Скіфський курган Чортомлик

 

«Чортомлицький ідол»

 

Нинішній Чортомлик - невелика залізнична станція, розташована верстах в двадцяти від міста Нікополя. Близько двох з половиною тисяч років тому в цих краях був похований скіфський цар.

 

 

З ним, по звичаю, який існував у скіфів, зарили дружину, рабів, коней і майно. Над могилою насипали величезний курган, який багато століть потому був названий Чортомлицьким. З давніх часів він дивував мандрівників, які бували в тутешніх місцях, своїми велетенськими  розмірами - його висота досягала майже 20 м, а коло складало близько 350 м! Курган стояв на рівнинному узвишші у верхів’ях річки Чортомлик, неподалік від Чортомлицьких хуторів (сучасне с. Чкалово Нікопольського району).

 

 

 

Чортомлицький курган 

 

 

 

Так нині виглядає місцевість, де колись знаходився знаменитий скіфський курган Чортомлик.

Нікопольський район. 2010 р.

 Фото: Рудоманова О.Є.

 

 

 

Кам'яна антропоморфна стела з кургану Чортомлик.

Нікопольський район. 2010 р.

Фото: Рудоманова О.Є.

 

У жовтні 1781 р. на кургані Чортомлик побував відомий дослідник природи і мандрівник Василь Федорович Зуєв (1752-1794 рр.). У своїй книзі «Путешественные записки от С.-Петербурга до Херсона в 1781 і 1782 гг.» він приводить цікаві описи цього давнього пам'ятника: «Выехав из Чертомлыка верст через пять увидели мы превеликий курган, какого я ни прежде, ни после не видывал. Его называют здесь Толстой Могилою. Вокруг видно, он также был окладен известковым камнем потому, что сколь много по степи подъезжая к ему его валялось, больше того на сей художественной горе его не было. Взошедший на оный довольно круто посреди самого верха представляется ямина, которая однако не от иного чего есть, как что земля осела и в оной ямине стоит каменный болван увеличенного росту. Болван сей кругом обтесан довольно ясно, чтобы распознать части тела, платье и вещи, какие он на себе нашивал. Голова круглая, как шар, на которой черт лица или совсем не было изображено, или от времени стерлись. Он стоял лицом на запад, врыт в землю по самое платье, и для того ног было не видно. Одет видно в латы, и на голове такая же кольчужная шапка, от которой пояса или ремни привязывались на зад и к находящейся на спине пряшке, которою и латы застегивались, руки у него сложены пальцы в пальцы; пониже оных виден широкий пояс или портупея с большими для застегивания на переди бляхами, а на левом бедре и знак шпаги. Других оружий около его никаких было не видно, (осмотр, изображение его спереди, сзади и с боков). Напротив того после случалось мне видеть такой же болван на Ингуле в 22 верстах от Херсона на даче г. полковника Гандвиха».

 

 

Титульна сторінка першого видання книги Зуєва В. Ф. 1787 р.

У часи Василя Зуєва курган Чортомлик виглядав велично і урочисто, возносячись над степовими просторами на висоту сучасного 6-7 поверхового будинку. Він і дійсно здавався справжньою «степовою пірамідою», восьмим чудом світу. Курган мав конусоподібну форму, плоску вершину і був обкладений кам'яними брилами (крепідою). Місцеві мешканці, за свідченням мандрівника, називали його Товстою Могилою. Слід зазначити, що у кінці XVIII - середині XIX ст. на Нікопольщині і по усьому Північному Причорномор'ю налічувалося не менш ніж півтора десятки курганів, які мали таку назву. Зазвичай вони отримували її за формою своєї верхівки і характерним особливостям конструкції. У той же самий час в Придніпров'ї налічувалося і чимало курганів з назвою Гостра Могила. Відомий український археолог Борис Мозолевський пише про ці назви так: "Нехай читача не дивує назва кургану - Товста Могила (мається на увазі курган Чортомлик - С.Т.). Цю назву читачі вже звикли пов'язувати з розкопками скіфського кургану поблизу м. Орджонікідзе на Дніпропетровщині, виконаними у 1971 р. Проте слід зазначити, що більшість великих курганів з плоскою або сферичною вершиною називалися колись для протиставлення гострим могилам товстими, і тільки після розкопок їм давалося інше ім'я - переважно по назві найближчого населеного пункту».

 

 

 

 Вершини курганів:

а) курган з плоскою вершиною;

б) курган з сферичною вершиною;

в) курган з гострою вершиною

 

Увагу Василя Зуєва притягнув встановлений на вершині кургану "кам'яний болван збільшеного росту", опис якого він приводить у своїй книзі "Путешественные записки от С.-Петербурга до Херсона в 1781 і 1782 гг.". У цій книзі був поміщений малюнок цього "болвана", очевидно виконаний Бородуліним, який був прикомандирований до експедиції для малювання предметів і виготовлення опудал. У документах XIX століття ця кам'яна скульптура згадується під назвами "Чортомлицький ідол" і "чортомлицький болван". Місцеві мешканці іноді також називали його "чортомлицькою бабою".

 

 

"Чортомлицький болван"
Малюнок з першого видання книги Зуєва В. Ф.

Думаю, що "чортомлицький ідол" заслуговує на особливу увагу. Він був половецькою кам'яною скульптурою і, швидше за все, був встановлений на кургані в другій половині ХІІ століття. В цей час для половців вже завершився період надбання батьківщини - стабілізувалися їх маршрути, з'явилися родові і племінні святилища зі встановленими в них кам'яними скульптурними зображеннями божественних першопредків. Колекції таких "ідолів" сьогодні можна побачити в Нікопольському історичному музеї, Дніпропетровському історичному музеї ім. Яворницького Д.І., а також у багатьох інших музеях України і Росії.

 

 

Половецькі кам'яні статуї воїнів із запорізького, дніпропетровського, херсонського, московського і краснодарського музеїв

Декільком поколінням місцевих селян "чортомлицький ідол" служив в якості об'єкту поклоніння. Вважалося, що він здатний виліковувати від лихоманки і навіть чуми ("морової виразки"). Хворі радикулітом прикладалися до нього спиною для зняття болю. "Ідола" просили про щедрий врожай, народження здорової дитини, зцілення хворих родичів і так далі. Йому приносили в якості дарів продукти і гроші. Цілком природно, що поклоніння язичницькому "болвану" засуджувала православна церква, але місцеві мешканці завжди виступали на його захист.

На початку XIX ст. половецьку скульптуру все ж скинули з кургану, але незабаром в усій окрузі почалася сильна посуха, в настанні якої більшість селян навколишніх сіл звинуватили "чортомлицького ідола". Довелося повернути його на колишнє місце! І хоча по дорозі "болвану" ненароком відбили голову, посуха, яка нібито тривала чотири роки, припинилася. Незабаром, правда, відбиту голову нібито викрав один місцевий мешканець.

Борис Мозолевський згадує про цей випадок в книзі "Скіфський степ": "Незабаром одному з селян скортілося забрати відбиту голову ідола, щоб підпирати нею двері біля льоху. Знову почалася посуха, і знову відбиту голову змусили повернути на курган і поставити ідолові". Востаннє його скинули з кургану перед початком розкопок. Коли це сталося, багато проїжджаючих селян, які проходили мимо, "благоговійно знімали шапки і цілували повержений камінь".

 

 

 

 

 

 

Половецькі кам'яні ідоли. Нікопольський краєзнавчий музей 2011 р.

Фото: Білоцерковська Л.М.

 

 

Чортомлицька амфора

 

26 травня 1862 року до розкопок Чортомлицького кургану приступив один з найвидатніших археологів Російської імперії Іван Забєлін (1820-1908 рр.). Об’єм виконаних їм земляних робіт приголомшує і сьогодні: щоб пробитися до центру величезного кургану, робочим довелося витягнути більше 17000 кубічних метрів грунту. Лише на другий сезон розкопок вдалося дістатися до могильної ями, що досягала глибини 12 м від рівня материка. І тут Іван Забєлін наткнувся на сліди страшної трагедії, що розігралася багато років тому. Як відомо, багато  скіфських курганів було розкрадено ще в стародавні часи. Грабували кургани і в ХIX столітті, коли після перших повідомлень про знахідки в Криму і Придніпров’ї «скіфського золота» почалася справжня «золота лихоманка». Як відзначав тодішній директор Керченського музею О.Є. Люценко: «З сотні розкопаних курганів навряд чи знайдеться десять, розритих порядно; проводили розкопки без всякої системи, безупинно переходячи з одного місця на інше. У описах розкопок рідко визначали з точністю положення розритих курганів і навіть самих місцевостей, так що, оглядаючи їх тепер на просторі більше 100 квадратних верст, неможливо судити, коли і ким вони були розкопані, що знайдено було в них чудового і чи всі вони дослідженні як повинно». Вірогідно, грабіжники, прорив підземний хід, проникли сюди вже незабаром після царських поховань. Вони дісталися до скарбів, але несподівано почала обвалюватися земля, і горе-скарбошукачі вимушені були бігти, залишивши під завалом свого товариша.  Біля його останків археологи виявили безліч золотих бляшок (прикрас одягу), шість мечів з обкладеними золотими листами рукоятями, а також золоте обкладання дерев'яних ножен меча з чеканними зображеннями битви греків із скіфами.

 

Але найзначнішою знахідкою в грабіжницькому ході стало золоте обкладання горіта (футляра для лука та стріл) із зображеннями сцен з міфів про життя грецького героя Ахілла.

 

 

 

 Іван Забєлін

Фото: www.shm.ru

 

Можна зрозуміти ступінь розчарування Забєліна, який зрозумів, які незчисленні багатства приховував курган. Проте його завзятість була щедро винагороджена. Поховна камера була складною підземною спорудою: від кожного з кутів центральної могильної ями відходили в сторони великі ніші, які виявилися грабіжниками не зворушеними. У трьох нішах археологи натикнулися на нові поховання, в кожному з яких були знайдені сотні золотих і срібних предметів. Найвидатнішою знахідкою стала велика срібна з позолотою ваза, відома сьогодні у всьому світі як Чортомлицька амфора.

 

 

 

Схема розміщення поховальних споруд у Чортомлику. IV ст. до н.е. Розкопки І.Є. Забєліна:
І - центральна гробниця; II - бокова гробниця; III - кінські могили; IV - поховання конюхів;

V - грабіжницький лаз

 

 

 

Карта скіфських курганів

 

Зображені на ній фігури людей і коней привернули до себе увагу дослідників неспроста. На думку багатьох істориків, ці зображення служать переконливим  доказом того, що перші стремена і вудила винайдені саме в нашій місцевості і були добре відомі стародавнім скіфам. Ігор Акімушкін, автор популярного видання «Світ тварин», відзначає: «Перші стремена (не залізні, а петлі з ременів) зображені на знайденій при розкопках Чортомлицького кургану знаменитій античній амфорі для вина, прикрашеній сценами зі скіфського життя. Виготовлена ця ваза, очевидно, в IV ст. до н.е. Пізніше у варварів були зв'язані з паличок стремена у вигляді «трикутників». Якщо звернути увагу на одного зі скіфських коней, зображених на середньому фризі амфори, то без зусиль можна побачити це пристосування для їзди (справді революційне для того часу).

 

 

 

Амфора. Срібло, золото. IV ст. до н.е. Чортомлик. Розкопки І.Є. Забєліна. Ермітаж

 

 

 

Деталі амфори з Чортомлика

 

Вуздечні оголов’я з псаліями і круглими бляхами при схрещуванні нащічного ременя з наносним і підборіддям зображені у коня з повернутою головою і стриноженого коня на Чортомлицькій вазі, а також у коня, який виносить з бою пораненого скіфа, зображеного на кінці піхов чортомлицького меча.

 

 

Деталі амфори з Чортомлика 

 

 

 

Деталі амфори з Чортомлика 

 

 

Деталі амфори з Чортомлика 

 

 

Деталі амфори з Чортомлика 

 

 

 

Руків'я мечів. Залізо, золото.  IV ст. до н.е. Чортомлик.  Розкопки І.Є. Забєліна. Ермітаж

 

 

 

Окуття піхов меча. Золото. IV ст. до н.е. Чортомлик. Розкопки І.Є. Забєліна. Ермітаж

 

На думку ряду дослідників, саме у «варварів»-скіфів перейняли «цівілізовані» греки (а вслід за ними і інші народи Європи) стремена у вигляді петель з ременів, удосконаливши їх лише багато століть потому.

Що стосується вуздечок, то у виявлених в Чортомлицькому кургані похованих коней вони були прикрашені сріблом і золотом. Зображені вуздечки і на знаменитій амфорі. Цікаво, що про час появи перших вудил дослідники продовжують сперечатися, сходячись при цьому на думці, що винайдені вони були саме в нашій місцевості. «Перші вудила з'явилися у кочових племен, що населяли землі південного Придніпров'я ще у часи глибокої давнини» (Олександр Богданов). «Примітивні вудила зі сиром'ятних ременів були вже у вживанні на прабатьківщині аріїв, в степах Південної України. Там же пізніше з'явилися і залізні вудила, або трензелі» (Ігор Акімушкін).

Звернули увагу дослідники і на схожість зображених на амфорі коней з дикими кіньми тарпанами (низький зріст, коротка грива). Ще Страбон писав про те, що скіфські коні були низькорослими, а Арріан (ІІ ст. н.е.) відзначав їх жвавість і витривалість: «Їх спочатку важко розігнати, так що можна віднестися до них з повним презирством, якщо побачиш, як їх порівнюють з конем фессалійським, сіцілійським або пелопонесським, та зате вони переносять будь-які труднощі; і тоді можна бачити, як той прудкий, рослий і гарячий кінь вибивається з сил, а ця малоросла і шолудива конячина спочатку пережене його і потім залишає далеко позаду себе».

 

По градації росту В.О. Вітта, в курганах Чортомлика знайдені кістки коней наступних груп: нижче середніх на зріст (висота в загривку від 128 до 136 см) і середніх на зріст (від 136 до 144 см). Відповідно, скіфські коні були дрібними і вельми схожими на своїх диких предків тарпанів, які мешкали на Нікопольщині ще в XIX столітті. Пов'язані з кіньми зображення історики трактують по-різному. Д.А. Мачинський, грунтуючись на відомостях Геродота, бачить в них послідовну розповідь про приношення в жертву кобили, С.С. Безсонова - ритуальне таврування худоби, А.В. Симоненко - фіксацію основних моментів в житті коня (до і після приручення). Цікава версія з приводу жертвопринесення коня була висловлена Ф.Р. Балановим, що запропонував розглядати амфору з Чортомлика, як «модель міфу поетичного простору-часу». Він визначає сцену жертви коня, як одну з сакральних крапок, яка разом з двома іншими (терзання оленя і крилатий кінь) символізує «ідею тричастності космосу».

«Золота лихоманка»

Повідомлення про давні скарби, виявлені археологом Іваном Забєліним в скіфському кургані Чортомлик, рознеслися по усій Російській імперії. Вони спровокували в наших краях нечувану «золоту лихоманку», яка тривала не одне десятиліття. У пошуках щастя на Південь спрямували самодіяльні дослідники, які бажали слави, і відверті авантюристи з багатим кримінальним минулим. Неабиякою мірою поширенню «епідемії скарбошукання» сприяли і місцеві жителі.

Незабаром після завершення розкопок по селу Чортомлицькі Хутори (нині - Чкалово) поповзли чутки про те, що курган нібито був розкопаний не до кінця, а знайдені у ньому скарби - лише мала частина незлічених багатств давнього володаря. З цих оповідань виходило, що основна маса чортомлицького золота була захована не в самому кургані, а в численних тайниках, які знаходилися навколо нього. Упевненість в цьому змусила взятися за лопати жителів навколишніх сіл і міст. До них приєднувалися і приїжджі шукачі скарбів.

Розкопки здійснювалися вночі, під покривом темряви. «Царські тайники» шукали в курганах, які знаходилися неподалік від Чортом лика. Їх в усій його окрузі було чимало. Бажаючих за всяку ціну дістатися до скіфських скарбів не зупиняли навіть оповідання про злих духів курганів, які надійно охороняли сон давніх царів. Такі оповідання були здавна поширені в наших краях.

Поширенню «золотої лихоманки» сприяли оповідання місцевих жителів про «царські тайники»

Розкопки здійснювалися вночі, під покривом темряви

«Царські тайники» шукали у розташованих неподалік від Чортомлика курганах

Шукачів скарбів не лякали навіть оповідання про злих духів курганів

Слід сказати, що деяким самодіяльним археологам дійсно посміхалася вдача. Звістка про такі знахідки, обростаючи численними вигадками і поспішно вигаданими небилицями, облітала усю Катеринославську губернію і навіть виходила за її межі. Жадання шукання скарбів охоплювало все більше людей. «Золота лихоманка» перекинулася і в інші райони Північного Причорномор'я. Траплялося, що між нічними копачами спалахували сварки із-за здобичі. Зазвичай вони переростали у бійки. У хід йшли кулаки, камені, лопати, ножі. На широких степових просторах лилася кров…

Між нічними копачами спалахували бійки із-за здобичі

У хід йшли кулаки, камені, лопати, ножі

На широких степових просторах лилася кров...

У 1971 році відомому українському археологові Борису Мозолевському під час розкопок кургану Товста Могила вдалося познайомитися з нащадками одного з шукачів скарбів кінця ХІХ - початку ХХ ст. Трапилося от що. До Бориса Миколайовича підійшов дружинник, який охороняв курган, і розповів про те, що його родичка, яка живе в селі Чкалове (Нікопольський район), хоче повідомити йому щось важливе про самого Забєліна та ще не знайдені скарби. Після довгих роздумів вчений вирішив поїхати за вказаною адресою.

Його зустріла 65-річна місцева мешканка Ніна Галайда, яка розповіла про свого діда, що був свідком розкопок кургану Чортомлик в 1862-1863 рр. В ту пору Лариону Живиці було не більше дванадцяти років. Підрісши, він, як і багато його односельців, займався нічним шуканням скарбів. Численні невдачі не зупинили його. Одного разу Ларион Живиця разом з приятелем дістався до невеликого кургану в околицях Чортомлика, де вони наштовхнулися на величезну кам'яну плиту.

Усі спроби дізнатися про те, що під нею знаходиться, виявилися безрезультатними - камінь був немов зачарований. Тоді дід Живиця і дійшов висновку, що там знаходився заповітний тайник, а перед смертю вказав внучці його місце.

З розповіді Ніни Галайди Борис Миколайович зрозумів, що у пошуках тайника горе-скарбошукачі наштовхнулися на поховання в кам'яному ящику епохи бронзи, де не те, що кілограма золота, але навіть залізного цвяха не могло бути в помині. Щоб розвіяти усі сумніви, вони відправилися до вказаного Ларионом Живицею місця. Там прямо на очах мешканки села Чкалове Борис Миколайович витягнув із землі уламок горщика епохи бронзи. Так і народжувалися численні легенди про «царські тайники».

Проте історія діда Живиці на цьому не закінчилася. Вона отримала несподіване продовження у 1979 р., коли Борис Мозолевський приступив до розкопок поховання знатної скиф’янки, датованого V ст. до н.е. Там йому, схоже, вдалося знайти сліди невгомонного шукача скарбів. Відомий археолог розповів про це у своїх спогадах: «Незважаючи на подвійне пограбування, в могилі поряд з іншими речами було знайдено більше тисячі золотих прикрас. У друге грабіжники побували в кургані зовсім нещодавно: в їх лазі була виявлена палиця, яка напівзотліла, і обгорілий качан кукурудзи. Чи не дід Живиця їх там залишив? До речі, судячи з усього, до золота він так і не дістався. Подальші дослідження, можливо, відкриють його сліди в інших курганах».

У молоді роки Ларион Живиця займався нічним шуканням скарбів

Одного разу, наштовхнувшись на поховання епохи бронзи, він вирішив, що в цьому кургані знаходиться «царський тайник»

Перед смертю дід Живиця вказав внучці його місце

Через багато років вона розповіла про це відомому археологові Борису Мозолевському

На очах мешканки с. Чкалове Борис Миколайович дістав із землі уламок горщика епохи бронзи

До кінця ХІХ ст. нелегальне шукання скарбів в південних губерніях стало перетворюватися мало чи не на звичний народний промисел. У місцях найбільшої концентрації курганів і нещодавно проведених розкопок, як це добре видно на прикладі тих же Чортомлицьких Хуторів, до нього були залучені цілі села. Іноді селяни, які відправилися на нічний промисел, безслідно зникали. По навколишніх селах і містах знову поширювалися розмови про духів курганів.

Проте, шукачів скарбів губили зовсім не духи, а зневага елементарними нормами безпеки і невгамовна людська жадність. Давні кургани ставали могилами не для одного з них. Між тим, в південні степи з усіх куточків Російської імперії прибувало все більше самодіяльних дослідників і авантюристів. Не виключено, що деякі з них були пов'язані з підпільними організаціями, які бажали витратити виручені від продажу скіфського золота кошти «на справу революції». Влада і поліція нічого не могла зробити з нічними копачами.

До того ж, законів, спрямованих на захист давніх історичних пам'ятників в ту пору не існувало. «Золота лихоманка» продовжувала уносити нові жертви. Скарги прогресивних письменників, діячів науки, місцевих чиновників дійшли до самого Санкт-Петербургу. Для їх розгляду там була створена спеціальна комісія. Нарешті, в 1889 р. за розпорядженням царя Олександра ІІІ за археологічною комісією, створеною в 1859 р., було закріплено виняткове право на видачу дозволів для проведення розкопок. Таким чином нелегальне шукання скарбів було поставлене поза законом.

Поліція нічого не могла зробити з нічними копачами

На Південь відправлялося все більше самодіяльних дослідників та авантюристів

«Золота лихоманка» продовжувала уносити нові жертви

За розпорядженням царя Олександра ІІІ нелегальне шукання скарбів було поставлене поза законом

Фото: www.ru.wikipedia.org

Сільські старости і представники органів адміністративного управління в місцях, де спостерігалося найбільш інтенсивне шукання скарбів, отримали чіткі вказівки виявляти і брати на замітку усіх осіб, схильних до таємного нічного промислу - будь вони місцевими жителями або приїжджими. Про усі нелегальні дослідження належало негайно повідомляти в поліцію. Останній з цього приводу були дані відповідні розпорядження. Завдяки прийнятим заходам «золота лихоманка» почала повільно згасати, хоча ще і на початку ХХ ст. давалася взнаки.

Сільські старости отримали вказівки виявляти і брати на замітку усіх осіб, схильних до шукання скарбів

Про усі нелегальні дослідження належало негайно повідомляти в поліцію

«Золота лихоманка» стала повільно згасати

Хоча ще на початку ХХ ст. давала про себе знати

На сліди діяльності продовжувачів справи Лариона Живиці можна наштовхнутися на Нікопольщині і сьогодні

Фото: Рудоманова О.Є.

В атмосфері нерозберихи і «перехідного періоду» 90-х років знову дало про себе знати нелегальне шукання скарбів, колись поширене в наших степах. На зміну старим легендам про «царські тайники» прийшли нові. До їх поширення підключилися преса та Інтернет. До давніх курганів, як і більше 100 років тому, потягнулися шукачі скіфських скарбів. На сліди діяльності продовжувачів справи Лариона Живиці можна наштовхнутися на Нікопольщині і сьогодні. Очевидно, що забезпечення належної охорони історичних пам’яток та розвиток у регіоні організованого туризму стають все більш актуальнішими і невідкладними завданнями.

Чортомлик сьогодні

Скіфський курган Чортомлик і сьогодні височіє над степовими просторами неподалік від села Чкалово (Нікопольський район). Доля, на відміну від інших давніх пам'ятників нашої землі, від яких нині не залишилося навіть сліду, виявилася до нього, можна сказати, прихильною. Не дивлячись на те, що Чортомлик двічі (у 1862-1863 і 1979-1986 рр.) піддавався серйозним науковим дослідженням, він не зник повністю з обличчя землі, зберігшись для нащадків хай і не в первозданному своєму вигляді.

Його залишки і в наші дні продовжують виглядати гордо і велично, залишаючись добре помітними здалека. Це місце має надзвичайно сильну енергетику - постоявши на місці унікальної давньої споруди, людина відчуває небувалий прилив сили і бадьорості. Переконатися в цьому змогли і оператори знімальної групи телеканалу «Інтер», які відвідали Чортомлик в квітні 2010 р. Під час зйомок спостерігалися збої апаратури, а в небі над курганом немов кружляли свинцево-сірі хмари. Тут же були зняті рослинні біоаномалії у формі дуг і кіл.

Весняні квіти на кургані Чортомлик

Фото: Рудоманова О.Є.

Оператор студії документальних фільмів телеканалу «Інтер» на кургані Чортомлик

Фото: Рудоманова О.Є.

Навесні на залишках колись майже 20-метрового кургану розпускаються напрочуд гарні квіти. Втім, давній Чортомлик красивий у будь-яку пору року. Розташований в стороні від жвавих туристичних маршрутів, він продовжує зберігати пам'ять про минулу славу Великої Скіфії.

(район сучасного цеху ТВЦ-4, м. Нікополь).

 

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про видатного українського археолога (завдяки якому було відкрито багато скарбів скіфських курганів, у тому числі і знаменита золота пектораль), кандидата історичних наук, а також проникливого лірика, поета тонкої душі Мозолевського Бориса Миколайовича:

• Мозолевський Борис Миколайович (1936-1993 рр.)
  

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

• Історія Нікопольщини
  

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове