Скіфська зброя

Істину сутність образу життя скіфів грецький історик Геродот висловив у короткій фразі: "Кожен з них - кінний стрілок". Зброя складала невід'ємну приналежність кожного скіфського чоловіка, а нерідко й жінки (див. статтю "Скіфські воїтельниці"). Екіпіровка скіфських воїнів була достатньо складна та знаходилась у прямій залежності від віку, соціального положення, добробуту, тощо.

Знаряддя скіфського царя.

Реконструкція Гореліка М.В. за матеріалами розкопок з кургану Товста Могила.

Нікопольський район. ІV ст. до н.е.

Більшу частину свого життя скіфи проводили у походах та боях. Ця обставина примушувала їх постійно вдосконалювати свою зброю. Озброєння скіфського воїна складалося із списа, короткого меча (акінака), кинжала, бойової сокири (сагаріса), дротиків, лука з отруєними стрілами.

Знатний скіфський воїн

Фото: www.zhurnal.lib.ru

Меч і кинджал

Скіфський меч (акінак) мав довжину 40-60 см, ширину - 4,5-6 см. Рукоятка меча складалася з навершшя, власне рукоятки і хрестовини (ефеса). Скіфські мечі VIII-VI ст. до н.е. мали брускоподібне, або прямокутне навершя і перехрестя з прямим верхнім і закругленим нижнім краєм. Хронологічною прикметою є також петля на верхньому краю рукоятки.

Скіфські мечі. VII-VI ст. до н.е.

У V ст. до н.е. з'являються антеноподібні та зооморфні навершя, перехрестя - овальні, із заглибленням в нижній частині. У IV ст. до н.е. навершя скіфських мечів частіше овальне, перехрестя - трикутне (серцеподібне).

Скіфські мечі. IV ст. до н.е. Курган Чортомлик (Нікопольський район)

Дерев'яні піхви мечів рядових скіфів обтягувалися фарбованою шкірою. Вихід з ножен називається гирлом. Від їх верхньої частини убік відходила лопать, на якій меч прикріплявся до поясу. На кінцях піхов були розширення - бутеролі. Найчастіше вони були невеликими, але іноді зустрічаються піхви з бутеролями вельми значних розмірів, як, наприклад, піхви меча з кургану Солоха. Піхви та руків'я мечів знатних скіфів обкладалися золотими пластинами. Характерно, що сюжети на піхвах  деяких мечів (Чортомлик, Єлизаветівка, Товста Могила) повторюються, утворюючи серію. Судячи з зображень, скіфські мечі носилися з правого боку, ближче до середини пояса.

 

 Скіфські воїни, озброєні мечами і кинджалами

 

Мечі використовувались скіфами як колюча, так і рубляча зброя. Рублячою зброєю кінних скіфів були довгі мечі. Короткі мечі перш за все служили колючою зброєю. У VI-V ст. до н.е. існували мечі з клинками двох форм: з майже паралельними лезами і у вигляді трикутника з досить широкою основою. У IV-III ст. до н.е. клинки більшості мечів мали форму трикутника з вузькою основою, витягнутою до вершини. Крім них під час ближнього бою скіфські воїни використовували також кинджали, які мали довжину - 30-40 см. Відома знахідка скіфського кинджала на території м. Нікополя (курганна група II), в похованні скіфа-общинника.

Скіфський меч	Рукоятка скіфського меча

На території Нікопольського району відомі знахідки піхвів, руків'я та залишків клинків скіфських мечів IV ст. до н.е. (Чортомлик, Товста Могила, Хомина Могила, група шахти № 22, Капулівка та ін.). Ці мечі належали як знатним, так і простим скіфам. Проте, меч все ж, в основному, був зброєю знаті і царських дружинників.

У пізніх скіфів Нижнього Придніпров'я з'явилися довгі (до 95 см) двухлезвійні мечі, з прямим перехрестям і іноді звуженою догори рукояттю. У І ст. до н.е. - І ст. н.е. У пізніх скіфів Криму були широко поширені короткі мечі з кільцевим навершшям, прямим перехрестям і широким, звуженим донизу клинком. У І-ІІІ ст. н.е. у них на озброєнні з'явилися довгі (до 90-92 см) мечі сарматського типу.

1 - панцирні пластини; 2 - наконечник скіфського меча

Бойова сокира, клевець, булава

Бойова скіфська сокира (сагаріс) згадується у легенді про походження скіфів, серед священних дарів, що впали з неба. Кілька сагарісів було знайдено археологами у похованнях знатних скіфів. Найчастіше ці сокири мали вузьке лезо, круглу провушину та чотиригранний, або круглий обух-молоток. Іноді вони прикрашалися зображеннями, виконаними у звіриному стилі.

Скіфська сокира. Бронза. V ст. до н.е.

 
На території Нікопольського району при дослідженні курганної групи Страшної Могили (1964-1965 рр.) в кургані № 4 була знайдена залізна бойова сокира у вигляді простого клину з прямою спинкою, невеликою виїмкою на внутрішній стороні і масивним обушком. Довжина сокири складала 20 см, ширина леза - 5,5 см.

 

Бойова скіфська сокира. Група Страшної Могили. Нікопольський район 

 

 Знатний скіф з бойовою сокирою. Кінець IV ст. до н.е.

Реконструкція Торопа С.О.

У скіфських похованнях іноді зустрічаються клевці - зброя у вигляді сокири з довгим клинкоподібним обушком. Клевці використовувались у ближньому бою для нанесення "клюючих" ударів по кольчузі або панцирю. На Нікопольщині залізний клевець був знайдений у Першій Завадській Могилі біля с. Гірняцьке у 1973 р.

Клевець

У похованнях знатних скіфів іноді трапляються булави і шестопери (різновид булави, у якої "яблуко" розщеплене на шість "пір'їв"). Булава - найдавніший вид холодної ударної зброї, який складається з держка-руків'я та масивного навершя у вигляді шару. У VIII-VII ст. до н.е. кіммерійські та деякі скіфські воїни використовували у ближньому бою кам'яні булави і молоти - архаїчну зброю предків. Але, вірогідно, вже у ті часи у скіфів з'явилися й булави із залізним навершям.

 

Булава. Бронза. IV ст. до н.е. Солоха

Під час розкопок одного зі скіфських курганів неподалік від села Нагорного (колишні Запорізькі хутори, Нікопольський район) був знайденний залізний наконечник булави, який сильно розпався та розшарувався. Судячи за внутрішньою частиною, яка краще збереглася, у перетину він, скоріше за все мав біконічні обриси. Діаметр отвору для держка складав 2 см. 

Спис і дротик

Одним з основних видів скіфського наступального озброєння був також спис. Він використовувався під час кінного та пішого бою, міг бути зброєю, як колючою, так і метальною. Скіфські списи мали довжину 1,7-2,2 м, залізні наконечники і залізні подтоки, які надягали на нижній кінець держка. У VI-V ст. до н.е. застосовувалися списи з досить тонкими і легкими наконечниками лавролистої форми. У IV-III ст. до н.е. більшість скіфських списів мали наконечники з довгим пером гостролистої форми, ромбічними або овальним у розрізі. В кінці IV ст. до н.е. у скіфів з'явилися так звані «штурмові» списи, довжина яких дорівнювала 2,5-3,1 м. Залишки одного з таких списів були виявлені на Нікопольщині при розкопках Страшної Могили (курган № 4). «Штурмовими» списами кінний воїн міг битися з кінним супротивником, а також уразити пішого ворога, озброєного мечем або коротким списом, залишаючись при цьому за межами досяжності.

У бою короткий спис тримали в одній руці, а довгий («штурмовий») брали обома руками.

1    2    3    4   5    6 

Наконечники скіфських списів та дротиків, знайдених на території Нікопольського району

1 - Капулівка І (курган № 13);

2 - Капулівка І (курган № 13);

3 - Капулівка ІІ (курган № 1);

4 - група Страшної Могили (курган № 4);

5 - с. Нагорне (курган № 11);

6 - Хомина Могила

Під час бою скіфські воїни також використовували дротики - короткі списи з металевим вістрям. Дротики використовувалися, головним чином, кінними воїнами як метальна зброя. Залізні наконечники дротиків мали коротке жалоподібне перо на кінці стрижня, що є продовженням втулки. Нижній кінець дротика оковували залізом, а його довжина зазвичай дорівнювала довжині списа. У степових скіфських похованнях часто трапляються залізні вістря дротиків з довгою втулкою і маленькою жалоподібною голівкою.

Знайдені на території Нікопольського району наконечники скіфських списів мають довжину від 35 до 53 см, наконечники дротиків - від 29 до 44 см.

Наконечники списів та дротиків. Залізо.  ІV ст. до н.е.

Знахідки наконечників скіфських списів та дротиків на території Нікопольського району (станом на початок 2012 р.)

Технічне створення мапи: Рудоманова О.Є.

До теперішнього часу на території усього Північного Причорномор'я відомі знахідки лише декількох цілих скіфських дерев'яних луків, тому, без сумніву, кожна з них представляє для археологів великий інтерес. Так, наприклад, у кінці 60-х років минулого століття під час розкопок скіфського поховання IV ст. до н.е. на території Керченського півострова (у 20 км на південь від Керчі) дослідниками був виявлений один з таких луків. Його держак завдовжки 64,5 см лежав із стрілами поряд з саркофагом. Це був простий сегментоподібний лук, який складався з трьох дерев'яних пластин, обмотаних по спіралі смужкою кори, шириною 1,3-1,5 см. Загальна товщина держака складала 2 см. У момент відкриття лук був прямим і тільки після висихання придбав злегка витягнуту форму. Верхня пластина з одного боку була закруглена і по товщині зведена нанівець. Другий її кінець був товщий і звужувався до 0,5 см. Середня пластина закінчувалася з обох боків плоскими лопатями, одна з яких злегка розширювалася. Довжина обох пластин складала 58 см. Третя пластина була обламана з обох боків. Дві верхні пластини зрушені по відношенню один до одного на 6,5 см. На внутрішніх поверхнях бічних пластин було по одному вузькому подовжньому жолобу для склеювання. На усіх склеюваних площинах були зроблені дрібні косі насічки.

Скіфський дерев'яний лук. Вид з обох сторін

Завдяки скіфам знайшов своє широке розповсюдження новий тип стріл - з гранованими бронзовими наконечниками з втулкою. Ці стріли дозволили набагато підвищити ефективність стрільби з лука.

Стріли відповідали луку і мали довжину 60-70 см. Їх держаки з оперенням на кінці часто розфарбовували в червоний, рідше - в червоний і чорний кольори. Держаки виготовлялися з тополі, ясена, берези, а також з очерету.

 

Знахідки наконечників скіфських стріл  та ядер від пращі на території Нікопольського району (станом на початок 2012 р.)

Технічне створення мапи: Рудоманова О.Є.

Очевидно, перед боєм скіфи часто просочували стріли отрутами як рослинного, так і тваринного походження. Найчастіше застосовувалася отрута різних видів гадюк. Винайдена степовими кочівниками «біологічна зброя» широко використовувалася ще під час Троянської війни (середина XIII ст. до н.е.), в якій вихідці з Північного Причорномор'я брали безпосередню участь, б'ючись на стороні обох воюючих сторін. Не виключено, що просочені зміїною отрутою скіфські стріли мали під час бою ще і ритуально-містичне значення (див. статтю «Скіфи - родоначальники «психічної» атаки»). Є версія, що в V-IV ст. до н.е. скіфські стріли виконували також функцію грошей (див. статтю «Скіфська торгівля»). З наконечників стріл за наказом царя Аріанта (близько 650 р. до н.е.), відлили величезний бронзовий котел, встановлений, за свідченням Геродота, в одному із скіфських священних місць (див. статтю «Скіфські священні місця»).

У мідян і народів Середньої Азії скіфські стріли знаходилися у вживанні з VII в. до н.е., а вже в VI-V ст. до н.е. вони «були прийняті на озброєння» багатьма стародавніми народами Європи і Азії. Їх значення у той час можна порівняти, хіба що, із значенням автомата Калашникова в арміях сучасного світу.

 Накінечники скіфських стріл

Фото: www.bg-gallery.ru
 

Для носіння лука і запасу стріл скіфи використовували спеціальний футляр - горит. Він мав довгасту форму, дещо звужувався до низу. У лівій верхній частині горита знаходився прямокутний виступ, який призначався для захисту тятиви лука, поміщеної в його велике відділення. Зверху цього відділення розташовувалася невелика кишеня для стріл. Горити виготовлялися з дерев'яних тонких дощок і покривалися шкірою. Уподовж боків і низу для міцності розміщувалися залізні стрижні. У VII-VI ст. до н.е. такі футляри розповсюдилися і серед народів, які жили по сусідству з скіфами. Окрім горита скіфські воїни для носіння запасу стріл іноді користувалися сагайдаками. Горит або лук із стрілами скіфські воїни завжди носили на лівому боці, прикріплюючи їх до поясу.

Сагайдачні набори скіфів зазвичай складалися з 50-200 стріл. Багато воїнів, особливо дружинники і знать, мали по декілька сагайдаків. Наприклад, при розкопках кургану № 12 у групі шахти № 22 (Нікопольський район) у похованні воїна великого зросту, очевидно дружинника або представника знаті, було виявлено два сагайдачні набори.

Перший сагайдачний набір містив 279 бронзових наконечників стріл наступних типів: 219 трилопатевих пірамідально-баштового типу із слабо виступаючою втулкою, гострообрізаними кінцями лопатей і ложками по сторонах, заввишки 3-3,5 см; 60 тригранних із слабо виступаючою втулкою, позначеною на площинах граней борозенками, заввишки 3,2-3,5 см.

 

Бронзові наконечники стріл з першого сагайдачного набору.

Група шахти № 22, курган 12. Нікопольський район

Другий сагайдачний набір складався з 235 бронзових наконечників стріл трьох типів: 84 трилопатевих пірамідально-баштових із слабо виступаючою втулкою і кінцями лопатей, гостро обрізаних; 147 тригранних із слабо виступаючою втулкою, позначеною на гранях жолобками; 4 тригранних з гладкими гранями і слабо виступаючою втулкою.

Бронзові  наконечники стріл з другого сагайдачного набору.

Група шахти № 22, курган 12. Нікопольський район

Лук і стріли продовжували залишатися звичайним видом озброєння пізніх скіфів Нижнього Придніпров'я та Криму. Широкого поширення набули залізні наконечники - втульчаті і черешкові, найчастіше з вузькою довгою головкою.

На території Нікопольщини ядра від пращі були виявлені у багатьох похованнях простих скіфів-общинників: курганна група I, курганна група II, група селища Сулицького (м. Нікополь), група 8-й км дороги Нікополь-Олексіївка, група Лисячої Могили (неподалік від м. Орджонікідзе), в околицях с. Покровського і багатьох інших місцях. 

 Шолом

Значного розвитку досяг у скіфів й захисний обладунок. У бою широко використовувались складені на шкіряній основі з дрібних металевих лусок щити, панцирі, бойові пояси, шоломи та поножі (кнеміди).

Металеві шоломи були відомі скіфам вже в VII ст. до н.е. У VII-VI ст. були поширені масивні литі шоломи кубанського (по місцю більшості знахідок) або ранньоскіфського типу. Вони досить точно передавали форму голови, мали горошкоподібну форму, невеликий виріз, облямований дугами-валами, які сходилися до перенісся, а також отвори, що призначалися для кріплення нащічників.

 

Скіфський шолом. VI ст. до н.е.

У V-III ст. до н.е. скіфи користувалися грецькими шоломами, більшість з яких належали до аттичного типу. Проте в Скіфії (особливо в IV-III ст. до н.е.) були поширені і коринфські, халкидські і фракійські шоломи.

 

Скіфський шолом. IV ст. до н.е.

Деякі грецькі шоломи скіфські майстри переробляли, наприклад, спилюючи нащічники. Такі шлеми іноді знаходять у похованнях знатних скіфів, які відносяться до IV ст. до н.е.

 

Знатні скіфські воїни у грецьких шоломах.  IV ст. до н.е.

Реконструкція Торопа С.О.

З середини IV ст. до н.е. уживалися, разом з грецькими, і місцеві шоломи з металевим набором. Вони виготовлялися за тим же типом, що і панцирі. Скіфські набірні шоломи складалися з шкіряної основи типу башлика, на яку нашивалися залізні платівки. Нащічники і бармиця кріпилися або окремо, або складали з шоломом єдине ціле.

Скіфські дружинники у шоломах з металевим набором. IV ст. до н.е.

Реконструкція Торопа С.О.

Пізні скіфи Криму та Нижнього Придніпров'я, скоріше за все, поруч з шоломами з металевим набором використовували також литі шоломи дзвоноподібної форми. 

 

Шоломи пізніх скіфів Криму та Нижнього Придніпров'я.
Реконструкція Торопа С.О.

 Бойовий пояс

Пояси з металевим набором були винайдені скіфами. В античній літературі вони уперше згадуються в VII ст. до н.е. Дуже показово, що в одному з міфів грецький герой Геракл (не плутати зі скіфським Богом Гераклом) вирушає за «чарівним поясом» в країну амазонок, яку античні автори зазвичай поміщали «у нетрях Скіфії далекої» (див. статтю «Скіфи: походження і релігія» і «Скіфські воїтельниці»). Він належав цариці амазонок Іполіті (за іншою версією Антіопі) і робив її «невразливою для будь-якої зброї», бо був подарований самим Аресом (Богом війни).

У V-III ст. до н.е. бойові пояси використовувалися не тільки скіфськими воїнами, але і народами, що жили в Приазов'ї і на Кубані. Саме такий пояс врятував царицю Тиргатао від ножів вбивць, підісланих Сатиром I. 
 

Знайдений в курганній групі Страшної Могили (Нікопольський район) бойовий пояс складався з 115 довгастих опуклих срібних з позолотою пластин завдовжки 2,5 см і шириною 0,8 см, поперечних, нашитих на шкіряну основу.

 

На обох кінцях пластин було по парі отворів для нашивання. Кінці пластин були розширені і закруглені, з трипелюстковою пальметкою на одному з них і розеткою з кружечків на іншому. До складу поясного набору входила також прямокутна електрова пластина. Через неї проходив ремінь, до якого підвішувався горит (футляр для лука і стріл). Пластина мала форму довгастої прямокутної рамки, розмірами 3,5х2,7 см, з отворами для нашивання по кутах і в серединах довгих сторін. Петля була сильно стерта, частково пом'ята і з розломом на одній стороні, який утворився, очевидно, від надмірної тяжкості бойового спорядження, що підвішувалося до неї. Як свідчать археологічні знахідки, бойові пояси з металевим набором входили до складу захисної зброї знатних скіфів і царських дружинників. Прості скіфи, найімовірніше, використовували для підвішування спорядженн звичайні шкіряні пояси. Під час розкопок Нікопольського курганного поля (на території м. Нікополя і в його околицях) в похованнях скіфів-общинників був виявлений всього один бойовий пояс (див. статтю «Скіфські кургани»).

Панцир

Скіфами використовувалися лускові панцирі. Луски прямокутної форми з прямим верхом та заокругленим низом нашивалися на шкіряну основу - сорочку з короткими рукавами. Груди захищались платівками досить великих розмірів (епістемою), плечі - платівками менших розмірів (опліччя).

Багато конструктивних особливостей обладунків скіфських воїнів помітно відрізняли їх від обладунків, поширених в країнах Середземномор'я і на Сході. Наприклад, скіфські шкіряні опліччя відрізнялися від опліччя «грецького типу» тим, що закривали не лише плече, але і передпліччя. Крім того, вони мали оригінальну форму, яка повторювала у своїй наспинній частині форму лопаток. Спереду і ззаду шкіра опліч була посилена і прикрашена великими металевими плоскими пластинами у вигляді орлів, грифонів, оленів, а з'єднувалися вони за допомогою ремінця на спині.

 

Обладунки скіфських воїнів. Реконструкція Гореліка М.В.

Рукави були як би продовженнями опліч. Вони були прикріплені до валика ременями, які охоплювали горловину доспіху і пропускалися крізь отвори в опліччя, закріплюючи їх на корпусі. До ременів, які йшли уздовж руки, біля передпліччя і зап’ястя пришивалися захисні ремінні браслети. На деяких обладунках до великого ременя пришивалися не окремі браслети, а великий шкіряний рукав, на якому по обох сторонах ременя були укріплені довгасті металеві пластинки. Вони були сполучені коротшими пластинками, які нашивалися на ремінь. На ліктях пластинки були відсутні, що зберігало рухливість цієї частини доспіху.

Рукава панцира скіфського доспіху. Реконструкція Гореліка М.В.

На території Нікопольського району  в курганній групі № 22 (курган № 12) були знайдені уламки залізного скіфського панцира. Фрагмент від верхньої (нагрудної) частини панцира складався з 8 рядів невеликих лусок (2х2,5 см), розташованих півколом. Низ був набраний з довгих (10 см) залізних пластин прямокутної форми і облямований знизу. Ширина пластин складала 3 см. Крім того, було виявлено багато дрібних залізних панцирних лусок (1,2х2,2 см), які мали пару отворів угорі і нижній заокруглений край. Мабуть, з них були набрані рукава панцира.

Уламки залізного панциря. Група шахти № 22. Нікопольський район

 

Панцирні пластинки (1-3) і ворварка (4) з Семибратніх курганів. Кубань, Росія

 

Частини захисної зброї з Семибратніх курганів

Щит

У VIII-VII ст. до н.е. скіфи, як і кіммерійці, користувалися щитами з дерева і шкіри, проте, мабуть, вже у той час у них з'явилися перші щити, обшиті залізними пластинами. У VI-IV ст. до н.е. скіфські щити мали овальну, прямокутну і майже квадратну форму. На гребені з кургану Солоха є зображення трьох різних типів скіфських щитів. Вони використовувалися для захисту воїна в ближньому бою, і від ворожих стріл. Часто щит був єдиним захисним озброєнням простих скіфських воїнів.

При розкопках могили № 2 (група шахти № 22, Нікопольський район) були знайдені уламки скіфського щита з заокруглим краєм. Вони складалися з плоских довгих пластин шириною 3 см, які заходили одна за одну на 1/3. Основа щита була дерев'яна, обтягнута шкірою, край якої заходив, загибаючись у вигляді вузької смужки, на зовнішню сторону щита.

 

Знатні скіфські воїни та царські дружинники з щитами різної форми. IV ст. до н.е.

Реконструкція Торопа С.О.

 

У пізніх скіфів Криму і Нижнього Придніпров'я з'явилися литі щити, переважно круглої форми.

 

Пізні скіфи Криму та Нижнього Придніпров'я. ІІ-І ст. до н.е.

Реконструкція Торопа С.О.

Безумовно, покритими металевими пластинами і литими щитами користувалися знатні скіфські воїни, а також царські дружинники. Прості скіфи-общинники і у VI-IV ст. до н.е., і в пізніші часи, як і раніше йшли в бій з дерев'яними і вкритими шкірою щитами. Найбідніші воїни-общинники були озброєні щитами, сплетеними з вербових гілок і очерету.

Прості скіфські воїни-общинники. V-IV ст. до н.е.

Реконструкція Торопа С.О. 

Поножі та наголінники

Основним видом ножних доспіхів, які використовувались у скіфські часи, були бронзові поножі античних типів. Крім них використовувались й наборні ножні доспіхи - наголінники, набедренники та шкіряні штани, суцільно вкриті металевим набором. Цікаво, що в Греції і Македонії поножі були однією з складових частин захисного озброєння гопліта (тяжкоозброєного пішого воїна). А в Північному Причорномор'ї поножі входили до складу озброєння кінного воїна. Знатні скіфи і царські дружинники носили грецькі поножі вже в V ст. до н.е., але основна маса знахідок цього захисного озброєння відноситься до IV-III ст. до н.е.

 

Поножі

Для тих же цілей, що і поножі вживалися наколінники, набрані з окремих металевих пластин так само, як і панцирі. Мабуть, цей вид захисного озброєння не мав широкого розповсюдження, бо до цих пір зафіксовано лише декілька знахідок наколінників в скіфських курганах.

 

 Наколінники

 

 

Скіфський воїн у ножних доспіхах (за Є. Черненко і М. Гореліком)

Скіфський воїн у шкіряних штанах, суцільно вкритих металевим набором

Кінське знаряддя

Скіфськими майстрами також виготовлялись засоби для захисту голови і тіла бойових коней. Засоби захисту бойових коней з'явилися у скіфів одночасно з появою важкої панцирної кінноти - головної сили  їх війська (див. статтю "Скіфське військо"). Великі масивні пластинчаті налобники, виготовлені з бронзи у техниці лиття, були відомі ще у VIII-VII ст. до н.е. Вони закривали всю передню частину морди коня - від лоба до ніздрів. Крім декоративного, налобні пластини мали й захистне значення - охороняли голову бойового коня від стріл та списів.

В пізньоскіфські часи (ІІІ ст. до н.е. - IV ст. н.е.) у зв’язку зі зміненням військової тактики та введенням кінного бою на близькій відстані змінюються озброєння воїна та знаряддя коня. У кінному бою вирішальною зброєю стає довгий меч і спис з витягнутою листовидною формою пером. У знаряддя коня вводяться залізні вудила сарматського типу з кільцями, круглі флари, бляшки круглої форми, іноді вкриті золотою фольгою.

 

Скіфський бойовий кінь

Скіфські зброярі

Металографічні аналізи ряду предметів скіфського озброєння вказують, що вони оброблялися при високих температурах, які можна було отримати лише у кузнечних горнах з міхами для дуття повітря.

 

Профіль скіфської металургійної печі

Скіфська металургійна піч

Залишки таких горнів були знайдені археологами на території Кам'янського городища (знаходилось на Нижньому Дніпрі, неподалік від м. Нікополя). Саме тут та у деяких районах лісостепу у IV ст. до н.е. були розташовані основні центри виробництва скіфської зброї.

 

Знахідки скіфської зброї на території Нікопольського району (станом на початок 2012 р.)

Технічне створення мапи: Рудоманова О.Є.

Вироби скіфських майстрів-зброярів високо цінилися як на Заході, так і на Сході. Відомий римський історик Тацит (бл. 55 - бл. 120 рр. н.е.) з важким серцем визнавав, що озброєння степняків значно перевершувало по якості римське.  

Фото: www.malaspina.com 

• Самим неперевершеним шоломом, створеним давніми майстрами, безумовно, можна вважати золотий шолом принца Мескаламдуга. Він був виготовлений в III тис. до н.е. і виявлений під час розкопок Ура, давньої столиці шумерів, якими упродовж дванадцяти сезонів (1922-1934 рр.) керував англійський археолог Леонард Вуллі. Прекрасний, виблискуючий золотом шолом був глибоко насунутий на череп, який зітлів, і прикривав обличчя щічними пластинами. Він був викований з чистого золота та мав вигляд пишної зачіски. Карбований рельєф на шоломі зображував завитки волосся, а окремі волоски були зображені тонкими лініями. Від середини шолома волосся сходило вниз щільними завитками, прихопленими плетеною тасьомкою і зав'язувалися на потилиці в невеликий пучок. Нижче за тасьму волосся спадало локонами навколо викарбуваних вушних раковин з отворами для того, щоб шолом не заважав його володареві чути. По нижньому краю були виконані маленькі отвори для ремінців якими закріплювався стьобаний капюшон (від нього збереглося декілька обривків). Як відмічав Леонард Вуллі: "Якби навіть від шумерського мистецтва нічого більше не залишилося, досить одного цього шолома, щоб відвести мистецтву давнього Шумера почесне місце серед цивілізованих народів". 

Золотий шолом принца Мескаламдуга

• Бумеранг - зігнута дерев'яна метальна палиця, найчастіше серповидної форми. Деякі види бумерангів, описавши замкнуту криву, повертаються до метальника. З'явившись ще в первісні часи, бумеранги стали дуже грізною бойовою і мисливською зброєю. Воїн, який використовував бумеранг, інстинктивно вмів поєднувати три чинники: 1) силу первинного кидка; 2) обертання бумеранга; 3) опір повітря. У Давньому Єгипті, Нубії і Індії бумеранг тривалий час перебував на озброєнні і широко використовувався в бойових діях. Судячи із залишків стінного живопису, він був також звичайним озброєнням ассірійських воїнів. У ХХ столітті бумеранг ще використовувався в якості мисливської зброї австралійськими аборигенами і деякими народами крайньої півночі Російської Федерації.

Воїн з бумерангом. Давньоєгипетське зображення

Мисливець крайньої Півночі (Росія) з бумерангом. Знімок середини XX століття 

Зброя давніх єгиптян 

Європейські середньовічні арбалети 

• В китайській армії часів Ханьської епохи (206 р. до н.е. - 220 р. н.е.) широке розповсюдження отримали алебарди з довгим держаком, серповидним лезом і гострим списом. Таким чином, ця зброя об'єднувала у собі бойові можливості сокири та списа.

Китайський воїн. II ст. до н.е.
Реконструкція Гореліка М.В.

• За повідомленнями Іпатівського літопису, в ХІІ ст. Половецький хан Кобяк застосував у битві проти військ князя Святослава Всеволодовича (1180-1194 рр.) величезний лук, тятиву якого натягували 50 чоловік, розвиваючи зусилля в 5 тонн.

• У Радзивілівському літопису за 1159 р. згадується «таємна зброя» русичів - самостріл. Значно поступаючись луку в скорострільності, він перевершував його по силі удару «болта» - особливої, обкованої залізом стріли. «Болт» пробивав важкий доспіх і валив вершника з коня. З 200 м з самострілу можна було пробити сталеву кольчугу. Цікаво, що на Русі самостріли були винайдені ще в Х ст., а в Європі вони отримали широке поширення тільки в ХІ ст.

Самостріл Х-ХІ ст.

• Згідно з літописними документами, у битві на Куликовому полі (1380 р.) руські витязі застосували «вдосконалені» далекобійні самостріли. Вони були приторочені до сідел коней і випускали залізні стріли на 800-1000 м, в той час, як ординський лук вражав лише на відстані 150-200 м.

Спорядження витязя 1380 р.:
1 - яскраво-червоний єловець;
2 - шолом з булатної сталі; 3 - козирок;
4 - сталева личина; 5 - спис;
6 - кольчужне забрало; 7 - сталеве намисто;
8 - внутрішня частина наруччя;
9 - зовнішня частина наруччя; 10 - стріли;
11 - сагайдак; 12 - сталеві пластинки на стегнах;
13 - поножі; 14 - сталевий панцерний чобіт; 15 - меч;
16 - секира; 17 - бойова сокира; 18 - стріла самостріла;
19 - круглий щит; 20 - самостріл; 21 - ручниця (піщаль);
22 - сталевий умбок; 23 - мигдалеподібний щит;
24 - пластинчатий доспіх; 25 - грудне дзерцало;
26 - лук; 27 - навуші шолома.

• У XVI-XVII ст. запорозькі козаки разом з вогнепальною зброєю використовували у бою луки. Річ у тому, що вони стріляли у той час набагато швидше. Під час бою один лучник міг ефективно прикривати до 10 запорозьких стрільців під час перезарядки вогнепальної зброї. Слід сказати, що навіть на початку XVII ст. лук, як «шляхетна зброя», згадувався і в числі озброєння козацької старшини.

---

Ілюстрації:

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про видатного українського археолога (завдяки якому було відкрито багато скарбів скіфських курганів, у тому числі і знаменита золота пектораль), кандидата історичних наук, а також проникливого лірика, поета тонкої душі Мозолевського Бориса Миколайовича:

•  Мозолевський Борис Миколайович (1936-1993 рр.)

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

• Історія Нікопольщини

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове