|
|
|
| 01.08.2009 21:59 | |||
|
There are no translations available.
Тороп С.О.
Скіфи - родоначальники психічної атаки
Мильоны - вас.
Нас - тьмы, и тьмы, и тьмы. Попробуйте, сразитесь с нами! Александр Блок, «Скифы»
"Зміїний" народ
Чому скіфів у давні часи іноді називали «зміїним народом»? Сьогодні ми відносимося до змій без особливої пошани. Кому не доводилося чути про «гада повзучого» або «зміюку підколодну»? У давні і не такі віддалені часи цих істот вважали втіленням мудрості, вірності і краси. Медики і алхіміки прикрашали їх зображеннями свої емблеми, а змія, яка вінчала головний убор фараона, була символом його влади і могутності. Скіфи, які жили в наших степах, обожнювали змій, ведучи своє походження від верховного бога Папая і «змієногої» богині. Ця «напівжінка-напівзмія» - мати Скіфа, родоначальника скіфського племені, часто зображалася на щитах, сагайдаках і зброї войовничих кочівників.
Кінський налобник із зображенням скіфської змієногої богині
Дослідники стародавніх релігій стверджують, що «змієногість» якого-небудь міфічного персонажу свідчить про його земне походження. На межі VІІ-VІ ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї вже існували грецькі міста-держави, які бажали підпорядкувати скіфів своєму впливу. З цією метою був створений «сумісний» культ, головна роль в якому відводилася легенді про походження скіфів від грецького героя Геракла і місцевої «змієногої» богині. Цікаво, що в грецькій міфології були свої «змієногі» персонажі - ламії, які народилися після чергової амурної «пригоди» Зевса. Залишки мармурового фриза із зображеннями Геракла і скіфської богині були знайдені археологами на місці одного з грецьких поселень ще на початку XX століття. На цьому в питанні про «зміїний» народ можна було б поставити крапку, але, думаю, одними «змієногими» богинями справа не обмежувалася. Очевидно, мало місце щось інше, що залишило в свідомості сучасників незабутнє враження, яке дійшло до нас у вигляді легенд і героїчних оповідей...
Люди мого покоління і старше, напевно, пам'ятають кадри з фільму «Чапаєв», де білогвардійці йдуть в «психічну» атаку. У роки громадянської війни до подібної тактики вдавалися воїни Корнилівського полку, названого так на честь одного із засновників Білого руху, генерала Лавра Корнилова, загиблого в бою. У 1920 р. корнилівці билися на Нікопольщині проти 2-ої Кінної армії... Яке відношення, запитаєте ви, мають скіфи до «психічної» атаки? Арріан, видатний грецький письменник, історик і географ, який жив на початку II ст. н.е., писав, що військові емблеми скіфів були чучелами змій і драконів, виготовлених з латочок матерії і насаджених на високі жердини. При русі ці чучела надувалися вітром і звивалися, як живі істоти, видаючи при цьому різкий свист. До наших днів збереглися зображення скіфських коней, «стилізованих» під драконів. Перед боєм скіфи прагнули надавати своїм коням страхітливого вигляду, вплітаючи в їх гриви різноколірні стрічки, які при русі розвивалися і нагадували змій, що звивалися. Багато хто з коней мав страхітливі маски і був захищений збруєю, на якій нерідко зображалися змії і «змієногі» богині.
Скіфський кінь
Але це ще не все! При наближенні до ворога в хід пускалися спеціальні тріскачки, які імітували шипіння змії. А зараз уявіть собі багатотисячне скіфське військо, яке скаче на «драконах» - «свистяче» і «шипляче». Ну, чим вам не «психічна» атака? Навіть один вигляд такого «зміїного» воїнства здатний був викликати у марновірних стародавніх народів відчуття страху перед невідомою і грізною силою, яка нагадувала величезного Змія. Але не тільки військовими емблемами і «стилізованими» під драконів кіньми «лякали» скіфи своїх супротивників. У VI ст. до н.е. у них з'явилася важка панцирна кіннота, здатна вплинути на результат будь-якої битви. До послуг скіфів не раз вдавався понтійський цар Мітрідат Євпатор (132-63 рр. до н.е.), здолати якого не змогли такі римські полководці, як Сулла, Лукулл і Помпей. Лише у 65 р. до н.е. римлянам вдалося розгромити понтійську армію в битві під Нікополем (на території сучасної Туреччини). Грецькі колоністи, які побоювалися скіфських набігів, бажали дружити із скіфами «сім'ями і будинками».
Скіфські мечі, ножни та бойові сокири
Скіфські луки, накінечники стріл і списів, застежки колчанів
Для осілих землеробських племен, які жили на північ від степу, народ із «звіриним» стилем прикрас (драконами, грифонами, зміями і «змієногими» богинями) був «зміїним» народом і образно зображався страшним Змієм, що вимагає дань і жертви. Пізніше «зміїними» стали називати і інші кочові народи, які з'явилися в наших степах вже після скіфів.
Скіфські воїни перед "психічною атакою".
Реконструкція Торопа С.О. за описом античного історика І ст. н.е. Арріана
Давня «біологічна зброя»
Цілком можливо, що під час «психічної атаки» скіфи використовували проти своїх супротивників «біологічну зброю» - стріли, просочені отрутою. В 2003 р. фольклорист Пристонського університету Едріена Мейер (м. Нью-Джерсі, США) випустила досить цікаву книгу - «Грецький вогонь, отруєні стріли, «скорпіонові бомби»: біологічні й хімічні війни в античному світі». Об'єднавши й зіставивши свідчення більше 50 грецьких і латинських істориків з даними археологічних розкопок, автор книги дійшла висновку, що в боях античного часу широко використовувалася біологічна й хімічна зброя - отруйний мед, отруєна вода, «скорпіонові бомби», удушливий газ, запальні суміші (аналог сучасного напалму). Вона стверджує, що ще в далекій давнині були добре відомі рослинні й інші природні отрути: сік більш ніж 20 видів отруйних рослин, змішаний з «дурною кров'ю» гній і т.д. Серед головних адептів антигуманного способу ведення війни Едріена Мейер називаються: Олександр Македонський (356-323 р. до н.е.), Ганнібал (бл. 247-183 р. до н.е.), Юлій Цезар (100-44 р. до н.е.) і багато інших відомих полководців Давнього світу. «Коли Менелай був поранений стрілою троянців, лікар зробив йому кровопускання, і з рани стала повільно минати «чорна кров». Цей спосіб лікування людини, вкушеної отруйною змією або пораненої отруєною стрілою, був розповсюджений і в реальному житті», - пише у своїй книзі Едріена Мейер. Мова йде про одного з героїв поеми Гомера «Іліада», створеної близько 730 р. до н.е. Вона оповідає про війну між греками й троянцями (жителями давнього м. Троя, яке знаходилось у Малій Азії). Після відкриття, зробленого видатним археологом Генріхом Шліманом (1822-1890 рр.) на пагорбі Гіссарлик (Туреччина), сьогодні вже мало хто вважає описані в «Іліаді» події «казками сліпого Гомера». Сучасні історики датують їх 1250 р. до н.е. При уважному прочитанні «Іліади» створюється враження, що «біологічну зброю» у тій далекій війні використовували обидві воюючі сторони, та й сама Едріена Мейер не двозначно пише у своїй книзі про те, що в Давній Греції для виготовлення смертельної зброї використовували отруту гадюк. Цікаво, що на стороні грецького царя Менелая воював Ахілл, якого багато давніх і середньовічних авторів (Лев Діакон Калойський, Євстафій Фессалоникійський, Атталіат і інші) називають скіфом. Так, Лев Діакон (Х століття) пише: «Син Пелея Ахілл був скіфом і походив з містечка за назвою Мірмікон, що лежить у Меотидського озера (Азовського моря)»... У стані ж троянців проти греків воювали амазонки, які, відповідно до Геродоту, відділилися від скіфів, після Троянської війни вийшли на схід, а потім знову з'єдналися зі скіфами, утворивши народ савроматів. Чи не були «варвари» з наших Причорноморських степів справжніми винахідниками «біологічної зброї», якою «цивілізовані» народи Європи й Азії методично знищували один одного в багатьох давніх війнах? Як це не раз траплялося, армії держав Середземномор'я й Малої Азії охоче запозичали передові скіфські військові розробки - легку вузду й сідло-подушку, маленький пружний лук й стріли з підвищеними балістичними якостями, нову масову кінно-стрілецьку тактику ведення бою й т.д. Знаходячись на службі в різних правителів (які іноді навіть воювали між собою, як це, наприклад, відбувалося під час Троянської війни) вихідці із Причорноморських степів охоче впроваджували в їхніх військах ці ноу-хау. На жаль, ці військово-технічні розробки не раз згодом застосовувалися здатними учнями й проти самих винахідників. 
Наконечники скіфських стріл
Фото: www.bg-gallery.ru
Наконечники скіфських стріл
Фото: www.forum.violity.kiev.ua
Всім відомо, що деякі змії мають здатність не тільки загрозливо шипіти й звиватися. При необхідності вони стрімко атакують, пускаючи в хід свої отруйні зуби. У скіфської «змії», яка насувалася на ворога, роль таких отрутоносних зубів очевидно грали просочені зміїною отрутою стріли. Тисячі випущених у супротивника гранованих стріл, які несли неминучу смерть! Першим згадуванням про виготовлення «біологічної зброї», без сумніву, варто визнати один з подвигів Геракла (міфологічного батька скіфів), який просочив свої стріли отрутою Лірнейської гідри.
Геракл і Гідра
На зображеннях, які дійшли до нас, ця дивовижна гідра виглядає величезною багатоголовою змією (при більш детальному розгляді в пащі кожної з голів можна розглянути навіть зміїні отруйні зуби). Індо-європейські народи, які кочували по широких степах Євразії, впродовж не одного десятка століть, просто не могли не накопичити багатих пізнань про спосіб життя й звички змій. Постійно вдосконалюючи своє військове мистецтво й зброю, вони, безсумнівно, намагалися домогтися його максимальної «вражаючої» ефектності. Так з'явилися знамениті стріли з підвищеними балістичними якостями, якими не раз кочівники, що переходили через перевали Кавказу, разили воїнів Переднього Сходу. Не виключено, що кочівники були добре знайомі з багатьма отрутами, але перевагу, все-таки, віддавали саме зміїній. Вона володіла рядом переваг - наприклад, довго зберігала свої властивості, навіть будучи висушеною. Благо змій у місцях перебування давніх індо-європейських народів завжди було більш ніж предосить. Змії родини гадюкових, що нараховує близько 65 видів, і сьогодні широко поширені в Європі, Азії й Африці - гадюка звичайна (Vipera berus), гадюка степова (Vipera ursini), гадюка кавказька (Vipera kaznakovi) і т.д. В Азії зустрічається сама велика і небезпечна з гадюк – гюрза (Macrovipera lebetina). Отрута перерахованих вище змій цілком підходила для виготовлення «біологічної зброї» стародавності. Залишалося лише просочити нею грановані стріли. Навичкам змієловлі й узяття отрути майбутні воїни, як видно, навчалися змалку. Після разового узяття отрути змій відразу ж відпускали. Одночасно навчалися й наданню невідкладної допомоги пораненим отруєною стрілою. Лікар, який рятував грецького царя Менелая, діяв чітко й професійно. Очевидно йому вже доводилося зіштовхуватися з подібними пораненнями. У наших причорноморських степах місцеві фельдшери й знахарі не раз прибігали до кровопускання, при лікуванні потерпілих від зміїних укусів селян. Навіть на початку «освіченого» ХХ століття!
Для безстрашних скіфів просочені зміїною отрутою стріли, мабуть, мали не тільки бойове, але й ритуально-містичне значення. Кожний ворожий воїн, убитий отруєною стрілою, автоматично приносився в жертву великій «змієногій богині». Міфологічній матері скіфів... 
Скіфський знатний воїн зі своїм слугою.
Реконструкція Торопа С.О. за знахідками у кургані
поблизу м. Орджонікідзе. Нікопольський район
Ілюстрації:
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про видатного українського археолога (завдяки якому було відкрито багато скарбів скіфських курганів, у тому числі і знаменита золота пектораль), кандидата історичних наук, а також проникливого лірика, поета тонкої душі Мозолевського Бориса Миколайовича:
У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове
|
|||
| Обновлено ( 01.07.2010 14:29 ) |
