Хомина Могила
(глава з книги «Скіфський степ»)

Моїм сподіванням на відпочинок після напруженого, майже піврічного сезону 1969 p., що закінчився сенсаційним відкриттям схованки Гайманової Могили, не судилося збутися.

Не вляглися ще розмови про срібну чашу із зображенням скіфів, не встигла обсохнути глина із Гайманки на черевиках, як мені знову довелося їхати, цього разу до відомого вже читачеві Орджонікідзе. За повідомленням з місця, кар'єр загрожував тут одному з курганів.

Приїхав я до міста вже в середині жовтня. Пам'ятка, про яку йшлося, виявилася великим курганом поруч з колишньою Страшною Могилою,- саме на ньому палив я вогнище перед початком розчистки могили Опії... Розкопки кургану під завивання холодних вітрів, що часом жбурляли в обличчя різкою сніговицею, ми закінчили зі співробітницею Орджонікідзевського народного музею Г.А. Дерев'янко перед самими жовтневими святами. В його насипу і під ним було виявлено 25 могил різних культур доби бронзи. Знахідки (ліплений глиняний посуд, бронзовий ніж, кістяні оздоби) були лише в деяких із них.

З'ясувалося також, що найближчими роками поблизу Орджонікідзе підлягають знесенню десятки інших пам'яток. Для врятування їх постало питання про термінове створення нової експедиції. Так довелося повернутися до молодого шахтарського міста, з яким нерозривно пов'язана вагома частка мого життя.

Експедиційний сезон 1970 р. знову почався для мене у квітні. То була моя перша велика самостійна експедиція. Уся ж її історія, починаючи з розкопок О.І. Тереножкіна 1964 p., невіддільна від імені директора Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату, Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії УРСР Григорія Лукича Середи. Комуніст, людина широкого державного мислення, що створила велетенське підприємство з передовою технологією (на долю Орджонікідзевського комбінату припадає майже чверть світового видобутку марганцевої руди), він з однаковим розумінням ставиться і до гірничої справи, і до питань, пов'язаних з нею побіжно - від рекультивації порушених кар'єрами земель до створення міського краєзнавчого музею. Великою мірою саме завдяки його кмітливості й наполегливості справа охорони археологічних пам'яток на землях комбінату стала зразком для всіх підприємств і господарств країни. Не дивно, що кожний орджонікідзевець тепер - наполо-вину археолог. Своїм створенням і існуванням Орджонікідзевська археологічна експедиція також зобов'язана ініціативі Г.Л. Середи.

 

  

Дослідження 1970 р. були зосереджені поблизу Шевченківського кар'єру. Розкопки тривали як звичайно - пограбовані рядові скіфські могили чергувалися з курганами доби бронзи зі скорченими безінвентарними кістяками, покладеними у неглибоких ямах. З'являючись час від часу на розкопі, Григорій Лукич весело обзивав давньоямних небіжчиків голотою і на прощання жартома махав рукою - плакали, мовляв, комбінатівські грошики! У відповідь на його жарти я щоразу кивав на курган № 13,- на той час мені вже пощастило навчитися відрізня¬ти кургани скіфські від нескіфських.

Курган був одним з найбільших у групі - висота його становила 3,2 метра. Залитий цвітом білих ромашок, він плив серед ячменів, мов перепілка. Кілометрів за чотири від нього височіли мовчазні залишки Чортомлика.

Місцеве населення називало курган Хоминою Могилою, а часом ще й Хмариною - за ім'ям тоді ще здорового діда Хмари, який любив посидіти на кургані з чарчиною та заповідав навіть тут його й поховати.

Коли почали розкопувати могилу, під верхнім шаром насипу відразу ж пішла кам'яна кріпида. Це вже було знаменно, адже кургани таких розмірів каменем обкладалися рідко. Незабаром під кріпидою відкрилася і пляма бокової гробниці, на яку я покладав немало сподівань.
Серед дня на розкоп з професором-ґрунтознавцем М.О. Бекаревичем заїхав Г.Л. Середа. Почекавши з півгодини і впевнившись, що раніше вечора ми не дістанемося до поховальної камери, він поїхав, пообіцявши неодмінно повернутися після роботи.

Вхідна яма могили була забита камінням. Хоч і прагнули ми вибрати його до дна, але надійшов вечір. До входу ж у склеп ще було далеко. На кургані ми залишилися з А. Бойком. Григорій Лукич, звичайно, був тут як тут. Пошкодувавши щодо нашої невдачі, він засукав рукава, і спільними зусиллями ми пробрали хід до підземелля. За каменями стояла велика дерев'яна заслінка, а в глибині склепу виднілася зовсім ціла амфора.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поховання справді збереглося непограбованим. Проте юнак, похований у могилі, мав тільки традиційний набір зброї та набраний зі срібних платівок портупейний пояс. На вуздечці коня, покладеного в окремій ніші, крім залізного нахрапника, також не було жодних прикрас.

Як і кожна степова гробниця IV-III ст. до н. е., могила складалася з глибокої вхідної ями і підземного склепу. Грабіжники пройшли у вхідну шахту через насип кургану і, побачивши вхід до підземелля, не стали докопувати її до кінця. їхня похибка врятувала для науки два кінські поховання в бокових нішах біля самої підлоги ями. Поховання, вуздечкам з яких міг позаздрити сам чортомлицький цар!

Обидва набори вражають незвичністю. Один із них, срібний, виготовлено з великих прямокутних і круглих платівок, поспіль вкритих зовсім не характерним для Скіфії геометричним орнаментом. Другий, також срібний, плакований тонким листовим золотом. Усі нащічні його бляхи містили своє¬рідні стилізовані зображення фантастичних істот. На масивному ж нахрапнику було відштамповано двох орлів, що клюють голову левиці, а над ними - фігурку лева з розкритою пащею, який сумно споглядає цю картину. Художні особливості набору безпомилково вказують, що його було виготовлено наприкінці IV ст. до н. е. фракійцями, західними сусідами скіфів.

У самому ж склепі центральної гробниці грабіжники воістину підсунули нам «свиню» - і в прямому, і в переносному розумінні слова. Вони геть усе винесли із могили, але згубили в ній невелику золоту скульптурку дикого кабана, що, ймовірно, правила за ручку до дерев'яної чаші. Знайшовши її, лаборантка Віра Левицька від несподіванки аж підкинула бідного вепра ножем,- подібні шедеври не часто трапляються навіть у непограбованих царських могилах.

Виходячи з розмірів гробниці та багатства тих нечисленних речей, які в ній залишилися, курган мав належати надзвичайно заможній людині - визначному представникові скіфської знаті. Це саме засвідчували й знахідки в другій боковій гробниці кургану, також дощенту пограбованій. Тут було поховано жінку - дружину основного небіжчика. Крім сотні золотих платівок від вбрання, в ній виявлено дві срібні посудини для вина, золоту сережку, різьблене кістяне веретено та кілька кістяних платівок від набірного гребеня.

Матеріали Хоминої Могили мали самостійне наукове значення. Але того літа важко було передбачити, що вони стануть невеликою, але могутньою увертюрою до відкриття, звістка про яке блискавично облетить весь світ, і котре ще найменують відкриттям століття. Історія ж його починалася під час розкопок Хоминої Могили.

 

 

Список ілюстрацій

1. Набір вуздечкових прикрас. Срібло. Кінець IV ст. до н.е. Хомина Могила. Розкопки Б.М. Мозолевського. МІК УРСР.
2. Реконструкція вуздечки зі срібним набором із Хоминої Могили.
3. Реконструкція вуздечки з позолоченим набором із Хоминої Могили.
4. Набір вуздечкових прикрас. Срібло з позолотою. Кінець IV ст. до н.е. Хомина Могила. Розкопки Б.М. Мозолевського. МІК УРСР.
5. Кінський нахрапник. Срібло з позолотою. Кінець IV ст. до н.е. Хомина Могила. Розкопки Б.М. Мозолевського. МІК УРСР.
6. Ручка дерев'яної чаші у вигляді дикого кабана. Золото, срібло.
Кінець IV ст. до н.е. Хомина Могила. Розкопки Б.М. Мозолевського. МІК УРСР.
7. Посуд для вина. Срібло. IV ст. до н.е. Хомина Могила. Розкопки Б.М. Мозолевського. МІК УРСР.