Чортомлик
(глава з книги «Скіфський степ»)

Як видно з попереднього викладу, перші свої кроки на півдні України скіфська археологія робила дуже невпевнено, здебільшого завдяки непередбаченим відкриттям. Біля початків її нерідко стояли люди зовсім випадкові. Добре, коли ними були такі безмежно віддані науці подвижники, як Дюбрюкс, але частіше ними виявлялися різні пройдисвіти й невігласи, що завдали справі дослідження скіфських старожитностей непоправної шкоди.

У 1859 р. при міністерстві імператорського двору було створено Археологічну комісію, на яку поклали обов'язок розкопувати стародавні пам'ятки. 1889 р. за нею було закріплено виняткове право надавати дозвіл на їх здійснення. Дослідження старожитностей набагато поліпшилися. Потроху вони починають переходити до фахівців, що, набуваючи досвіду, розробляють і методичні та методологічні засади розкопок. Але до археології як до науки ще було далеко. Царський двір прагнув лише нових і нових коштовностей, штовхаючи археологів на скарбошукацтво.

З першого року створення комісії в придніпровських степах почав свою археологічну діяльність її член Іван Єгорович Забєлін. Протягом 1859—1861 pp. він розкопав кілька скіфських курганів середньої висоти (3-8,5 метра) на південь від Катеринослава (нині Дніпропетровськ) - поблизу сіл Томаківки, Біленького, Чумаків та Краснокутської станції. Усі вони були пограбовані. Але це не спинило молодого вченого. І вже 1862 р. він починає розкопувати один з найбільших скіфських курганів, що згодом увійде в науку під назвою Чортомлика та обезсмертить ім'я свого дослідника.

І.Є. Забєлін народився 1820 р. у бідній родині дрібного службовця в Твері (нині Калінін) і ще в дитинстві залишився без батька. З великими труднощами йому пощастило закінчити Преображенське училище Московського приказу громадського опікування. Продовжувати освіту можливості не було. Усе, чого він досяг в житті, далося йому важкою і виснажливою працею. Двадцять років після училища він виконував обов'язки канцелярського службовця Збройової палати, переписуючи архівні справи і водночас самотужки оволодіваючи історичною наукою. Під кінець життя І. Є. Забєлін (помер 1908 р.) став одним з найбіль Пам'ятку справді важко було не запримітити - висота її сягала 19 метрів, діаметр становив 110 метрів. Нехай читача не дивує назва кургану - Товста Могила. Цю назву вже звикли позв'язувати з розкопками скіфського кургану поблизу м. Орджонікідзе на Дніпропетровщині, здійсненими 1971 р. Однак слід зазначити, що більшість великих курганів із плоскою або сферичною верхівкою називалася колись на противагу гострим могилам товстими і лише після розкопок їм надавалося інше ім'я - здебільшого за назвою найближчого населеного пункту. Курган стояв на рівнинному узвишші у верхів'ях річки Чортомлика (звідки в подальшому й пішла його назва) за 2,5 кілометра від Чортомлицьких хуторів (тепер с. Чкалова). За три версти на схід від нього проходив давній чумацький шлях. Навколо кургану, як це звичайно буває, стояло багато могил менших розмірів. Свого часу курган правив козакам за сторожову вежу, з якої степ відкривався на тридцять верст довкруж.

Могила входила до володінь вдови генерал-майора у відставці Зейфарта. Коли Археологічна комісія звернулася до неї з проханням дозволити розкопки кургану, поміщиця поставила вимогу - віддати їй третину серійних коштовностей, а за поодинокі знахідки сплатити третину їхньої номінальної вартості і, крім того, передати всі речі, «що не матимуть археологічного значення», тобто весь матеріал, виготовлений не з коштовностей. Археологічна комісія змушена була погодитися на такі умови. Для розко¬пування могили міністерство імператорського двору виділило дуже велику на той час суму - 5000 карбованців.
 
Розкопки почалися 26 травня 1862 року. З верхівки кургану звалили половецьку кам'я ну бабу, яка стояла там споконвіку. Історія ії заслуговує на окрему увагу.

 

Цей ідол правив кільком поколінням місцевих селян за об'єкт поклоніння, оскільки вважалося, що він здатний оберігати від лиха. Років за 20-30 до розкопок його стягли з кургану і використали в господарстві. Як на те, в степу тоді почалася засуха, і по селах пішли чутки, буцім у тому винен чортомлицький ідол. Його знову повернули на могилу, відбивши ненароком по дорозі голову, і засуха, що тривала чотири роки, ніби припинилася. Згодом одному з селян збрело забрати відбиту голову ідола, щоб підпирати нею двері біля погреба. Знову трапилася засуха, і знову голову змусили повернути на курган та поставити ідолові. Так і стояв він до розкопок, оточений шаною й забобонами, приймаючи дари грошима й хлібом за своє «знахарювання». І коли востаннє І.Є. Забєлін стягнув його, «багато селян, що проїздили або проходили мимо, благоговійно скидали шапки й цілували повержений камінь».

Дореволюційна методика розкопок істотно відрізнялася від сучасної. Забєлін почав розкопувати Чортомлик, як і інші кургани, наскрізною траншеєю зі сходу на захід - розуміння необхідності знімати весь насип ще не було. У розкопках брало участь 86 грабарів з підводами. На шостому метрі насипу було виявлено залишки майже 250 кінських вуздечок з залізними вудилами та золотими й бронзовими оздобами, чималу кількість інших речей. Приблизно на рівні цих знахідок курган мав уступ, вище якого схили кургану, як і по підошві, було укріплено камінням.

Робота просувалась успішно. За півтора місяці з кургану було вивезено понад 17 000 кубометрів ґрунту, але стало зрозумілим, що цього року розкопки не закінчити. Тому, не доходячи потрібного рівня материкової глини, Забєлін припинив їх.

Наступного року для завершення досліджень було асигновано ще 5000 карбованців і обіцяно в разі потреби надати додатково 2000. У розкопках тепер брало участь 116 грабарів.

Коли в межах закладеної траншеї вийшли на материк, з'ясувалося, що курган перекривав невелику могилу доби бронзи з кількома скорченими похованнями. Під кам'яною кріпидою в західній частині розкопу відкрили залишки тризни - уламки амфор, кістки тварин, деталі вуздечок, бронзові вістря стріл. У центрі кургану містилася основна гробниця, а на захід від неї - три могили з похованнями дванадцяти коней та дві - з кістяками конюхів. Кінські вуздечки були оздоблені золотими й срібними прикрасами, біля шести коней виявлено рештки сідел із золотими окуттями, а біля двох ще й пишні нагрудні прикраси із бронзи. З конюхами також було покладено золоті прикраси і зброю, що свідчить про неабияку їхню заможність і знатність.

Основна могильна яма зверху мала розміри близько 2,1х4,6 метра і донизу майже вдвічі розширялася. Дно її сягало глибини 10,8 метра від рівня поля. У кожному з кутів ями були влаштовані підземелля - кожне завдовжки близько 3,5, заввишки 2 метри, а підлога містилася на 2 метри нижче дна вхідної шахти. Розкопування такої складної підземної споруди далися надзвичайно важко, адже ні будь-якої техніки, ні досвіду гірничих робіт Забєлін не мав. Справа ускладнювалася також необізнаністю дослідника з конструктивними особливостями скіфських гробниць. Забєлін вважав, що головний небіжчик мав лежати на дні вхідної шахти. Не виявивши тут ніяких знахідок, він виснував, що основна частина гробниці дощенту пограбована, і лише кутові ка¬мери (він сприйняв їх за допоміжні) внаслідок щасливого випадку залишилися цілими. Насправді ж дослідник помилявся: то були основні поховальні приміщення, а відтак з часу поховання жодна людина сюди не діставалася.

Розчищення почалося з південно-східного підземелля. Тут стояв невеликий бронзовий казан та п'ять глиняних амфор. Уздовж стін камери виявлено велику кількість бронзових вістер стріл і золотих платівок від одягу та наголовного вбрання. Одяг, імовірно, висів уздовж стін на залізних гаках. Вхід до ніші охороняв собака.

У північно-східному підземеллі стояло шість амфор. Біля входу лежав кістяк служниці з бронзовою гривнею на шиї та золотою підвіскою біля скроні, а поруч - залишки сагайдака з бронзовими вістрями стріл, набірне веретено. Уздовж стін, як і в попередньому випадку, зібрано близько 2500 золотих прикрас від наголовного вбрання й одягу, розвішаного колись на стінах. Отож обидві ніші становили собою комори, де розміщувалися запаси їжі й вина, а також парадне вбрання.

У південно-західній камері виявлено два чоловічі кістяки, що лежали поруч. В одного з них на шиї була потерта золота гривня, прикрашена шістьма фігурками левів на кожному кінці, на зап'ястях - широкі золоті браслети, на пальцях  обручки з плоскими щитками. Навколо черепа зібрано 31 золоту платівку, можливо, від наголовного вбрання. При боці лежав меч з окутим золотою пла-тівкою руків'ям, спіральна золота стрічка від пужална нагая, залишки двох сагайдаків із бронзовими вістрями стріл, кілька залізних наконечників списів та бронзова й срібна посудинки до вина. Небіжчик був підперезаний поясом з бронзовим набором, на ногах виявлено залишки бронзових кнемід.

Другий небіжчик був дещо бідніший. Шию його також прикрашала золота гривня, правицю - срібний браслет і золота обручка. На попереку містився пояс із бронзових платівок. Осторонь лежали залізний меч та сагайдак зі стрілами.

В останньому, північно-західному підземеллі була похована жінка. Кістяк її лежав на ложі зі слідами блакитної, синьої, червоної, жовтої та зеленої фарб. Небіжчицю поховали в наголовному вбранні, від якого лишилося понад 50 золотих платівок і начільна стрічка. З наголовного вбрання опускалася пурпурова намітка, обшита по краю золотими платівками із зображенням скіфа, що причащається перед богинею з люстерком у руці - подібними до виявлених у Куль-Обі. На шиї небіжчиці була золота гривня, на зап'ястях - по широкому золотому браслету, на кожному пальці - золоті обручки, біля скронь - підвіски у вигляді кола з привісочками на ланцюжках. Поблизу правиці знайдено бронзове люстерко із залізним руків'ям.

 

 

Небіжчицю супроводжував слуга, що лежав поперек камери з бронзовим та залізним браслетами на зап'ястях і купою вістер стріл при боці. Решта площі підземелля була заставлена посудом. Тут виявлено 14 амфор для вина і велику срібну тацю, на якій лежав срібний черпак зі скульптурною голівкою собаки на кінці руків'я. Біля західної стінки стояла велика срібна амфора з позолоченим горлом, ручками й плічками, - найвизначніший шедевр Чортомлика.

Висота посудини 0,7 метра, ширина 0,39 метра. Увесь тулуб її прикрашено карбованим орнаментом з рослинними мотивами, доповненими фігурками птахів, у нижній частині містилося три отвори для зливання вина у вигляді лев'ячих голів та погруддя Пегаса. Вище цього святкового килима, на плічках посудини поміщено горельєфний фриз зі сценами, як вважають, приборкування скіфами коней. Кожну фігурку відлито окремо, а потім припаяно до поверхні амфори. Сюжет композиції нескладний, але вражає життєвістю, стрункістю побудови, довершеністю образів.

У центрі композиції троє скіфів (двоє юних і один бородатий), спутавши коня арканами, намагаються повалити його на землю. Осторонь від них, босий і зі спущеною з одного плеча свиткою, стоїть четвертий учасник цієї сцени. Ліворуч від неї скіф з горитом без лука при боці, тримаючи коня за повід, підгинає йому передню ногу, очевидно, заставляючи лягти. Праворуч скіф без зброї триножить осідланого коня. Далі з обох боків юний і бородатий степовики, накинувши на шиї коням аркани, обома руками тягнуть їх до себе, намагаючись втримати скакунів, перед якими, поміщені головами врізнобіч, вільно пасуться ще двоє коней.

Композиція відзначається ясністю побудови й чітким пластично-емоційним ритмом, що підносить твір до рівня кращих зразків античної пластики.

Вище фриза зі скіфами, під горлом посудини, розміщено дві однакові сцени терзання грифонами оленя. За художніми якостями вони набагато поступаються всім іншим зображенням. Коли останні становлять оригінальні витвори самобутнього митця, то сцени з грифонами трафаретно передають канонізований сюжет.

На захід від камери з похованням жінки Забєлін виявив ще одне величезне приміщення, обвалене зверху донизу. Розміри його сягали 35-40 квадратних метрів. З півночі до підземелля тягся довгий грабіжницький хід, початок якого був помітний ще до розкопок. На жаль, ні суті, ні призначення цього приміщення дослідник не зрозумів.

Виходячи з опису Забєліна, то була самостійна могила, яка дуже близько підходила до північно-західної камери центральної гробниці. Після пограбування стіна між нею і цією камерою вивалилася, що дало підстави дослідникові сприймати їх як одне. Забєлін був переконаний, що все величезне підземелля, виявлене ним за камерою з похованням жінки, є грабіжницьким ходом, куди грабіжники винесли з центральної могили не лише бронзові казани, але й усі коштовності, відкриті тут, поховавши їх (не відомо навіщо) в спеціальні комірки. Найменше він допускав, що це підземелля було основною частиною єдиної гробниці, призначеної для головного небіжчика, тоді як камери, що відходили від кутів вхідної ями, належали його наложниці і слугам.

 

 

У підземеллі виявили залишки двох кістяків, розкиданих грабіжниками - основного небіжчика та, ймовірно, його слуги. Але Забєлін виснував, що другий із них не слуга, а придавлений обвалом грабіжник. При цьому повз його увагу пройшов той факт, що кістяк був розкиданий, а популяризатори Забєліна, не вчитавшись в опис вченого, поширили його хибну думку як доведену істину. Так народився міф про катастрофу під час пограбування Чортомлика.

Біля північної стінки могили стояли два бронзові казани. Далі за ними в стіні містилася ніша, в якій виявлено залізний меч з окутим золотом руків'ям, бронзову чашу, залишки сагайдака зі стрілами, три золотих окуття від точила чи руків'я нагая і дві ланки срібного ланцюжка від нього-таки. Зотліле ложе основного небіжчика розміщувалося вздовж західної стінки. При ньому та біля нього траплялися розкидані грабіжниками кістки скелета, вістря стріл і золоті прикраси від убрання та зброї. За ложем у західній стіні було споруджено другу нішу, на дні якої зібрано велику кількість золотих платівок від убрання.

 

 

У південній стінці містилася третя ніша. Як і дві попередні, вона також уціліла від пограбування. Тут лежали портупейні пояси з бронзовим набором, золоті прикраси нагая і горита, п'ять мечів з окутими золотом руків'ями, а також золоті окуття піхов меча та ще одного горита. Окуття горита становить собою велику платівку розмірами близько 27х48 сантиметрів, основна частина якої оздоблена сценами з міфа про грецького героя Ахілла - культ його у Північному Причорномор'ї того часу набув чималого поширення. Згори композицію обмежують сцени боротьби тварин, знизу - рослинний орнамент.

Отже, незважаючи на пограбування, в могилі залишилися дуже великі коштовності. Такої кількості оздобленої золотом зброї пізніше не знаходили в жодній скіфській гробниці. Найвірогідніше, що на час пограбування могили її склепіння частково вже обвалилося, замаскувавши входи до ніш. Кого ж було поховано під Чортомликом? Більшість сучасних учених приставала на думку І.Є. Забєліна про те, що тут містилася гробниця з похованням царя. Проте деякі дослідники, у тому числі О.І. Тереножкін, вважають, що під курганом були два незалежні поховання скіфських володарів з почетом. Аналізуючи характер чортомлицьких поховань і порівнюючи їх з іншими скіфськими могилами, автор цих рядків дійшов дещо іншої думки. Під курганом справді було дві могили, але пізніша з них, бокова, належала цареві, а центральна, з кутовими камерами, - його дружині, похованій в північно-західній камері. Відтак у південно-західній камері було поховання не царя зі слугою, а двох слуг небіжчиці.

 

 

Підставою для такого твердження є насамперед той факт, що під усіма скіфськими курганами з двома гробницями одна з них завжди належить чоловікові, а друга - дружині, незалежно від того, кого з них поховано раніше.

 

 

Про належність центральної гробниці Чортомлика жінці свідчить і характер наявних у ній поховань. Поховання небіжчика з південно-західної камери вражає бідністю - і в прямому розумінні, і стосовно похованого поруч з ним чоловіка, не кажучи вже про жінку із північно-західної камери. До того ж не було жодної цілої царської могили, у якій би слуга лежав поруч із царем. Далі, основною ознакою належності бокової могили чоловікові є величезний арсенал зброї. Натомість у центральній могилі незначна кількість зброї лежала тільки при небіжчиках південно-західної камери, тоді як усі допоміжні приміщення були буквально завалені залишками жіночого вбрання: жоден курган не містив їх стільки. Отже, ми схильні вважати, що гробниці Чортомлика належали одній царській родині. Спочатку тут поховали дружину царя, а згодом, в окремій могилі - і його самого, після чого курган досипали і зміцнили каменем. Загадкою лишилося тільки місце входу до другої гробниці. Але для її розв'язання необхідні повторні розкопки кургану.

 

 

Крім основного розколу по лінії схід - захід, І.Є. Забєлін заклав також траншею на південь, яка розрізала південний останець кургану навпіл. Але тут нічого не виявили. По всій довжині розкопали і грабіжницький лаз, що вів до бокової гробниці. У ньому траплялися окремі золоті платівки та розрізнені кістки від кістяків царя та його слуги. Дно лазу було притрушено глиною, яку грабіжники виносили із могили, щоб вже на свіжому повітрі вибирати з неї коштовності. Зверху хід був забитий великими каменями, що і Забєліну, і його наступникам дало підставу гадати, ніби грабіжники вчасно були заскочені охороною, яка й замурувала вустя. Дослідження інших пограбованих могил свідчать, що й на них подібні ходи були забиті каменем. Він просто падав туди з кріпиди. Отже, розвіюється і ця чортомлицька легенда: Чортомлик було пограбовано так само і в той самий час, що й тисячі інших скіфських курганів.

 

 

Хто ж їх грабував? У вчених і тут немає одностайності. На підставі власного досвіду в автора склалося тверде переконання, що скіфські могили грабували через кілька десятків, можливо навіть сотень років після похорону. Отже, то вже були не скіфи, а народ, що витіснив їх з Подніпров'я,- найпевніше сармати. Щоправда, іноді трапляються цілком певні ознаки пограбування могили невдовзі після похорону, тобто сучасниками, але вони дуже рідкісні. Сармати ж, прийшовши на територію України, грабували могили своїх ворогів, ні від кого не криючись. Знаючи, що гробниця міститься під центром кургану, вони йшли до нього лазом і так чи інакше завжди знаходили те, що шукали. Ось чому всі центральні могили скіфських курганів виявилися пограбованими. Бокову ж могилу знайти було куди важче, внаслідок чого частина їх уціліла. Уже одне це повністю знімає звинувачення в пограбуванні своїх курганів самими скіфами. Коли б кургани грабували вони, то не обійшли б і бокових могил. А Чортомлик тут становить виняток лише в тому розумінні, що бокова гробниця в ньому дуже близько підійшла до центральної. Отож грабіжники, потрапивши до неї, сприйняли її за останню і припинили подальші пошуки.

 

 

Проте сармати були не єдиними, хто грабував скіфські могили. Робили це й інші народи, що хвиля за хвилею прокочувалися степом. Іноді в одну й ту саму могилу тягнеться по кілька грабіжницьких лазів, проритих у різний час. В одному з них, розкопаному О.І. Тереножкіним за кілька кілометрів від Чортомлика, знайдено табатирку минулого століття. Але наш земляк виявився невдахою: могилу пограбували до нього. Особливо зріс грабіжницький промисел у степах після видатних знахідок у скіфських курганах минулого століття. Засліплені бажанням легко розбагатіти, спритні молодці взялися за заступи. 1971 р. під час розкопок Товстої Могили поблизу м. Орджонікідзе, що розташоване за 10-12 кілометрів від Чортомлика, мені вдалося познайомитися з нащадками одного із них.

 

 

Чутки про скарби, відкриті в Товстій Могилі, швидко облетіли навколишні села й міста. Одного разу дружинник, що охороняв курган, підійшов до мене і сказав, що його родичка із села Чкалова (колишніх Чортомлицьких хуторів) хоче по секрету повідомити щось надзвичайно важливе,- таємницю вона не довірила навіть родичеві. Знаючи наперед, що мова піде про неіснуючі скарби, легендами про які, як і за часів А.П. Чехова, ще й досі дихає степ, я спочатку відмахнувся. Коли ж той сказав, що бабуся знає щось про самого І.Є. Забєліна, я відразу ж загорівся - невже ще є людина, яка пам'ятає розкопки Чортомлика?

 

 

За півгодини ми були в Чкалові. Хазяйкою господи, до якої ми завітали, виявилася невисока чемна жінка років 65, Ніна Павлівна Галайда. Звичайно, ні розкопок Чортомлика, ні Забєліна вона не пам'ятала та й не могла пам'ятати, але їх добре пам'ятав її дід, Ларивон Павлович Живиця. Під час дослідження могили йому було десь вісім - дванадцять років. Натхнений розкопками Забєліна, підрісши, він, як і інші його односельці, крадькома, ночами серед зими почав шукати своє щастя на ниві скарбошукацтва. Дехто на цьому ніби справді мав зиск, Ларивона ж Павловича переслідували невдачі.

Десь уже на схилі віку, на початку 20-х років, їдучи з онукою повз Чортомлик, дід урочисто посміхнувся і промовив: «Дурні вони, дурні! Розрили таку гору і знайшли одну тільки срібну чашу! А справжні чортомлицькі скарби лежать ось у цій могилці, доню». І він розказав малій тоді ще Ніні таке.

Зазнаючи невдач під час своїх «досліджень», Ларивон Павлович з товаришем добралися й до невеликого кургану поблизу Чортомлика. Копати ночами було важко, до того ж боялися, щоб хто не побачив. Нарешті, «дослідники» докопалися до величезної кам'яної плити. Але камінь був, мов зачарований: будь-які спроби дістатися під нього виявилися марними,- «куди б не копали копачі, він продовжувався в усі боки». І тоді дід Ларивон дійшов висновку: в Чортомлику поховано лише царя, а всі його скарби закопали саме тут, у кам'яній скрині під цією могилою. Що ж інше, як не скарби, можна було так пильно ховати? І помираючи, дід заповідав свої здогади онуці, як найбільший скарб.

Багато що з розповіді Ніни Павлівни ствердило мене в думці, що дід Ларивон таки копав могили. В кургані ж з «чортомлицькими скарбами» він натрапив на поховання у кам'яній скрині доби бронзи, де не те що лантухів золота, але й залізного цвяха не було. Намагаючись не образити пам'ять Ніни Павлівни, я передав їй від діда вітання, розказавши про табатирку минулого століття, знайдену О.І. Тереножкіним, хто тепер доведе, що вона справді не була власністю невдахи Ларивона Павловича?

 

 

Але мене зацікавило, про який курган біля Чортомлика розповідав дід. Ніна Павлівна згодилася поїхати з нами до нього. Щойно зійшовши на могилу, я витяг з-під ноги уламок горщика доби бронзи. Цього й треба було чекати: добираючись до кам'яної скрині, дід Живиця зруйнував впускне поховання того самого часу. Ніна Павлівна після моїх пояснень була збентежена,, невже її дід міг помилятися після стількох пошуків, а якийсь хлопчисько, котрому вона довірила найсвятішу таємницю свого роду, навіть не хоче перевірити вірогідність цієї таємниці? Я добре розумів її.

Щоб якось заспокоїти жінку, я зійшов з нею на один із останців Чортомлика і розповів про все, що було відкрито в кургані крім срібної чаші. Вона була здивована. Ще більше вразило її припущення, що скар¬би, які дід Ларивон марно шукав поруч, можуть бути в самому Чортомлику - адже його останці збереглися й досі. Можливо, під ними лишилося ще одне поховання, або, принаймні, коштовні вуздечки з площадки, де відбувалася тризна (Забєлін розкопав її лише частково).

Я знав, що на Чортомлик спрямовано один із кар'єрів Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату, але нові його розкопки уявлялися тоді далекими-далекими, і чи міг я мріяти, що мені самому випаде продовжити справу Івана Єгоровича Забєліна, крок за кроком пройтися по його слідах?

Алє ось наприкінці липня 1979 р. степ під Чортомликом забілів наметами Орджонікідзевської експедиції, а на його останцях по ночах запалали вогнища невсипущих мрійників: роботи на кургані почались. Я спланував дослідження на чотири роки, щоб не тільки розкопати останці Чортомлика і поверхню навколо нього, не тільки заново відкрити розкопані І.Є. Забєліним поховальні споруди з метою остаточно з'ясувати їх план і зміст, але й дослідити всю групу курганів, розташованих поблизу.

Серед чортомлицьких відвалів Забєліна мені вдалося виявити невеликий скіфський курган, старанно обійдений дослідником. Подумалося: ледве чи серед потомків великого чортомлицького царя міг знайтися зухвалець, який відважився б копати могилу так близько від царської гробниці. Вірогідніше було припустити зворотний хід подій. Розкопки підтвердили це припущення: під курганчиком містилося поховання заможної скіф'янки кінця V ст. до н.е. (Чортомлик датується кінцем IV ст. до н. е.). Незважаючи на подвійне пограбування, в могилі поряд з іншими речами було знайдено понад тисячу золотих прикрас. Вдруге грабіжники побували в гробниці зовсім недавно: в їхньому лазі виявлено напівзотлілу палку і обгорілий качан кукурудзи. Чи не дід Живиця залишив там їх? До речі, судячи з усього, до золота він не дістався. Подальші дослідження, можливо, відкриють його сліди і в інших курганах. Уже в найближчі роки читач зможе дізнатися, чим остаточно закінчаться легенди і достеменна історія Чортомлика.