The History of Nikopol Region - Аncient history | |||
Saturday, 01 August 2009 21:59 | |||
There are no translations available.
Тороп С.О. .
Скіфи - родоначальники психічної атаки
Мильоны - вас.
Нас - тьмы, и тьмы, и тьмы. Попробуйте, сразитесь с нами! Александр Блок, «Скифы»
.
«Зміїний» народ
.
Чому скіфів у давні часи іноді називали «зміїним народом»? Сьогодні ми відносимося до змій без особливої пошани. Кому не доводилося чути про «гада повзучого» або «зміюку підколодну»? У давні і не такі віддалені часи цих істот вважали втіленням мудрості, вірності і краси. Медики і алхіміки прикрашали їх зображеннями свої емблеми, а змія, яка вінчала головний убор фараона, була символом його влади і могутності. Скіфи, які жили в наших степах, обожнювали змій, ведучи своє походження від верховного бога Папая і «змієногої» богині. Ця «напівжінка-напівзмія» - мати Скіфа, родоначальника скіфського племені, часто зображалася на щитах, сагайдаках і зброї войовничих кочівників.
Кінський налобник із зображенням скіфської змієногої богині
.
Дослідники стародавніх релігій стверджують, що «змієногість» якого-небудь міфічного персонажу свідчить про його земне походження. На межі VІІ-VІ ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї вже існували грецькі міста-держави, які бажали підпорядкувати скіфів своєму впливу. З цією метою був створений «сумісний» культ, головна роль в якому відводилася легенді про походження скіфів від грецького героя Геракла і місцевої «змієногої» богині. Цікаво, що в грецькій міфології були свої «змієногі» персонажі - ламії, які народилися після чергової амурної «пригоди» Зевса. Залишки мармурового фриза із зображеннями Геракла і скіфської богині були знайдені археологами на місці одного з грецьких поселень ще на початку XX століття. На цьому в питанні про «зміїний» народ можна було б поставити крапку, але, думаю, одними «змієногими» богинями справа не обмежувалася. Очевидно, мало місце щось інше, що залишило в свідомості сучасників незабутнє враження, яке дійшло до нас у вигляді легенд і героїчних оповідей...
.
Люди мого покоління і старше, напевно, пам'ятають кадри з фільму «Чапаєв», де білогвардійці йдуть в «психічну» атаку. У роки громадянської війни до подібної тактики вдавалися воїни Корнилівського полку, названого так на честь одного із засновників Білого руху, генерала Лавра Корнилова, загиблого в бою. У 1920 р. корнилівці билися на Нікопольщині проти 2-ої Кінної армії... Яке відношення, запитаєте ви, мають скіфи до «психічної» атаки? Арріан, видатний грецький письменник, історик і географ, який жив на початку II ст. н.е., писав, що військові емблеми скіфів були чучелами змій і драконів, виготовлених з латочок матерії і насаджених на високі жердини. При русі ці чучела надувалися вітром і звивалися, як живі істоти, видаючи при цьому різкий свист. До наших днів збереглися зображення скіфських коней, «стилізованих» під драконів. Перед боєм скіфи прагнули надавати своїм коням страхітливого вигляду, вплітаючи в їх гриви різноколірні стрічки, які при русі розвивалися і нагадували змій, що звивалися. Багато хто з коней мав страхітливі маски і був захищений збруєю, на якій нерідко зображалися змії і «змієногі» богині.
Скіфський кінь
.
Але це ще не все! При наближенні до ворога в хід пускалися спеціальні тріскачки, які імітували шипіння змії. А зараз уявіть собі багатотисячне скіфське військо, яке скаче на «драконах» - «свистяче» і «шипляче». Ну, чим вам не «психічна» атака? Навіть один вигляд такого «зміїного» воїнства здатний був викликати у марновірних стародавніх народів відчуття страху перед невідомою і грізною силою, яка нагадувала величезного Змія. Але не тільки військовими емблемами і «стилізованими» під драконів кіньми «лякали» скіфи своїх супротивників. У VI ст. до н.е. у них з'явилася важка панцирна кіннота, здатна вплинути на результат будь-якої битви. До послуг скіфів не раз вдавався понтійський цар Мітрідат Євпатор (132-63 рр. до н.е.), здолати якого не змогли такі римські полководці, як Сулла, Лукулл і Помпей. Лише у 65 р. до н.е. римлянам вдалося розгромити понтійську армію в битві під Нікополем (на території сучасної Туреччини). Грецькі колоністи, які побоювалися скіфських набігів, бажали дружити із скіфами «сім'ями і будинками».
Скіфські мечі, ножни та бойові сокири
Скіфські луки, накінечники стріл і списів, застежки колчанів
.
Для осілих землеробських племен, які жили на північ від степу, народ із «звіриним» стилем прикрас (драконами, грифонами, зміями і «змієногими» богинями) був «зміїним» народом і образно зображався страшним Змієм, що вимагає дань і жертви. Пізніше «зміїними» стали називати і інші кочові народи, які з'явилися в наших степах вже після скіфів.
Скіфські воїни перед "психічною атакою".
Реконструкція Торопа С.О. за описом античного історика І ст. н.е. Арріана
Давня «біологічна зброя»
.
Цілком можливо, що під час «психічної атаки» скіфи використовували проти своїх супротивників «біологічну зброю» - стріли, просочені отрутою. В 2003 р. фольклорист Пристонського університету Едріена Мейер (м. Нью-Джерсі, США) випустила досить цікаву книгу - «Грецький вогонь, отруєні стріли, «скорпіонові бомби»: біологічні й хімічні війни в античному світі». Об'єднавши й зіставивши свідчення більше 50 грецьких і латинських істориків з даними археологічних розкопок, автор книги дійшла висновку, що в боях античного часу широко використовувалася біологічна й хімічна зброя - отруйний мед, отруєна вода, «скорпіонові бомби», удушливий газ, запальні суміші (аналог сучасного напалму). Вона стверджує, що ще в далекій давнині були добре відомі рослинні й інші природні отрути: сік більш ніж 20 видів отруйних рослин, змішаний з «дурною кров'ю» гній і т.д.
. Серед головних адептів антигуманного способу ведення війни Едріена Мейер називаються: Олександр Македонський (356-323 р. до н.е.), Ганнібал (бл. 247-183 р. до н.е.), Юлій Цезар (100-44 р. до н.е.) і багато інших відомих полководців Давнього світу. «Коли Менелай був поранений стрілою троянців, лікар зробив йому кровопускання, і з рани стала повільно минати «чорна кров». Цей спосіб лікування людини, вкушеної отруйною змією або пораненої отруєною стрілою, був розповсюджений і в реальному житті», - пише у своїй книзі Едріена Мейер. Мова йде про одного з героїв поеми Гомера «Іліада», створеної близько 730 р. до н.е. Вона оповідає про війну між греками й троянцями (жителями давнього м. Троя, яке знаходилось у Малій Азії). Після відкриття, зробленого видатним археологом Генріхом Шліманом (1822-1890 рр.) на пагорбі Гіссарлик (Туреччина), сьогодні вже мало хто вважає описані в «Іліаді» події «казками сліпого Гомера». Сучасні історики датують їх 1250 р. до н.е. При уважному прочитанні «Іліади» створюється враження, що «біологічну зброю» у тій далекій війні використовували обидві воюючі сторони, та й сама Едріена Мейер не двозначно пише у своїй книзі про те, що в Давній Греції для виготовлення смертельної зброї використовували отруту гадюк. Цікаво, що на стороні грецького царя Менелая воював Ахілл, якого багато давніх і середньовічних авторів (Лев Діакон Калойський, Євстафій Фессалоникійський, Атталіат і інші) називають скіфом. Так, Лев Діакон (Х століття) пише: «Син Пелея Ахілл був скіфом і походив з містечка за назвою Мірмікон, що лежить у Меотидського озера (Азовського моря)»... У стані ж троянців проти греків воювали амазонки, які, відповідно до Геродоту, відділилися від скіфів, після Троянської війни вийшли на схід, а потім знову з'єдналися зі скіфами, утворивши народ савроматів. Чи не були «варвари» з наших Причорноморських степів справжніми винахідниками «біологічної зброї», якою «цивілізовані» народи Європи й Азії методично знищували один одного в багатьох давніх війнах? Як це не раз траплялося, армії держав Середземномор'я й Малої Азії охоче запозичали передові скіфські військові розробки - легку вузду й сідло-подушку, маленький пружний лук й стріли з підвищеними балістичними якостями, нову масову кінно-стрілецьку тактику ведення бою й т.д. Знаходячись на службі в різних правителів (які іноді навіть воювали між собою, як це, наприклад, відбувалося під час Троянської війни) вихідці із Причорноморських степів охоче впроваджували в їхніх військах ці ноу-хау. На жаль, ці військово-технічні розробки не раз згодом застосовувалися здатними учнями й проти самих винахідників.
Наконечники скіфських стріл
Фото: www.bg-gallery.ru
Наконечники скіфських стріл
Фото: www.forum.violity.kiev.ua
.
Всім відомо, що деякі змії мають здатність не тільки загрозливо шипіти й звиватися. При необхідності вони стрімко атакують, пускаючи в хід свої отруйні зуби. У скіфської «змії», яка насувалася на ворога, роль таких отрутоносних зубів очевидно грали просочені зміїною отрутою стріли. Тисячі випущених у супротивника гранованих стріл, які несли неминучу смерть! Першим згадуванням про виготовлення «біологічної зброї», без сумніву, варто визнати один з подвигів Геракла (міфологічного батька скіфів), який просочив свої стріли отрутою Лірнейської гідри.
Геракл і Гідра
.
На зображеннях, які дійшли до нас, ця дивовижна гідра виглядає величезною багатоголовою змією (при більш детальному розгляді в пащі кожної з голів можна розглянути навіть зміїні отруйні зуби). Індо-європейські народи, які кочували по широких степах Євразії, впродовж не одного десятка століть, просто не могли не накопичити багатих пізнань про спосіб життя й звички змій. Постійно вдосконалюючи своє військове мистецтво й зброю, вони, безсумнівно, намагалися домогтися його максимальної «вражаючої» ефектності. Так з'явилися знамениті стріли з підвищеними балістичними якостями, якими не раз кочівники, що переходили через перевали Кавказу, разили воїнів Переднього Сходу. Не виключено, що кочівники були добре знайомі з багатьма отрутами, але перевагу, все-таки, віддавали саме зміїній. Вона володіла рядом переваг - наприклад, довго зберігала свої властивості, навіть будучи висушеною. Благо змій у місцях перебування давніх індо-європейських народів завжди було більш ніж предосить. Змії родини гадюкових, що нараховує близько 65 видів, і сьогодні широко поширені в Європі, Азії й Африці - гадюка звичайна (Vipera berus), гадюка степова (Vipera ursini), гадюка кавказька (Vipera kaznakovi) і т.д. В Азії зустрічається сама велика і небезпечна з гадюк – гюрза (Macrovipera lebetina). Отрута перерахованих вище змій цілком підходила для виготовлення «біологічної зброї» стародавності. Залишалося лише просочити нею грановані стріли. Навичкам змієловлі й узяття отрути майбутні воїни, як видно, навчалися змалку. Після разового узяття отрути змій відразу ж відпускали. Одночасно навчалися й наданню невідкладної допомоги пораненим отруєною стрілою. Лікар, який рятував грецького царя Менелая, діяв чітко й професійно. Очевидно йому вже доводилося зіштовхуватися з подібними пораненнями. У наших причорноморських степах місцеві фельдшери й знахарі не раз прибігали до кровопускання, при лікуванні потерпілих від зміїних укусів селян. Навіть на початку «освіченого» ХХ століття!
. Для безстрашних скіфів просочені зміїною отрутою стріли, мабуть, мали не тільки бойове, але й ритуально-містичне значення. Кожний ворожий воїн, убитий отруєною стрілою, автоматично приносився в жертву великій «змієногій богині». Міфологічній матері скіфів...
Скіфський знатний воїн зі своїм слугою.
Реконструкція Торопа С.О. за знахідками у кургані
поблизу м. Орджонікідзе. Нікопольський район
.
Ілюстрації:
Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про видатного українського археолога (завдяки якому було відкрито багато скарбів скіфських курганів, у тому числі і знаменита золота пектораль), кандидата історичних наук, а також проникливого лірика, поета тонкої душі Мозолевського Бориса Миколайовича:
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:
|
|||
Last Updated on Thursday, 10 May 2012 16:54 |