|
|
|
| 23.03.2009 12:33 | |||
|
There are no translations available.
Тороп С.О.
Біолог м. Нікополь, Україна Біографія Малюнок автора Матеріал надано в авторській редакції
В’юн (Misgurnus fossilis)  Водяний пискун, риба-змія… Так у ХІХ та на початку ХХ століття у нашій місцевості іноді називали в’юна. Звідки взялися такі дивні назви? Відносно «пискуна» ще відомий російський іхтіолог Леонід Сабанєєв писав: «Другая замечательная способность вьюна, послужившая к названию его пискуном, заключается в том, что он, если взять его в руки, издает слабый писк. Это, очевидно, происходит от способности набирать воздух в пищеприемный канал, что подтверждают вьюны, которые держатся в банке с не совсем свежей водой: тогда они время от времени выходят на поверхность, высовывают голову из воды, глотают воздух и сейчас же с шумом выпускают его через заднее отверстие. Это пропускание воздуха через пищеприемный канал как бы заменяет собой дыхание жабрами».
Як з’ясували сучасні іхтіологи, він дійсно мав рацію. На відміну від інших риб, в’юн дихає не тільки зябрами, але й за допомогою шкіри та кишечника, стінки якого дуже багаті кровоносними судинами. У тому випадку, коли не вистачає кисню, він ротом заковтує повітря та пропускає його через травний тракт: таким чином кишечник виконує дихальну функцію. Повітря з кишечника виходить через анальний отвір з характерним писком, тому рибалки у старі часи і називали в’юна водяним пискуном.
А звідки тоді узялася назва риба-змія? Гадаю, що через розповіді тих самих рибалок про те, що в’юни здатні перебиратися по мокрій траві з однієї водойми до іншої, якщо вони розташовані недалеко одна від другої. Роблять вони такий перехід у той момент, коли відчувають, що у місці їх мешкання можуть настати несприятливі умови. Такі розповіді могли бути цілком правдивими – звісно, що ці риби відчувають зміну атмосферного тиску. Їх можна навіть назвати живими барометрами. В часи Дніпровських плавнів місцеві мешканці знали, що в’юни завжди виходять на поверхню перед негодою або зливою. Але цілком можливо, що назва риба-змія могла виникнути і через те, що ці невеликі (від 14 до 30 см) рибки, з видовженим, брускуватим, вкритим дуже дрібною лускою і шаром слизу тілом, дійсно, досить схожі на вугрів, або на невелику змійку.
Фото: www.naturephoto-cz.com
Рот у в’юна облямований п’ятьма парами вусиків, хвіст заокруглений, спина темна, черево і боки чорні. З боків тіла від голови до хвоста, широка темна смуга, а паралельно їй – ще дві вузенькі темні смужки. Тіло і плавці вкриті темними крапками. Очі маленькі, жовті. У Дніпровських (особливо в Базавлуцьких) плавнях траплялися в’юни, які мали більш яскраве забарвлення, і навіть в’юни-альбіноси.
Великою популярністю серед рибалок в’юни у ті часи не користувалися, та й у їжу їх вживали дуже рідко, хоча смакові якості цих рибок дуже високі. Їх м’ясо жирне, ніжне, дещо солодкувате. Щоправда, якщо його невірно приготувати, воно буде віддавати тванню – і все через слиз, який погано змивається. Позбавлялися його найчастіше таким чином – тримали впійманих рибок 2-3 години в проточній воді. У Дніпровських плавнях в’юни здебільшого зустрічалися в замулених водоймах зі стоячою або слабо проточною водою. Влітку, коли ці водойми пересихали, в’юни закопувалися в мул і перебували там доти, поки водойми знову не наповнювалися водою. Вони дуже полюбляли затоки, заливні озера, замулені ставки. Не хизувалися й болотами та канавами. Живилися в’юни личинками комах, черв’ячками, молюсками, а ворогів у нашій місцевості в них було досить багато – сом, щука, окунь, минь… Після будівництва Каховського водосховища майже усі водойми, де жили в’юни, були затоплені. Тому вони й перетворилися у нашій місцевості з найпоширеніших до вкрай рідкісних. Багато нікопольців взагалі знають про них лише з розповідей старожилів.
Фото: www.bgf-halle.de
Переклад в електронний вигляд: Бутенко О.П.
Дізнатися більше про в'юна Ви можете тут:
У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове
|
|||
| Обновлено ( 10.09.2009 04:07 ) |