Тороп С.О.
Біолог, краєзнавець
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

Микитинська митниця

Велика переправа

З прадавніх часів розташована в районі Старої частини нашого міста переправа, яка багато століть опісля була названа Микитиним перевозом, мала найважливіше стратегічне значення - встановлення контролю над цією місцевістю дозволяло не лише займати домінуючі позиції в регіоні, але й контролювати транзитні водні потоки, отримуючи колосальний прибуток від розвитку торгівлі і розширення торгових зв'язків з сусідніми країнами і народами.

Ще у часи Великої Скіфії в околицях Новопавлівки, сіл Капулівки та Покровського виникли скіфські поселення, а на місці Микитиного Перевозу існувала Микитинська переправа, яка забезпечувала безперебійне постачання криворізької залізної руди в Кам’янске городище (на території сучасних сіл Кам'янка і Велика Знам’янка Запорізької області). Навіть у III столітті до н.е., коли скіфи вимушені були залишити велику частину Нижнього Придніпров'я і перенести столицю в Крим (у Неаполь Скіфський), вони продовжували утримувати за собою вузьку смужку Дніпра, включаючи частину Каменського городища і розташовану на території сучасного Нікополя переправу.

Микитин Перевіз та місце розташування Микитинської Січі
на карті штурмана Кіпріянова. 1761 р.

У V-VIII століттях ця територія входила до складу так званого «шляху з варяг у греки» - найважливішої транспортної артерії, яка зв'язувала Північну Європу і Русь з Візантійською імперією. Через переправу в Константинополь (Царьград) слідували хутра, зерно та інші товари. Вона знаходилася на перетині Грецького і Соляного шляхів, який починався з Криму.

Прилегла до Микитиного Рогу акваторія Дніпровських плавнів.
Карта 1894 р.

У XVIII столітті, у зв'язку з ростом економіки Російської імперії і збільшенням вивезення товарів через південні порти, значення Микитинської Переправи ще більше зросло. З цієї причини створення на її місці на початку 1776 року Микитинскої митниці мало для поселення Микитино (воно знаходилося на перетині водних і сухопутних шляхів) дуже велике значення. За нашою місцевістю остаточно закріпився статус одного з найважливіших транзитних центрів. Був даний новий імпульс для розвитку економіки і торгівлі нашого регіону.

Мостовий збір

Що уявляла собою Микитинська переправа? Вона розташовувалася практично в самому центрі Дніпровських плавнів, які тягнулися на 240 км (від південного краю острова Хортиця і майже до самого гирла Дніпра) і мали максимальну ширину до 25 км. Найбільш вузька частина Дніпровських плавнів (від 3 до 4,7 км) знаходилася на умовній лінії від Старої частини сучасного Нікополя до Кам’янки-Дніпровської (лівобережжя). Вона була утворена внаслідок геологічних виходів Придніпровської кам'яної гряди.

Остаточно контури Дніпровських плавнів, які проіснували аж до середини ХХ століття, сформувалися в епоху мезоліту (близько 10 000 років тому), коли останній льодовик відступив далеко на північ.

Микитин Ріг на карті Генерального штабу Радянської Армії. 1944 р.

Вже в історичний час в околицях нинішнього Нікополя знаходилися три перекати: Кам’янський (завдовжки близько 600 м, глибиною 1,2 м), Нижньо-Кам’янський (500 м і 1,2 м відповідно), Британський, - при острові Британ (300 м і 1,1 м). Течія переміщала ці перекати, змінювала їх параметри і кількість, але можливість переходу Дніпра в районі Старої частини сучасного Нікополя завжди залишалася незмінною.

Ця обставина ще в IV столітті до н.е. сприяла організації саме в цьому місці переправи, яка у часи запорозьких козаків називалася Микитиним Перевозом. Слід зазначити, що інтенсивність торгових потоків в різні часи відрізнялася, але навіть в найважчі періоди вони остаточно не уривалися, тому потреба у функціонуванні переправи ніколи не зникала.

Є численні відомості про те, що козаки, які ще жили в районі переправи, стягували з приїжджих чумаків, купців і торговців так званий «мостовий збір» - плату за переїзд через Дніпро.

Козаки Покровської (Нової) Січі
Малюнок Торопа С.О.

За свідченням відомого дослідника історії запорозького козацтва Дмитра Яворницького, для цих цілей на Січі існувала спеціальна служба, яка складалася, головним чином, з представників козачої верхівки. До її складу входили шафари і підшафари, писарі та підписарі. Запорожці брали плату з кожного воза і за кожну тварину, яка переправлялася через Дніпро. Розмір «мостового збору» залежав від цілого ряду чинників, тому цілком природно, що плата була різною.

Так, в середині XVIII століття з кожного порожнього воза брали від 1 до 1,5 копійки, з навантаженого - від 2 до 10 копійок. Плата за конвой бралася окремо, причому «задоволення» це було не з дешевих. Наприклад, супровід до Кодака коштував 12 рублів. Для того часу це були дуже солідні гроші, але багато купців і торговців погоджувалися платити за такий «сервіс», оскільки слідувати у супроводі конвою по неспокійних землях прикордоння було набагато безпечніше. Як свідчить народна мудрість: «Скупий платить двічі».

Дорога з Микитино до Кодака
Малюнок Торопа С.О.

Запорожці, які  жили у Микитино, і самі займалися торгівлею. У щоденнику секунд-майора Міроянова від 22 серпня 1755 року є наступний запис: «От Никитинской Заставы, где через Днепр переправлялись, а по перевозу на татарской стороне усмотрено им у Каменного Затона на татарской земле купеческим промыслом торгуют запорожские казаки до 30 шалашей. Казаки также продавали лошадей и снаряжали экспедиции за солью».

Стабільному розвитку торгових стосунків заважала близькість кордону з татарськими землями. Напади татар і ногайців на «людей, от торговли живущих» були нормою, як і озброєні зіткнення останніх із запорожцями. 11 грудня 1733 року кошовий отаман Белицький скаржився: «И ныне от ногайцев нападения имеем, которые с той стороны Днепра льдом переходя вверх Днепра великую нашим козакам досаду (збитки - автор) чинят».

Козацька старишина. Малюнок XVII ст.

У 1743 році Колегії закордонних справ доводилося розглядати чимало скарг від запорожців і російських купців на «своевольства крымцов» (кримських татар). Двічі, в 1752 і 1754 роках, в поселенні Микитино створювалася спеціальна комісія для вирішення запорозько-татарських прикордонних конфліктів.

Козацька шабля

Ці конфлікти створювалися не без відома кримського хана, який не бажав проходження основної маси торгових потоків через Микитинську переправу. Не у його інтересах було і посилення позицій як запорожців, так і уряду Російської імперії в регіоні, що рано чи пізно дозволило б їм встановити повний контроль над усією іноземною торгівлею.

Позиції кримського хана посилювалися тим, що за його спиною стояв могутній турецький султан. Оскільки у той час для ведення масштабної війни з Османською Портою у Російської імперії ще не було досить сил, вона прагнула вирішити усі спори дипломатичним шляхом і стабілізувати кордони на півдні. Проте такий стан речей розглядався лише як тимчасовий. Вже в 50-і роки XVIII століття виникла ідея про будівництво в поселенні Микитино порту для іноземних кораблів і відкриття Микитинської митниці.

Козак-пушкар
Малюнок Торопа С.О.

Реалізувати її вдалося лише через два десятиліття.

«Вигадане представлення»

В результаті тривалих переговорів, які проходили в поселенні Микитино, в травні-липні 1754 року було прийнято рішення про видачу усім особам, які проїздили через кордон, як з татарського, так і із запорозького боку, спеціальних «друкарських квитків», щоб не було «бродяг безпаспортних».

Це був дуже важливий крок до регулювання прикордонного сполучення і впорядкування торгівлі. Колегією закордонних справ був призначений перекладач з турецької та татарської мов, в обов'язки якого входила перевірка документів іноземних підданих, видача «друкарських квитків», переклад усіх документів, які присилалися Кошу із-за кордону.

Печатки Самарської, Кодацької та Орельської паланок

Згідно інструкції, діяти йому належало «без удержания и без волокитно». Перекладач безпосередньо підпорядковувався Микитинській заставі. Цілком можливо, що остання знаходилася не в поселенні Микитино, а поблизу від нього. Так, в одному з документів, який відноситься до часів Нової Січі (1734-1775 рр.), сказано: «Капитан Григорьев от Никитинской Заставы приехал к Никитинскому перевозу, который состоит расстоянием верстах в пяти». Оскільки 1 верста відповідала 1,06 км, то виходить, що заставу відділяло від перевозу трохи більше 5 км.

Місце, де знаходилась Микитинська Січ, позначено як «Городокъ».
Карта 1801 р.

Місце, де знаходилася Микитинська Січ (позначено кружечком) на сучасній карті м. Нікополя

Тут доречно провести аналогію з Микитинською Січчю, яку довгі десятиліття багато істориків розміщували не на території сучасного парку Перемоги, а безпосередньо на Микитиному Розі.

Козацькі пернач і булава

Здавалося б, від видачі «друкарських квитків» до відкриття митниці залишався всього один крок, проте зробити його виявилося зовсім не просто. Перший призначений Колегією закордонних справ перекладач Федір Семенов виявився дуже спостережливою і діяльною людиною. Окрім своїх прямих обов'язків, він також займався збором інформації про військові приготування Туреччини і Кримського ханства.

Був в інструкції і такий пункт: «Ежели при сем порученном вам деле, что предусмотрите к пользе Ея Императорского Величества, об этом представить со всяким обстоятельством».

На підставі цього параграфу Федір Семенов в січні 1755 року відправив до Колегії «Проект о пристани морских судов при Никитинской Заставе». Перекладач детально описав шлях, по якому на Січ слідували купці, умови судноплавства на Дніпрі, сприятливі періоди для навігації.

Перекладач Федір Семенов
Малюнок Торопа С.О.

Свій проект він закінчував такими словами: «И когда здесь в Никитинской Заставе таким образом распространится купечество, то по способности времени и обстоятельств и красоте места здешнего можно будет построить город и таможню учредить, то в казну Ея Императорского Величества не малая прибыль интересу будет. Что же касается доходов кошевого с куренными, убытков им никаких не будет и здесь тоже могут получать, как и там и останутся без озлобления, ибо здесь, при Никитинской Заставе, их перевоз имеется».

Проте козацька старшина, яка отримувала основний прибуток від зборів плати з купців, дотримувалася зовсім іншої думки з приводу виникнення неподалік від перевозу міста і митниці.

Реалізація проекту Федора Семенова загрожувала позбавити її більшої частини доходів, бо у разі відкриття митниці усі гроші спрямовувалися б в центральну казну. Бажаючи не допустити цього, кошовий отаман Григорій Федорович 21 лютого 1755 року надіслав лист, в якому назвав проект «Вигаданим представленням». Він просив його «уничтожить и ему переводчику в том отказать». Але, схоже, пропозиція про відкриття митниці серйозно зацікавила уряд.

Кошовий отаман
Малюнок Торопа С.О.

Тоді, в 1758 році, запорожці направили імператриці Єлизаветі І (1741-1762 рр.) прохання про перенесення Січі на Микитино, в якому, між іншим, не забули згадати про те, що «торги отправляются с немалым отягощением и убытком». Почалася прихована боротьба за контроль над Микитинським перевозом та іноземною торгівлею. Вона супроводжувалася взаємними скаргами і звинуваченнями, досягнувши свого апогею через два роки.

Єлизавета І Петрівна
Фото: www.ru.wikipedia.org

У 1760 році до прибулого на Січ надвірного радника, представника організованої з купців 1-ої гільдії «Конторы для торга компаниею в разные европейские государства» Дмитра Лодигіна були приставлені «подзорщики» (стеження). Кошовий отаман забороняв купцям говорити з ним. За свідченням самого Дмитра Лодигіна : «Главное их подозрение обо мне включалось, может быть, и по ложному слуху, не для ли учреждения таможни и присмотрения тайно привезенных товаров я приехал, о чем сам кошевой в обиняках выговаривал».

Розмова Дмитра Лодигіна з кошовим атаманом
Малюнок Торопа С.О.

Повернувшись, Лодигін подав рапорт на цілих 120 сторінках, в якому відмітив, що «пристани быть по всей совершенной пристойности». Відобразився в рапорті і зроблений йому недружній прийом: «По всеобщему желанию купцов, Кошта (казаков - автор) туда не переводить, чего они уже издавна домогаются».

У відповідь запорожці направили скаргу на «свавілля Лодигіна», не забувши нагадати і про своє прохання про перенесення Січі на Микитино.

У січні 1764 року імператриця Катерина II (1762-1796 рр.) вирішила задовольнити їх прохання, але попутно ув'язала його з будівництвом фортеці та гавані. Найімовірніше, на той час з козацькою верхівкою вдалося домовитися і про відкриття митниці. На здійснення будівництва виділили велику суму в 177 857 рублів 88 копійок.

Катерина ІІ
Фото: www.ru.wikipedia.org

Кримський хан, а услід за ним і турецький султан, ледве почувши про нього, виявилися невдоволені. У разі реалізації цього проекту усі товари, які раніше слідували через Крим, спрямовувалися б просто по Дніпру, а сам хан втрачав можливість збирати плату з купців. Від загроз він вдався до рішучих дій.

Запорожці направили імператриці скаргу: «Хан Крымский вздумал сперва из Царьграда идущие купеческие суда мимо Очакова в Сечь Запорожскую не пропускать, ныне то свое намерение и самым делом исполнил, ибо отправленные сего года мимо Очакова российские товары арестовал, не отпустил туда».

Писар Запорозької Січі
Малюнок Торопа С.О.

Йти на конфлікт з кримським ханом, якого цілком підтримувала Османська Порта, ні Катерина II, ні запорожці не відважилися. Спробували піти дипломатичним шляхом. Проте султан все одно наполягав, «чтоб строением сей крепости воздержаться», а хан все нахабніше вимагав заборонити купцям зі своїм товаром їздити вниз по Дніпру. На їх сторону відкрито встали Франція, Австрія і Польща, які підбурювали Туреччину оголосити Російській імперії війну, обіцяючи «при необходимости и помощь нужную оказать...».

Козацька малокаліберна гармата

Питання про перенесення Січі, будівництво фортеці та відкриття митниці прийшлося відкласти на невизначений термін.

Митниця дає добро!

У 1774 році співвідношення сил в регіоні різко змінилося. Туреччина все ж оголосила війну Російської імперії. Приводом для неї послужив прикордонний інцидент у 1768 році біля міста Балта, коли невеликий козацький загін порушив кордон. В результаті цієї війни по престижу Османської Порти був завданий серйозний удар. Вона поступилася Російській імперії землями між Дніпром і Бугом, фортецями Кінбурн, Керч, Єнікалє, Азов, а також визнала незалежність Криму.

Ослаблене внутрішніми протиріччями Кримське ханство (в середині XVIII століття налічувалося близько 200 претендентів на престол у Бахчисараї) більше не представляло колишньої загрози. Незабаром, не без допомоги військ Суворова, престол зайняв прибічник європейських порядків Шахін-Гірей. «Притихла» Польща, Австрія стала шукати союзу з Росією і навіть запропонувала план спільного походу на Стамбул. Франція продовжувала плести інтриги і одночасно також намагалася піти на зближення з країною-переможницею. Як повідомляв посол І.С. Барятинський з Парижу: «Невероятно, до какой степени простирается в Париже зависть к нашим успехам».

Олександр Суворов
Фото: ru.wikipedia.org

Але головним успіхом тієї військової кампанії стало те, що відтепер купецькі кораблі могли вільно плавати по Чорному морю і виходити через протоки в Середземне, користуватися привілеями, аналогічними тим, які мали англійські і французькі купці. Інтенсивно налагоджувалися нові торгові зв'язки, будувалися гавані і порти. Усі ці зміни не могли не зачепити Микитин Перевіз, який лежав на перехресті найважливіших торгових шляхів.

Козак у дозорі
Малюнок Торопа С.О.

На початку 1776 року Сенат видав указ про створення нових митних пунктів на південних кордонах. Серед них була і Микитинська митниця, якій відводилося дуже важливе значення. Вона, разом з Таганрозькою і Миргородською, стала однією з головних прикордонних митниць. Відповідним розпорядженням Микитинській митниці були підпорядковані митниці, які знаходилися в Кінбурні, Олександрівській фортеці, Богородицькому деташементі, ціла мережа пунктів догляду на Чорному і Азовському морях.

З документів виходить, що митницю розмістили «при Никитине через Днепр перевозе в самом того имени селении», тобто безпосередньо на перевозі в поселенні Микитино.

Козацькі похідні гармати XVII-XVIII ст.: польова, облогова та морська

Згідно з указом, з 5 лютого 1776 року вона стала офіційно називатися «Пограничною Никитинскою таможнею», а обслуговувати її повинен був штат з 75 чоловік. Чисельність персоналу і витрати на утримання установи затвердили 21 травня 1776 року. На виплату платні митникам, канцелярські та інші витрати виділялося 5 794 рублі на рік. Окрім службовців митниці (17 чоловік), її штат включав і службовців кінної митної охорони (58 чоловік). Роботою установи керував директор, платня якого складала 500 рублів на рік.

Копіїсту покладалася платня у розмірі 60 рублів на рік, цирульникові - 30 рублів, «сторожам» (об'їждчикам) - по 18 рублів на рік.

Директора митниці призначав сам Григорій Потьомкін, якому була підпорядкована уся митна служба в Новоросійській і Азовській губерніях. Усіх інших службовців, спільно з обер-директором, призначав губернатор, причому серед них не повинні були знаходитися «люди, в лихоимстве и прочих неблаговидных пороках отмеченные». В обов'язки обер-директора входило здійснення контролю над дотриманням закону на межах імперії.

Григорій Потьомкін
Фото: www.hrono.ru

Очевидно, службовців для роботи на митниці відбирали дуже ретельно і відповідально. Цим, думаю, можна пояснити той факт, що до кінця 1776 року її штат виявився укомплектованим лише на 80%. У 1777 році, судячи з документів, які збереглися, на Микитинській митниці несли службу 14 чоловік, замість передбачених раніше 17.

Приведу їх прізвища і займані посади: Свербєєв Микола (директор), Камбурлей Іван (цолнер), Перепльотчиков Іван (контролер), Грек Лука (пакгаузний інспектор), Попов Михайло (вагштемпельмейстер), Обухов Григорій (екер), Наумов Федір (канцелярист), Висоцький Омел’ян (канцелярист), Шуляковсmкий Гнат (копіїст), Тахтаєв Тимофій (копіїст), Катюнін Михайло (доглядач), Росторгуєв Михайло (доглядач), Рательников Михайло (доглядач), Такасовський Петро (доглядач).

Люди, які служили на Микитинській митниці, належали до різних верств населення. Серед них були представники українського і російського дворянства, купецтва, міщанства і запорозького козацтва. До моменту зарахування в штат Микитинської митниці двоє службовців мали військові звання і нагороди. Цікаво, що склад службовців в 1777 році істотно відрізнявся від передбаченого в 1776. Так, замість передбачених в штаті трьох доглядачів, на митниці служили чотири. Канцеляристів було двоє замість одного.

Службовці Микитинської митниці
Малюнок Торопа С.О.

На мій погляд, ці зміни були викликані різким збільшенням кількості товарів, які проходили через митницю, а також документів, які доводилося оформляти і відправляти для звітності в Комерцколегію, а також губернатору і генерал-губернатору. У зв'язку з цим виникла потреба в ще одному доглядачеві і канцеляристові. В той же час серед службовців Микитинської митниці в 1777 році не було перекладача, касира, підканцеляриста і двох сторожів, хоча усі ці посади були передбачені в штаті.

Все ж, не думаю, що від послуг перекладача вирішили відмовитися. Очевидно, його обов'язки за сумісництвом виконував хтось із службовців митниці, який добре володів іноземними мовами. Службовцями кінної митної охорони керував учасник російсько-турецької війни 1768-1774 років, відставний вахмістр Григорій Аврамов. Судячи з документів, які збереглися, в 1776-1777 роках через Микитинську митницю слідували грецькі, ліванські товари, а також товари, які вивозилися з Російської імперії по Дніпру і Чорному морю.

Бій кораблів XVIII ст.

Купці, які побували у Микитино відмічали, що митники діяли «споро и слаженно», не допускали ніякої тяганини. Вони були задоволені їх роботою. До початку 1777 року митники Микитинської митниці, тимчасово користувалися штемпелями митних установ Білоруської губернії. Незабаром для усіх нових митниць на південних кордонах виготовили спеціальний інвентар. До його складу входили: залізний верстат з гербом Російської імперії, залізна паличка для цього верстата, мідний і галантерейний штемпелі.

Бій корабля Чорноморського флоту з турецькою ескадрою. XVIII ст.

«Важке повітря»

Ще у часи Запорозької Січі в околицях поселення Микитино часто спалахували епідемії небезпечних захворювань. У документах ХVIII століття їх нерідко іменували «важким повітрям», «лихоманкою» або «ворожкою». Для запобігання поширення епідемій в глиб країни в 1750 році на Микитинській заставі розмістили карантин. Кожного, хто прибував із-за турецького кордону, зобов'язували провести десять днів в карантинному будинку під наглядом лікаря.

Якщо на протязі цього терміну не вдавалося виявити ознак чуми або іншого заразного захворювання, то прибулому дозволяли продовжити свою подорож.

Кожного, хто приїздив з турецької сторони, направляли до карантину
Малюнок Торопа С.О.

У 1761 році в розташований на Микитинській заставі карантин з Новосеченського ретраншементу (в сучасному селі Покровське), був призначений лікар Христофор Фігнер. У супровідному документі, виданому на Січі, відзначалося: «Запорожские казаки и весь Кош честным его обходительством и искусством многодовольны».

Лікар Новосіченського ретраншементу у мешканця селища Микитино. 1761 р.
Малюнок Торопа С.О.

Поширенню небезпечної зарази сприяла і жахлива антисанітарія, яка була в Новій Січі звичайним явищем. Так, кошовий отаман Григорій Федорович (Лантух) у відправленому 21 лютого 1755 року імператриці Єлизаветі I листі скаржився на нестачу в Січі питної води, «отчего приключаются болезненные заразы и смерти безвременные».

Прапори Війська Запорозького. XVII-XVIII ст.

Офіцер Василь Абаза, який перебував у складі свого полку в районі Нової Січі, вказував на «тесноту и нечистоту города онаго» (Покровська Січ - Авт.).

Офіцер Новосіченського ретраншементу
Малюнок Торопа С.О.

Розширення торгових зв'язків з далекими країнами викликало нову хвилю епідемій. Є усі підстави припускати, що знаменита епідемія «морової виразки» (чуми), яка спалахнула в Москві в 1770-1772 роках, поширилася саме з півдня.

Першим на неї звернув увагу син сотника Чернігівського полку Опанас Шафонський, який став у 1769 році старшим лікарем Московського генерального шпиталю. По його наполяганню, в лікувальних установах стали розділяти важко хворих і видужуючих людей, що дозволило різко понизити число повторних захворювань.

Новосіченський ретраншемент
Малюнок Торопа С.О.

Накопичений у боротьбі з епідемією досвід Опанас Шафонський виклав у своїй праці «Опис морової виразки», яка була видана у 1775 році і здобула велику популярність в Європі.

У 1776 році на усіх південних митницях, у тому числі і на Микитинській, був встановлений карантинний режим.

Є відомості про те, що ще до офіційного відкриття Микитинської митниці в поселенні Микитино постійно перебував лікар, який надавав допомогу, як службовцям переправи, так і місцевим жителям.

Гарнізон Новосіченського ретраншементу
Малюнок Торопа С.О.

У спочатку затверджених 21 травня 1776 року штатах службовців посада лікаря не була передбачена. Проте вже в червні того ж року, мабуть, у зв'язку з посиленням карантинного режиму і впорядкуванням мережі створених на південних берегах митниць, така посада була введена в штат. Цілком можливо, що на це рішення значною мірою вплинули і повідомлення про нові випадки захворювання «небезпечною заразою» в Новоросійській і Азовській губерніях. Як би то не було, з червня 1776 року на Микитинській митниці служив лікар Андрій Боршто.

Окрім нього, згідно з внесеними в штат змінами, при карантині повинні були знаходитися «підлікар, цирульник і копіїст». Проте відомостей про цих людей, на жаль, мені виявити не вдалося. У лікаря була дуже солідна на ті часи платня (118 рублів), проте і покладена на нього відповідальність була чималою.

Він повинен був не лише виявляти ознаки небезпечних захворювань в усіх людей, які прибували до країни із-за кордону, але і своєчасно надавати хворим кваліфіковану медичну допомогу, «дабы тяжелый воздух по империи далее не распространялся».

Варто відмітити, що імператриця Катерина II зробила велике сприяння у боротьбі з чумою та іншими інфекційними захворюваннями в південних губерніях. Поліцмейстери, державні чиновники, службовці застав і митниць отримали розпорядження: з метою припинення поширення епідемій використати усі сили й засоби, які були в їх розпорядженні. За особистим указом  Катерини ІІ лікування та утримання в карантинах здійснювалося «від казни», незалежно від приналежності хворого до того або іншого прошарку населення. Незаможних і бідняків лікували за державний рахунок.

Щорічно на утримання карантину на Микитинській митниці з державної казни виділялося 1 000 рублів. Ця сума включала витрати «на дрова для окуривания и топления печей, на деготь, уксус, курительные порошки, лекарства, на починку самого карантину», а також інші витрати «в рассуждении степных мест». На харчування хворих і незаможних з казни витрачалося 50 рублів.

Карантин у селищі Микитино
Малюнок Торопа С.О.

Окремо хочеться поговорити і про лікування хворих, які знаходилися при карантині Микитинської митниці. Річ у тому, що до публікації роботи Опанаса Шафонського про причини виникнення багатьох епідемій, як і про ефективні способи боротьби з ними, знали не так вже й багато. У зв'язку з цим накопичений будь-яким лікарем досвід і вироблені ним необхідні для успішного лікування заходи могли виявитися на вагу золота. І хоча до кінця XVIII століття вже існували порошки і мікстури, але частенько потрібних медикаментів катастрофічно бракувало.

Разом з ними Андрій Боршто та інші лікарі нерідко застосовували настої та відвари, приготовані з лікарських рослин. У ті часи вони удосталь зустрічалися в Дніпровських плавнях і на теренах Великого Лугу. Більшість цих рослин зустрічаються на Нікопольщині й сьогодні.

Дніпровські плавні

В якості знешкоджуючого засобу (для очищення води від бактерій) використовували кору усіх різновидів верби (найчастіше верби козячої і верби тритичинкової). При лихоманці з кори цих рослин готували цілющий відвар.

Широко використовували й усім відомий полин гіркий або справжній, який (як дезинфікуючий засіб) виявлявся просто незамінним при кишкових інфекціях та інших небезпечних захворюваннях. Поміщених в карантин людей нерідко поїли полиновим чаєм, який готували таким чином: одну ложку дрібно нарізаної трави заварювали, як чай, в двох склянках киплячої води, настоювали впродовж 20 хвилин, проціджували і давали пити хворим по 1/4 склянки три рази в день.

Видужуючих хворих поїли напоєм, приготованим з полину і деревію (для підняття апетиту).

При лікуванні інфекційних захворювань також застосовували препарати з плодів водяного горіха (чиліма), шишок і кори вільхи чорної, трави чебрецю, квіток ромашки, коров'яку високого, звіробою та багатьох інших рослин.

Водяний горіх
Фото: Олена Рудоманова

Плоди водяного горіха
Фото: Олена Рудоманова

Вільха чорна
Фото: www.cirrusimage.com

Коров'як високий
Фото: Schnahacken

Завдяки прийнятим в портах і митницях екстреним заходам, епідемії чуми та інших небезпечних захворювань пішли на спад. У кінці XVIII - першій половині XIX століття вони ще не раз спалахували на Нікопольщині і в Катеринославській губернії, але вже не здавалися такими грізними. Був накопичений і дуже цінний досвід боротьби з ними.

«Послаблення купцям»

У XVIII столітті замість добре знайомого нам слова «пільги» нерідко використовувалися терміни «послаблення» і «полегшення». У чому вони виражалися купцям, які слідували зі своїми товарами через Микитинську митницю? Для відповіді на це питання слід звернутися до спеціальної інструкції того часу: «На все привозимые к портам Черного моря (к ним в 1776-1779 годах была отнесена и Никитинская таможня - Авт.) турецкие, ливанские, греческие, а отсюда туда вывозимые российские продукты, товары для поощрения к торгу уменьшено пошлины против ныне действующего С.-Петербургского тарифа четвертою долею. С привоза турецких с золотом и серебром материй положено пошлина с весу против тарифа 1757 года двумя третями менее, а равным образом поступлено и с прочими шелковыми материями без золота и серебра».

Російські військові та торгові кораблі. Середина XVIII ст.

З документу виходить, що мита в південних (чорноморських) портах стали на 25-75% нижче, ніж в північних (балтійських). Безумовно, ці заходи сприяли розвитку торгівлі в нових землях і багаторазовому зростанню об'єму товарів, які перевозилися по Дніпру і Чорному морю.

Багатьом російським купцям стало набагато вигідніше вивозити свої товари через південні, ніж через балтійські порти.

У 1776 році були зроблені й інші значні «послаблення» купцям, «щоб для мореплавства свої судна заводити могли». Так, з 1777 року купці з Російської імперії, які провозили на Микитинську митницю товари на власних кораблях, користувалися особливими пільгами.

Купецький корабель

Адже ще зовсім нещодавно перевозити свої товари по Дніпру і Чорному морю було не просто ризиковано, але навіть небезпечно. Згадайте, як кримський хан і турецький султан опиралися перенесенню Січі і впровадженню митниці на Микитинській переправі.

В скарзі, направленій купцями уряду 3 вересня 1763 року, відмічалося: «Хан Крымский не только из Царьграда с товарами судов до Сечи не пропускает, но и оттуда до Царьграда и до Очакова провоз товаров вовсе запретил, и отвезенные товары в Очакове и Кинбурне при берегах сбросить велел, не допуская взять оные на суда для отвоза в Царьград, которые, будучи сброшены и без покрышки при берегах лежа, от бывших дождей вовсе пропали к крайнему убытку и разорению торгующих купцов, а к большему еще их изнурению новые ныне в Крыму немалые собираются пошлины и другие необыкновенные расходы вымогаются, что, видя, купцы принуждены совсем коммерцию свою свернуть».

Після ознайомлення з цією скаргою стає зрозуміло, чому купці раніше неохоче наважувалися перевозити свої товари вниз по Дніпру.

Микитинська переправа була для кримського хана немов кістка в горлі, а повідомлення про відкриття на ній митниці і зовсім доводили його до нападів сказу.

Корвет

Ще б, адже він мав свої плани, про які повідомляв в донесеннях консул Нікіфоров. Кримський хан домагався, щоб купці з товарами слідували не по Дніпру, а через Перекопську вежу, де з них стягувалися чималі мита. Далі їм дозволялося слідувати в Туреччину, проте по дорозі назад дозволялося везти товари тільки до Очакова, де вони перевантажувалися на місцеві човни і «теми лодками к сторонам запорожским перевозились бы; а в обратном их пути из Запорожья на те лодки паки товаров не нагружать, но порожние возвращались бы».

Реалізація цього плану принесла б ханові небачений прибуток і пустила б по світу багатьох купців, довівши їх до повного розорення.

Після війни 1768-1774 років, в якій Туреччина зазнала нищівної поразки, план хана рухнув, розхитавши трон бахчисарайського владики. Все більше купців і торгових судів слідували униз по Дніпру, а не через Перекопську вежу. Збирати там мито й інші кабальні «незвичайні витрати» незабаром взагалі стало ні з кого!

Бій російського та турецького кораблів у Чорному морі. XVIII ст.

Введення урядом Російської імперії низьких мит в південних губерніях та інші «послаблення» купцям, інтенсивне будівництво нових зручних портів і гаваней, що розгорнулося, установа по Нижньому Дніпру і узбережжю Чорного моря цілої мережі митниць, серед яких була і Микитинська, остаточно добили економіку Кримського ханства, як і залишки впливу на нього Османської Порти. Хан Девлет-Гірей (прибічник Туреччини) був повалений з престолу і відплив до Стамбула.

Османська Порта була змушена знову підтвердити умови Кючук-Кайнарджийського договору і зобов'язалася «более купцам в Черном и Белом (Мраморном - Авт.) морях препятствий никаких не чинить...».

Бриг

Слід сказати, в ті роки були зроблені рішучі кроки, спрямовані на розвиток купецтва і усебічну підтримку народної ініціативи і підприємництва. Купці отримали від Катерини II грамоту, яка сильно підвищила їх положення. Згідно з цією грамотою, вони були розділені на три гільдії. До першої гільдії були віднесені купці, які володіли капіталом не менше 10 000 рублів. Вони отримували право оптової торгівлі, як на території Російської імперії, так і за кордоном, а також право будувати фабрики і заводи.

До другої гільдії належали купці з капіталом від 5 000 до 10 000 рублів. Вони отримували право оптової і роздрібної торгівлі в усіх губерніях Російської імперії (у південних для них були передбачені додаткові привілеї). Третю гільдію складали купці з капіталом від 1 000 до 5 000 рублів. Ця категорія мала право тільки на роздрібну торгівлю.

Купці усіх гільдій «найвищим велінням» були звільнені від подушної податі (замість неї вони платили 1% з оголошеного капіталу), а також від особистої рекрутської повинності.

Бригантина

Більше того, купцям першої гільдії, які побажали відкрити свої заводи і фабрики в Новоросійській і Азовській губерніях, була обіцяна підтримка на державному рівні. Якщо при Петрі I, Анні Іоановні, Єлизаветі I існували значні обмеження і стискувалася свобода торгівлі, то при Катерині II була ліквідована необхідність отримання «разрешительных указов на открытие нового предприятия, и устройство всякого рода промышленных заведений объявлено совершенно свободным для всех».

Імператриця відмінила усі обмеження, оголосивши, що тепер «всем подданным нашим к заведениям станов и рукоделий столь беспредельная от нас дана свобода, что не стесняются они уже ни частым на то испрошением дозволения, ни надзиранием за делом рук их, где собственная каждого польза есть лучшее и надежнейшее поощрение».

Купці на Микитинській митниці
Малюнок Торопа С.О.

Наступним дуже важливим кроком, сприяючим розвитку торгівлі і промисловості, стало оголошення про знищення монополій («за вредни») і введення повної свободи торгівлі («всякому торгу быть надлежит»).

Купці просто не могли не відчути цих позитивних змін - торгівля і промисловість в південних губерніях розвивалася особливо швидко. Деякі дослідники небезпідставно вважають, що ці процеси з повним правом можна назвати справжнісінькою промисловою революцією.

Один з купців, який відвідав в 1777 році Микитинську митницю, не без радості відмічав: «В среду же со своим товаром без задержек и опасностей, кои в прежние годы не раз имели место, многия убытки и досады причиняя, благополучно прибыл по Днепру в Никитино. Обхождением и вниманием, оказанными мне сей командою при Никитине (имеются в виду служащие Никитинской таможни - Авт.), весьма многодоволен остался. Суда, полные товарами турецкими, армянскими, греческими и прочими, видеть доводилось, с тканями узорными разными, во множестве всяких фруктов и рыбы».

Службовець Микитинської митниці з іноземним купцем
Малюнок Торопа С.О.

У спеціальній інструкції, яка поступила на усі південні порти і митниці в 1778 році, службовцем вказувалося, що «с купцами предельно любезными быть надлежит». Не допускалися всілякі незаконні побори, а співробітників, лише запідозрених в здійсненні подібних діянь, з ганьбою виганяли зі служби. Як свідчать документи другої половини 70-х років XVIII століття, вітчизняні і зарубіжні купці були задоволені злагодженою роботою співробітників усіх заснованих по Дніпру і узбережжю Чорного моря митниць. Серйозних скарг на митників не поступало...

Догляд іноземних товарів на Микитинській митниці
Малюнок Торопа С.О.

Переїзд до Херсона

Щорічно Микитинська митниця здавала губернаторові і генерал-губернаторові звіти про свою роботу. Перелік і форму усіх необхідних документів складав і затверджував обер-директор, який безпосередньо керував роботою усіх митниць, які знаходилися в губернії. У підготовлених для звіту документах необхідно було вказувати відомості про збори мита, отриманого прибутку і витратах, русі, кількості і видах товарів і так далі.

Існував також особливий перелік звітної документації, яка вирушала в Санкт-Петербург і призначалася для Комерц-колегії. Цей орган був заснований ще Петром І в 1718 році і відав усіма торговими справами країни.

Присланим з Микитинської митниці документам приділялося велике значення, адже вона, нагадаю, разом з Таганрозькою і Миргородською, належала до числа головних південних прикордонних митниць. На підставі отриманих документів Комерц-колегія складала загальноімперські статистичні відомості про товарообіг, збори мит і податків. Останнім роком, за який Микитинська митниця відправляла звітну документацію в Комерц-колегію, був 1778 рік.

Вивчення цих документів дає дуже цінні відомості про роботу митних установ і розвиток торгівлі в другій половині 70-х років XVIII століття. Судячи з них, прибуток, отримуваний Микитинською митницею, був дуже великим. Так, тільки за останні 8 місяців 1776 року він складав 28 226 рублів, що в 9 разів (!) перевищувало доходи Керченської митної застави, в 7 разів - Єнікальскої і Петрівської митниць, в 2,4 рази - митниці, які знаходилася в Олександрівській фортеці (у районі сучасного міста Запоріжжя).

Складання звіту до Санкт-Петербургу
Малюнок Торопа С.О.

У 1779 році в усіх нових землях повним ходом розгорнулося інтенсивне будівництво портів і фортець, нових селищ і цілих міст. Ще зовсім нещодавно малолюдний, а місцями практично ненаселений край, змінився до невпізнання. Вивезення товарів через причорноморські порти давало суму, про яку років п'ять назад неможливо було навіть мріяти, - майже 500 000 рублів!

Майже 50% в цьому імпорті складала доля пшениці. Аж до 1774 року селяни в південних губерніях сіяли її «столько, сколько кому по его семейству на пропитание до новой жатвы стать может».

У документах XVIII століття нескладно знайти пояснення цього явища : «Никакой иной причины им не предвидится, кроме того, что они не имеют способа, куда оный с прибылью отпускать, потому что в близости сих стран никакого порта нет».

В районі цієї місцевості знаходилися Микитинська митниця та селище Микитино.
Стара частина м. Нікополя. 2009 р.
Фото: Олена Рудоманова

Після війни 1768-1774 років ситуація в корені змінилася - купецькі судна могли тепер вільно плавати по Нижньому Дніпру і Чорному морю, повним ходом будувалися і порти. Тепер селянам стало вже недостатньо сіяти хліб тільки для власних потреб, бо вже з'явилася можливість «оный с прибылью отпускать».

Позиції Османської Порти в регіоні продовжували слабшати, а від колись грізного Кримського ханства, яке роздиралося внутрішніми протиріччями, залишилася лише бліда тінь. Зміщення кордонів на південь закономірно привело до перенесення на нові рубежі застав і митниць.

У 1779 році Микитинська митниця була переведена до Херсону і отримала статус портової митниці. Доля її службовців склалася по-різному. Одні з них (доктор Андрій Боршто) залишилися в Слов'янську-Нікополі, інші продовжили службу на новому місці. Так, копіїст Федір Наумов став пакгаузним інспектором. Деякі з колишніх службовців Микитинської митниці взяли участь в новій російсько-турецькій війні 1787-1791 років.

Штурм російськими військами турецької фортеці Ізмаїл. 1790 р.

Навіть переведена в Херсон митниця ще тривалий час продовжувала називатися Микитинською. Вона стала її приємницею!

Незважаючи на короткий період свого існування (1776-1779 рр.), Микитинська митниця залишила досить яскравий слід в історії нашого краю. Завдяки отриманим доходам вдалося виділити додаткові кошти для будівництва нових портів і фортець (того ж Херсону), проведення військової реформи, без якої були б немислимі блискучі перемоги, здобуті під стінами Очакова та Ізмаїла. Неоцінимим виявився і накопичений досвід боротьби з небезпечними епідеміями на південних кордонах. Був даний новий поштовх розвитку Слов'янська-Нікополя.

Нікополь у XIX ст.

Навіть після переїзду митниці до Херсону Нікополь зовсім не втратив статусу найбільшого торгового і транзитного центру, чому сприяло його вигідне географічне положення. І особисто мені здається, що на сучасному етапі ми ще не навчилися використовувати його сповна...

Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Старій частині м. Нікополя. 2009 р.
Фото: Олена Рудоманова

Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове