпилися до срібного кільця на шиї коня.

Доля скіфів підкорила -
Віддала вікам і міфам...
Але, як раніш, в могилах
Коні вірно служать скіфам.

Заключення

Земля Нікопольщини... Благословенний куточок величної, багатостраждальної української землі, яку передали нам у спадщину народи, що проживали колись на ній: Аріана-Веджа (арійський простір), Кіммерія, Велика Скіфія, Сарматія, Рейхготланд, Куманія.

Часткою історії нашого краю були легендарні скіфи, які залишили після себе речі матеріальної культури, що сконцентровані в курганах, городищах і поселеннях.

На території Нікопольщини археологами були досліджені десятки курганів скіфського часу. Знахідки, виявлені в курганах, зробили вагомий внесок у розумінні людського буття. Флагманами курганних поховань скіфських царів і верхівки скіфського суспільства VI-IV ст. до Р.Х. на Нікопольщині є: Курган Чортомлик, Товста, Соболева, Водяна, Бабина, Страшна, Завадська, Чабанцева, Хомина Могила. Естафету археологічних досліджень у Нікопольському регіоні, після Мозолевського Б.М. продовжили Полін С.В., кандидат історичних наук, співробітник ІА НАНУ, який очолив Орджонікідзевську археологічну експедицію, та співробітники НКМ - Жуковський М.П. і Шатунов В.В. Протягом 1994-2003 рр. Поліним С.В. було досліджено близько 30 курганів. Протягом 2004-2007 рр. Полін С.В. проводив наукові дослідження залишків царських курганів Олександропіль і Краснокутський.

Жуковський М.П. і Шатунов В.В. проводять археологічні дослідження на території міста Нікополя та села Капулівки в пошуках старожитностей козацької доби (Микитинська Запорозька Січ), культових споруд кінця XVIII-XIX ст. (Св.-Покровська церква, церква Іоана Дамаскіна) та скіфського часу (Капулівське городище).

 .

.